Ухвала

від 29.01.2024 по справі 914/2878/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

29.01.2024 Справа№914/2878/23

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Марті Пришляк, розглянув заяву позивача про забезпечення позову у справі

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області,

до відповідача 1: Львівської міської ради,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтекс Брухт», м. Львів,

до відповідача 3: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автобудгараж»,

про визнання недійсним рішення, правочину та скасування державної реєстрації прав,

представники сторін:

від прокурора: Леонтьєва Н.Т.

від відповідача 1: Ковела М.В.;

від відповідача 2: Попов Д.І.;

від відповідача 3: Медвідь Ю.О.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області до Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтекс Брухт» та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автобудгараж» про визнання недійсним рішення, правочину та скасування державної реєстрації прав.

Ухвалою від 08.01.2024 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальність «Галтекс Брухт» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 39366719) - земельну ділянку, кадастровий номер: 4610136300:06:012:0005, площею 0,3463 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095743146101).

Прокуратура стверджує, що вказана ухвала пред`являлась до виконання, однак прокуратурою було отримано відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки майно вибуло з володіння Товариства з обмеженою відповідальність «Галтекс Брухт». На підтвердження відмови у відкритті виконавчого провадження прокуратура не представила жодних доказів.

За вх. №306/24 від 23.01.2024 на адресу суду надійшла заява Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області про забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, що виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь які дії щодо об`єкту нерухомості земельної ділянки, кадастровий номер:4610136300:06:012:0005, площею 0,3463 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095743146101).

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що в ході розгляду даної справи внаслідок недобросовісних дій та скасування арешту в кримінальному провадження предмет спору (земельна ділянка) раптово вибув з власності відповідача 2 (ТзОВ «Галтекс Брухт») за наслідками його передачі в якості додаткового вкладу до статутного капіталу ТзОВ «Амальфі про». Крім того 06.01.2024 між ТзОВ «Амальфі про» та гр. ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га, яка виступає в якості забезпечення вимоги Іпотекодержателя ( ОСОБА_1 ), що витікає з договору позики від 06.01.2024 між ним та ТзОВ «Амальфі про» за умовами якого Іпотекодавець зобов`язуються повернути грошові кошти в розмірі 300 000,00 грн до 19.01.2024.

Львівська міська рада підтримала заяву про забезпечення позову з підстав викладених у письмових поясненнях.

Представник відповідача 2 подав клопотання вх. №2329/24 від 29.01.2024 про забезпечення доступу відповідача 2 та 3 до електронної форми заяви про забезпечення позову та просив відкласти розгляд питання про забезпечення позову з метою надання відповідних пояснень. В свою чергу представники відповідача 2 та 3 забезпечили явку в судове засідання 29.01.2024 та просили відмовити в забезпеченні позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову в комплексі з наданими доказами, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд зазначає, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Необхідно враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17).

Так, предметом позову є вимоги про визнання недійсним рішення Рясне Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4359 від 01.10.2020, визнання недійсним правочину оформленого протоколом загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно будівельного кооперативу «Автобудгараж» №25/12/20 від 25.12.2020, протоколом загальних зборів членів Товариства з обмеженою відповідальність «Галтекс Брухт» №25/12/20 від 25.12.2020 та актом прийняття - передачі нерухомого майна № 154, 155 від 14.01.2021, укладений між Обслуговуючим кооперативом «Гаражно - будівельний кооператив «Автобудгараж» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галтекс Брухт» в частині щодо передачі Обслуговуючим кооперативом «Гаражно-будівельний кооператив «Автобудгараж» та прийняттям Товариством з обмеженою відповідальністю «Галтекс Брухт» додаткового вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Галтекс Брухт» у не грошовій формі - нерухомого майна, а саме земельної ділянки, кадастровий № 4610136300:06:012:0005, площею 0,3463 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2095743146101), вартістю 5 000,00 грн, скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальність «Галтекс Брухт» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 39366719) на земельну ділянку за кадастровим № 4610136300:06:012:0005, площею 0,3463 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095743146101, номер відомостей про речове право: 40260522 та скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельного кооперативу «Автобудгараж» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43840774) на земельну ділянку за кадастровим № 4610136300:06:012:0005, площею 0,3463 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095743146101, номер відомостей про речове право: 38641421.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

В контексті ефективного способу захисту, суд звертає увагу, що ухвалою від 08.01.2024 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер: 4610136300:06:012:0005, площею 0,3463 га. З відповіді №417144 від 23.01.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 12.01.2024 накладено арешт на земельну ділянку реєстраційний номер 2095743146101. З приводу вказаного арешту, представник прокуратури не зміг надати обґрунтованої відповіді щодо обставин накладення такого та додаткового забезпечення в межах даної справи, коли існує обтяження вказаної вище земельної ділянки. Закономірним є висновок, що при первісному забезпеченні по справі 914/2878/23 прокурор вважав, що накладення арешту на земельну ділянку забезпечить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. При подачі заяви про забезпечення позову вдруге, коли існує обтяження накладене Залізничним районним судом м. Львова (арешт земельної ділянки), твердження, що накладення арешту на майно не є абсолютним обтяженням, зі сторони прокуратури є щонайменше взаємосуперечливим. На вказану земельну ділянку накладався арешт Личаківським районним судом м. Львова і під час існування вказаного арешту жодних дій щодо відчуження земельної ділянки відповідачами не вчинялось. Відчуження майна відбулось в часі, коли жодних обтяжень на вказану земельну ділянку не було. За наведених обставин виникає запитання, навіщо прокуратура обрала завідомо недієвий спосіб забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, якщо такий на їхню думку не є абсолютним.

На момент звернення з заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь яких реєстраційних дій право власності на земельну ділянку №2095743146101 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Амальфі про». 06.01.2024 між ТзОВ «Амальфі про» та гр. ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0005 площею 0,3463 га.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 6 листопада 2008 року, де визнавалися порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд приходить до висновку, що прокуратура в свої заяві про забезпечення позову не врахувала положення Першого протоколу до Конвенції щодо права на мирне володіння майном.

Питання, пов`язані з вжиттям судом заходів щодо забезпечення позову є важливими аспектом господарського судочинства. Складність їхнього застосування, насамперед, полягає у необхідності дотримання балансу прав та інтересів учасників процесу, виходячи з того, що вони є рівними перед законом і судом. Необхідність зваженого підходу в цих питаннях зумовлена тим, що вжиття заходів щодо забезпечення позову може завдати шкоди відповідачу, а невжиття таких заходів потягнути збитки або неможливість виконання судового рішення позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Визначення відповідача (відповідачів) є правом позивача. Звертаючись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, які на думку позивача мають місце, саме позивач визначає особу (осіб), якій (яким) пред`являє вимогу.

За наведених обставин, поза увагою прокуратури залишились та обставина, що на час подання заяви про забезпечення позову власником земельної ділянки була особа, до якої позивач у своєму позові не заявив жодних вимог та яка не є стороною по вказаній справі. Факт обтяження майна зазначеної особи, без її відома, позбавляє права вільно володіти і користуватись цим майном.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №916/2239/22).

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.ст. 76-78 ГПК України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Вирішуючи ж питання забезпечення позову у даному випадку, суд повинен перевірити свої дії на предмет відповідності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого Протоколу до неї у розрізі дотримання прав учасників справи та незалучених до справи осіб, гарантованих статтею 6 Конвенції "Право на справедливий суд" та права на мирне володіння майном.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, прокурор не довів законну, ефективну та таку можливість забезпечення позову, яка забезпечить виконання рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку і в строки, передбачені ст. 256,257 ГПК України.

Суддя Горецька З.В.