Постанова

від 06.02.2024 по справі 910/15166/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2024 р. Справа№ 910/15166/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023

у справі № 910/15166/23 (суддя Босий В.П.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малевича 48»

до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі»

про стягнення 50 620,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача заборгованості із внесків на утримання будинку у розмірі 40 361,61 грн., одноразового внеску для організації управління об`єднання у розмірі 4 118,40 грн., компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК у розмірі 2 542,32 грн., а також 3% річних у розмірі 1 134,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 463,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи власником нежитлового приміщення, приміщення трансформаторної підстанції (ТП) № 8249 за адресою: м. Київ, вул. Малевича Казимира, будинок 48, в порушення вимог чинного законодавства свої зобов`язання щодо своєчасної оплати внесків на утримання будинку та компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК за період з квітня 2022 року по серпень 2023 року, а також одноразового внеску для організації управління об`єднання не виконав.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 2 800,00 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- в порушення положень чинного законодавства його не було повідомлено про дату та час проведення загальних зборів на яких приймалось рішення про затвердження внесків на утримання будинку, одноразового внеску для організації управління об`єднання та їх розмірів, у вказаних зборах відповідач участі не приймав, а також не приймав пропозиції про прийняття рішення у письмовому опитуванні щодо встановлення таких внесків, а відтак вказані рішення є такими, що прийняті в порушення положень чинного законодавства;

- належне відповідачу нежитлове приміщення є технічним об`єктом, в приміщенні якого не перебуває персонал, а також відсутні водопровід, газопровід та каналізація, а відтак у відповідача відсутня необхідність в користуванні ліфтами, отриманні послуг з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем водопостачання, водовідведення, зливової каналізації, газопостачання, вивезення побутових відходів, обслуговування систем диспетчеризації, поточного ремонту спортивних, дитячих та інших майданчиків, дератизації, дезинсекції, тощо. Вказане свідчить про те, що у відповідача відсутній обов`язок сплати внесків на утримання будинку та компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК, а також одноразового внеску для організації управління об`єднання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість із внесків на утримання будинку у розмірі 40 361,61 грн., заборгованість з одноразового внеску для організації управління об`єднання у розмірі 4 118,40 грн., заборгованість з компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК у розмірі 2 542,32 грн. грн., 3% річних у розмірі 1 134,40 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 463,75 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 800,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), відповідачем вказаний обов`язок не виконано та не сплачено відповідні витрати у розмірах, встановлених рішенням співвласників позивача, а відтак позивач має право, як на стягнення вказаних внесків та витрат у заявлених до стягнення сумах, так і нарахованих за порушення строку виконання вказаного обов`язку 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази є належними та допустимими доказами на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що рішення про затвердження внесків на утримання будинку у розмірі, одноразового внеску для організації управління об`єднання у розмірі були прийняті з порушеннями вимог чинного законодавства, а відтак такі рішення є неприйнятими.

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме належним чином засвідчені копії листа відповідача № 1/04/19425 від 26.06.2023 та листа позивача № 27/23 від 24.07.2023.

Крім того, разом з апеляційною скаргою до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якій апелянт просить зупинити провадження у цій справі (№ 910/15166/23) до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/17391/23 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малевича 48», предметом розгляду у якій є позовні вимоги про визнання недійсними загальних рішень ОСББ, які оформлені протоколом № 1 загальних зборів ОСББ від 03.03.2022 (вказаними рішеннями затверджені тарифи для оплати внесків стягнення яких є предметом цього позову - примітка суду).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023, справу № 910/15166/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15166/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/15166/23.

18.12.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У період із 18.12.2023 по 23.12.2023 суддя Гончаров С.А., який не є головуючим суддею, перебуває у відрядженні.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4942/23 від 19.12.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/15166/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023 справу № 910/15166/23 передано на розгляд колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

09.01.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- на відповідача, як власника нежитлового приміщення (трансформаторної підстанції №8249) в будинку №48 по вул. Малевича Казимира у м. Києві площею 128,7 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №344481693 від 29.08.2023, покладено обов`язок виконувати чинні рішення статутних органів позивача, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі;

- аргументи відповідача щодо незаконності рішень загальних зборів оформлених протоколом № 1 від 03.03.2022 жодним чином не стосуються предмету цього спору;

- підстави для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження відсутні,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також у відзиві позивач просить вважати поважною причиною пропуску строку, поновити цей строк, долучити відзив до матеріалів справи та врахувати позицію позивача під час прийняття рішення.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач навів розрахунок суми судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу та просив стягнути вказані витрати в сумі 2 800,00 грн. з відповідача.

Щодо доданих апелянтом до апеляційної скарги додаткових доказів, а саме належним чином засвідчених копій листа відповідача № 1/04/19425 від 26.06.2023 та листа позивача № 27/23 від 24.07.2023, слід зазначити наступне.

Враховуючи, що апелянт додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У апеляційній скарзі апелянт не наводить жодних причин неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

За таких обставин, додані апелянтом під час апеляційного перегляду належним чином засвідчені копії листа відповідача № 1/04/19425 від 26.06.2023 та листа позивача № 27/23 від 24.07.2023, як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Щодо клопотання апелянта про зупинення провадження по справі слід зазначити наступне.

У вказаному клопотанні апелянт просить зупинити провадження у цій справі до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/17391/23 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малевича 48» предметом розгляду у якій є позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ, які оформлені протоколом № 1 загальних зборів ОСББ від 03.03.2022 (вказаними рішеннями затверджені тарифи для оплати внесків стягнення яких є предметом цього позову - примітка суду).

За приписами ч. 5 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує з неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

Колегія суддів зазначає про те, що у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Слід зазначити і про те, що судове рішення у справі № 910/17391/23 набере законної сили після винесення оспорюваного у справі № 910/15166/23 рішення, в той час як апеляційній перегляд останнього, з урахуванням обставин, встановлених в судовому рішенні у справі № 910/17391/23, фактично призвів би до перегляду справи по суті, виходячи з інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження, відповідно до вимог ГПК України.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 922/52/18.

Також колегія суддів зауважує і на наступному.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»).

З огляду на вказані обставини, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/17391/23.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що у випадку визнання рішень загальних зборів ОСББ, які оформлені протоколом № 1 загальних зборів ОСББ від 03.03.2022 недійсними, сторони будуть не позбавлені права на перегляд рішення у цій справі № 910/15166/23 за нововиявленими обставинами.

Щодо клопотання позивача про поновлення йому строк для подання відзиву, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України встановлено, що:

- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Вказану ухвалу 21.12.2023 доставлено до Електронного кабінету позивача.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України).

Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом.

Стаття 13 ГПК України встановлює, що:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

- суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Отже, за положеннями ГПК України кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України.

Враховуючи те, що відзив на апеляційну скаргу позивачем було подано 08.01.2024, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, поновити відповідачу строк для подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу.

Станом на 05.02.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні, або скасуванню з наступних підстав.

З наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.08.2023 слідує, що позивача було зареєстровано 28.12.2021, номер запису 1000681020000062654.

З матеріалів справи слідує, що позивач, як об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 48 по вул. Малевича Казимира у м. Києві (далі Будинок), здійснює управління вказаним житловим будинком.

Рішеннями Загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малевича 48», які оформлені протоколом № 1 від 03.03.2022 (далі Протокол), серед іншого, затверджено:

- щомісячний внесок за утримання будинку та прибудинкової території, якій становить 0,25% від розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на день здійснення оплати, за 1 кв.м. загальної площі приміщення співвласника при зарахуванні на банківський рахунок позивача до 20-го числа поточного місяця (на день голосування сума складає 16,25 грн. за 1 кв.м.), та 0,28% від розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на день здійснення оплати, за 1 кв.м. загальної площі приміщення співвласника при зарахуванні на банківський рахунок позивача після 20-го числа поточного місяця (на день голосування сума складає 18,2 грн. за 1 кв.м.);

- обов`язковий одноразовий внесок для організації управління у розмірі 32,00 грн. за 1 кв.м. загальної площі приміщення співвласника. Встановлено строк оплати до 01.04.2022;

Відповідач є власником нежитлового приміщення, приміщення трансформаторної підстанції (ТП) № 8249, загальною площею 128,7 кв.м. в Будинку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 344481693.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач, будучи власником, нежитлового приміщення, приміщення трансформаторної підстанції (ТП) № 8249, загальною площею 128,7 кв.м. в Будинку, в порушення вимог чинного законодавства свої зобов`язання щодо своєчасної оплати внесків на утримання будинку та компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК за період з квітня 2022 року по серпень 2023 року, а також одноразового внеску для організації управління об`єднання не виконав, внаслідок чого у нього наявна заборгованість із внесків на утримання будинку у розмірі 40 361,61 грн., одноразового внеску для організації управління об`єднання у розмірі 4 118,40 грн., компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК у розмірі 2 542,32 грн.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача заборгованість із внесків на утримання будинку у розмірі 40 361,61 грн., одноразового внеску для організації управління об`єднання у розмірі 4 118,40 грн., компенсацію витрат на електроенергію для функціонування МЗК у розмірі 2 542,32 грн., а також 3% річних у розмірі 1 134,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 463,75 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 4 ЦК України встановлено, що:

- основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

- основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

- актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу

- цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Як встановлено вище, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується як те, що власником нежитлового приміщення, приміщення трансформаторної підстанції (ТП) № 8249, загальною площею 128,7 кв.м., яке знаходяться у Будинку, є відповідач, так і те, що саме позивач здійснює управління житловим будинком, у якому знаходяться вказані приміщення.

Згідно з п. 1 розділу І Статуту позивача, затвердженого рішенням установчих зборів співвласників Будинку, протокол № 1 від 08.12.2021 (далі Статут), Об`єднання створено власниками квартир та нежитлових приміщень (далі співвласники) Будинку, відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Статуту метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна Будинку та прибудинкової території, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом.

Згідно п. 3 п. 3 розділу ІІІ Статуту до виключної компетенції Загальних зборів співвласників, серед іншого, належить затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту.

За змістом п. 2 р. IV Статуту сплата встановлених загальними зборами об`єднання внесків і платежів, в тому числі відрахувань до ремонтного, резервного фондів у розмірах і строки, що встановлені загальними зборами об`єднання, є обов`язковою для всіх співвласників.

Згідно з п. 2 розділу V Статуту співвласник, серед іншого, зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати належні платежі: внески та утримання будинку та прибудинкової території, цільові внески до фондів та інші, які визначаються органами управління Об`єднання, а в разі несвоєчасної сплати визначених платежів сплачувати пеню в розмірах, визначених загальними зборами Об`єднання з врахуванням вимог чинного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» визначено, що:

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

- управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» встановлено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»:

- об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна;

- співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Частини 1, 2, 3 статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлюють, що утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України. Власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Згідно з ч. 9 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Згідно з ч.ч. 5 та 6 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів оприлюднюється. У передбачених статутом або рішенням загальних зборів випадках воно може бути надане співвласникам під розписку або направлене поштою (рекомендованим листом).

За приписами ст. 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

При цьому ст. 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає, що об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, серед іншого, встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, а ст. 17 - що, для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків, об`єднання має прав вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів.

З матеріалів справи слідує, що розмір заявлених до стягнення внесків визначений позивачем виходячи з їх розміру, встановлених вищезгаданими рішеннями Загальних зборів співвласників Будинку, які оформлені Протоколом, доказів визнання яких недійсними суду не надано, а відтак, відповідач має обов`язок їх виконувати, проте доказів виконання обов`язків по сплаті внесків матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає про те, що оскільки предметом розгляду у цьому судовому провадженні є вимоги про стягнення з відповідача внесків, то у даному спорі колегією суддів не встановлюються та не досліджуються доводи відповідача про те, що рішення Загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малевича 48», які оформлені Протоколом, зокрема і в частині затвердження розміру внесків, є незаконними.

При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що у випадку визнання таких рішень недійсними, сторони не будуть позбавлені права на перегляд рішення у цій справі № 910/15166/23 за нововиявленими обставинами.

Щодо посилань відповідача на те, що належне йому нежитлове приміщення є технічним об`єктом в приміщенні якого не перебуває персонал, а також відсутні водопровід, газопровід та каналізація, а відтак у відповідача відсутня необхідність в користуванні ліфтами, отриманні послуг з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем водопостачання, водовідведення, зливової каналізації, газопостачання, вивезення побутових відходів, обслуговування систем диспетчеризації, поточного ремонту спортивних, дитячих та інших майданчиків, дератизації, дезинсекції, тощо, а відтак у відповідача відсутній обов`язок сплати внесків на утримання будинку та компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК, а також одноразового внеску для організації управління об`єднання, колегія суддів зазначає про те, що положеннями чинного законодавства не встановлено залежність обов`язку сплати співвласниками внесків і платежів, які встановлені рішеннями загальних зборів співвласників, як від виду нежитлового приміщення, так і від перебування у вказаному приміщення осіб та/або внутрішньо будинкових мереж або користування такими послугами, як водопровід, газопровід та каналізація.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з заборгованості із внесків на утримання будинку у розмірі 40 361,61 грн., одноразового внеску для організації управління об`єднання у розмірі 4 118,40 грн., компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК у розмірі 2 542,32 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1 134,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 463,75 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати внесків на утримання будинку, одноразового внеску для організації управління об`єднання у розмірі, компенсації витрат на електроенергію для функціонування МЗК, позивач відповідно до положень ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

За таких обставин, перевіривши розрахунки позивача та встановивши, що вони є арифметично вірними, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 1 134,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 463,75 грн. за розрахунками позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 2 800,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач визначив розмір витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги, просив стягнути їх з відповідача та надав докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.» договору про надання правової допомоги № 48 від 15.09.2023, акту виконаних робіт (послуг) за надання разової правової допомоги від 20.09.2023 та платіжної інструкції № 251 від 16.09.2023 на суму 2 800,00 грн..

З вказаного договору слідує, що клієнт доручає і оплачує, а об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правничу (правову) допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а саме: допомога у справах про стягнення заборгованості у судовому порядку з боржників ОСББ щодо внесків і платежів співвласників.

В п. 4.1 вказаного договору сторони погодили, що оплата правничої допомоги буде здійснюватись в розмірі 2 800,00 грн. за підготовку заяв по суті справи (позовної заяви) апеляційних та касаційних скарг.

На підтвердження виконання робіт, обумовлених вказаним договором клієнтом та об`єднанням складено акт виконаних робіт (послуг) за надання разової правової допомоги від 20.09.2023, який підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

Згідно вказаного акту, вартість правової допомоги, а саме: складання позовної заяви, становить 2 800,00 грн., які були сплачені позивачем на рахунок Адвокатського об`єднання «Ю.Д.К.» згідно платіжної інструкції №251 від 16.09.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідачем в суді першої інстанції не було подано заперечень проти розміру судових витрат. Відповідних заперечень фактично не містить і апеляційна скарга.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази є належними та допустимими на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу, і виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, заявлені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню в сумі 2 800,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив стягнути з відповідача судові витрати в сумі 2 800,00 грн., а до відзиву додав копії платіжної інструкції № 343 від 08.01.2024 та рахунку № 04 від 08.01.2021.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Наданими позивачем документами підтверджується, що Адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.» відповідно до умов вищезгаданого договору про надання правової допомоги № 48 від 15.09.2023 позивачу надано правничу допомогу зі складення відзиву на апеляційну скаргу вартість яких становить 2 800,00 грн., які позивачем прийняті без зауважень та оплачені.

Відповідач заперечень проти стягнення з нього витрат позивача на професійну правничу допомогу не надав.

Надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок апелянта витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є співмірним з ціною позову.

Враховуючи те, що за результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 910/15166/23 судом апеляційної інстанції у її задоволенні відмовлено , апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 800,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15166/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, будинок 20; ідентифікаційний код 41946011) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малевича 48» (03150, м. Київ, вул. Малевича Казимира, будинок 48; ідентифікаційний код 44576057) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 800 (дві тисяч вісімсот) грн. 00 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15166/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік