Рішення

від 07.02.2024 по справі 400/6569/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2024 р. № 400/6569/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрошеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач), в якій просить:

« 1. Визнати протиправними дії відповідача Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати мені, ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у сумі 82 961,59 грн., враховуючи базовий місяць січень 2008 року та без урахування раніше виплаченої суми індексації, по день фактичного розрахунку, а саме з 13.05.2021 року по 18.05.2023 року.

2. Зобов`язати відповідача Миколаївський зональний відділ Військової служби правопорядку (ЄДРПОУ 08220847) виплатити мені, ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у сумі 82 961,59 грн., враховуючи базовий місяць січень 2008 року та без урахування раніше виплаченої суми індексації, по день фактичного розрахунку, а саме з 13.05.2021 року по 18.05.2023 року, в сумі 374 431,05 грн. (триста сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять одна гривня 05 копійок) з урахування раніше виплаченої суми 2 966 гривень 28 копійок».

Позовні вимоги обґрунтовані статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України та обставиною несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин трудового законодавства, зокрема і статті 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач вказує, що на момент виключення із списків особового складу Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку позивач не заперечував проти такого виключення. Відповідач, посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних у зв`язку із звільненням сум був відсутній спір щодо їх розміру, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач посилається на правову позицію, викладену в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 у справі № 640/4163/22 в аналогічній справі щодо стягнення середнього заробітку.

У зв`язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Матеріали справи свідчать, що позивач проходив військову службу в Миколаївському зональному відділі Військової служби правопорядку та з 11.12.2020 виключений із списків особового складу військової частини (наказ начальника Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку від 11.12.2020 № 245 (по стройовій частині).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 400/258/21 задоволені позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягала в ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.12.2015 до 28.02.2018.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 400/258/21 відповідач 12.05.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 в сумі 2 966,28 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку ПриватБанку від 12.05.2021.

Рішенням від 11.07.2022 у справі № 400/4368/21 Миколаївський окружний адміністративний суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.12.2020 до 11.05.2021 у сумі 2 921,79 грн.

Рішенням від 30.09.2021 у справі № 400/5966/21 Миколаївський окружний адміністративний суд зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 до 28.02.2018, ураховуючи базовий місяць - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

18.05.2023 відповідач виплатив позивачу 81 717,17 грн індексації грошового забезпечення на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі № 400/5966/21, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за 18.05.2023.

Відповідач не заперечив, що ця сума становить саме індексацію грошового забезпечення за рішенням суду від 30.09.2021 у справі № 400/5966/21.

Отже, відповідач несвоєчасно розрахувався з позивачем з виплати індексації грошового забезпечення.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 17 Конституції України передбачає забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно із статтями 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Стаття 2 цього Закону встановлює, що ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина четверта цієї статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Положення статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачають, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Вищезазначені правові норми свідчать про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Суд зазначає, що, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає до застосування у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Необхідно зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яким установлені порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Ураховуючи те, що спеціальне законодавство, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція щодо поширення на військовослужбовців дії статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на дату проведення відповідача з позивачем остаточного розрахунку (18.05.2023) визначає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідач не надав доказів вжиття ним заходів для своєчасної виплати належних позивачу коштів.

У зв`язку з вищенаведеним суд дійшов переконання, що несвоєчасна виплата позивачу індексації грошового забезпечення мала місце саме з вини відповідача.

Отже, позивач має право на виплату йому середнього заробітку відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність спору між ним і позивачем при нарахуванні і виплаті всіх належних у зв`язку із звільненням сум, оскільки матеріали справи свідчать, що такий спір існував.

Зокрема, після виключення із списків особового складу позивач у розумні строки без зволікання звернувся до суду за зобов`язанням відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 (справа № 400/258/21, звернення до суду відбулося 18.01.2021). Після нарахування і виплати позивачу 12.05.2021 (банківська виписка за 12.05.2021) відповідачем відповідної індексації, виходячи з неправильного місяця підвищення доходів, позивач також не погодився з виплаченою йому сумою і 28.07.2021 звернувся до суду за зобов`язанням відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів.

Посилання відповідача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 у справі № 640/4163/22 суд відхиляє, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України не містить обов`язку врахування судом першої інстанції відповідних постанов у інших справах.

Суд вважає обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, розрахунок середньоденного грошового забезпечення, виконаний відповідачем, відповідно до якого такий показник становить 502,01 грн (довідка від 10.07.2023 № 133/2023, надана до суду на виконання ухвали від 07.06.2023.

Остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 18.05.2023.

Станом на 18.05.2023 діяла стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Ураховуючи зазначені норми, суд має визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку, а не лише зобов`язати відповідача провести відповідні нарахування і виплату.

При цьому відшкодування має визначатися за період не більше 6 місяців.

За такого період, за який належить обчислити відшкодування, становить з 13.05.2021 (дата, наступна за датою, до якої відповідач уже виплатив позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільнення) до 13.11.2021, тобто 185 днів.

За розрахунком суду, середній заробіток позивача за період з 13.05.2021 до 13.11.2021 становить 92 871,85 грн (185 х 502,01 = 92 871,85).

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

У постанові від 12.08.2020 у справі 400/3365/19 Верховний Суд зазначив, що, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 (наведені вище) у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням суду, просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток.

Суд установив, що розмір середнього заробітку за період з 13.05.2021 до 13.11.2021 розрахунково становить 92 871,85 грн.

Ураховуючи викладені вище правові позиції Верховного Суду, у спірних правовідносинах суд бере до уваги сукупність таких обставин:

- наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу наявності як таких підстав для нарахування та виплати позивачу індексації та місяця підвищення доходів, вирішеного адміністративним судом ухваленням рішень у справах № 400/258/21 та № 400/5966/21;

- вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем не має форми умислу, беручи до уваги відсутність належного фінансування, а також те, що відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів;

- розрахована судом сума середнього заробітку перебільшує суму несвоєчасно здійсненої виплати;

- обчислена судом сума відшкодування в умовах розв`язаної російської федерацією війни є надмірним тягарем для відповідача як військового формування, залученого до виконання бойових завдань за призначенням, яке фінансується з Державного бюджету. На переконання суду, в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи до обставин справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, зазначила таке: « 94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Станом на 13.05.2021 рішенням Національного банку України була установлена облікова ставка у 7,5 відсотків.

7,5 відсотків річних від несвоєчасно виплаченої суми (81 717,17 грн) становить 6 128,79 грн.

Отже, на один день припадає 16,79 грн (6 128,79 / 365 = 16,79).

Ураховуючи кількість календарних днів у щестимісячному періоді затримки розрахунку з 13.05.2021 до 13.11.2021 (185), сума майнових втрат позивача (розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, як зазначає Велика Палата Верховного Суду), становить 3 106,15грн (16,79 х 185).

Отже, позовні вимоги належить задовольнити частково, а саме: в сумі 3 106,15 грн за період з 13.05.2021 до 13.11.2021.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Миколаївського зонального відділу військової служби правопорядку (вул. Нікольська, 30, м. Миколаїв, 54006, ідентифікаційний код - 08220847) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.05.2021 до 13.11.2021.

Зобов`язати Миколаївський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.05.2021 до 13.11.2021 в сумі 3 106,15 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна