Постанова

від 30.04.2024 по справі 400/6569/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/6569/23

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

повний текст судового рішення

складено 07.02.2024, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ВСП) та просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 р.р. у сумі 82961,59 грн., враховуючи базовий місяць січень 2008 року та без урахування раніше виплаченої суми індексації, по день фактичного розрахунку, а саме з 13.05.2021 року по 18.05.2023 року;

зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 р.р. у сумі 82961,59 грн., враховуючи базовий місяць січень 2008 року та без урахування раніше виплаченої суми індексації, по день фактичного розрахунку, а саме з 13.05.2021 року по 18.05.2023 року, в сумі 374431,05 грн. (триста сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять одна гривня 05 копійок) з урахування раніше виплаченої суми 2966 грн. 28 коп.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВСП, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.05.2021 року до 13.11.2021 року.

Зобов`язано ВСП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.05.2021 до 13.11.2021 р.р. в сумі 3106,15 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у цій частині.

Також не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в ВСП та з 11.12.2020 року був виключений із списків особового складу військової частини (наказ начальника ВСП від 11.12.2020р. №245 (по стройовій частині).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 року у справі №400/258/21 були задоволені позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягала в ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 року у справі №400/258/21 відповідач 12.05.2021 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 р.р. в сумі 2966,28 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку ПриватБанку від 12.05.2021р..

Також, рішенням від 11.07.2022 року у справі №400/4368/21 Миколаївський окружний адміністративний суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.12.2020 до 11.05.2021 р.р. у сумі 2921,79 грн.

Рішенням від 30.09.2021 року у справі №400/5966/21 Миколаївський окружний адміністративний суд зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 до 28.02.2018 р.р., враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

18.05.2023 року відповідач виплатив позивачу 81717,17 грн індексації грошового забезпечення на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 року у справі №400/5966/21, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за 18.05.2023 року.

Оскільки позивача було звільнено 11.12.2020 року, а останню виплату відповідачем було здійснено 18.05.2023 року, то відповідачем порушено права позивача щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даною позовною заявою.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначав, що оскільки відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст.117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 11.12.2020 року (в день звільнення з військової служби), а лише 18.05.2023 року, вказане відповідно свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Суд також врахував зміни до ч.1 ст.117 КЗпП, що відбулись 01.07.2022 року, відповідно до яких статтю викладено у наступній редакції: "у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців". Зазначена стаття зазнала змін до виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем (18.05.2023 року день повного розрахунку з позивачем).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 13.05.2021 року до 13.11.2021 року, включно.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що сума, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, становить - 3106,15 грн.

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що частково відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача з 11.12.2020 року було виключено зі списків особового складу та знято із усіх видів забезпечення.

При цьому, у день звільнення відповідач не виплатив позивачу перерахунок грошового забезпечення, та остаточну виплату на виконання судового рішення, відповідачем здійснено, зокрема, 18.05.2023 року в сумі 81717,17 грн., що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку позивача, та не заперечується відповідачем по справі.

Разом з тим, відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст.117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 11.12.2020 року (в день звільнення з військової служби), а лише 18.05.2023 року, що відповідно свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

При цьому, апеляційний суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Зазначена стаття зазнала змін до виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем (18.05.2023 року день повного розрахунку з позивачем).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 13.05.2021 року до 13.11.2021 року включно.

Разом з тим, апеляційний суд вважає необґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції щодо застосування критеріїв, які слід враховувати при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України посилаючись на правові позиції Верховного Суду за 2019-2020 роки.

Так, як зазначалось вище, з 19.07.2022 року законодавцем було внесено зміни до статті 117 КЗпП України та встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном. Тобто, після прийняття таких законодавчих обмежень, застосування механізму істотності частки є недоцільним, а вказані судом 1-ї інстанції правові позиції Верховного Суду не є релевантними у справних правовідносинах, оскільки ґрунтуються на попередній редакції КЗпП України.

Як вже зазначалось вище, період, за який належить обчислити відшкодування, становить з 13.05.2021 року (дата, наступна за датою, до якої відповідач уже виплатив позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільнення) до 13.11.2021 року, тобто 185 днів.

Відповідно до довідки від 10.07.2023 року №133/2023 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 502,01 грн.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що середній заробіток позивача за період з 13.05.2021 року до 13.11.2021 року становить 92871,85 грн (185 х 502,01 = 92871,85), які і повинні бути йому сплачені.

З викладених вище підстав, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими доводи, викладені відповідачем у його апеляційній скарзі, а тому ця скарга не підлягає задоволенню.

Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно права позивача на відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та періоду такого відшкодування, однак дійшов помилкового висновку при обчисленні суми середнього заробітку.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.05.2021 року до 13.11.2021 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.05.2021 року до 13.11.2021 року в сумі 92871 (дев`яноста дві тисячі вісімсот сімдесят одна) гривня 85 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук