Рішення

від 18.01.2024 по справі 916/3902/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3902/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 (65122, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, код ЄДРПОУ 40597969)

до відповідачів:

1.Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691)

2.Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, Думська площа, буд. 1, код ЄДРПОУ 04056919)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департамент комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва,-

за участю представників сторін:

від позивача: Бороган В.В., адвокат, діє на підставі ордеру

від відповідачів: Сачаєва Є.О., діє в порядку самопредставництва

від третьої особи: не з`явився

Суть спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення першого поверху №535 за територіальною громадою міста Одеси, в особі Одеської міської ради в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одесі, площею 10,8 кв.м, серії САВ номер 817355, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 08.05.2008.

В обґрунтування позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 посилається на обставини неможливості реалізації свого права власності на спірне майно у зв`язку з існуванням рішень та документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем-1, та вказує на необхідність поновлення порушеного права шляхом задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29.09.2023 об 11:30.

28.09.2023 за вх.№33948/23 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ДКВ ОМР.

29.09.2023 за вх.№34139/23 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, яка судом у протокольній формі задоволена.

29.09.2023 за вх.№34141/23 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, яке судом у протокольній формі задоволено, та додаткові документи, які судом залучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 29.09.2023 судом у протокольній формі задоволено клопотання за вх.№33948/23 від 28.09.2023 та винесено ухвалу в порядку ст. 50 ГПК України, якою залучено Департамент комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки; зобов`язано учасників справи завчасно надіслати залученій третій особі процесуальні заяви по суті спору; докази надсилання надати до суду.

У підготовчому засіданні 29.09.2023 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 177 ГПК України про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів та в порядку ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 20.10.2023 о 12:00.

20.10.2023 за вх.№37511/23 до суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду. У поданому відзиві відповідачі просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог та вказують, зокрема, про те, що:

- обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСББ Вільямса 57 посилається на те, що власники квартир в будинку за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, є співвласниками допоміжних приміщень, зокрема, нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 10,8 кв.м, водночас спірні приміщення є нежитловими, які не належать до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна та перебувають у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради;

- для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежитлових приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання; так, на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.03.2008 №305 зареєстровано право власності на приміщення першого поверху №535 загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 57; надалі, 01.06.2020 начальниця дільниці №2 КП ЖКС Чорноморський Пшенична О.В. передала документацію на багатоквартирний будинок за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, а голова ОСББ Галка Т.М. прийняла, про що складено акт приймання-передачі документації на вищезазначений будинок; одночасно складено і підписано акт про списання багатоквартирного будинку з балансу КП ЖКС Чорноморський, при цьому нежитлове приміщення першого поверху не вибувало з власності територіальної громади м. Одеси; згідно зі ст. 1 Закону України Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення виконкому) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттекамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежитлове приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин;

- позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність у спірних приміщеннях інженерних комунікацій та технічних пристроїв, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, окрім того варто зазначити, що у акті про списання багатоквартирного будинку з балансу від 01.06.2020 міститься інформація щодо належності приміщення розміром 10,8 кв.м до категорії нежитлових, більше того будинок передано на баланс ОСББ ще у 2020 та враховуючи, що ОСББ звернулося з позовом лише у 2023 році, можна припустити, що останнє протягом щонайменше 3 років забезпечувало функціонування будинку без використання зазначеного приміщення;

- ознайомившись зі змістом висновку експерта №51/23, відповідачі вважають його необґрунтованим, неповним, безпідставним та таким, що не підлягає врахуванню під час вирішення даного спору; відповідачі зазначають, що експертом не встановлено, що спірне приміщення є допоміжним, адже виходячи із способу і порядку його використання, місця його розташування та загальної характеристики сукупності властивостей такого приміщення не доведено, що воно призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців і входить до житлового фонду; так, експерт зазначає, що в спірному нежилому приміщенні першого поверху №535 наявні наступні комунікації: - електрощитова, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку; - ревізія на трубі системи водовідведення, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку; - система водопостачання, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку, при цьому, не зрозуміло з яких саме документів експертом встановлено приналежність вказаних комунікацій до загальнобудинкових; оскільки об`єктом дослідження експерта були, зокрема, матеріали технічної інвентаризації на багатоквартирний житловий будинок та технічний паспорт на спірне приміщення станом на 2007 рік; виявлені експертом комунікації можуть забезпечувати обслуговування саме спірного приміщення, а не всього будинку, як безпідставно зазначає експерт; відповідачі не погоджуються з висновками експерта, та зазначають, що виходячи з функціонального призначення спірного приміщення, способу і порядку його використання, місця розташування та загальної характеристики сукупності властивостей такого приміщення, позивачем не доведено, що воно призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців і входить до житлового фонду;

- принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та з урахуванням наведеного принципу саме ОСББ ВІЛЬЯМСА 57 як позивач у справі мало довести ту обставину, на яку посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - належність зазначеного приміщення першого поверху до допоміжного; відповідно до норм законодавства та практики Верховного Суду з цього приводу, ОСББ ВІЛЬЯМСА 57, звертаючись до суду з позовом, має довести віднесення спірних об`єктів нерухомості до допоміжних приміщень; це також узгоджується із загальним правилом щодо необхідності доведення позивачем у позові наявності порушених прав чи інтересів; відповідно до усталеної практики недоведення позивачем наявності порушених прав чи інтересів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог; застосовування вказаного принципу у даній справі відображається у тому, що недоведення ОСББ ВІЛЬЯМСА 57 факту, що спірне приміщення відноситься до допоміжного є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог; у позовній заяві та в доданих до неї документах відсутні будь-які відомості про те, чи використовується наразі позивачем вказане приміщення для обслуговування будинків та чи використовувалося раніше, адже житлові будинки було передано на баланс позивача ще у 2020 році; усе вищезазначене в сукупності підтверджує належність приміщення першого поверху загальною площею 10,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, до категорії нежитлових, при цьому саме лише цитування ОСББ ВІЛЬЯМСА 57 норм законодавства без доведення конкретних обставин, які підлягають встановленню при вирішення такої категорії справ, не може слугувати підставою для скасування законного права власності територіальної громади міста Одеси;

- на підставі постанови КМУ від 05.11.1991 №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-XXI затверджений Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування; згідно з п.1 розділу Житлово-комунальне господарство додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів; в подальшому, рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси від 20.03.2008 №305 проведено технічну інвентаризацію приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57; як вже зазначалось, на підставі вказаного рішення Одеській міській раді видано Свідоцтво від 08.05.2008 серії САВ №817355 про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м; Виконавчий комітет Одеської міської ради та Одеська міська рада звертає увагу суду, що вказане рішення прийнято на підставі норм чинного законодавства України, а саме: рішення Одеської обласної ради народних депутатів; відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року №266-І Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області до переліку державного майна, що передається у власність місту обласного підпорядкування - Одесі ввійшов весь жилий та нежилий фонд місцевих Рад народних депутатів; оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадилося з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування; таким чином, з урахуванням діючого на той час законодавства України, територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради на законних підставах набула право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57;

- оскільки рішення Виконавчого комітету Одеської міської Про реєстрацію об?єктів комунальної власності м. Одеси 20.03.2008 №305 є обґрунтованим та законним, то і державна реєстрація права власності територіальної громади м. Одеси на вищезазначене нежитлове приміщення першого поверху, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, є дійсною та законною.

У підготовчому засіданні 20.10.2023 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2023 о 15:15.

27.10.2023 за вх.№38572/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду та додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи. У поданій відповіді на відзив позивач просить суд задовольнити позов та вказує, зокрема, про те, що:

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку); вказаний перелік - нежитлові приміщення, але допоміжні; допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням; і лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 у справі №916/2069/17, від 22 листопада 2018 у справі №904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі №906/1169/17);

- цілком очевидно, що виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, не лише позивач не повинен доводити режим спірних приміщень як допоміжних, а навпаки передусім відповідач, який є їх останнім набувачем, має довести винятковий режим спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, - що не належать до житлового фонду та є самостійним об?єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку, вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №598/175/15-ц);

- Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 18 лютого 2020 року по справі №917/154/15 зазначив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника; законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 Цивільного кодексу України); оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 Цивільного кодексу, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність;

- посилання відповідачів на те, що протягом майже трьох років позивач не володів спірним приміщенням та нібито обходився без нього, не говорить про те, що співвласники не мають права на поновлення прав власності таке приміщення та в майбутньому вільно користуватись ним в своїх цілях;

- в рамках вже відкритого судового провадження проведено судову будівельно-технічну експертизу судовим експертом Рапач Костянтином Васильовичем, висновками якої встановлено, що приміщення, загальною площею 10,2 кв.м, яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: будинок АДРЕСА_1 , відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців; в матеріалах справи наявна довідка про те, що в допоміжному приміщенні, загальною площею 10,2 кв.м, на першому поверсі знаходиться електрощитова всього будинку та комунікації, які перебувають в управлінні ОСББ та є невід`ємною частиною внутрішньобудинкових інженерних мереж; зазначені комунікації знаходяться в робочому стані та використовуються для потреб співвласників, у тому числі використовуються для відключення у разі стану аварійної ситуації або проведення ремонтно-відновлюваних робіт шляхом перекриття запірної арматури, яка також знаходиться в спірному приміщенні;

- на період прийняття рішень Одеської обласною радою народних депутатів від 25.11.1991 №266-1 Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області не діяло законодавство, щодо встановлювало порядок здійснення діяльності ОСББ, саме тому в той час Одесі увійшов весь жилий та нежилий фонд місцевих рад народних депутатів; з часом жилий фонд поступово був приватизований, нежилий, який не ізольовано та який не мав, з початку будівництва, статусу окремого ізольованого приміщення (торговельного залу, перукарні тощо), з прийняттям відповідних норм, зокрема: Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, Закон України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку - належить усім співвласникам будинку;

- ОСББ має всі правові підстави для звернення до суду з метою захисту прав співвласників щодо належного їм на праві спільної власності майна, загальною площею 10,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Вільямса, буд.57.

09.11.2023 за вх.№40744/23 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, які судом прийнято до розгляду. У поданих поясненнях третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову та вказує, зокрема, про те, що:

- третя особа з посиланням на норми законодавства зауважує, що з 1991 року у Територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради виникло право власності, зокрема, на спірні нежитлові приміщення; рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради за своїм змістом та характеристиками є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає конкретні приписи (зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нежитлового фонду комунальної власності, оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності), які застосовуються одноразово (передбачають одноразову можливість видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності) і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (після видачі свідоцтва про право власності та реєстрації права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради рішення більше не створюватимуть будь-яких правових наслідків); оскаржувані рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії одноразового застосування, за положеннями яких виникли правовідносини, пов?язані з реалізацією суб?єктами цих правовідносии певних суб?єктивних прав та охоронюваних законом інтересів; оспорювані рішення вичерпали свою дію фактом їх виконання, зокрема, видачею свідоцтва про право власності та реєстрацією права власності. Право на захист - це самостійне суб?єктивне право, яке з?являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього; у свою чергу, акти індивідуальної дії породжують права та обов?язки тільки того суб?єкта, якому його адресовано; відсутність у будь-кого прав чи обов?язків у зв?язку із оскарженим актом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із відповідною позовною заявою; з урахуванням наведеного, беручи до уваги, що предметом оскарження визначено правовий акт індивідуальної дії, який адресований іншим аніж позивач особам, та не передбачає виникнення у позивача будь-яких прав та обов?язків, такий акт не міг бути ним оскаржений, що виключає підстави для задоволення судом першої інстанції заявленого позову про скасування відповідного акту органу місцевого самоврядування;

- відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об?єктів нерухомого майна (далі - інструкція) допоміжні приміщення не є самостійним об?єктом цивільно-правових відносин, вони не підлягають інвентаризації (не оформлюються технічні паспорти) та не підлягають приватизації; виходячи із положень вказаної вище інструкції, Департамент наголошує саме на тому, що технічні паспорти на допоміжні приміщення не можуть бути виготовлено як на самостійний об?єкт в структурі багатоквартирного будинку; тобто, і законом, і технічними нормами чітко розмежоване поняття статусу приміщення, що має вагоме значення при вирішенні питання щодо встановлення власника приміщень; на нежиле приміщення 1-го поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Вільямса, 57, виготовлено технічний паспорт від 24.12.2007, у розумінні, в якому вони унормовані Законом України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку та нормами ДБН В.2.2-15-2005; окрім того, видані Свідоцтва про право власності свідчать про те, що спірні нежитлові приміщення належали Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності; враховуючи наведене вище, третя особа доходить висновку, що позивачем у свою чергу не надано до суду достатньо доказів для підтвердження того факту, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.03.2008 №305 є незаконними та підлягають скасування, а саме: що нежитлові приміщення, що відносяться до комунальної власності та належать на праві власності Територіальній громаді м. Одеси, є допоміжними;

- щодо наданого позивачем висновку, третя особа зауважує, що обсяг документів є недостатнім для проведення будівельно-технічної експертизи, за результатами якої можливо скласти повний, правильний, об`єктивний та обґрунтований висновок; окрім того, нормами чинного законодавства позбавлено можливості судового експерта самостійно збирати документи, необхідні для проведення експертиз та експертних досліджень; під час проведення експертизи Департамент не було повідомлено та залучено, а тому враховуючи викладене, такий висновок експерта, на думку третьої особи, не може бути прийнятим судом до уваги;

- ОСББ Вільямса 57 зареєстровано 24.06.2016, однак позивач звернувся із даним позовом до суду у жовтні 2023 року, тобто зі спливом строку загальної позовної давності, визначеного нормами чинного законодавства, що є підставою для відмовлення у задоволенні позовних вимог; виходячи з наведеного вище, Департамент вважає, що позовні вимоги ОСББ є необґрунтованими, нічим не підтверджені та такими, що не підлягають задоволенню.

У підготовчому засіданні 09.11.2023 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 01.12.2023 об 11:45.

Підготовче засідання 01.12.2023 об 11:45 не відбулось у зв`язку з тим, що 30.11.2023 відбулось несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів Господарського суду Одеської області, що мало наслідком тимчасове виведення з ладу технічного обладнання суду та тривалу відсутність доступу суддів до системи діловодства спеціалізованого суду.

Ухвалою суду від 11.12.2023 підготовче засідання призначено на 21.12.2023 о 12:40.

15.12.2023 за вх.№45571/23 до суду від третьої особи надійшло клопотання про призначення судового засідання на іншу дату.

У підготовчому засіданні 21.12.2023 судом у протокольній формі відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи за вх.№45571/23 від 15.12.2023 про відкладення, оскільки підготовче засідання неодноразово відкладалось, відтак, на думку суду, відсутні перепони для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. З урахуванням того, що зі свого боку судом виконано всі можливі дії для забезпечення учасникам справи можливості для реалізації їх процесуальних прав, судом у підготовчому засіданні 21.12.2023 у протокольній формі у порядку ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.01.2024 о 15:45; всі процесуальні позиції, подані учасниками справи під час підготовчого провадження, судом у протокольній формі прийняті до розгляду, документи залучені до матеріалів справи.

26.12.2023 за вх.№47041/23 до суду від відповідачів надійшла заява про застосування строків позовної давності. У поданій заяві відповідачі вказують, зокрема, що починаючи щонайменше з 01.06.2020 (з моменту підписання головою ОСББ ВІЛЬЯМСА 57 акту про списання багатоквартирного будинку з балансу КП ЖКС Чорноморський), позивачу було достеменно відомо про перебування спірного нежитлового приміщення у комунальній власності; позовну заяву було подано ОСББ ВІЛЬЯМСА 57 лише 05.09.2023, тобто, після спливу строку позовної давності; відповідачі, заперечуючи проти задоволення позову по суті, у випадку якщо судом буде встановлено наявність підстав для задоволення позовних вимог, просять застосувати до спірних правовідносин положення статті 251 - 267 ЦК України та відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

У судовому засіданні 18.01.2024 представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні 18.01.2024 представник відповідачів просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 18.01.2024 третя особа не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Справа №916/3902/23 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 18.01.2024 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 18.01.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідачів, господарський суд встановив:

Позивачем у справі є Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57, що створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №57, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса.

Предметом спору у даній справі є приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачами у справі є Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, яка значиться в реєстрі прав власності на нерухоме майно власником нежитлового приміщення першого поверху №535, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57 та Виконавчого комітету Одеської міської ради, яким видано Свідоцтво про право власності від 08.05.2008 на нежитлове приміщення першого поверху №535.

У листі від 25.02.2008 КП ОМБТІ та РОН повідомило, що станом на 28.01.2008 по вул. Академіка Вільямса, буд. 57 у м. Одесі нежитлове приміщення першого поверху, площею 10,8 кв.м, окремо не зареєстроване.

В матеріалах справи наявне рішення Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси, яким, зокрема, вирішено провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нежитлового фонду комунальної власності, згідно з додатком; оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на об`єкти, зазначені в додатку до цього рішення.

Додатком до рішення №305 від 20.03.2008 є перелік об`єктів нежитлового фонду комунальної власності, серед яких під порядковим номером 87 визначене приміщення першого поверху №535, площею 10,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57.

08.05.2008 на підставі рішення Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано Свідоцтво про право власності САВ №817355, яким посвідчено, що об`єкт - нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що розташоване в м. Одесі по вул. Академіка Вільямса, буд. 57, дійсно належить Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

В матеріалах справи наявний Технічний паспорт на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що розташоване в м. Одесі по вул. Академіка Вільямса, буд. 57. Окрім того, в матеріалах справи наявний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19005456 від 29.05.2008.

24.06.2016 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57.

Відповідно до Статуту ОСББ Вільямса 57 останнє створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку 57, що розташований за місцезнаходженням: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку; метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

Рішенням Одеської міської ради від 15.03.2017 №1784-VIII Про передачу багатоквартирних жилих будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, зокрема, доручено комунальним підприємством житлово-комунального сервісу Одеської міської ради передати об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків в управління (на баланс) будинки, зазначені в п.1 цього рішення, разом з технічною документацією за актом приймання-передачі в порядку, визначеному законом. Додатком до вказаного рішення є відповідний перелік будинків, серед якого є будинок за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 57.

В матеріалах справи наявний акт від 01.06.2020 про списання багатоквартирного будинку, що розміщений за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 57, з балансу КП ЖКС Чорноморський. У вказаному акті міститься, зокрема, наступна характеристика будинку:

- рік введення в експлуатацію: 1988 рік;

- кількість поверхів: 9;

- загальна площа будинку: 4910,9 кв.м;

- житлова площа квартир: 2196,9 кв.м;

- загальна площа квартир: 3638,9 кв.м;

- загальна площа нежитлових приміщень: 10,8 кв.м;

- загальна площа допоміжних приміщень: 1442,0 кв.м;

- кількість нежитлових приміщень у будинку комунальної форми власності: 1 (1 пов. 10,8 кв.м - майстерня ЖКС).

Також в матеріалах справи наявний акт від 01.06.2020 прийому-передачі документації на будинок за адресою: вул. Ак. Вільямса, 57, а саме:

- технічний паспорт - 28 аркушів;

- паспорти на ліфти: 2 шт. (4633, №4634);

- протокол вимірювання опору розтікання на основних заземлювачах і заземленнях магістралей і устаткування - 1 шт.;

- протокол перевірки ізоляцій проводів та кабелів - 1 шт.;

- протокол перевірки повного опору петлі фаза-нуль - 1 шт.;

- акт перевірки та прочищення вентиляційних каналів - 1 шт.;

- копія геоподоснови схеми інженерних мереж - 1 шт.;

- копія план - схеми прибиральної площі прибудинкової території - 1 шт.

В матеріалах справи наявна довідка голови правління ОСББ Вільямса 57, в якій відображено, зокрема, що допоміжне приміщення, загальною площею 10,8 кв.м, знаходиться на першому поверсі; у даному приміщенні знаходиться електрощитова всього будинку та комунікації, які перебувають в управлінні ОСББ та є невід?ємною частиною внутрішньобудинкових інженерних мереж; зазначені комунікації знаходяться у робочому стані та використовуються для потреб співвласників, у тому числі використовуються для відключення у разі стану аварійної ситуації або проведення ремонтно-відновлювальних робіт шляхом перекриття запірної арматури, яка знаходиться у даному приміщенні та є частиною даних внутрішньобудинкових інженерних мереж.

Також в матеріалах справи наявний висновок експерта №51/23 від 28.09.2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, складений судовим експертом Рапачем Костянтином Васильовичем, який обізнаний про кримінальну відповідальність, відповідно до якого на вирішення експерту були поставлені наступні питання: 1.чи призначене нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців? 2.чи є нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса допоміжним? За результатами експертизи експерт дійшов наступних висновків:

- згідно проведеного дослідження встановлено, що нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, яке знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців;

- згідно проведеного дослідження встановлено, що в нежитловому приміщенні першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, яке знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, наявні наступні комунікації: електрощитова, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку; ревізія на трубі системи водовідведення, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку; система водопостачання, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку;

- на підставі викладеного, згідно з ДБН В.2.2-15-2019 Житлові будинки. Основні положення встановлено, що нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, яке знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. До вказаного висновку додано відповідні фотоматеріали.

Вважаючи, що рішення Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на спірне приміщення та відповідне свідоцтво про право власності порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Закон України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (в редакції, чинній станом на дати прийняття оспорюваного рішення) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Так, ст. 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (в редакції, чинній станом на дати прийняття оспорюваного рішення) визначає, зокрема, що: допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (в редакції, чинній станом на дати прийняття оспорюваного рішення) об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як організація для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. В одному житловому комплексі може бути створене тільки одне об`єднання. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об`єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об`єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання може здійснювати господарську діяльність для забезпечення власних потреб безпосередньо або шляхом укладення договорів з фізичними чи юридичними особами. Об`єднання є юридичною особою, яка створюється відповідно до закону, має печатку із своїм найменуванням та інші необхідні реквізити, а також розрахункові рахунки в установах банку. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об`єднання. Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Майно об`єднання утворюється з: майна, переданого йому членами об`єднання у власність; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Згідно з ст. 19 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (в редакції, чинній станом на дати прийняття оспорюваного рішення) спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном. При відчуженні приміщення в жилому будинку право на частку неподільного майна підлягає відчуженню разом з приміщенням без виділення частки в натурі. Об`єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов`язано з порушенням прав і інтересів інших співвласників неподільного та загального майна, які охороняються законом.

За ч.2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду (в редакції, чинній станом на дати прийняття оспорюваного рішення) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 8 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного свідоцта) державний реєстратор прав у межах своїх повноважень: видає свідоцтво, яке підтверджує реєстрацію права власності на нерухомість та містить кадастровий номер; свідоцтво, яке підтверджує реєстрацію права власності на нерухоме майно, видається за підписом державного реєстратора прав, який прийняв рішення про реєстрацію.

Згідно з ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного свідоцта) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

За ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За ч.ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України (в редакції, чинній станом на дати прийняття оспорюваного рішення) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до ст. 393 ЦК України власник майна, права якого порушено внаслідок видання правового акта органом місцевого самоврядування, має право звернутися до суду з позовом про визнання такого акта незаконним та про його скасуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Так, в рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 додатково роз`яснено: 1.В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду від 19 червня 1992 року №2482-ХІІ зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі №914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Окрім того, господарський суд враховує, що частиною 1 статті 98 ГПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Згідно зі статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України (правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 06.03.2019 у справі №910/16715/17).

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Господарський суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування Свідоцтва щодо приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .

Господарський суд зазначає, що виходячи з наявних матеріалів справи, спірне приміщення перебуває у багатоквартирному будинку, в якому створено ОСББ та відповідно до вимог законодавства, зокрема, на час прийняття оспорюваного рішення, основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об?єднання. Як було встановлено судом, рішенням ОМР оформлено та видано свідоцтво про право комунальної власності на спірне приміщення. Разом з тим, господарський суд враховує, що спірне приміщення відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, про що в тому числі свідчить і наявний в матеріалах справи висновок експерта.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідне рішення ради, яке посвідчує право власності на спірне приміщення, не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірного приміщення до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а отже позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжних приміщень, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.11.2018 по справі №904/1040/18.

Господарський суд приймає до уваги лист від 25.02.2008 КП ОМБТІ та РОН, в якому повідомлено, що станом на 28.01.2008 по вул. Академіка Вільямса, буд. 57 у м. Одесі нежитлове приміщення першого поверху, площею 10,8 кв.м, окремо не зареєстровано. При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спірне приміщення було запроектовано як самостійний об`єкт нерухомого майна.

Господарський суд зазначає, що віднесення спірного приміщення до нежитлового не може означати, що останнє не може бути допоміжним приміщенням, з матеріалів справи вбачається, що таке приміщення не є ізольованим, належить до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна, належить власникам квартир будинку на праві спільної сумісної власності, представником яких виступає позивач. Таким чином, виходячи з наявних матеріалів справи, зокрема і висновку експерта, що попереджений про кримінальну відповідальність, спірне приміщення належить до допоміжних приміщень, а відтак призначених для забезпечення експлуатації житлового будинку і побутового обслуговування мешканців цього будинку.

Окрім того, господарський суд зазначає, що видача технічного паспорту на спірне приміщення не змінює його статусу як допоміжного.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, з огляду на відсутність у Одеської міської ради підстав для набуття права власності на спірне приміщення, яке належить власникам квартир будинку на праві спільної сумісної власності, господарський суд вважає правомірними вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .

Враховуючи нерозривний зв`язок між виникненням права власності на нерухоме майно та обов`язковим одержанням його власником відповідного свідоцтва про право власності, яке посвідчує це право, приймаючи до уваги скасування рішення ОМР, на підставі якого було видано відповідне свідоцтво, господарський суд дійшов висновку про правомірність, обґрунтованість та необхідність задоволення і позовних вимог позивача про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху №535 за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одесі, площею 10,8 кв.м, серії САВ номер 817355, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 08.05.2008.

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2021 по справі №361/953/16-ц.

Розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача, суд виходить з такого.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Згідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п?ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до правового висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з?ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Разом з цим, у ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним.

Так, ч.2 ст. 268 ЦК України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Таким чином, для правильного застосування вимог законодавства про позовну давність, необхідним є встановлення, до якої саме категорії спорів відноситься даний спір за позовом про визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності - віндикаційного чи негаторного позовів.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) юридично? - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб?єкта.

У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов?язаних з порушенням володіння.

Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що: ?предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов?язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Так, позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 є фактичним володільцем спірного приміщення, водночас Одеська міська рада чинить йому перешкоди в реалізації його правомочностей таким приміщенням, хоча і є титульним володільцем такого майна. Таким чином, позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 є негаторним, оскільки спрямований на усунення перешкод співввласникам в реалізації ними повноважень розпорядження та користування належним їм майном.

З огляду на те, що вказаний позов про визнання незаконними та скасування рішення та визнання недійсними та скасування свідоцтва про право власності є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин ст. 391 ЦК України, а відтак, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.

Іншого відповідачем не доведено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 задовольнити повністю.

2.Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса.

3.Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення першого поверху №535 за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одесі, площею 10,8 кв.м, серії САВ номер 817355, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 08.05.2008.

4.Стягнути з Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 (65122, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, код ЄДРПОУ 40597969) 2684 /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/ грн. судового збору.

5.Стягнути з Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, Думська площа, буд. 1, код ЄДРПОУ 04056919) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 57 (65122, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, код ЄДРПОУ 40597969) 2684 /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/ грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 05 лютого 2024 р.

Суддя Ю.С. Бездоля