Постанова

від 30.01.2024 по справі 917/656/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/656/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

та представників:

прокурора - Зарудяна Н. О.,

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - Яковлєв А. В. (в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2023

та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023

у справі № 917/656/22

за позовом першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області

до:

1. Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Нехворощанської сільської ради Полтавської області;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл"

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - рада, позивач) звернувся до господарського суду з позовом про:

- визнання недійсним договору про участь в організації досліджень та навчального співробітництва від 07.06.2021, укладеного між Соколовобалківським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Нехворощанської сільської ради Полтавської області (далі - заклад, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокіл" (далі - ТОВ "Сокіл", відповідач - 2 (далі - оспорюваний договір);

- зобов`язання ТОВ "Сокіл" повернути Соколовобалківському закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів земельну ділянку площею 75 га з кадастровим номером 5323486000:00:002:0742 (5323486001:001:00160003), яка знаходиться в межах Нехворощанської сільської ради.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, суперечить нормам ст. ст. 1130-1132 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 92, 93, 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про оренду землі", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені та має бути визнаний недійсним з огляду на ст. ст. 203, 215 ЦК України, а спірна земельна ділянка - поверненню закладу.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 (суддя - Кльопов І. Г.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 (головуючий суддя - Тарасова І. В., судді - Білоусова Я. О., Пуль О. А.), відмовлено у задоволенні позову.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з п. 1.1 Статуту Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, затвердженого рішенням 16 сесії Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області восьмого скликання від 17.11.2021 № 7, Соколовобалківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів є правонаступником Соколовобалківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новосанжарської районної ради Полтавської області. Є юридичною особою, має печатку, штамп, код ЄДРПОУ.

Засновником закладу є Нехворощанська сільська рада Полтавського району Полтавської області (п. 1.4 цього Статуту).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02.06.2022 вбачається, що 08.02.2019 (номер запису про право власності/довірчої власності 30261440) на підставі акта приймання - передачі нерухомого майна від 21.12.2018, підписаного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Нехворощанською сільською радою, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 75,00 га, кадастровий номер 5323486000:00:002:0742; визначено, що форма власності вказаної земельної ділянки - комунальна, власник - територіальна громада в особі Нехворощанської сільської ради.

19.01.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено інформацію про державну реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право 46712968), зокрема про те, що право постійного користування земельною ділянкою площею 75,00 га, кадастровий номер 5323486000:00:002:0742, належить Соколовобалківському закладу загальної середньої освіти I-III ступенів; підставою для внесення таких відомостей є Державний акт на право постійного користування землею серія І-ПЛ № 000845 від 25.11.2003.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 01.02.2022 № 18-16-0.2-439/2-22 вбачається, що 25.11.2003 в Книзі реєстрації державних актів за № 1 зареєстровано Державний акт на право постійного користування землею серія І-ПЛ № 000845, виданий Соколовобалківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів на земельну ділянку площею 75 га; в Державному земельному кадастрі земельна ділянка зареєстрована з кадастровим номером 5323486000:00:002:0742.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02.06.2022 відсутні відомості про інші земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-III ступенів.

Довідкою відділу освіти, молоді та спорту Нехворощанської сільської ради від 23.06.2022 № 28/01-27 підтверджується, що у користуванні Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів перебуває земельна ділянка площею 75 га, кадастровий номер 5323486000:00:002:0742; інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності чи користуванні навчального закладу, відсутні.

Врахувавши вищевказані документи, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що Соколовобалківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів користується земельною ділянкою площею 75 га саме з кадастровим номером 5323486000:00:002:0742 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-ПЛ № 000845 від 25.11.2003.

Як встановили суди попередніх інстанцій, директор Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів звертався до Нехворощанської сільської ради з клопотанням від 19.04.2021 № 37, в якому просив погодити укладення договору про участь в організації досліджень та навчального співробітництва на земельній ділянці сільськогосподарського призначення площею 75 га, наданій школі в постійне користування на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-ПЛ № 000845 від 25.11.2003.

Сьомою сесією 8 скликання Нехворощанської сільської ради від 20.04.2021 № 17/61 прийнято рішення про те, що остання не заперечує щодо укладення договору про участь в організації досліджень та навчального співробітництва на земельній ділянці площею 75,00 га, за умови дотримання вимог ЗК України (а. с. 58, т. 1).

В подальшому директор Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-III ступенів подав до відповідної сільської ради клопотання від 27.05.2021 № 65 щодо надання дозволу на укладення між закладом та ТОВ "Сокіл" договору про участь в організації досліджень та навчального співробітництва на земельній ділянці площею 75 га з кадастровим номером 5323486001:001:00160003 строком на 10 років.

10 сесією 8 скликання Нехворощанської сільської ради від 07.06.2021 було погоджено укладення між Соколовобалківським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів та ТОВ "Сокіл" договору про участь в організації досліджень та навчального співробітництва на земельній ділянці площею 75,00 га з кадастровим номером 5323486000:00:002:0742.

07.06.2021 між Соколовобалківським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (сторона - 1) та ТОВ "Сокіл" (сторона - 2) було укладено договір про участь в організації досліджень та навчального співробітництва щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323486001:001:00160003 площею 75,00 га з терміном дії 10 років.

Суди встановили, що у договорі було неправильно вказано кадастровий номер земельної ділянки - 5323486001:001:00160003, адже фактично у користуванні Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів перебувала земельна ділянка із кадастровим номером 5323486000:00:002:0742.

У роз. 2 договору сторонами було узгоджено мету і предмет договору, а саме: сторони зобов`язувалися об`єднати свої зусилля для досягнення спільної мети, за якою інтересам сторони - 1 відповідає використання земельної ділянки для забезпечення можливості проведення навчальних та дослідних заходів, а також отримання коштів для фінансування діяльності школи та інтересам сторони - 2 відповідає здійснення обробки земельної ділянки та на умовах договору залишення собі частки вирощеного врожаю.

Під час дії договору сторона - 1 спільно зі стороною - 2 з урахуванням навчальних програм школи планують проведення навчальних заходів. Від імені сторін діють їх уповноважені представники, зокрема для планування навчальних заходів сторона - 2 обов`язково залучає до планування та проведення навчальних заходів спеціаліста - агронома із профільною освітою та досвідом роботи агронома. З боку сторони - 1 в організації навчальних заходів приймають участь педагогічні працівники визначені стороною - 1. Кожна сторона попередньо інформує іншу про свого представника та може здійснювати його заміну. Представники сторін спільно обирають теми навчальних заходів, види та хід досліджень та/або спостережень, які проводяться під час цих заходів. Не пізніше 25 числа кожного місяця сторона - 2 подає директору школи для затвердження план заходів на наступний місяць, за виключенням шкільних канікул (роз. 3 договору).

За роз. 5 договору сторона-2 приступає до оброби земельної ділянки відповідно до узгодженої сторонами навчальної програми. Сторона-1 не передає стороні-2 право користування земельною ділянкою. Сторона-2 лише отримує можливість обробки земельної ділянки на умовах цього договору за погодженим сторонами планом заходів. Черговість проведення сільськогосподарських робіт та види культур, що будуть вирощувався на земельній ділянці, сторона -2 узгоджує зі стороною -1. Сторона -2 поєднує проведення робіт на дослідних ділянках з практичними роботами. Сторона- 2 використовує земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур за рахунок власних ресурсів (коштів, техніки, персоналу тощо) та власними силами з метою їхньої реалізації після проведення розрахунку зі стороною-1, якщо інше не буде узгоджено сторонами. Строки посіву та збирання врожаю мають відповідати навчальній програмі з врахуванням погодніх умов. Зберігання врожаю забезпечується стороною- 2 самостійно. Сторона - 2 надає стороні - 1 інформацію про хід та результати виконання цього договору та документи про його виконання на вимогу однієї із сторін. Сторона -2 не має права обмежувати доступ до земельної ділянки. Сторона -1 має право бути присутньою під час проведення обробки земельної ділянки та давати обов`язкові до виконання розпорядження, якщо умови користування стороною- 2 земельної ділянки не відповідають навчальній програмі школи (в тому числі, погодженому плану заходів).

Розділом 6 договору визначено вклади сторін та право власності на посіви врожаю та результати робіт: вкладом сторони - 1 є надана стороні - 2 можливість вирощування на земельній ділянці сільськогосподарських культур, а також вміння, навички та досвід сторони - 1. Вкладом сторони - 2 є її кошти та інше майно, професійні й інші знання, а також все інше, що необхідне для обробки земельної ділянки; оцінка вкладів сторін здійснюється за балансовою вартістю матеріальних ресурсів (в тому числі, майнових прав), що необхідні для виконання договору; внесене до діяльності сторін майно (майнові права) залишається їх власністю, однак вирощений на земельній ділянці урожай та/або вироблена у результаті діяльності сторін продукція та одержані від такої діяльності плоди, до проведення стороною - 2 на умовах договору виплати частини сторони - 1, є спільною сумісною власністю сторін.

У роз. 9 договору визначено частки сторін та розподіл результатів діяльності.

Так, сторона-1 отримує свою частку від виконання договору у вигляді соціального ефекту від уможливлених виконанням договором навчальних заходів, результатів досліджень на земельній ділянці та іншого навчального ефекту, а також в грошовій формі із розрахунку 12 000,00 грн за 1 га ріллі на рік, але не менше гривневого еквівалента 430 дол. США за 1 га ріллі на рік. Загальна сума належної до сплати стороні-1 винагороди становить 900 000,00 грн на рік, але не менше гривневого еквівалента 32 190 дол. США.

Сторона-2 отримує свою частку у вигляді вирощеного за її рахунок врожаю сільськогосподарських культур, з урахуванням умов, визначених пп. 9.2.2 договору.

Як забезпечення виконання договору сторона-2 на користь сторони-1 здійснює щомісячні платежі в сумі 75 000,00 грн, але не менше гривневого еквіваленту у сумі 2 683 дол. США.

Після проведення наведених у п. 9.1.1 договору виплат, належна стороні-1 частка вирощеного врожаю переходить у власність сторони-2, а у сторони-1 залишається у власності зазначена у п. 9.2.1 договору сума забезпечення.

Сторона-2 отримує у власність свою частку врожаю від обробки земельної ділянки. Якщо сторона-2 не отримує врожай, або отримує його в меншій кількості ніж вартість виплаченої стороні-1 частки, то виплачені стороні-1 кошти не повертаються.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний договір за своїм змістом не є договором оренди, оскільки не містить умов щодо передачі земельної ділянки ТОВ "Сокіл" за плату, не наділяє його правами користувача, а є формою договірного партнерства, в умовах коли держава наділила школу речовим правом на земельну ділянку для використання її під потреби проведення навчальних заходів без державного фінансування. Дійшли висновку, що прокурором не доведено наявності обставин для визнання оспорюваного договору недійсним, на наявність яких посилається прокурор в позові та просить визнати оспорюваний договір недійсним, а отже і підстав для повернення земельної ділянки закладу.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст.

На обґрунтування доводів касаційної скарги посилається також на таке:

- зазначаючи ст. 13 Закону України "Про оренду землі", стверджує, що на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі; при цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки);

- спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, надана в постійне користування закладу, фактично вибула у платне користування ТОВ "Сокіл" для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку;

- оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені, суперечить нормам ЦК України, Закону України "Про оренду землі" та підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України;

- сторони при укладенні оспорюваного договору порушили норми ЗК України, в тому числі, щодо наявності повноважень на розпорядження земельною ділянкою у Соколовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (узгоджується із висновком, викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 908/546/17, від 10.05.2018 у справі № 924/263/17);

- помилковість висновків судів про те, що оспорюваний договір, який суперечить чинному законодавству, є законним джерелом фінансування закладу освіти, адже відповідно до ч. 2 ст. 78 Закону України "Про освіту" фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством;

- судами не взято до уваги те, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення;

- суди дійшли помилкового висновку про недоведеність прокурором порушення оспорюваним договором інтересів держави в особі позивача - Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зазначаючи п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, посилаючись на неправильне застосування судами ст. 235 ЦК України, ст. ст. 93, 124 ЗК України, ст. 4 Закону України "Про оренду землі", стверджує про відсутність висновку Верховного Суду у аналогічних правовідносинах при укладенні закладом освіти договору без його назви.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.01.2024.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

За ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 5 цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 235 ЦК України (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17).

У постанові від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Статтею 1130 ЦК України, якою також обґрунтовує прокурор позов, встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).

Зі змісту вказаних вище законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети (див. постанову Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17).

Відносини ж, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору).

За ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

Верховний Суд у численних постановах зазначив також те, що договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 29.03.2023 у справі № 922/1320/21).

Також, здійснивши аналіз ст. ст. 92, 95 ЗК України, Верховний Суд у постанові від 28.03.2018 у справі № 915/166/17 сформував висновок про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі, шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Отже, для правильного вирішення такого виду спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні оспорюваного договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору та, виходячи зі змісту дійсних намірів сторін, застосувати відповідні норми права, дослідивши, при цьому, чи суперечив оспорюваний договір їх вимогам на момент його укладення (п. 5.23 постанови Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 922/1320/21).

Однак суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, на які посилається прокурор на обґрунтування доводів касаційної скарги, належним чином не дослідили який же договір сторони уклали з огляду на його зміст та правову природу, а також того, чи мали/не мали сторони умисел укласти договір оренди та приховати такий договір шляхом укладення іншого договору; дійшли взаємовиключних висновків, оскільки встановивши, що оспорюваний договір не містить умов щодо передачі земельної ділянки ТОВ "Сокіл" за плату, в той же час, зазначили і те, що він дозволяє школі і відповідній сільській громаді мати фінансування освітніх цілей виходячи з 12 000,00 грн за 1 га за рік (900 000,00 грн на рік), не здійснюючи відчуження спірної земельної ділянки. Посилаючись на роз. 9 оспорюваного договору, суди належним чином не перевірили чи не узгодили сторони у ньому відповідний перерозподіл коштів та чи не є ці кошти у розумінні Закону України "Про оренду землі" фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в цьому випадку, вирощування сільськогосподарської продукції (роз. 5 договору) та отримання відповідачем-1 плати за користування цією земельною ділянкою; не надано судами оцінки оспорюваному договору і з огляду на статус його сторін та не перевірено того, хто вправі розпоряджатися такою земельною ділянкою шляхом укладення відповідних договорів.

Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів прокурора про те, що оспорюваний договір є прихованим договором оренди землі, який укладено всупереч нормам ЦК України, ЗК України, Закону України "Про оренду землі".

Зважаючи на викладене, а також те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, не ґрунтуються на повному та всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та, оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням прокурора, сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 у справі № 917/656/22 скасувати.

Справу № 917/656/22 направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.