Рішення

від 07.02.2024 по справі 922/5165/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2024 р.м. ХарківСправа № 922/5165/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків, доФізичної особи-підприємця Шуби Дар`ї Володимирівни, Харківська область, Харківський район, селище Докучаєвське, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Шуби Дар`ї Володимирівни, про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 263 278,82 грн. за використанням земельної ділянки по пр. Архітектора Альошина, 3 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 за період з 20.10.2020 по 28.02.2022 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/5165/23. Розгляд справи № 922/5165/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 35495 від 25 грудня 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 26 грудня 2023 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 87 від 02 січня 2024 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 січня 2024 року; відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив (вх. № 347 від 05 січня 2024 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 09 січня 2024 року;

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, відповідно до інформації з ДРРП на нерухоме майно та їх обтяжень № 351880223 від 26.10.2023 року, право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 зареєстровано за Харківською міською радою у ДРРП 09 вересня 2021 року. Відповідно до інформації з ДРРП на нерухоме майно та їх обтяжень № 351796984 від 25.10.2023 року право приватної власності на нежитлові приміщення по пр. Архітектора Альошина, 3 у м. Харкові зареєстроване: на нежитлове приміщення № 1 у нежитловій будівлі літ. «Б-1» загальною площею 6,2 кв.м. за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1825 від 06.05.2011 року та на нежитлові приміщення № 2-11, 13, 15 у нежитловій будівлі літ. «Б-1» загальною площею 259,3 кв.м. за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1828 від 06.05.2011 року. Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.09.2021 № НВ-0007532332021 земельна ділянка з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 площею 0,0380 га по пр. Архітектора Альошина, 3 у м. Харкові має категорію земель: землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1» (магазин та котельна). Датою державної реєстрації земельної ділянки є 20.10.2020 року. Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 у період з 20.10.2020 по 28.02.2022, та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 ЗК України означена земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради. На підставі вищевикладеного, позивач зазначає, що ФОП Шуба Д.В. у період з 20.10.2020 по 28.02.2022 не сплачувала за користування земельною ділянкою по пр. Архітектора Альошина, 3 у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегла за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно грошові кошти у розмірі орендної плати в сумі 263 278,82 грн.

25 грудня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 35495). Відповідач зазначає, що 04.06.2011 року нею було подано заяву на оформлення земельної ділянки з усіма необхідними документами, але через деякий час, отримано відмову керівника архітектурного відділу Орджонікідзевського району з посиланням на начебто невідповідність фасаду придбаного будинку. 14.06.2011 року ОСОБА_2 (продавець нежитлового будинку) подала заяву з проханням розірвати укладений нею та Харківською міською радою договір оренди земельної ділянки № 82147/05 від 17.11.2005 року, у зв`язку із укладанням договорів купівлі-продажу нерухомості та проханням переоформити право користування земельною ділянкою на ОСОБА_1 . В той же день, відповідач також подала відповідну заяву з проханням відвести земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договорів купівлі-продажу. Вмотивованої відповіді від представників Харківської міської ради отримано не було. Надалі відповідач зазначає про оскарження в адміністративному порядку безпідставної відмови на отримання документів на земельну ділянку. Зі спливом часу, за результатом безкінечних спроб з боку ОСОБА_1 оформити право оренди на земельну ділянку, рішенням 11 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 22.02.2017 року № 558/17 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1» (магазин та котельна), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0380 га. Відповідачем направлені всі необхідні документи для оформлення та підписання договору оренди земельної ділянки, проте позивачем було проігноровано всі намагання відповідача. В травні 2021 року узгоджений та підписаний орендатором проект договору оренди земельної ділянки, однак з боку Харківської міської ради відповідних дій здійснено не було. Як вбачається із відзиву, договір не був підписаний з боку орендодавця. Крім того, Департаментом проведено розрахунок безпідставно збережених коштів (у розмірі орендної плати), що повинні були надійти до бюджету м. Харкова, як плата за використання вказаною земельною ділянкою. З цього приводу відповідач зазначає, що ніяких пояснень позивачем надано не було, а саме: чому очікуване рішення міської ради безпідставно не приймалось, як протягом мирного 2021 року, так і до теперішнього часу. Така багаторічна бездіяльність працівників виконавчих органів Харківської міської ради є прямим порушенням регламентних документів самої міськради та положень земельного законодавства України. Також, відповідач зазначає, що позивачем не доведено безпідставне збагачення у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки розрахунок розміру цієї суми Харківської міською радою здійснено без врахування всіх обставин. Окрім цього відповідач зазначає, що ним здійснювалась оплата земельного податку, що підтверджується квитанцією про сплату.

02 січня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 87). Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 за позовом Харківської міської ради до ТОВ «Зеленбуд-Сервіс» про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати за користування земельною ділянкою. Зазначає, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України. Щодо розміру земельної ділянки, яку використовує відповідач та розміру безпідставно збережених нею коштів за її використання, позивач зазначає наступне. Земельна ділянка (кадастровий номер 6310138200:03:004:0012), на якій розташований об`єкт нерухомого майна, належний відповідачу на праві власності, та за користування якого Харківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 20.10.2020 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1» (магазин та котельня). Також, розмір площі земельної ділянки по просп. Архітектора Альошина, 3 значенням 0,0380 га підтверджується Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.11.2020 № 4485/176-20, наданої позивачем до позовної заяви. Таким чином, на думку позивача, в матеріалах справи наявні належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази, які підтверджують використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 площею 0,0380 га по просп. Архітектора Альошина, 3 у м. Харкові. Щодо наданих відповідачем квитанцій на підтвердження сплати земельного податку. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що нею здійснювались відповідні платежі, а саме сплата земельного податку що, на думку відповідача, підтверджується квитанціями, доданими до відзиву. Харківська міська рада не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки, по-перше, сума сплачених відповідачем коштів розраховувалася Харківською міською радою відповідно до листа ГУ ДПС у Харківській області від 20.04.2023 № 6057/5/20-40-24-05-06, а по-друге з наданих відповідачем квитанцій неможливо визначити за користування якої земельної ділянки сплачено кошти, оскільки в графі «Призначення платежу» не вказано ні кадастрового номера земельної ділянки, ні її адреси.

05 січня 2024 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 347). Відповідач зазначає, що хоча неналежне виконання своїх обов`язків Харківською міською радою не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, однак відповідач об`єктивно не мала можливості належним чином виконувати свій обов`язок, а саме сплачувати орендну плату за земельну ділянку. Також, відповідач вважає за необхідне зауважити, що фактично останній користується земельною ділянкою лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна, що значно менше ніж зазначено в розрахунку позивача. Окрім цього, відповідач знов звертає увагу, що так як через безвідповідальність Харківської міської ради не могла належним чином сплатити орендну плату, то вона здійснювала відповідні платежі, а саме сплату земельного податку, що підтверджується квитанцією про сплату, де вказано скільки та за що здійснена оплата. Тому, непогодження в цій частині є неправомірними.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі матеріалів справи судом було встановлено, що згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 351796384 від 25.10.2023 року право власності на нежитлове приміщення № 1 у нежитловій будівлі літ. «Б-1», загальною площею 6,2 кв.м., нежитлові приміщення № 2-11, 13, 15 у нежитловій будівлі літ. «Б-1», загальною площею 259,3 кв.м. що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-0007532332021 від 07.09.2021 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 351880223 від 26.10.2023 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 площею 0,0380 га зареєстрована з 20.10.2020 року та віднесена до комунальної форми власності, а саме у власності Харківської міської ради (позивача) з 09.09.2021 року.

Відповідно до акту про обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 від 26.10.2023 року зазначено, що з 20.10.2020 року по теперішній час відповідач використовує зазначену земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 ЗК України. Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 площею 0,0380 га за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться нежитлова будівля літ. «Б-1», право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 . Земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1».

До матеріалів справи представлені розрахунки сум безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства за адресою: АДРЕСА_1 . З цих розрахунків вбачається, що розмір орендної плати за період з 20.10.2020 року по 31.12.2020 року складає 37 889,22 грн., з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року складає 190 470,08 грн. та з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року складає 34 919,52 грн.

Отже, відповідачем за період з 20.10.2020 року по 28.02.2022 року не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 263 278,82 грн., внаслідок чого він зберіг у себе майно-грошові кошти.

При цьому, судом враховується, що відповідачем представлені до суду квитанції (т. 1 а.с. 214) щодо здійснення оплати земельного податку у загальному розмірі 45 177,12 грн. Водночас, у призначенні платежу в цих квитанціях зазначено наступне: «Земельний податок з фізичних осіб ОСОБА_1 , січень 2023 липень 2023 року», «Земельний податок з фізичних осіб Шуба Дар`я Володимирівна, вересень 2023 року», «Земельний податок з фізичних осіб Шуба Дар`я Володимирівна, вересень 2023 року». В свою чергу, спірним періодом, що заявлений до стягнення, є з 20.10.2020 по 28.02.2022 року. Тобто, хоча відповідачем і представлені платіжні квитанції про здійснення оплати земельного податку, однак такі оплати здійснені не за спірний період. В свою чергу, суд не має право змінювати призначення платежу замість платника.

Таким чином, відповідачем не надано підтвердження сплати земельного податку за спірний період. При цьому, в матеріалах справи наявний лист ГУ ДПС у Харківській області № 6057/5/20-40-24-05-07 від 20.04.2023 року у якому зазначено, що відповідно до інформаційних ресурсів, які є у розпорядженні ГУ ДПС у Харківській області Шуба Д.В. не зареєстрована платником земельного податку. Означене вказує на те, що станом на 20.04.2023 року від відповідача не надходили грошові кошти у вигляді земельного податку за спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Частиною 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88ц-13, постанова ВПВС у справі №587/430/16-у, 629/4628/16-ц від 23.05.2018, №922/3412/17 від 20.11.2018, №917/1739/17 від 04.12.2019). За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179,190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Великої Палата Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палата Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Таким чином, відповідач безпідставно використовував спірну земельну ділянку та зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, за відсутності укладеного договору, а Харківська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати). Тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати за рахунок Харківської міської ради.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

Відносно посилання відповідача на те, що фактично останній користується земельною ділянкою лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна, що значно менше ніж зазначено в розрахунку позивача, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 390/34/17 зазначено наступне: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає».

Як вбачається із розрахунків заборгованості, що представлені до суду, позивач нараховував суми коштів до сплати, виходячи з площі земельної ділянки 0,0380 га. Як вбачається із документів, що представлені відповідачем до суду, остання намагалася оформити договір оренди земельної ділянки під розташованими нежитловими будинками, що належать їй на праві власності, саме площею 0,0380 га.

Отже, відповідач бажала оформити у користування земельну ділянку, що розташована під нежитловою забудовою, що їй належить, у розмірі 0,0380 га (відповідає розміру земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012), натомість під час судового розгляду наполягає на тому, що користується меншою площею земельної ділянки.

4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Харківської міської ради задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шуби Дар`ї Володимирівни ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243; реквізити: код класифікації доходів бюджету 24062200, номер рахунку (IBAN): UA698999980314090611000020649, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), отримувач ГУК Харків обл/МТГ Харків) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 263 278,82 грн. за використання земельної ділянки по проспекту Архітектора Альошина, 3 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:03:004:0012 за період з 20.10.2020 року по 28.02.2022 року.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шуби Дар`ї Володимирівни ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243; р/р UA518201720344240012000032986, Банк: ДКСУ м. Київ, МФО 820172) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 949,18 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "07" лютого 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко