Рішення

від 06.02.2024 по справі 904/6264/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6264/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "Свемон-Дніпро", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії

Представники:

Від позивача: Ганжа М.Г., довіреність №42 від 10.01.2024, адвокат

Від відповідача: не з`явились

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Свемон-Дніпро" про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 060218 від 01.02.2011, а саме: 133 031,38 грн. - основного боргу, 61 843,07 грн. - пені, 14 346,27 грн. - інфляційних втрат, 6 204,07 грн. - 3% річних.

Ухвалою від 04.12.2023 позовну заяву залишено без руху.

12.12.2023 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 13.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.01.2024.

16.01.2024 в судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги.

Відповідач представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою від 16.01.2024 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 06.02.2024.

06.02.2024 позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

06.02.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору про постачання теплової енергії № 060218 від 01.02.2011 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої теплової енергії.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 13.12.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" від 02.01.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 72-73).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 13.12.2023 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді - 02.01.2024.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 13.12.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115614800) надіслано судом 13.12.2023, зареєстровано в реєстрі 14.12.2023 та оприлюднено 15.12.2023, ухвалу господарського суду від 16.01.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 116318410) надіслано судом: 16.01.2024, зареєстровано: 17.01.2024, оприлюднено: 18.01.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 16.11.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Отже, станом на 06.02.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору, природа договору, факт поставки теплової енергії, строк оплати, наявність заборгованості, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Комунальним підприємством «Дніпропетровські міські теплові мережі» Дніпропетровської міської ради (далі енергопостачальна організація, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Свемон-Дніпро" (далі споживач, відповідач) укладено договір про постачання теплової енергії № 060218 від 01.02.2011.

Відповідно до п. 1.1 договору, енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (172 діб); гаряче водопостачання - протягом 172 доби; технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Споживач теплової енергії зобов`язується: додержуватися кількості споживання-теплової енергії за кожним параметром в обсягам які визначені в додатку 1; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором. На кінець опалювального сезону проводити звіряння розрахунків з енергопостачальною організацією, у разі заборгованості і відсутності акта звіряння розрахунків на початок опалювального сезону споживач до мереж тепло постачання підключений не буде (п.3.2.1 та п.34.2.2 договору).

Згідно правил користування тепловою енергією, споживач зобов`язується встановити прилади обліку теплової енергії (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору, облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах опалення по вул. Набережна Перемоги, 44, корп.1 (адмін. приміщення).

Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана в додатку 3 до договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п. 6.4. договору).

Тарифи на теплову енергію, що споживається згідно з цим договором установлюються Дніпропетровською міською радою народних депутатів.

Тариф для розрахунків по цьому договору складає: Теплова енергія - 1Гкал 686,50грн. (п. 7.1. договору).

Згідно з п. 7.1 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, або, за згодою сторін будь-яким іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України.

Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 2-х примірниках) на відпуск-отримання теплової енергії по формі додатку 4.(п. 7.2. договору).

Відповідно до п. 7.4 договору, остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем в продовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов`язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.02.2014 року (п. 11.1. договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (11.4. договору).

Згідно з рішенням Дніпровської міської ради №28/12 від 27.07.2016 Про надання дозволу на передачу з балансу КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» на баланс КП «Теплоенерго» об`єктів і мереж теплопостачання, акту приймання - передачі об`єктів і мереж теплопостачання, КП «Теплоенерго» отримало засоби теплопостачання об`єктів відповідача, у зв`язку з чим сторони уклали додаткову угоду до договору від 10.10.2016

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Зазначене кореспондується з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як вбачається з матеріалів справи, за період березень 2022, листопад 2022 - березень 2023, позивач поставив для опалення приміщення, яке знаходиться за адресою вул.. Набережна Перемоги, 44/1, м. Дніпро теплову енергію на загальну суму 256 951,50 грн., що підтверджується актами приймання передачі теплової енергії від 31.03.2022 на суму 47 970,29 грн., від 30.11.2022 на суму 26 669,05 грн., від 31.12.2022 на суму 48 618,90 грн, від 31.01.2023 на суму 52 245,02 грн., від 28.02.2023 на суму 50 876,21 грн., від 31.03.2023 на суму 30 572,03 грн. (а.с. 33- 35). Акти приймання-передачі теплової енергії відповідач не підписав.

Позивач направив відповідачу вказані акти та відповідні рахунки на оплату вартості поставленої теплової енергії (а.с. 37-39).

Відповідач частково сплатив вартість поставленої теплової енергії 30.05.2023 на суму 13 200,00 грн., з яких на заявлений період враховано 6 020,12грн., а решта зараховано на погашення заборгованості за попередні періоди, 29.06.2023 на суму 4800,00 грн., 20.07.2023 на суму 12 000,00 грн., 27.07.2023 на суму 30 000,00 грн., 10.08.2023 на суму 12 000,00 грн., 22.08.2023 на суму 7 000,00 грн., 06.09.2023 на суму 8 700,00 грн., 11.09.2023 на суму 1 500,00 грн., 19.09.2023 на суму 18 000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів (зв.бік а.с. 26)

Позивач направив відповідачу досудову вимогу про сплату заборгованості (а.с. 41-42).

Відповіді на вимогу відповідач не надав, заборгованість в розмірі 133 031,38 грн. не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На момент розгляду справи доказів оплати відповідачем вартості поставленої теплової енергії у розмірі 133 031,38 грн до суду не надано, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача в цій частині підлягає задоволенню.

Правомірність нарахування пені.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно умов п. 8.2.3. договору, в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Отже, за приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 61 743,07 грн. за загальний період прострочення 19.04.2022 по 11.10.2023.

Слід зазначити, що надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії є комунальними послугами, що регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17.03.2020 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» №211 від 11.03.2020 на території України був встановлений карантин з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на положення підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №530-ІХ від 17.03.2020, заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги тривала до 30.07.2023.

Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача пені в розмірі 944,70 грн. за період з 31.07.2023 по 14.08.2023 за рахунком за січень 2023, 2 821,19 грн. за період з 31.07.2023 по 14.09.2023 за рахунком за лютий 2023 та 2 599,88 грн. за період з 31.07.2023 по 11.10.2023 за рахунком за березень 2023.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 6 365,77 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 55 477,30 грн. слід відмовити.

Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення оплати Відповідачем вартості теплової енергії з 19.04.2022 по 22.11.2023, розмір яких склав суму 6 204,07 грн.

Суд перевірив розрахунки позивача, помилок не виявив, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 6 204,07 грн.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 14 346,27 грн. нараховані за загальний період з 19.04.2022 по 22.11.2023.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що загальна сума інфляційних втрат має бути більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем 14 346,27 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 133 031,38 грн, пені в розмірі 6 365,77 грн., 3% річних у розмірі 6 204,07 грн., інфляційних втрат в розмірі 14 346,27 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 55 477,30грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Свемон-Дніпро» про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Свемон-Дніпро» (49050, м. Дніпро, вул. Героїв Рятувальників (В. Дубініна), буд.6, ідентифікаційний код 23945329) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд.29, офіс 504, ідентифікаційний код 32688148) основний борг у розмірі 133 031,38 грн., 3% річних у розмірі 6 204,07 грн., пеню в розмірі 6 365,77грн., інфляційні втрати в розмірі 14 346,27 грн, судовий збір у розмірі 1919,37 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано -07.02.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко