Постанова

від 12.02.2025 по справі 135/250/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 135/250/18

провадження № 61-3097св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 як законний представник малолітнього ОСОБА_2 ;

відповідачі: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державне підприємство «Сетам» Міністерства юстиції України в особі Вінницької регіональної філії державного підприємства «Сетам», ОСОБА_3 ;

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірська Алла Іванівна, виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, Ладижинський міський відділ у справах дітей;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 рокуу складі судді Шелюховського М. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 як законний представник малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та в процесі розгляду справи збільшила позовні вимоги до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України в особі Вінницької регіональної філії державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірська А. І. (далі - приватний нотаріус Вірська А. І.), виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, Ладижинський міський відділ у справах дітей, про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсним акта державного виконавця про проведені електронні торги, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та витребування нерухомого майна.

Позовна заява ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшенняпозовних вимог мотивована тим, що її чоловіку ОСОБА_4 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0821 га, кадастровий номер 60510600000:07:002:0350, на якій він розташований.

Позивач, ОСОБА_4 та їхні діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані у зазначеному житловому будинку з 12 лютого 2009 року.

09 лютого 2018 року позивачці стало відомо про те, що за результатами продажу на аукціоні 18 січня 2018 року за приватним підприємством «ЯК І ВІТ» (далі - ПП «ЯК І ВІТ») оформлено право власності на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку, виділену під його будівництво та обслуговування, площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350.

Як законний представник малолітнього ОСОБА_2 , позивач звернулася із заявою до органу опіки та піклування Ладижинської міської ради, в якій просила повідомити інформацію щодо надання цим органом дозволу на продаж нерухомого майна, та з їх відповіді від 13 лютого 2018 року № 6-07-К-83-1 дізналася, що такий дозвіл не надавався. Крім того позивачці стало відомо про те, що в червні 2014 року відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області було відмовлено в наданні такого дозволу.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про недійсність проведених електронних торгів від 13 грудня 2017 року, оформлених протоколом проведення електронних торгів № 303316.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до пункту 8 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №°2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством. Даним порядком передбачені певні правила провадження електронних торгів, а саме: порядок передачі майна на реалізацію, процедуру підготовки до проведення електронних торгів, порядок проведення електронних торгів, а також порядок оформлення результатів електронних торгів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації арештованого майна на електронних торгах як різновиду прилюдних торгів, що полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах, а відтак, є правочином.

Тому, відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акт про проведені електронні торги є недійсним.

Також ОСОБА_1 зазначає, що при проведенні електронних торгів, оформлених протоколом від 13 грудня 2017 року № 303316, порушені права малолітньої дитини ОСОБА_2 , які встановлені статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», частиною 28 розділу VIII (Порядок звернення стягнення на майно боржника) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), Порядком № 2831/5.

Довідка, яка була використана в ході виконавчого провадження не може вважатися допустимим доказом, так як була видана неналежним органом та неналежної форми. Ця довідка № 741 від 06 жовтня 2017 року є підробленим документом, що було підставою звернення позивача до правоохоронних органів та відкрито кримінальне провадження № 12018020070000062 від 28 березня 2018 року. Наведене свідчить про реалізацію майна боржника з порушенням Закону, без дозволу органу опіки та піклування.

Крім того, вказана довідка не є документом передбаченим додатком 13 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, та, відповідно, документом, визначеним пунктом 2 розділу II та пунктом 8 розділу III Порядку № 2831/5, який є необхідним для реалізації нерухомого майна на електронних торгах.

Позивач вважає, що підлягають скасуванню записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24441442 та № 24441263 від 18 січня 2018 року, оскільки ці записи внесені на підставі недійсних документів.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 116275603 від 05 березня 2018 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 продано ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 159. Таким чином, оскільки вказане майно, яке є предметом спору вибуло з володіння власника та особи, яка має речове право на це майно, не з їх волі, тому може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів приватного підприємства «ЯК І ВІТ» (далі - ПП «ЯК І ВІТ»), оформлене протоколом проведення електронних торгів № 303316 від 13 грудня 2017 року;

- визнати недійсним акт про проведення електронних торгів нерухомого майна (житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 );

- визнати недійсними електронні торги нерухомого майна (житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ), оформлені протоколом № 303316 від 13 грудня 2017 pоку;

- визнати недійсним свідоцтво номер 64 від 18 січня 2018 року, видане ПП «ЯК і ВІТ» приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірською А. І. на нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 );

- скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) № 24441442, № 24441263 від 18 січня 2018 року;

- скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) № 24879410, № 24879292 від 16 лютого 2018 року;

- витребувати у ОСОБА_3 на користь малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ).

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 як законного представника малолітнього ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що дії державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб.

Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Щодо порушення прав малолітньої дитини, на яку посилається позивач та яка полягає в порушення права користування майном, місцевий суд зазначив, що продаж житлового будинку на електронних торгах та наступний продаж вказаного майна відповідачеві ОСОБА_3 не має наслідком позбавлення права на житло у цьому будинку позивачів, оскільки таке їхнє право було відновлено шляхом їх вселення до спірного будинку на підставі рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним акта про проведення електронних торгів, свідоцтва про право власності, а також скасування записів в Державному реєстрі речових прав суд вказав, що видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів.

За таких обставин позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва виданого приватним нотаріусом не є належним способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16)

Видача та підписання приватним виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки є наслідком реалізації, останній не може відмовити у видачі акта про реалізацію предмета іпотеки, якщо така реалізація здійснювалася відповідно до вимог Закону.

При цьому вимоги про скасування записів в Державному реєстрі речових прав є похідними від вищезазначених, в яких було відмовлено.

Оскільки ОСОБА_1 не є власником спірного майна, тому вимога про витребування у ОСОБА_3 спірного об`єкта нерухомого майназ підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, не підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 як законного представника малолітнього ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 як законний представник малолітнього ОСОБА_2 оскаржувала рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсними електронних торгів, витребування нерухомого майна, тому переглядалося апеляційним судом тільки в цій частині.

Висновки місцевого суду в оскаржуваній частині є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відчуження спірного житлового будинку, який належав ОСОБА_4 само по собі не позбавляє неповнолітнього ОСОБА_2 у здійсненні його права користування таким житлом. В межах розгляду цієї справи не було доведено ту обставину, що новим власником спірного житлового будинку створюються якісь перешкоди чи незручності дитині у проживанні в такому житловому приміщенні. У випадку спору з приводу саме з цих обставин сторони не позбавлені можливості його вирішення шляхом визначення порядку користування таким житлом через звернення до суду із відповідним позовом.

Позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними. Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання електронних торгів нерухомого майна та рішення про визнання переможцем у цих електронних торгах недійсними, тобто вони є дійсними, тому спірне майно, придбане на прилюдних торгах, не може бути витребувано у добросовісного набувача ОСОБА_3 , що і є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2024 року ОСОБА_1 як законний представник малолітнього ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсними електронних торгів, витребування нерухомого майна, а постанову Вінницького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року - скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іллінецького районного суду Вінницької області.

08 квітня 2024 року справа № 135/250/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щозамість Порядку № 2831/5, яким регулюються спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій застосували практику Верховного Суду України, яка стосувалася проведення торгів відповідно до вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, яким взагалі не було передбачено отримання дозволу органу опіки і піклування для реалізації майна, право користування яким мають діти.

Не застосувавши статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», суди зробили безпідставний висновок про те, що продаж майна на торгах не призведе до зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень, оскільки продаж майна третім особам свідчить про обмеження та зменшення прав та інтересів дитини.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава, територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом.

Оскільки позивачі є членами сім`ї власника і спірне нерухоме майно знаходилось у їх володінні на законних підставах, то суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для витребування цього майна у набувача ОСОБА_3 .

Більш того, відповідач ОСОБА_3 не може вважатись добросовісним набувачем спірного майна, оскільки він знав, що набуває спірне майно за відсутності дозволу органу опіки і піклування на продаж житлового будинку.

Доводи осіб, які подали відзиви та пояснення на касаційну скаргу

У квітні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Молявчик О. В. та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області та Міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради Вінницької області також подали у квітні 2024 року до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до виконавчого листа, виданого 01 серпня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області у справі № 211/447/12, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню заборгованість за договором позики в сумі 50 127,40 євро, що за курсом Національного банку України станом на 01 червня 2012 року становить 496 917,Ю83 грн, та 3 433,60 грн сплаченого судового збору (т.1 а.с.115-116).

19 вересня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, а 11 жовтня 2012 року - постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (т.1 а.с.118, 119).

21 грудня 2012 року державним виконавцем складено акт про опис та арешт майна боржника ОСОБА_4 , зокрема житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельної ділянки площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.125-132).

Право власності ОСОБА_4 на вищевказане майно підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 35814743 та копією державного акта на право власності на земельну ділянку РП № 517556 (т.1 а.с.120,121, 137,138).

Зазначене майно належало ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 січня 2009 року державним нотаріусом другої Тростянецької державної нотаріальної контори Наревською М. Л.

Під час виконавчих дій державним виконавцем 06 листопада 2017 року винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадження, яким складено звіт про оцінку вартості вищевказаного майна, належного ОСОБА_4 , та 21 листопада 2017 року подано до ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна по вказаному виконавчому провадженню (т.1 а.с.170-173).

13 грудня 2017 року ДП «Сетам» складено протокол № 303316 проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна боржника ОСОБА_4 та переможцем торгів визнано ПП «ЯК І ВІТ» (т.1 а.с.174-176)

26 грудня 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчуком С. І. при примусовому виконанні виконавчого провадження № НОМЕР_2 складено акт про проведені електронні торги (т.1 а.с.183-184).

18 січня 2018 року приватним нотаріусом Вірською А. І. видано свідоцтво про право власності ПП «ЯК І ВІТ» на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 116,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,0821 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0350, за адресою: АДРЕСА_1 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договорів купівлі-продажу від 16 лютого 2018 року № 158 та від 16 лютого 2018 року № 159, посвідчених приватним нотаріусом Вірською А. І., право власності на вказане майно перейшло до ОСОБА_3 (т.2 а.с.249)

В житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 (т.1 а.с.20-21, 31-33, 37-41, 141)

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у справі № 135/335/18, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року та постановою Верхового Суду від 19 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 - законного представника малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, міський відділ у справах дітей Ладижинської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, шляхом вселення задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 для ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та вселено зазначених осіб в житловий будинок АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат (т.4 а.с.38-52).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 як законного представника малолітнього ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсними електронних торгів, витребування нерухомого майна. Судові рішення в іншій частині в касаційному порядку не оскаржуються, тому в силу статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 16, частини першої статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьої, п`ятої, шостої статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - проведення електронних торгів від 13 грудня 2017 року № 303316) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом з тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), а також в постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19, на яку послалася заявник в касаційній скарзі.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Згідно з пунктом 1 Порядку 2831/5, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, електронні торги - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну;.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку № 2831/5 виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проєкт заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім -шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який становить не більше трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її Організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - тринадцятим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).

Організатор перевіряє повноту заповнення заявки. У разі невідповідності заявки вимогам, передбаченим пунктом 2 цього розділу, Організатор через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) повідомляє начальника відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) про необхідність усунення недоліків протягом трьох робочих днів.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 334/715/20 (провадження № 61-14112св21) зазначено, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Головною обставиною, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 2831/5 передбачено, до заявки на реалізацію арештованого майна у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, додається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду; копії документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна.

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 28 розділу VIII Інструкції № 512/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Норми статті 177 Сімейного кодексу України, статті 16 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, що спрямовано на захист майнових прав дітей.

Підставою для визнання недійсним правочину щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Відповідно до частини першої статті 176 СК України батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення неповнолітньої дитини житлом покладається саме на її батьків.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), на яку послалася заявник в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У той же час, фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15). Цей висновок зводиться зокрема до того, що сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 201/18443/17 (провадження № 61-530св19) зроблено висновок про те, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні діти, необхідний на момент укладення правочину, а не на момент реалізації такого майна з електронних торгів.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Встановивши, що рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року у справі № 135/335/18, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та вселено їх до вказаного будинку, який належав ОСОБА_4 , тобто вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, захищено правадитини в спірних правовідносинах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсними електронних торгів, так як підставою для визнання недійсним правочину щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона зі своїм сином ОСОБА_2 як члени сім`ї власника спірного нерухомого майна володіли ним на законних підставах, тому суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність підстав для витребування вказаного майна у набувача ОСОБА_3 , не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, однією з яких є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом з цим, відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зроблено висновок про те, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зроблено висновок про те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірне майно реалізоване на електронних торгах в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа, виданого 01 серпня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області у справі № 211/447/12.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були власниками спірного нерухомого майна і це майно було реалізоване відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку № 2831/5, тобто у порядку, встановленому для примусового виконання судового рішення, то вказане майно не підлягає витребуванню із володіння ОСОБА_3 на підставі статей 387, 388 ЦК України.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, є безпідставним, оскільки висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсними електронних торгів, витребування нерухомого майна. та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 як законного представника малолітнього ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України в особі Вінницької регіональної філії державного підприємства «Сетам», ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірська Алла Іванівна, виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області, Ладижинський міський відділ у справах дітей, про визнання недійсним рішення про визнання переможцем електронних торгів, визнання недійсним акта державного виконавця про проведені електронні торги, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва, витребування нерухомого майна та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович