Рішення

від 05.02.2024 по справі 420/32068/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/32068/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 20.10.2023 року, включно; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 20.10.2023 року, включно в сумі 73 602 гривні 33 копійки, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на день його звільнення відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з ним усіх розрахунків, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, та індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.08.2018 року. Спірна виплата проведена відповідачем лише 21.10.2023, тобто з затримкою розрахунку при звільненні. При цьому, позивач стверджує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 18.12.2023 р. вхід. № 45356/23), наголошуючи, зокрема, що Листом від 24.07.2013 № 774/13/84-13 Мінсоцполітики повідомило, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/32068/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2015 року по 23.08.2018 року.

Згідно витягу з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.08.2018 р. № 190, вбачається, що старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , водія пожежного взводу, звільнено Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 23.08.2018 року № 40-РС, з військової служби у запас за підпунктом «а», у зв`язку із закінченням строку контракту відповідно до частини п`ятої, пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року по справі № 420/1368/23 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 23.08.2018 року, включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4083,84 грн за період з 01.03.2018 року по 23.08.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

20.10.2023 року, на виконання рішення суду по справі №420/1368/23 від 15.05.2023 року, відповідачем проведено перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у загальній сумі 57 081,26 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%.

Вважаючи бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо затримки розрахунку при звільненні, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 20.10.2023 року, включно; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 20.10.2023 року включно в сумі 73 602 гривні 33 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100, є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Статтею 116 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (у чинній редакції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.

Аналогічна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у Постановах від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19, від 29.01.2020 р. у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020р. у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 р. у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020р. у справі № 812/639/18, від 20.12.2019 р. у справі № 832/1490/17, від 22.06.2018р. у справі № 810/1092/17, від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а, від 25.04.2019 р. у справі № 524/3937/15-а, від 11.06.2019 р. у справі № 524/8023/16-а, від 06.08.2019 р. у справі №826/9793/18, від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, а також Верховним Суд України у постановах від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15, від 29.01.2014 р. у справі № 6-144ц13.

Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2015 року по 23.08.2018 року.

Згідно витягу з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.08.2018 р. № 190, вбачається, що старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , водія пожежного взводу, звільнено Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 23.08.2018 року № 40-РС з військової служби у запас за підпунктом «а» у зв`язку із закінченням строку контракту відповідно до частини п`ятої, пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року по справі № 420/1368/23 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 23.08.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4083,84 грн за період з 01.03.2018 року по 23.08.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

20.10.2023 року, на виконання рішення суду по справі №420/1368/23 від 15.05.2023 року, відповідачем проведено перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у загальній сумі 57 081,26 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%.

Отже, з наведеного вбачається, що остаточний розрахунок, належних до виплати позивачеві коштів, Військово-медичним клінічним центром Південного регіону проведено 20.10.2023 року.

Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати коштів на підставі ст.117 КЗпП України, відтак, не здійснення такої виплати Військовою частиною НОМЕР_1 , у свою чергу свідчить про наявність протиправної бездіяльності.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20, та у Постанові Верховного Суду від 28.01.2021 в адміністративній справі №240/11214/19, яку судом враховано, на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом зясовано, що затримка у розрахунку утворилася за період з 23.08.2018 (наступний день після дати звільнення зі служби) по 20.10.2023, що становить 1884 календарних дні.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тобто, з 19.07.2022 законодавцем встановлено обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.

Отже, оскільки розрахунок Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання рішення суду, проведено, зокрема, 20.10.2023, відповідно такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст.117 КЗпП України, котру власне і слід застосовувати до спірних правовідносин.

Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем - 20.10.2023 року, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а відтак, ОСОБА_1 має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців.

У зв`язку з чим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути розрахований за шість місяців, тобто починаючи з 24.08.2018 (з наступного дня після звільнення) по 24.02.2019, що становить 184 календарних дні.

Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка має бути виплачена ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Здійснюючи обрахунок середнього заробітку, що має бути сплачений за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що ОСОБА_2 звільнений з 23.08.2018 року.

З урахуванням змін, внесених до частини 1 статті 117 КЗпП, середній заробіток за час затримки розрахунку, має бути виплачений за період з починаючи з 24.08.2018 (з наступного дня після звільнення) по 24.02.2019, що складає 184 календарних дні, обрахованих згідно з листами Мінсоцполітики про норми тривалості робочого часу на 2019 рік.

Згідно наявної в матеріалах справи картки особового рахунку станом на 2018 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два місяці перед звільненням, складає 261,93 грн. (7988,75+7988,75 / 61).

Отже, розмір середнього заробітку, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, складає 48 195,12 (184 *261,93 грн.).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2018 року по 24.02.2019 року, включно; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2018 року по 24.02.2019 року, включно в сумі 48 195,12 грн., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2018 року по 24.02.2019 року, включно.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2018 року по 24.02.2019 року, включно в сумі 48 195,12 грн., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко