Постанова

від 30.01.2024 по справі 922/1626/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/1626/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Ламанової А.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури Горгуль Н.В. (службове посвідчення № 072883 від 01.03.2023);

від позивача Жилко С.Е. (посвідчення № 2663, Витяг, посадова інструкція);

від відповідача - Смотров О.І. (Ордер № 000061 від 17.05.2023);

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х)

на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 (повний текст складено та підписано 18.09.2023), ухвалене у складі судді Хотенця П.В.

у справі № 922/1626/23

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі Харківської міської ради,

до Приватного підприємства «Геюр+»,

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства «Геюр+», в якому просить розірвати договір оренди землі, укладений між Харківською міською радою та Приватним підприємством «Геюр+» щодо оренди земельної ділянки площею 0,3960 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0022, розташованої за адресою: м. Харків, перехрестя пров. Отакара Яроша та проспекту Науки (колишній проспект Леніна) для будівництва кафе з літнім майданчиком, який зареєстрований в Харківській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга №4) вчинено запис від 01 квітня 2005 року за № 6355/05, з додатковою угодою, визнаною укладеною рішенням Господарського суду Харківської області від 15.04.2014 у справі № 922/732/14 та зобов`язати Приватне підприємство «Геюр+» повернути земельну ділянку площею 0,3960 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0022, розташованої за адресою: м. Харків, перехрестя пров. Отакара Яроша та проспекту Науки (колишній проспект Леніна) Харківській міській раді.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у позові відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням, ухваленим судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури, який просить:

- поновити строк на апеляційне оскарження рішення та прийняти апеляційну скаргу до провадження;

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора;

- судові витрати, понесені Харківською обласною прокуратурою за подання позовної заяви та апеляційної скарги у справі, покласти на відповідача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 у справі № 922/1626/23 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/1626/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 до надходження матеріалів справи.

26.10.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/1626/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2023 поновлено заступнику керівника Харківської обласної прокуратури строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23. Призначено справу до розгляду на 21.11.2023 о 12:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

08.11.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Геюр+» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Вказаний відзив досліджено колегією суддів та приєднано до матеріалів справи.

20.11.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій останній наголошував на задоволенні апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

Вказана відповідь на відзив досліджена колегією суддів та приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 до 12.12.2023 о 11:30 год.

12.12.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Харківської міської ради надійшли пояснення, в яких остання просила апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

Вказані пояснення досліджені колегією суддів та приєднані до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 до 15.12.2023 о 11:15 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справи №922/21/23, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №922/21/23. Учасникам справи, ухвалено повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення апеляційного провадження у справі.

15.01.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від прокурора Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 задоволено клопотання Харківської обласної прокуратури про поновлення провадження у справі № 922/1626/23. Поновлено провадження у справі № 922/1626/23 за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023. Розгляд справи призначено на 30.01.2024 о 14:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132.

22.01.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Геюр+» надійшли додаткові пояснення, в яких останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Вказані додаткові пояснення досліджені колегією суддів та приєднані до матеріалів справи.

Присутня у судовому засіданні прокурор подану апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, з підстав викладених у апеляційній скарзі та відповіді на відзив.

Присутній у судовому засіданні представник позивача подану апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора, з підстав викладених у поясненнях.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях.

У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом, на підставі рішення XXI сесії Харківської міської ради XXIV скликання від 28 квітня 2004 року № 66/04 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів» між Харківською міською радою (орендодавцем) та Приватним підприємством «Геюр+» (орендарем) було укладено договір оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:09:001:0022, яка розташована на перехресті пров. О. Яроша та просп. Науки (колишній проспект Леніна) в м. Харкові, загальною площею 0,3960 га. Вказаний договір оренди було зареєстровано в Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у книзі записів держаної реєстрації договорів оренди землі зроблено запис від 01 квітня 2005 року за № 6355/05.

Відповідно до п. 1-3 договору в оренду передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, загальною площею 0,3960 га, у тому числі: інших угідь - 0,3960 га. На земельній ділянці немає об`єктів нерухомого майна, а також інших об`єктів інфраструктури.

Згідно з п. 8 договору передбачено, що договір укладено строком: на період будівництва до 31.12.2006 (але не пізніше прийняття обєкту до кесплуатації), на період експлуатації до 31.12.2029. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 9 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок відділу державного казначейства у м. Харкові у розмірі: на період будівництва: 2004 рік - 1066,76 грн, 2005 рік - 1422,35 грн, 2006 рік - 2094,01 грн; на період експлуатації: 2006 рік - 8255,28 грн, з 2007 року - 11964,18 грн.

У п. 15 договору сторони домовилися про те, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва кафе з літнім майданчиком та для подальшої експлуатації об`єкту.

Приписами п. 16 договору визначено, що цільове призначення зазначеної земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

Відповідно до п. 17 договору умови збереження стану об`єкта оренди - забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

Згідно з п. 21 договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір вирішується у судовому порядку.

У відповідності до п. 38 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 43 договору, договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Зазначений договір зареєстровано в Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у книзі записів держаної реєстрації договорів оренди землі зроблено запис від 01 квітня 2005 року за № 6355/05.

Згідно з п. 43 рішення сесії Харківської міської ради від 25 грудня 2007 року № 284/07 «Про продовження строків будівництва (реконструкції) об`єктів» Приватному підприємству «Геюр+» продовжено строки будівництва торговельно- офісного комплексу з кафе на перехресті пров. О. Яроша та просп. Науки (колишній проспект Леніна) в м. Харкові до 31 грудня 2009 року.

Рішенням сесії Харківської міської ради від 27 жовтня 2010 року № 302/10 внесено зміни в п. 43 додатку № 1 до рішення сесії Харківської міської ради від 25 грудня 2007 року № 284/07 «Про продовження строків будівництва (реконструкції) об`єктів», яким відповідачу продовжено строки будівництва торговельно-офісного комплексу з кафе на перехресті пров. О. Яроша та просп. Науки (колишній проспект Леніна) в м. Харкові до 01 червня 2012 року.

Разом з тим, як зазначає прокурор, у даний момент на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136300:09:001:0022 будь-які будівельні роботи не ведуться, будівельна техніка та споруди на земельній ділянці відсутня.

Підставою звернення прокурора до суду є істотне порушення Приватним підприємством «Геюр+» умов оспорюваного договору оренди землі. Прокурор з посиланням, зокрема, на положення статі 416 ЦК України та статті 102-1 ЗК України, вважає, що в цьому випадку відповідач порушив умови оспорюваного договору оренди землі у зв`язку із недотриманням відповідачем умов договору щодо здійснення забудови земельної ділянки упродовж 3-х років із моменту державної реєстрації договору.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у позові відмовлено повністю.

Оскаржуване рішення мотивоване тим, що з урахуванням наявних фактичних обставин у цій справі, зокрема, щодо відсутності в оспорюваному договорі умов, які би характеризували цей договір як договір суперфіцію, а також враховуючи, що умовами договору оренди не встановлено право орендодавця в односторонньому порядку ініціювати розірвання договору оренди земельної ділянки саме з підстав незабудови земельної ділянки протягом трьох років з моменту державної реєстрації договору, вважає що відсутні правові підстави для припинення договору оренди землі відповідно до статті 416 ЦК України.

Надаючи оцінку підставам представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради прокурором, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 116 ЗК України рішення про передачу земельної ділянки, що входить до складу державної (комунальної) власності в користування, є виключним правом органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 2 статті 152 ЗУ України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас, Харківська міська рада, як власник земельної ділянки, не зверталась до суду із позовом до Приватного підприємства «Геюр+» про розірвання договору та повернення земельної ділянки.

Позов до суду прокурором подано після направлення повідомлення позивачу в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (вих. №55-4137вих-23 від 28.03.2023).

Таким чином, у спірних правовідносинах прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов`язок, передбачений статтею 53 ГПК України та положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень статті 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За змістом статті 626 ЦУ України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статей 525, 526, 629 ЦК України і статті 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Приватного підприємства «Геюр+» про розірвання договору та повернення земельної ділянки.

Підставою позовних вимог є істотне порушення Приватним підприємством «Геюр+» умов оспорюваного договору оренди землі. Прокурор з посиланням, зокрема, на положення статі 416 ЦК України та статті 102-1 ЗК України, вважає, що в цьому випадку відповідач порушив умови оспорюваного договору оренди землі у зв`язку із недотриманням відповідачем умов договору щодо здійснення забудови земельної ділянки упродовж 3-х років із моменту державної реєстрації договору.

Колегія суддів зауважує, що приписнимистатті 416 ЦК України встановлено підстави припинення права користування земельною ділянкою для забудови, а саме: право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2) спливу строку права користування;

3) відмови землекористувача від права користування;

4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 4 ч. 9 статті 102-1 ЗУ України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі: невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.

Разом з тим, фактичні обставини справи свідчать про те, що сторони уклали саме строковий договір оренди землі під будівництва кафе з літнім майданчиком.

Умови оспорюваного договору не містять істотних умов, зокрема, таких як вид, обсяги та строки будівництва, тобто, які би характеризували цей договір як суперфіцію.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та констатує, що суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними нормами ЗК України, ЦК України. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються також Законом України «Про оренду землі».

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 905/1436/20, від 28.03.2018 у справі № 923/474/17.

Таким чином, положення статті 416 ЦК України регулюють виключно відносини, що виникають з договору суперфіцію і не можуть бути застосовані до договору оренди землі, в якому сторони мають право на власний розсуд визначати умови, що можуть впливати на припинення/розірвання договору.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 910/10643/18.

Поряд з цим, колегія суддів констатує, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положенняГПК Українитака функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Так, у відповідності до до ч. 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у ч. 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за ч. 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до ч. 1 статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у ч. 2 статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18, від 22.12.2021 у справі №910/237/21, від 22.06.2022 у справі №922/2164/21.

У відповідності до статі 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими Законами України.

Згідно з ч. 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У відповідності до статті 141 ЗК України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Згідно зі статтею 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріальна-паразитичними і карантинна-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Тобто, ЗК України визначено чіткий перелік підстав, з яких може бути припинено право користування земельною ділянкою, серед якої відсутня така підстава, як не забудова земельної ділянки.

Відповідно до п. 7 оспорюваного договору встановлено, що у випадку нездачі об`єкту до експлуатації у встановлені в рішенні строки, а також неотримання дозволів на виконання будівельних робіт зазначене рішення втрачає чинність і договір оренди земельної ділянки підлягає розірванню у встановленому порядку.

Згідно з п. 28 договору оренди землі орендодавець має право вимагати, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати.

У свою чергу, п. 31 договору оренди землі визначено обов`язки орендаря, у тому числі: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; сплачувати оренду плату в строки та розмірах, встановленим цим договором; використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до договору.

За умовами п. 38 вказаного договору його дія припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Таким чином, з наведених положень спірного договору вбачається, що відповідач, укладаючи вказаний договір, був обізнаний як з його умовами в частині існування у нього обов`язку використовувати земельну ділянку, зокрема, для будівництва і закінчити її забудову та здати об`єкт до експлуатації у встановлені у п. 8 договору строки, так і з настанням наслідків, у разі невиконання таких обов`язків, шляхом реалізації орендодавцем права вимагати розірвання зазначеного договору оренди.

Прокурор стверджує, що будівництво на спірній земельній ділянці не було розпочато, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 30.01.2023. Крім того, відповідачем не отримано, передбачених законодавством, дозвільних документів на здійснення будівництва.

Вказані обставини не були спростовані відповідачем, а тому суд вважає доведеними обставини порушення відповідачем строків будівництва, встановлених в п. 8 договору оренди землі.

Разом з тим, колегія суддів не може не врахувати такі загальновідомі обставини, як те, що даний спір виник під час широкомасштабної воєнної агресії Російської Федерації на територію України.

Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України включено Харківську міську територіальну громаду до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

А отже, розірвання договору оренди землі дійсно неминуче призведе до втрати певної частини відповідного доходу бюджету територіальної громади.

При цьому, повторна спроба передачі в оренду звільненої земельної ділянки комунальної власності «з метою будівництва кафе з літнім майданчиком» вдається суду наразі надскладним та маловірогідним (з огляду на його результативність) «завданням» для органу місцевого самоврядування під час війни у Місті-герої Харків, який з 24.02.2022 перебуває під постійними ворожими обстрілами.

Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2023 у справі 922/1317/22.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що в даному випадку потрібно встановити: чи є вказані прокурором порушення відповідачем умов договору настільки істотними за обставин даної справи, що можуть бути підставою для розірвання договору в примусовому порядку; чи може бути в даному випадку виправданим втручання з боку держави (в інтересах якої діє прокурор) в сферу приватних інтересів та чи дотримано ним справедливого балансу між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремих осіб.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 статті 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

А тому, при визначенні поняття «суспільного інтересу» апеляційний господарський вважає за необхідне звернутися до практики Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд).

Незважаючи на те, що країни-учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) наділені широкою свободою розсуду стосовно визначення того, що потрібно розуміти під «суспільними інтересами» в умовах певного рівня національної економіки, політики і соціального захисту, Європейський суд у кожній ситуації, де має місце застосування положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції (далі Перший Протокол), досліджує, наскільки було дотримано державною владою справедливий баланс між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремої особи. Встановлюючи наявність згаданої пропорційності, Європейський суд виходить з того, що втручання в право безперешкодного користування майном має супроводжуватися дотриманням «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Зокрема вимагається, щоб існувала розумна пропорційність між вжитими державою заходами щодо обмеження права власності та метою, на яку вони були спрямовані (рішення Європейського суду у справах «Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium» від 3 липня 1997 року (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58056), «Sporrong and Lonnroth v. Sweden» від 23 вересня 1982 року (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57580), «Chassagnou and others v. France» від 29 квітня 1999 року (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58288), «The Former King of Greece and others v. Greece» від 23 листопада 2000 року (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59051).

Отже, як випливає із практики Європейського суду щодо застосування статті 1 Першого Протоколу, дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства (загальними інтересами) та вимогою захисту права власності окремої особи є необхідною умовою для того, аби Європейський суд зробив висновок про відсутність підстав для визнання факту порушення державою-відповідачем положень згаданої норми. Однак з огляду на оцінну природу поняття справедливого балансу Європейський суд з прав людини по-різному підходить до аналізу його дотримання у кожній конкретній справі з урахуванням обставин, на які посилається кожна із сторін.

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (зокрема, у п. 53 рішення у справі «Трегубенко проти України», заява №61333/00; п. 50 рішення «Щокін проти України», заяви №23759/03, №37943/06 та ін.), вимога дотримання справедливого балансу між загальним інтересом та основоположними правами окремої особи притаманна всім статтям Європейської конвенції з прав людини. До того ж ЄСПЛ зазначає, що рівновага не буде дотримана, якщо особи нестимуть надмірний тягар.

При вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном суд має встановити, чи не вбачаються порушення ча. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки таке втручання може бути розцінене як законний захід тільки тоді, коли воно переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.

Із цього приводу суд зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому Європейський суд у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Як було зазначено, прокурор стверджує, що укладаючи договір оренди Харківська міська рада розраховувала, що Приватне підприємство «Геюр+» буде використовувати земельну ділянку для будівництва кафе з літнім майданчиком. При цьому, орган місцевого самоврядування був зацікавлений у задоволенні певного суспільного інтересу та у виконанні орендарем свого зобов`язання. Проте, відповідачем не розпочато будівництво в строки, не отримано передбачених законодавством дозвільних документів на здійснення будівництва.

Аналізуючи положення договору оренди землі, апеляційний господарський суд погоджується із доводами прокурора про те, що будівництво відповідачем на орендованій земельній ділянці та здача його в експлуатацію у встановлений строк дійсно могло мати для позивача певний суспільний інтерес та бути одним із бажаних результатів, на який орган місцевого самоврядування розраховував під час укладення вказаного договору.

Проте, колегія суддів зазначає, що наряду із зазначеним, іншим «бажаним результатом» для орендодавця, як власника землі, також є отримання від орендаря орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі встановленому договором.

З матеріалів справи убачається, що орендна плата сплачувалась відповідачем включно до 01.08.2022, тобто навіть під час бойових дій на території м. Харкова.

Відповідно до листів ГУ ДПС у Харківські області від 17.02.2023 та від 14.03.2023 по Приватному підприємству «Геюр+» податковий борг по орендній платі виник 01.08.2022 внаслідок несплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань за червень грудень 2022 року та станом на 01.03.2022 заборгованість становить 394596, 79 грн.

Разом з тим, ще на стадії підготовчого провадження у даній справі заборгованість у розмірі 394596, 79 грн була повністю погашена відповідачем.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що розірвання договору оренди землі не буде сприяти цілям досягнення «справедливого балансу» між інтересами сторін, оскільки збереження орендних правовідносин між сторонами в даному випадку, на переконання суду, буде свідчити про більш раціональне використання органом місцевого самоврядування земельної ділянки, зокрема, як джерела доходу місцевого бюджету. Відповідно, наразі «шкода», завдана розірванням договору оренди землі, може стати більшою за «шкоду», спричинену бездіяльністю відповідача інтересам територіальної громади у вигляді не здійснення будівництва кафе з літнім майданчиком. При цьому, колегія суддів зауважує, що жодним чином не заохочує та не підтримує, а навпаки ганить бездіяльність відповідача щодо належного виконання умов договору, розцінюючи такий захід як вимушений та виключений в обставинах воєнної агресії.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, оскільки у даному випадку прокурором не доведено наявність реальної шкоди, поряд з виявленим порушенням відповідачем умов договору, завданої іншій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати принаймні частково очікуване при укладенні договору.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ч. 1 статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до положень п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено і наразі.

Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Східного апеляційного господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Східного апеляційного господарського суду з міркувань безпеки, розгляд даної апеляційної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. № 2174Х) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2023 у справі № 922/1626/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.02.2024.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін