Постанова

від 05.02.2024 по справі 463/5736/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/5736/23 Головуючий у 1 інстанції: Яворський С.Й.

Провадження № 22-ц/811/3569/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Псярук О.В.;

адвоката Даніліна С.В. представника позивача ОСОБА_1 ;

адвоката Лемик Р.Я. представника КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю.Липи»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у міста Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , на рішення Личаківського районногосуду міста Львова від 08 листопада 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні2023року ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом доКомунального некомерційногопідприємства Львівськоїобласної ради«Львівський обласнийгоспіталь ветераніввійн тарепресованих ім.Ю.Липи»(в подальшому «Госпіталь»), в кінцевій редакції позовних вимог якого просив визнати незаконним звільнення позивача та скасувати наказ про його звільнення з роботи № 65-к від 03.05.2023 року; поновити позивача на роботі в Госпіталі; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також просив вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 15 000 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що позивач з 01.07.1989 року працював на посаді лікаря стоматолога-хірургаКомунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім..Ю.Липи».

Наказом відповідача № 65-к від 03.05.2023 року (до якого наказами №71-к від 09.05.2023 року та №75-к від 12.05.2023 року двічі вносились зміни в частині дати звільнення) позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач своє звільнення з роботи вважає незаконним, як таке, що було здійснено без наявності для цього відповідної правової підстави (змін в організації виробництва і праці), а також без дотримання передбаченої законом процедури для звільнення працівника з підстави, передбаченої п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки дійсних підстав для скорочення штату та і самих змін в організації виробництва і праці не було; позивачу не було запропоновано іншої наявної та вакантної на момент його звільнення посади, яка б відповідала його спеціальності та кваліфікації, оскільки документ відповідача з назвою «Кількість вакантних посад станом на 02.05.2023 року» позивач не вважає належним доказом на підтвердження виконання відповідачем свого обов`язку щодо пропозиції позивачу вакантних на момент звільнення посад.

Також позивач покликався на те, що відповідач не звертався за згодою про його звільнення до первинної профспілкової організації Госпіталю, членом якої був позивач, і відповідно такої згоди на його звільнення профспілка не давала (а.с. 1-2, 100-103).

Оскаржуваним рішенням узадоволенні позовнихвимог відмовлено (а.с. 143-147).

Дане рішенняоскаржив представник позивача.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального права.

Вважає помилковим висновок суду про те, що процедура звільнення позивача була завершеною відповідачем ще 03.05.2023 року, оскільки до 02.06.2023 року він перебував на лікарняному і його звільнили з роботи лише 05.06.2023 року.

Вважає, що документ відповідача з назвою «Кількість вакантних посад станом на 02.05.2023 року» не є належним доказом на підтвердження виконання відповідачем свого обов`язку щодо пропозиції позивачу вакантних на момент звільнення останнього посад, оскільки:

«В матеріалах справи відсутні докази того, що роботодавець пропонував позивачу про зайняття ним конкретної посади (роботи) із зазначенням по цій посаді умов праці, умов оплати праці та вимог до працівника по цих посадах.

??Позивача виключно ознайомили з кількістю вакантних посад станом 02.05.2023 року.

??Документ під назвою «кількість вакантних посад станом 02.05.2023 року» не є пропозицією зайняття тих вакантних посад, так як позивач вважав, що його ознайомили із певним списком посад, наявних на 02.05.2023 рік у роботодавця, і ОСОБА_1 не сприймав це як пропозицію роботодавця зайняти одну із цих посад. Це підтверджується тим, що у матеріалах справи відсутня відмова позивача від переведення на іншу вакантну посаду у зв?язку із скороченням на підприємстві».

Вважає, що суд не дав оцінки документу під назвою «Перелік вакантних посад з 02.03.2023 року по 05.06.2023 року», згідно якого у Госпіталі були вільні посади, які міг би обійняти позивач, однак які йому не пропонувалися, оскільки такі відсутні у документі відповідача з назвою «Кількість вакантних посад станом на 02.05.2023 року».

Вважає неправомірним покладення на позивача витрат на правову допомогу у розмірі 15000 грн. (а.с. 164-171).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача (Госпіталю), перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів міститься роз`яснення про те, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з предмета даного спору, а саме: встановлення законності чи незаконності звільнення позивача з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП, саме на відповідача покладається обов`язок доведення суду належними та допустимими доказами факту наявності змін в організації виробництва і праці, зокрема - ліквідації, реорганізація або перепрофілювання Госпіталю, скорочення чисельності або штату його працівників; додержання згаданим відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; факту відмови позивача від переведення на іншу роботу або того, що Госпіталь не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу, а також того факту, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі та що він попереджався за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як стверджується матеріалами справи, зокрема доводами апеляційної скарги, з усіх вищенаведених факторів та обставин позивачем оспорюється лише факт додержання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, а саме: в частині пропонування позивачу іншої роботи у Госпіталі.

Матеріалами справи стверджується, що позивач вчасно (02.03.2023 року) був попередженим про його майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 05 травня 2023 року (п`ятниця): наведена обставина позивачем визнається та не оспорюється. Цим же повідомленням позивача було повідомлено про те, що «на часповідомлення вакантнихпосад немає» (а.с. 8).

Як також стверджується матеріалами справи, 03 травня 2023 року позивача було ознайомлено зі списком вакантних посад у Госпіталі станом на 02.05.2023 року і в результаті цього ознайомлення позивач на цьому списку зробив власноручний напис: «Ознайомлений.Погоджуюсь на0,5ставки стоматолога-хірурга» (а.с. 54).

Таким чином, позивачу (особі з вищою освітою та завчасно повідомленою про майбутнє (05.05.2023 року) звільнення роботи у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників) 03.05.2023 року було подано на ознайомлення список вакантних посад в Госпіталі, ознайомившись з яким він «погодився на 0,5 ставки стоматолога-хірурга». На переконання колегії суддів, наведене свідчить про те, що позивач добре усвідомлював причини та підстави ознайомлення його відповідачем з цим списком вакантних посад, а тому доводи апеляційної скарги стосовно того, що «в матеріалах справи відсутні докази того, що роботодавець пропонував позивачу про зайняття ним конкретної посади (роботи) …», а «??Документ під назвою «кількість вакантних посад станом 02.05.2023 року» не є пропозицією зайняття тих вакантних посад», колегія суддів вважає надуманими, а тому такими, що не можуть прийматися до уваги.

В той же час, у вищезгаданому списку вакантних посад посада «0,5 ставки стоматолога-хірурга» відсутня.

За наведених обставин вірним є висновок про те, що станом на 03травня 2023року позивач відмовився розглядати будь-яку посаду із наявних у списку вакантних посад, як своє подальше місце роботи у Госпіталі.

За вищенаведених обставин відповідач вправі був в цей же день, 03 травня 2023 року, видати наказ № 65-к про звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 05 травня 2023 року (а.с. 5), зробивши про це відповідний запис у трудову книжку позивача (а.с. 30-зворот).

Як встановлено судом та стверджується самим позивачем, 05 травня 2023 року (тобто у день його звільнення з роботи) він захворів, тобто став перебувати на листку непрацездатності.

Частиною 3 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності не допускається.

Відтак, саме тимчасова непрацездатність позивача у період з 05 травня 2023 року (п`ятниця) і до 02 червня 2023 (п`ятниця) включно і стала правовою підставою для внесення змін до вищезгаданого наказу № 65-к про звільнення позивача з роботи в частині дати такого звільнення, в результаті чого наказом відповідача від 12 травня 2023 року № 75-к кінцевою датою такого звільнення було визначено перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність (а.с. 7).

Як вбачається з трудової книжки позивача, кінцевою датою звільнення його з роботи зазначено 05.06.2023 року (понеділок), тобто - перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності (а.с. 31).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (апелянт) претензій щодо кінцевої дати його звільнення з роботи не висловлює.

З урахуванням всіх вищенаведених обставин по справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, зокрема позивачу було запропоновано список вакантних посад, з яким він ознайомився, однак останній фактично відмовився від переведення на іншу роботу в Госпіталі, оскільки не висловив свою згоду про його переведення на будь-яку із вакантних посад, наведених у цьому списку, а навпаки висловив своє «погодження» «на 0,5 ставки стоматолога-хірурга», тобто на посаду, яка у списку вакантних відсутня. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного рішення, суд не приймав рішення про стягнення з позивача на користь відповідача «витрат на правову допомогу», а тому доводи апеляційної скарги про неправомірність покладення згаданих витрат на позивача також до уваги прийматися не можуть.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішенняЛичаківського районногосудуміста Львовавід 08листопада 2023року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 07 лютого 2024 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.