Постанова

від 01.02.2024 по справі 135/250/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 135/250/18

Провадження № 22-ц/801/103/2024

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 рокуСправа № 135/250/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , законний представник малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідачі: Центральне міжрегіональне Управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державне підприємство «Сетам» Міністерства юстиції України в особі Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірська Алла Іванівна, Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, Ладижинський міський відділ у справах дітей,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , законного представника малолітнього ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України в особі Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірської Алли Іванівни, Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області, Ладижинського міського відділу у справах дітей про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця про проведені електронні торги, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та витребування нерухомого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як законного представника малолітнього ОСОБА_2 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Шелюховського М.В., дата складення повного тексту рішення 25 жовтня 2023 року,

встановив:

В лютому 2018 року ОСОБА_1 , законний представник малолітнього ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх збільшення, мотивовані тим, що її чоловіку ОСОБА_4 , на праві власності належить житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0821 га, кадастровий номер 60510600000:07:002:0350, на якій він розташований. Позивач та ОСОБА_4 мають двох дітей: - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач, третя особа ОСОБА_4 та діти зареєстровані в житловому будинку по АДРЕСА_2 з 12 лютого 2009 року.

09 лютого 2018 року позивачеві стало відомо про те, що на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку виділену під його будівництво та обслуговування, площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, в якому проживає позивач, та малолітній ОСОБА_2 , 18 січня 2018 року оформлено право власності на приватне підприємство «ЯК І ВІТ».

З офіційно доступної інформації ДП «Сетам» позивачу стало відомо про продаж на аукціоні відповідачу «ЯК I BIT» житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , в якому він проживає з малолітньою дитиною ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та земельної ділянки кадастровий номер 0510600000:07:002:0350.

Як законний представник малолітнього ОСОБА_2 , позивач звернулась з заявою до органу опіки та піклування Ладижинської міської ради за наданням інформації з приводу надання даним органом дозволу на продаж нерухомого майна, та з їх відповіді № 6-07-К-83-1 від 13 лютого 2018 року дізналася, що такий дозвіл не надавався, окрім того позивачеві стало відомо про те, що в червні 2014 року Відповідачеві відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області було відмовлено в наданні такого дозволу.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про недійсність проведених електронних торгів від 13 грудня 2017 року оформлених протоколом проведення електронних торгів № 303316.

Окрім того, позивач вказує, що відповідно до п. 8 розділу Х «Порядку реалізації арештованого майна», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 N° 2831/5 акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством.

У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги.

Даним порядком передбачені певні правила провадження електронних торгів, а саме: порядок передачі майна на реалізацію, процедуру підготовки до проведення електронних торгів, порядок проведення електронних торгів, а також порядок оформлення результатів електронних торгів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації арештованого майна на електронних торгах як різновиду прилюдних торгів, що полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах, а відтак, є правочином.

Тому, акт про проведені електронні торги на думку позивача є недійсним на підставі ст.215, ст.203 ЦК України.

Також ОСОБА_1 зазначає, що при проведенні електронних торгів, оформлених протоколом № 303316 від 13 грудня 2017 року, порушені права малолітньої дитини ОСОБА_2 , які встановлені ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ч.28 розділу VIII. (Порядок звернення стягнення на майно боржника) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, «Порядку реалізації арештованого майна», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2831/5.

На переконання позивача довідка, яка була використана в ході виконавчого провадження не може вважатися допустимим доказом так як була видана неналежним органом та неналежної форми. Крім того дана довідка № 741 від 06 жовтня 2017 року є підробленим документом, що було підставою звернення позивача до правоохоронних органів, на підставі чого було відкрито кримінальне провадження № 12018020070000062 від 28.03.2018. Отже на думку позивача реалізація майна боржника відбулася з порушенням Закону, без дозволу органу опіки та піклування, відтак її звернення до суду є підставним.

Крім того, на думку позивача вказана довідка не є документом передбаченим Додатком 13 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ № 207 від 02 березня 2016 року, а відповідно документом, визначеним п.2 розділу II «Порядку реалізації арештованого майна» затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2831/5 та п.8 розділу III «Порядку реалізації арештованого майна» затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2831/5, який є необхідним для реалізації нерухомого майна на електронних торгах.

Позивач вважає, що підлягають скасуванню записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24441442 та 24441263 від 18 січня 2018 року, оскільки ці записи внесені на підставі недійсних документів.

Окрім того ОСОБА_1 вказала, що як вбачається з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 116275603 від 05 березня 2018 року житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 159 продано ОСОБА_3 .

Тому позивач вважає, що оскільки вказане майно, яке є предметом спору вибуло з володіння власника та особи, яка має речове право на це майно не з їх волі, тому може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 , законного представника малолітнього ОСОБА_2 до суду із цим позовом, в якому вона, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

-визнати недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів приватного підприємства «ЯК І ВІТ», оформлене протоколом проведення електронних торгів № 303316 від 13 грудня 2017 року;

-визнати недійсним акт про проведення електронних торгів нерухомого майна (житлового будинку, з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв.м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350), що розташовані за адресою по АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсними електронні торги нерухомого майна (житлового будинку, з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв.м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташовані за адресою по АДРЕСА_1 , оформлені протоколом № 303316 від 13 грудня 2017 pоку;

-визнати недійсним свідоцтво, номер 64, видане приватному підприємству «ЯК і ВІТ» приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірською Аллою Іванівною від 18 січня 2018 року на нерухоме майна (житловий будинок, з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв.м та земельну ділянку площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350), що розташоване за адресою по АДРЕСА_1 ;

-скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно (житлових будинок, з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0821 га., кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташована за адресою по АДРЕСА_3 , № 24441263 від 18 січня 2018 року;

-скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок, з господарськими будівлями загального площею 116,3 кв.м земельну ділянку 0,0821 га кадастровий номер 0510600000:07:002:0350), що розташовано за адресою по АДРЕСА_4 , № 24879292 від 16 лютого 2018 року;

-витребувати у ОСОБА_3 на користь малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 (Паспорт серія НОМЕР_2 ) нерухоме майно (житловий будинок, з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв.м та земельну ділянку площею 0,0821 га кадастровий номер 0510600000:07:002:0350), що розташовано за адресою по АДРЕСА_1 .

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року відмовлено в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , законного представника малолітнього ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України в особі Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Сетам», Приватного підприємства «ЯК і ВІТ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірської Алли Іванівни, Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області в особі міського відділу у справах дітей, про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів Приватного підприємство «ЯК і ВІТ», визнання недійсним акту державного виконавця про проведені електронні торги, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірською Аллою Іванівною від 18 січня 2018 року; про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24441442, № 24441263, скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24879410, №24879292 та витребування нерухомого майна.

Відмовляючи в задоволенні наступних позовних вимог, місцевий суд мотивував наступним.

Щодо позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними зазначив, що дії державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб.

Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Щодо порушення прав малолітньої дитини на яку посилається позивач та яка полягає в порушення права користування майном місцевий суд зазначив, що продаж житлового будинку на електронних торгах та наступний продаж вказаного майна відповідачеві ОСОБА_3 не має наслідком позбавлення права на житло у цьому будинку позивачів, оскільки таке їхнє право було відновлено на підставі рішення Ладижинського міського від 17 вересня 2018 року суду шляхом їх вселення до вказаного будинку.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним акту про проведення електронних торгів та свідоцтва про право власності а також скасування записів в Державному реєстрі речових прав суд вказав, що:

-Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою п.5 ч.1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів.

-Видача та підписання приватним виконавцем акту про реалізацію предмета іпотеки є наслідком реалізації, останній не може відмовити у видачі акта про реалізацію предмета іпотеки, якщо така реалізація здійснювалася відповідно до вимог Закону.

-Скасування записів в Державному реєстрі речових прав є похідними вимогами від вищезазначених в яких було відмовлено.

Щодо позовних вимог про витребування у відповідача ОСОБА_3 об`єкту нерухомого майна місцевий суд вказав, що законодавець встановлює право вимагати повернення майна саме для його власника, проте, як вбачається з матеріалів ОСОБА_1 не являється власником спірного майна, відтак її право не порушене, тому така вимога не підлягає задоволенню.

Частково не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 , законний представник малолітнього ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення в частині: 1) визнання недійсними електронні торги нерухомого майна (житлового будинку, з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв.м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350), що розташовані за адресою по АДРЕСА_1 , оформлені протоколом № 303316 від 13 грудня 2017 pоку; 2) визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів приватного підприємства «ЯК І ВІТ», оформлене протоколом проведення електронних торгів № 303316 від 13 грудня 2017 року; 3) витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника місцевий суд не звернув уваги на те, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 233/4365/18 вимога про визнання недійсними електронних торгів визнається як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. При цьому у справі № 922/3537/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що протокол електронних торгів підписується організатором і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною визначеною в протоколі. З огляду на викладене, вважає, що нею обрано вірний спосіб захисту. Вважає, що місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого МЮ України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, оскільки правовідносини за вказаними позовними вимогами регламентовано Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого МЮ України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року. Крім того, вважає, що електронні торги були проведенні без дозволу відповідного органу опіки і піклування, чим порушено права малолітнього ОСОБА_2 . Вважає помилковими висновки місцевого суду про неможливість визнання прилюдних торгів недійсними, оскільки постановою Верховного Суду в справі № 462/518/18 зазначено, що особа не будучи учасником виконавчого провадження, не має права на оскарження дій державного виконавця, натомість така особа має право скористатись одним із способів захисту свого права власності, звернувшись до суду з позовом про визнання правочину недійсним. Також на її переконання суд попередньої інстанції прийшов до невірного висновку про відмову в витребуванні майна у відповідача ОСОБА_3 на користь позивача, оскільки такий не є власником майна, а тому його права не порушені. На спростування вказаного покликається на п. 39 постанови Великої Палати Верховного Суду в справі № 233/4365/18, де зазначено, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна. При цьому вважає, що в силу ЦК України, ЖК України та СК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Водночас вважає, що ОСОБА_9 не є добросовісним набувачем, оскільки останній знав, що придбаває майно, в якому проживає малолітня дитина і що дозвіл на продаж вказаного будинку орган опіки і піклування не надавав.

06 грудня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шевченка В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд прийшов до вірного висновку про відмову задоволенні позову. Поряд з цим, зазначив, що вказана норма, на яку позивач посилається, обґрунтовуючи свої вимоги, встановлює право саме власника на витребування майна від добросовісного набувача. Таким чином, право витребування майна в порядку віндикаційного позову належить виключно власнику майна.

При цьому, і відповідач акцентує на цьому увагу суду, позивач не є власником спірного майна, а отже не користується правом вимагати його витребування.

07 грудня 2023 року від відповідача Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони заперечили аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд прийшов до вірного висновку про відмову задоволенні позову. Поряд з цим, зазначив, що відділом державної виконавчої служби Ладижинського міського управління юстиції, відповідно до ст. ст. 17, 19, 25 Закону України «Про виконавче провадження» 19 вересня 2012 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №34352020 з виконання виконавчого листа № 211/447/12, виданого 04 вересня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення з боржника ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 коштів в розмірі 50127,40 євро. В ході вказаного виконавчого провадження державним виконавцем після з`ясування належності боржнику нерухомого майна, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею будинку 116,3 кв.м. та земельної ділянку, площею 0,0821 га., кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, які розташовані по АДРЕСА_2 вказане майно було арештовано та описано.

Окрім того, в ході виконавчого провадження державним виконавцем було з`ясовано, що за вказаною адресою зареєстрований виключно боржник власник майна ОСОБА_4 , з огляду на що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» прийнято рішення про необхідність вжиття заходів примусової реалізації зазначеного нерухомого майна боржника. За таких обставин, після отримання письмового звіту з питань визначення ринкової вартості майна боржника, арештоване майно було передано на реалізацію до ДП «СЕТАМ».

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, проведено реалізацію належного боржнику житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею будинку 116,3 кв.м., та земельної ділянки площею 0,0821 га., кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу, виданого ДП «СЕТАМ» за № 303316 про проведення електронних торгів від 13 грудня 2017 року в Системі електронних торгів арештованим майном Державним підприємством «СЕТАМ» було проведено електронні торги з реалізації лоту та відповідно до протоколу № 303316 про проведення електронних торгів від 13 грудня 2017 року, переможцем електронних торгів визнано юридичну особу Приватне підприємство «ЯК і ВІТ».

На підставі протоколу № 303316 про проведення електронних торгів 13 грудня 2017 року, переможцю електронних торгів виданий акт про проведені електронні торги від 26 грудня 2017 року.

За даних обставин, дії державного виконавця відносно примусової реалізації вищезазначеного арештованого нерухомого майна боржника відповідали Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень та Порядку реалізації арештованого майна.

11 грудня 2023 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримав доводи апеляційної скарги вказавши, що суд прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позову щодо: 1) визнання недійсними електронних торгів нерухомого майна (житлового будинку, з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв.м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350), що розташовані за адресою по АДРЕСА_1 , оформлені протоколом № 303316 від 13 грудня 2017 pоку; 2) визнаня недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів приватного підприємства «ЯК І ВІТ», оформлене протоколом проведення електронних торгів № 303316 від 13 грудня 2017 року; 3) витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що згідно виконавчого листа Ладижинського міського суду Вінницької області виданого 01 серпня 2012 року у справі № 211/447/12 з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню сума заборгованості за договором позики 50127,40 євро. (т. 1 а.с.115-116).

19 вересня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 11 жовтня 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (т. 1 а.с.118,119).

21 грудня 2012 року державним виконавцем складено акт про опис та арешт майна Боржника ОСОБА_4 , зокрема житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 116,3 кв.м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350 за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.125-132). Право власності ОСОБА_4 на вказане майно підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 35814743 (т. 1 а.с.120,121) та копією державного акту на право власності на земельну ділянку РП № 517556 (т.1 а.с.137,138). Зазначене майно належало ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого державним нотаріусом другої Тростянецької державної нотаріальної контори Наревської М.Л. виданим 10 січня 2009 року.

Під час виконавчих дій державним виконавцем 06 листопада 2017 року винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадження, яким складено звіт про оцінку вартості вищевказаного майна належного ОСОБА_4 та 21 листопада 2017 року подано до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію арештованого майна по вказаному виконавчому провадженню (т. 1 а.с.170-173).

Відповідно до протоколу № 303316 13 грудня 2017 року відбулися прилюдні торги з реалізації арештованого майна боржника ОСОБА_4 та переможцем торгів визнано ТОВ «ЯК І ВІТ» та 26 грудня 2017 року складено акт про проведені електронні торги з реалізації майна боржника. (т. 1 а.с. 174-191)

18 січня 2018 року приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірською А.І. ТОВ «ЯК І ВІТ» видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 116,3 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0821 га., кадастровий номер 0510600000:07:002:0350 за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2 а.с. 249) на підставі договору купівлі продажу № 158 від 16 лютого 2018 року та № 159 від 16 лютого 2018 року посвідчених приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірською А.І., право власності на вказане майно перейшло до відповідача ОСОБА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи (т. 1 а.с. 20-21, 31-33, 37-41, 141) в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 .

У відповідності до рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у справі № 135/335/18, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року та постановою Верхового Суду від 19 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 законного представника малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, шляхом вселення задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вселено зазначених осіб в житловий будинок АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат (т. 4 а.с. 38-52 ).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 650ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Згідно частини четвертої статті 656ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Частиною першою , що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.

Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину.

Частиною п`ятою статті 124Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1Закону України«Про виконавчепровадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема, таких засад, як обов`язковості виконання рішень, справедливості, неупередженості та об`єктивності, розумності строків виконавчого провадження. Заст.10Закону України«Про виконавчепровадження» звернення стягнення на майно боржника є заходом примусового виконання рішень.

У відповідності до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Таким чином, примусова реалізація майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин, урегульованих Законом України «Про виконавче провадження», ЦК України та іншими нормативно-правовими актами, що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

Порядок і особливості продажу арештованого майна на електронних торгах визначений Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016(далі Порядок № № 2831/5).

Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком № 2831/5.

Зокрема підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Порядком № 2831/5, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 в справі № 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 в справі №668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18.11.2015 в справі № 6-1884цс15, від 25.11.2015 в справі № 6-1749цс15, від 13.04.2016 в справі № 6-2988цс15, від 29.06.2016 в справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16 та знайшли своє підтвердження в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11. 2018 в справі № 465/650/16-ц, провадження № 14-356цс18 та від 23.01.2019 в справі № 522/10127/14-ц, провадження № 14-428цс18, постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 201/18443/17, від 26.08.2020 у справі № 640/6302/17 та від 24.09.2020 у справі №372/3181/18.

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

При цьому підставою для пред`явлення позову про визнання електронних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

В даному випадку, звертаючись до суду з позовом позивач ОСОБА_1 , що діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_2 посилається на те, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71ЦК України) та порушує найкращі інтереси дитини.

З цього приводу суд вказує на те, що частина друга статті 129Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76,77 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у справі № 135/335/18, яке набрало законної сили, усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вселено зазначених осіб в житловий будинок АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що на час пред`явлення даного позову за малолітнім, а на даний час неповнолітнім ОСОБА_2 закріплено право користування вказаним спірним житловим будинком.

При цьому, в даному випадку, права та інтереси дитини повинні перебувати у справедливому балансі між правами та інтересами стягувача на задоволення своїх майнових вимог за рахунок такого майна.

Відчуження спірного житлового будинку, який належав ОСОБА_4 само по собі не позбавляє неповнолітнього ОСОБА_2 у здійсненні його права користування таким житлом. В межах розгляду цієї справи суду так само не була доведена та обставина, що новим власником вказаного житлового будинку створюються якісь перешкоди чи незручності дитині у проживанні в такому житловому приміщенні. У випадку спору з приводу саме з цих обставин сторони не позбавлені можливості його вирішення шляхом визначення порядку користування таким житлом через звернення до суду із відповідним позовом.

За таких обставин, колегія суддів вважає неприйнятними та відхиляє посилання апелянта на ту обставину, що таким правочином були порушенні найкращі інтереси дитини, оскільки безпосередньо лише посилання на порушення інтересів дитини не може бути само по собі підставою для задоволення позову.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку про достатність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання електронних торгів нерухомого майна та рішення про визнання переможцем у цих електронних торгах недійсними з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Що стосується позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 колегія суддів зазначає наступне.

За статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, «Кривенький проти України» від 16.02.2017).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Правило частини другої статті 388 ЦК України виключає будь-яку можливість витребування власником свого майна від особи, яка придбала майно в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а також від особи, якій таке майно згодом було відчужено.

Отже, позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.05.2022 у справі №640/14276/17, від 08.12.2022 у справі №352/1960/16-ц, від 15.02.2023 у справі № 592/19484/19, яка за правилами ч. 4 ст.263ЦПК України є обов`язковою для застосування.

Оскільки за висновками місцевого суду, з якими також і погоджується суд апеляційної інстанції, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання електронних торгів нерухомого майна та рішення про визнання переможцем у цих електронних торгах недійсними, тобто вони є дійсними, тому спірне майно, придбане на прилюдних торгах, не може бути витребувано у добросовісного набувача ОСОБА_3 , що і є підставою для відмови в задоволенні позову у цій частині.

Поряд з цим, щодо посилання позивачів на те, що вони зареєстровані у спірному житловому будинку, а дії відповідачів порушили їх право на житло, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, після набуття у січні 2009 року ОСОБА_4 у порядку спадкування житлового будинку з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , члени його сім`ї позивачі ОСОБА_1 та на той час малолітній ОСОБА_2 були зареєстровані в спірному житловому приміщенні та набули право користування ним. Право користуватися житловим приміщенням - це право жити у такому приміщенні, користуватися комунальними послугами на законодавчих підставах. Всі члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користуватися ним на рівні з його власником. Отже, право на проживання та користування спірним житловим будинком, було похідним від права власності їх чоловіка і батька відповідно і було поновлено в ході розгляду даної справи на підставі рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у справі № 135/335/18.

Доводи апеляційноїскарги проте,що судпершої інстанціїне врахував,що прирозгляді спорівпро витребуваннявласником свогомайна ізчужого незаконноговолодіння необхідновраховувати,що позивачемза такимпозовом можебути власникмайна (фізичні,юридичні особи,держава ітериторіальні громадив особіуповноважених нимиорганів),який намомент поданняпозову неволодіє циммайном,а такожособа,яка хочаі неє власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачі в даному випадку не є тими особами, які згідно з законом мають право на витребування спірного майна з чужого незаконного володіння на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Посилання апелянта як на підставу апеляційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/218, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 на увагу не заслуговують, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом апеляційного перегляду.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , законного представника малолітнього ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді О.С. Панасюк

Т.М. Шемета