Постанова

від 18.04.2024 по справі 916/3902/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3902/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників учасників у справі:

Від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» - адвокат Бороган В.В.

Від Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради Явченко Д.В.

Від Виконавчого комітету Одеської міської ради Явченко Д.В.

розглянувши апеляційну скаргу Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024, суддя суду першої інстанції Бездоля Ю.С., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 05.02.2024

по справі №916/3902/23

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57»

до відповідачів:

1.Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради

2.Виконавчого комітету Одеської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департамент комунальної власності Одеської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення першого поверху №535 за територіальною громадою міста Одеси, в особі Одеської міської ради в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одесі, площею 10,8 кв.м, серії САВ номер 817355, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 08.05.2008.

В обґрунтування позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» посилається на обставини неможливості реалізації свого права власності на спірне майно у зв`язку з існуванням рішень та документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем-1, та вказує на необхідність поновлення порушеного права шляхом задоволення заявлених позовних вимог.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» задоволені повністю; визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса; визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення першого поверху №535 за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одесі, площею 10,8 кв.м, серії САВ номер 817355, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 08.05.2008.

Приймаючи дане рішення суд першої інстанції зазначив, що спірне приміщення перебуває у багатоквартирному будинку, в якому створено ОСББ «Вільямса 57» та відповідно до вимог законодавства, зокрема, на час прийняття оспорюваного рішення, основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об?єднання. Як було встановлено судом, рішенням ОМР оформлено та видано свідоцтво про право комунальної власності на спірне приміщення. Разом з тим, спірне приміщення відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, про що в тому числі свідчить і наявний в матеріалах справи висновок експерта.

Суд першої інстанції вказав, що відповідне рішення ради, яке посвідчує право власності на спірне приміщення, не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірного приміщення до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а отже позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжних приміщень, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на відсутність у Одеської міської ради підстав для набуття права власності на спірне приміщення, яке належить власникам квартир будинку на праві спільної сумісної власності, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса є правомірними.

Крім того, враховуючи нерозривний зв`язок між виникненням права власності на нерухоме майно та обов`язковим одержанням його власником відповідного свідоцтва про право власності, яке посвідчує це право, приймаючи до уваги скасування рішення ОМР, на підставі якого було видано відповідне свідоцтво, задоволенню також підлягає вимога про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23.

Апелянт зазначає, що спірні приміщення є нежитловими, які не належать до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна та перебувають у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Апелянт вказує, що відповідні приміщення прийнято до комунальної власності під час роздержавлення загальнодержавного майна, а рішення Виконавчого комітету Одеської міської «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» 20.03.2008 № 305 є обґрунтованим та законним, то і державна реєстрація права власності територіальної громади м. Одеси на вищезазначене нежитлове приміщення першого поверху, що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, є дійсною та законною.

Апелянт посилається на те, що ОСББ «Вільямса 57» не надано доказів, які б підтверджували наявність у спірних приміщеннях інженерних комунікацій та технічних пристроїв, без доступу до яких експлуатація житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, є неможливою. З жодного документу, що стали об`єктом дослідження експерта, неможливо встановити конкретне призначення вказаних комунікацій, тому суд першої інстанції визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, що є безспірною та обґрунтованою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Одеська міська рада вважає, що судом було здійснено неправомірний висновок про віднесення даного позову до негаторного.

На думку Одеської міської ради, Господарський суд Одеської області у своєму рішенні від 18.01.2024 р. дійшов хибного висновку про незастосування позовної давності з посиланням на норми ЦК України та віднесення позову ОСББ «Вільямса 57» до негаторного.

Апелянт вважає, що позов у даній справі було подано з пропуском строком позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 у справі № 916/3902/23 - скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСББ «Вільямса 57» до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради - відмовити.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСББ «Вільямса 57» надійшов відзив на апеляційну скаргу Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23.

Позивач зазначає, що на період прийняття рішень Одеської обласною радою народних депутатів від 25.11.1991 №266-1 Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області не діяло законодавство, що встановлювало порядок здійснення діяльності ОСББ, саме тому в той час в Одесі до комунальної власності увійшов весь жилий та нежилий фонд місцевих рад народних депутатів. Однак, з часом жилий фонд поступово був приватизований, нежилий, який не ізольовано та який не мав, з початку будівництва, статусу окремого ізольованого приміщення (торговельного залу, перукарні тощо), з прийняттям відповідних норм, зокрема: Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, Закон України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку - належить усім співвласникам будинку.

Позивач вказав, що Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради виявила незареєстроване майно та, без перешкод, зареєструвала за собою, без фактичних оглядів приміщення, складання відповідних актів чи висновків експертів для встановлення: Чи належить таке приміщення до допоміжних приміщень будинку та є необхідними всім співвласникам для обслуговування такого багатоквартирного будинку; Чи необхідне таке приміщення для виконання завдань, що стоять, перед державою; Чи належить таке приміщення до окремого нежитлового приміщення, як таке, яке з самого початку будувалось, як приміщення, використання якого мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), та залишились тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Позивач посилається на те, що допоміжні приміщення не підлягають окремій державній реєстрації, адже вже належать на праві спільної сумісної власності всім співвласникам багатоквартирного будинку, а Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради отримавши в 2008 році перелік всіх незареєстрованих нежитлових приміщень в м.Одеса вирішила зареєструвати таке право власності, як комунальне, керуючись при цьому лише прийнятим рішенням Одеської обласною радою народних депутатів від 25.11.1991 № 266-1 «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області».

Позивач зазначає, що матеріали справи №916/3902/23 не містять протилежних висновків чи інших належних доказів, які б спростовували викладені у висновку судового експерта факти. Натомість, Відповідач надає оцінку судовому експерту в здійснені ним своєї професійної та незалежної діяльності, не маючи при цьому ані відповідної освіти, ні інших правових підстав. Клопотання інших учасників справи щодо проведення повторної судової експертизи також в матеріалах справи 916/3902/23 відсутнє.

Керуючись викладеним вище, позивач просить в задоволенні апеляційної скарги Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради про скасування рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23 відмовити в повному обсязі.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23.

Третя особа зазначила, що вона вважає необґрунтованим та нічим не підтвердженим посилання суду першої інстанції на статус спірного приміщення як «допоміжного».

На думку Департаменту наданий для проведення експертизи обсяг документів є недостатнім для проведення будівельно-технічної експертизи за результатами якої можливо скласти повний, правильний, об`єктивний та обґрунтований висновок.

Третя особа вказує, що відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (далі - Інструкція) допоміжні приміщення не є самостійним об`єктом цивільно- правових відносин, вони не підлягають інвентаризації (не оформлюються технічні паспорти) та не підлягають приватизації. Виходячи із положень вказаної вище Інструкції, Департамент наголошує саме на тому, що технічні паспорти на допоміжні приміщення не можуть бути виготовлено як на самостійний об`єкт в структурі багатоквартирного будинку. Однак, на нежилі приміщення 1-го поверху № 535 загальною площею 10,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Вільямса, 57, було виготовлено технічний паспорт від 24.12.2007. Крім того, видані Свідоцтва про право власності свідчать про те, що спірні нежитлові приміщення належали Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

Третя особа доходить до висновку, що Позивачем у свою чергу не надано до суду достатньо доказів для підтвердження того факту, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.03.2008 № 305 є незаконним та підлягає скасування, а саме нежитлові приміщення, що відносяться до комунальної власності та належать на праві власності Територіальній громаді м. Одеси, є «допоміжними».

На думку Департаменту судом першої інстанції не застосовано строку позовної давності до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса, 57».

Керуючись викладеним вище, третя особа просить апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Одеської від 18.01.2024 по справі № 916/3902/23 та ухвалитинове рішення, яким відмовити Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» у позовних вимогах.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3902/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.02.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3902/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3902/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 01.04.2024; призначено справу №916/3902/23 до розгляду у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на 18.04.2024 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

18.04.2024 у судовому засіданні прийняли участь представник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» - адвокат Бороган В.В. та Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради і Виконавчого комітету Одеської міської ради Явченко Д.В.

Представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 05.03.2024, якою призначено справу №916/3902/23 до розгляду на 18.04.2024 о 11:30, була отримана Департаментом комунальної власності Одеської міської ради у його електронному кабінеті 08.03.2024.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 18.04.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23 по суті, не дивлячись на відсутність представника третьої особи, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Листом №681-12/103 від 25.02.2008 КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» повідомило Начальника представництва по управлінню комунальною власністю м. Одеси, що станом на 28.01.2008 по вул. Академіка Вільямса, буд. 57 у м. Одесі нежитлове приміщення першого поверху, площею 10,8 кв.м, окремо не зареєстроване.

Рішенням Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси», зокрема, вирішено провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нежитлового фонду комунальної власності, згідно з додатком; оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на об`єкти, зазначені в додатку до цього рішення.

Додатком до рішення №305 від 20.03.2008 є перелік об`єктів нежитлового фонду комунальної власності, серед яких під порядковим номером 87 визначене приміщення першого поверху №535, площею 10,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57.

08.05.2008 на підставі рішення Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано Свідоцтво про право власності САВ №817355, яким посвідчено, що об`єкт - нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що розташоване в м. Одесі по вул. Академіка Вільямса, буд. 57, дійсно належить Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

В матеріалах справи наявний Технічний паспорт на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 10,8 кв.м, що розташоване в м. Одесі по вул. Академіка Вільямса, буд. 57. Окрім того, в матеріалах справи наявний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19005456 від 29.05.2008.

24.06.2016 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57».

Відповідно до Статуту ОСББ «Вільямса 57» останнє створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку 57, що розташований за місцезнаходженням: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку; метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

Рішенням Одеської міської ради від 15.03.2017 №1784-VIII «Про передачу багатоквартирних жилих будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об`єднань співвласників багатоквартирних будинків», зокрема, доручено комунальним підприємством житлово-комунального сервісу Одеської міської ради передати об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків в управління (на баланс) будинки, зазначені в п.1 цього рішення, разом з технічною документацією за актом приймання-передачі в порядку, визначеному законом. Додатком до вказаного рішення є відповідний перелік будинків, серед якого є будинок за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 57.

В матеріалах справи наявний акт від 01.06.2020 про списання багатоквартирного будинку, що розміщений за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 57, з балансу КП ЖКС «Чорноморський». У вказаному акті міститься, зокрема, наступна характеристика будинку:

- рік введення в експлуатацію: 1988 рік;

- кількість поверхів: 9;

- загальна площа будинку: 4910,9 кв.м;

- житлова площа квартир: 2196,9 кв.м;

- загальна площа квартир: 3638,9 кв.м;

- загальна площа нежитлових приміщень: 10,8 кв.м;

- загальна площа допоміжних приміщень: 1442,0 кв.м;

- кількість нежитлових приміщень у будинку комунальної форми власності: 1 (1 пов. 10,8 кв.м - майстерня ЖКС).

Також в матеріалах справи наявний акт від 01.06.2020 прийому-передачі документації на будинок за адресою: вул. Ак. Вільямса, 57, а саме:

- технічний паспорт - 28 аркушів;

- паспорти на ліфти: 2 шт. (4633, №4634);

- протокол вимірювання опору розтікання на основних заземлювачах і заземленнях магістралей і устаткування - 1 шт.;

- протокол перевірки ізоляцій проводів та кабелів - 1 шт.;

- протокол перевірки повного опору петлі фаза-нуль - 1 шт.;

- акт перевірки та прочищення вентиляційних каналів - 1 шт.;

- копія геоподоснови схеми інженерних мереж - 1 шт.;

- копія план - схеми прибиральної площі прибудинкової території - 1 шт.

В матеріалах справи наявна довідка голови правління ОСББ «Вільямса 57», в якій відображено, зокрема, що допоміжне приміщення, загальною площею 10,8 кв.м, знаходиться на першому поверсі; у даному приміщенні знаходиться електрощитова всього будинку та комунікації, які перебувають в управлінні ОСББ та є невід?ємною частиною внутрішньобудинкових інженерних мереж; зазначені комунікації знаходяться у робочому стані та використовуються для потреб співвласників, у тому числі використовуються для відключення у разі стану аварійної ситуації або проведення ремонтно-відновлювальних робіт шляхом перекриття запірної арматури, яка знаходиться у даному приміщенні та є частиною даних внутрішньобудинкових інженерних мереж.

Також в матеріалах справи наявний висновок експерта №51/23 від 28.09.2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, складений судовим експертом Рапачем Костянтином Васильовичем, який обізнаний про кримінальну відповідальність, відповідно до якого на вирішення експерту були поставлені наступні питання: 1.чи призначене нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців? 2.чи є нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, що знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса допоміжним?

За результатами експертизи експерт дійшов наступних висновків:

- згідно проведеного дослідження встановлено, що нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, яке знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців;

- згідно проведеного дослідження встановлено, що в нежитловому приміщенні першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, яке знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, наявні наступні комунікації: електрощитова, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку; ревізія на трубі системи водовідведення, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку; система водопостачання, що слугує для обслуговування приміщень багатоповерхового будинку;

- на підставі викладеного, згідно з ДБН В.2.2-15-2019 Житлові будинки. Основні положення встановлено, що нежитлове приміщення першого поверху №535, загальною площею 10,8 кв.м, яке знаходиться в будинку 57, по вулиці Вільямса в місті Одеса, відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. До вказаного висновку додано відповідні фотоматеріали.

Вважаючи, що рішення Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності на спірне приміщення та відповідне свідоцтво про право власності порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

Дослідивши підстави позову у даній справі, мету та спрямованість останнього через призму доводів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57», колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач, вважаючи спірні приміщення допоміжними, тобто такими, які перебувають у спільній сумісній власності співвласників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирного будинку, в якому було створене вказане об`єднання, прагне захистити це право власності, оскільки останні безпідставно були набуті Одеською міською радою у комунальну власність.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За умовами частин першої, другої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 369 Цивільного кодексу України унормовано, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, регулюються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

В силу пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

У пунктах 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Частиною четвертою статті 4 Житлового кодексу УРСР унормовано, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Згідно з положеннями Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

В силу пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення вищезазначеної норми наведено у рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

Відповідно до зазначених рішень положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №914/379/21.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 18.02.2021 у справі №918/655/20, в межах якої розглядався позов об`єднання співвласників багатоквартирного будинку про захист права спільної сумісної власності співвласників квартир та нежитлових приміщень на допоміжні приміщення.

Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

При цьому для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 і 15.10.2019 у справах №911/2034/16 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц).

Таким чином, задоволення заявлених позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» у даній справі не призведе до відновлення володіння мешканців багатоквартирного будинку вказаним майном, а тому зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту прав позивача. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідною від заявлених позивачем вимог про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №305 від 20.03.2008 в частині оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спірне нежитлове приміщення, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387 та 388 Цивільного кодексу України, що й повинно бути доведено в суді.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що обсяг та характер істотних обставин, які підлягають доведенню сторонами при встановленні судом наявності чи відсутності підстав для задоволення позову у цій справі, та при витребуванні майна з чужого незаконного володіння, є суттєво відмінними.

Таким чином, беручи до уваги те, що задоволення позовних вимог про часткове скасування рішень Виконавчого комітету Одеської міської ради та скасування свідоцтва про право власності Одеської міської ради не призведе до відновлення володіння співвласників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирного будинку, в якому створене Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57», належним способом захисту у відповідному спорі виступає вимога про витребування спірного майна, що безпідставно залишилось поза увагою місцевого господарського суду.

Враховуючи вказане вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з підстав неправильності та неефективності обраного позивачем способу захисту.

При цьому, беручи до уваги те, що позовні вимоги у даній справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання позивачем неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20.

За таких обставин, беручи до уваги неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту, оцінка доводам сторін, які стосуються суті позовних вимог, апеляційним господарським судом не надається.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на положення ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 269-271, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 по справі №916/3902/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57».

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 57» (65122, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 57, код ЄДРПОУ 40597969) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 8 052,00 грн.

Зобов`язати Господарський суд Одеської області видати наказ з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.04.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран