Постанова

від 06.02.2024 по справі 699/1034/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/316/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №699/1034/21 Категорія: 307010000 Літвінова Г.М Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. судді секретарНовіков О.М., Сіренко Ю.В. Широкова Г.К.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 02.10.2023 (повний текст складено 02.10.2023, суддя в суді першої інстанції Літвінова Г.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора, на стороні відповідача: Селищенська сільська рада Звенигородського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати недійсним заповіт від 16.12.2020, складений від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

В обґрунтування вказала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , 1935 року народження, яка одиноко проживала у с. Глушки Звенигородського району. За життя ОСОБА_3 підтримувала дружні стосунки з позивачем ОСОБА_1 , дачний будинок якої був розташований по сусідству. ОСОБА_3 була родичкою покійного чоловіка позивача, тому остання відносилася до ОСОБА_3 як до рідної: носила їжу, допомагала по господарству та на городі. У зимовий період ОСОБА_3 залишалася сама, так як відмовлялася їхати з ОСОБА_1 до м. Києва. Проте і в зимовий період ОСОБА_1 постійно турбувалася про покійну: часто телефонувала соціальному працівнику та сусідам, щоб дізнатися про стан здоров`я ОСОБА_3

ОСОБА_3 18.03.2009 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла позивачу. Цей заповіт був посвідчений нотаріусом. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яку ОСОБА_1 прийняла, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини. Проте нотаріус повідомила позивачу про існування іншого заповіту ОСОБА_3 , складеного пізніше в день її смерті, на користь іншої особи відповідача ОСОБА_2 . Цей заповіт посвідчено старостою села Кошмак Селищанської сільської ради Корсунь - Шевченківського району Черкаської області ОСОБА_4 . Пізніше складений заповіт повністю скасував попередній.

Позивач стверджує, що перед смертю ОСОБА_3 тяжко захворіла та за день до цього її забрали до себе далекі родичі в с. Листвина, де спадкодавиця і померла. У позові зазначено, що у день складення нового заповіту ОСОБА_3 не могла самостійно себе обслуговувати, ходити та говорити, з огляду на що у позивача наявні сумніви, що саме ОСОБА_3 16.12.2020 підписала новий заповіт.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 02.10.2023 позовні вимоги у справі відхилено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності порушень щодо форми, змісту чи порядку посвідчення спірного заповіту, які б давали підстави для визнання його недійним.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач, діючи через представника адвоката Самчук М.В. подала 20.12.2023 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість висновків суду, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги у справі. В обґрунтування вказано на те, що перед смертю заповідач важко хворіла. Спірний заповіт зареєстровано у спадковому реєстрі через 5 місяців з часу його складення, а також посвідчено посадовою особою органу місцевого самоврядування (старостою села ОСОБА_5 ) поза межами її населеного пункту. Указаних обставин суд першої інстанції належним чином не врахував.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просила суд апеляційну скаргу відхилити, як безпідставну, а рішення суду першої інтонації залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21.12.2020 серїї НОМЕР_1 (а.с. 7, 33).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Селищенської сільської ради від 18.02.2021 № 307 ОСОБА_3 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно була зареєстрована у власному будинку по АДРЕСА_1 , але фактично проживала у домоволодінні свого брата ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 (а.с. 13).

18.03.2009 ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого усе її майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право, вона заповідала ОСОБА_1 . Цей заповіт був посвідчений 18.03.2009 нотаріусом Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори Митрофановою А.С. та 18.03.2009 зареєстровано в реєстрі за № 2-499 (а.с. 6, 72, 73).

Зі змісту листа Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори від 17.06.2021 № 382/02-14 вбачається, що після смерті ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_1 14.04.2021 була заведена спадкова справа № 48/2021 на прийняття спадщини за вище вказаним заповітом. Однак 26.05.2021 у нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 звернулася також ОСОБА_2 , на користь якої 16.12.2020 спадкодавиця заповіла все належне їй майно. Оскільки складений пізніше заповіт скасовує попередній, то нотаріус повідомила ОСОБА_1 , що видачу їй свідоцтва про право на спадщину відкладено на місяць та роз`яснила право звернутися до суду для вирішення зазначеної ситуації (а.с. 11-12).

Відповідно до заповіту від 16.12.2020 ОСОБА_3 , перебуваючи при здоровому розумінні та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, все її майно де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті, заповіла ОСОБА_2 . Заповіт прочитаний ОСОБА_3 уголос та власноручно підписаний о 12:00 год. Цей заповіт посвідчений старостою с. Кошмак Селищенської сільської ради ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 08. У заповіті зазначено, що його складено у с. Кошмак Корсунь-Шевченківського району Черкаської області (а.с. 9).

Указаний заповіт від 16.12.2020 зареєстровано у Спадковому реєстрі 05.05.2021 (а.с. 10).

Зазначений заповіт оспорюється позивачем у даній справі.

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 13.04.2021 вбачається, що на час надходження до нотаріальної контори заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини заповіт ОСОБА_3 від 18.03.2009 був чинним. Проте після подання 26.05.2021 відповідачем ОСОБА_2 заяви на прийняття спадщини ОСОБА_3 нотаріус виявила, що заповіт на ім`я позивача ОСОБА_1 скасовано (а.с. 35-37).

Зазначені обставини також підтверджуються матеріалами спадкової справи №48/2021 від 14.04.2021, заведеної Корсунь-Шевченківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 .

Таким чином останній заповіт ОСОБА_3 складено 16.12.2020, тобто у день її смерті. У заповіті зазначено, що його складено у с. Кошмак. У свідоцтві про смерть ОСОБА_3 вказано, що вона померла у с. Глушки.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що в день складення оскаржуваного заповіту спадкодавиця перебувала у с. Листвина Звенигородського (раніше Корсунь-Шевченківського) району, де й померла.

Цей факт також підтверджується повідомленням ВП № 1 ЧРУП ГУНП в Черкаській області від 20.12.2021 № 1777/57/01/2021ел.п., з якого вбачається, що 16.12.2020 о 23:00 год. зі служби 102 до чергової частини Корсунь-Шевченківського ВП Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення ОСОБА_7 про те, що 16.12.2020 о 22:58 год. за адресою: АДРЕСА_2 , померла ОСОБА_3 , у зв`язку із чим на місце події виїжджали працівники поліції (а.с. 56).

Відповідно до рішення Селищенської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області від 25.11.2020 № 1-25/VІІІ «Про покладення обов`язків вчинення нотаріальних дій», крім інших осіб, уповноважено ОСОБА_4 , старосту на території сіл Кошмак, Миропілля, Глушки, та ОСОБА_8 , старосту сіл Петрушки, Листвина, як посадових осіб органу місцевого самоврядування, вчиняти нотаріальні дії, передбачені ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про нотаріат», підписувати та подавати заяви на внесення інформації до Спадкового реєстру, лише на території сіл, у яких посадова особа є старостою (а.с. 53, 54, 171, 172-173).

Отже староста ОСОБА_4 не мала права посвідчувати 16.12.2020 у с. Листвина заповіт ОСОБА_3 , так як не мала повноважень на здійснення вказаних дій на території села Листвина.

Правовідносини між сторонами справи, які ґрунтуються на вказаних вище фактичних обставинах, мають таку правову регламентацію.

Відповідно дост.1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України). Згідно ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Відповідно дост.1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті. Як визначено в ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Заповіт, як остання воля особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням. Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування. Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 37 ЗУ «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5.

Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування правочину поза межами цього органу тягне нікчемність заповіту. Відтак, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу (за місцем проживання заповідача), це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається. Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Указаної правові висновки відображено в постанові ВС від 11.08.2021 у справі №220/183/20. Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Малахер та інші проти Австрії» від 19.12.1998, «Бурдов проти росії» від 07.05.2002, «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 28.10.1995, «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи.

Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07.07.1989, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати з порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.

Отже не можна погодитися з міркуваннями про нікчемність заповіту, посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування не за місцем постійного проживання та реєстрації заповідача. Це б виходило за межі буквального змісту ст. 1257 ЦК України та грунутвалося на розширювальному тлумачення норм ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Тим більше, законодавство про місцеве самоврядування не може впливати на спадкове право, встановлюючи підстави для недійсності заповіту, які відповідні норми ЦК України не передбачають.

Таким чином суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача щодо недійсності спірного заповіту від 16.12.2020, складеного від імені ОСОБА_3 , з підстав його посвідчення посадовою особою органу місцевого самоврядування поза межами місця проживання заповідача.

Далі, не можна погодитися з обґрунтуваннями заявлених позовних вимог про те, що спадкодавець мала такі істоті проблеми зі здоров`ям, які не дали змоги їй вільно склати оспорюваний заповіт, адже в матеріалах справи відсутні докази, які б дали суду підстави для обґрунтованого та однозначного висновку про те, що ОСОБА_3 у грудні 2020 року мала такий стан здоров`я, який чинив визначальний вплив на її свідомість та цивільну дієздатність.

Так вказані позивачем медичні діагнози самі по собі не свідчать про таку істотність впливу хвороб на спадкодавця, що унеможливило свідоме складення нею оспорюваного заповіту.

Апеляційний суд також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що спірний заповіт неналежним чином зареєстровано в Спадковому реєстрі. Так у позовній заяві зазначено про те, що спірний заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі із порушенням строків, однак незалежно від обґрунтованості таких тверджень дана обставина сама по собі не може бути підставою для визнання відповідного заповіту недійсним, оскільки це не передбачено нормами ч.ч.1, 2 ст.1257 ЦК України, яка регламентує визнання заповіту недійним.

При цьому, розглядаючи справу №755/8776/18, Верховний Суд у своїй постанові від 17.11.2021 указав на те, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстріне зумовлює його нікчемність та не є підставою для визнання заповіту недійсним.

З цих підстав слід відхилити апеляційні доводи скаржника з посиланням на посвідчення оспорюваного у справі заповіту через 5 місяців з часу його складення.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 02.10.2023 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, що подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 02.10.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Корсунь-Шевченківська державна нотаріальна контора, на стороні відповідача: Селищенська сільська рада Звенигородського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за скаржником.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 06.02. 2024.

Суддя-доповідач

Судді