Постанова

від 06.02.2024 по справі 804/10008/15

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 804/10008/15

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34)

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (суддя Голобутовський Р.З.) у справі №804/10008/15 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34) про стягнення податкового боргу,-

в с т а н о в и В:

11.08.2015 Дніпродзержинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступником якої є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34), в якому просила стягнути з рахунків Державного підприємства Підприємство Дніпродзержинської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34), код ЄДРПОУ 08679712 в обслуговуючих банках кошти в сумі 2142806,62 грн податкового боргу з податку на додану вартість 2142806,62 грн.(код платежу 14010100, р/р 31110029700013, одержувач: УДКС у м.Дніпродзержинську, код ЄДРПОУ 38028588, назва банку ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що за відповідачем обліковується податковий борг, який виник внаслідок несплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Позивач зазначав, що контролюючим органом була дотримана процедура, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення в судовому порядку з платника податків податкового боргу, - у 2001 році платнику були надіслані податкові вимоги № 1/36, № 2/154 на суму боргу, що виник у підприємства у жовтні 2001 року, а повторне направлення платнику податків податкової вимоги на збільшену суму податкового боргу законом не передбачено.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13.04.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, позов задовольнив: стягнув з рахунків ДП "ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№34)" в обслуговуючих банках кошти в сумі 2 142 806,62 грн на користь державного бюджету в рахунок погашення податкового боргу з ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що заявлена до стягнення сума

боргу знайшла своє підтвердження у судовому процесі. Встановивши обставини направлення на адресу відповідача та вручення йому першої та другої податкових вимог від 29.10.2001 №1/36 та від 05.12.2001 №2/154 відповідно, суди висновували, що контролюючим органом дотримано вимоги норм ПК України щодо стягнення в примусовому порядку з платника податків суми податкового боргу, а також щодо зарахування сплачених підприємством коштів в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.07.2023 у справі №804/10008/15 касаційну скаргу Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34) задоволено частково. Скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові Верховним Судом зазначено, що перша та друга податкові вимоги від 29.10.2001 №1/36 та від 05.12.2001 №2/154, на які посилається контролюючий орган як на підтвердження доводу про виконання вимоги підпункту 95.2 статті 95 ПК України, не могли включати у себе суму податкового боргу за податковими зобов`язаннями, суми яких задекларовані у податкових деклараціях з ПДВ, поданих підприємством у період з жовтня 2013 року по липень 2015 року. При цьому обставини, які б свідчили про безперервність податкового боргу у відповідача впродовж періоду часу з виникнення податкового боргу, стосовно суми якого були направлені податкові вимоги, до звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу, у судовому процесі не встановлено. Такі обставини входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову про стягнення сум податкового боргу.

З наслідками нового розгляду справи рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року позов задоволено, а саме:

стягнуто з рахунків Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34) (код ЄДРПОУ 08679712) в обслуговуючих банках кошти в сумі 2142806,62 грн. (два мільйони сто сорок дві тисячі вісімсот шість) грн 62 коп. в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість на користь державного бюджету.

За наслідками розгляду справи судом першої інстанції зроблено такі висновки.

Так, суд дійшов висновку про дотримання контролюючим органом процедури стягнення податкового боргу, в частині складення та направлення платнику податку першої та другої податкової вимоги, як то було передбачено Законом №2181, який був чинним на час складення та направлення податкових вимог. При цьому, надаючи оцінку аргументам відповідача, суд зазначив, що у зв`язку з набранням з 2011 року чинності Податковим кодексом України в податкового органу не виникло обов`язку направити відповідачу нову податкову вимогу, оскільки Податковий кодекс України не містить норм щодо необхідності винесення податкової вимоги відповідно до статті 59 Податкового кодексу України після набрання кодексом чинності 01 січня 2011 року за наявності чинних першої та другої податкових вимог, винесених відповідно до статті 6 Закону № 2181.

На виконання вимог суду касаційної інстанції, суд першої інстанції встановив те, що після направлення відповідачу першої та другої податкової вимоги та до звернення з позовом до суду податковий борг у повному обсязі відповідачем не погашався, тобто існував безперервно, а також суд зазначив про не встановлення інших обставин, які б свідчили про те, що вказані податкові вимоги, до часу звернення з позовом до суду, були відкликані в силу вимог закону.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на таке. Так, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції, в порушення норм процесуального права, безпідставно розглянуто справу в письмовому провадженні. З цього приводу зазначає, що судом першої інстанції було призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Відповідачем було подано клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, натомість, судом першої інстанції вказане клопотання залишено поза увагою та вирішено розглядати справу в письмовому провадженні. При цьому, відповідач вказує на те, що з огляду на предмет спору у цій справі, розмір податкового боргу, який заявлено до стягнення, справа повинна розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження. Щодо порушення судом норм матеріального права, відповідач наводить свою позицію, суть якої зводиться до того, що у зв`язку з набранням чинності Податковим кодексом України контролюючий орган мав обов`язок скласти та направити підприємству нову податкову вимоги на суму податкового боргу, який заявлено до стягнення. Стосовно неповного з`ясування судом першої інстанції обставин справи, відповідач зазначає те, що з часу звернення з позовом до суду у цій справі до розгляду справи, після скасування судових рішень судом касаційної інстанції, минуло майже десять років, але суд першої інстанції не уточнив обсяг заявлених позивачем вимог та не з`ясував наявність податкового боргу станом на час розгляду справи. При цьому, відповідач зазначає про те, що на теперішній час установа не має такого податкового боргу, який був заявлений позивачем до стягнення у 2015 році.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34) (код ЄДРПОУ 08679712) зареєстровано юридичною особою 13.03.2000, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янське управління, Кам`янська ДПІ (м.Кам`янське).

За період з 01.10.2013 по 30.07.2015 у Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34) виник новостворений податковий борг в сумі 2142806,62 грн, який не сплачений відповідачем:

-основний платіж з податку на додану вартість 1602761 грн;

-пеня по податку на додану вартість 540045,62 грн.

Податковий борг в сумі 1602761,00 грн виник у зв`язку із несплатою відповідачем самостійно задекларованих грошових зобов`язань з податку на додану вартість, відповідно до поданих контролюючому органу податкових декларацій з цього податку, а саме:

-в сумі 117944,00 грн по декларації з ПДВ № 9065087927 від 16.10.2013;

-в сумі 71470,00 грн по декларації з ПДВ № 9074029806 від 18.11.2013;

-в сумі 104816,00 грн по декларації з ПДВ № 9081204942 від 17.12.2013;

-в сумі 96105,00 грн по декларації з ПДВ № 9087642067 від 17.01.2014;

-в сумі 77973,00 грн по декларації з ПДВ № 9007897067 від 18.02.2014;

-в сумі 49978,00 грн по декларації з ПДВ № 9013697938 від 17.03.2014;

-в сумі 66418,00 грн по декларації з ПДВ № 9021200341 від 17.04.2014;

-в сумі 89044,00 грн по декларації з ПДВ № 9027501388 від 15.05.2014;

-в сумі 44592,00 грн по декларації з ПДВ № 9034627692 від 18.06.2014;

-в сумі 74746,00 грн по декларації з ПДВ № 9040587298 від 16.07.2014;

-в сумі 66559,00 грн по декларації з ПДВ № 9047571962 від 18.08.2014;

-в сумі 71323,00 грн по декларації з ПДВ № 9053041899 від 16.09.2014;

-в сумі 23645,00 грн по уточнюючому розрахунку декларації з ПДВ №9055881998 від 30.09.2014;

-в сумі 22573,00 грн по декларації з ПДВ № 9059244664 від 16.10.2014;

-в сумі 75156,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9066998257 від 18.11.2014;

-в сумі 71180,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9072598227 від 16.12.2014;

-в сумі 104128,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9077531775 від 13.01.2015;

-в сумі 54683,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9017286662 від 17.02.2015;

-в сумі 42577,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9041766726 від 18.03.2015;

-в сумі 76209,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9070369440 від 16.04.2015;

-в сумі 2700,00 грн по уточнюючому розрахунку до декларації ПДВ коригування згідно наказу № 213 № 9095060042 за 01.02.2015 від 14.05.2015;

-в сумі 74306,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9099728223 від 19.05.2015;

-в сумі 51538,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9126516379 від 17.06.2015;

-в сумі 73098,00 грн по декларації з податку на додану вартість №9142925655 від 10.07.2015.

Тобто, відповідачем було самостійно задекларовано грошові зобов`язання з податку на додану вартість, які є узгодженими в розумінні приписів п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України, однак, ці зобов`язання у строки, визначені наведеними приписами ст. 203 Податкового кодексу України, сплачені не були, у зв`язку із чим утворився податковий борг з податку на додану вартість.

Судом також встановлено, що за період з 01.10.2013 по 30.07.2015 відповідачем сплачено податкового боргу на суму 1602971 грн та відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України вказані кошти направлені на погашення боргу минулих періодів, а саме по деклараціях з ПДВ, наданих за період з серпня 2011 року по грудень 2012 року.

З огляду на приписи п.п.129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України позивачем було нараховану пеню на суму податкового боргу відповідача з податку на додану вартість, яка на час розгляду справи складає 540045,62 грн.

З метою погашення податкового боргу 29.10.2001 за № 1/36 контролюючим органом було сформовано першу податкову вимогу відносно відповідача, 05.12.2001 за № 2/154 другу податкову вимогу.

З цих підстав, встановивши підстави виникнення податкового боргу та його розмір, а також вжитті контролюючим органом заходи щодо погашення податкового боргу (направлення першої та другої податкової вимоги), суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову.

За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Щодо аргументів відповідача про порушення судом норм процесуального права.

Форми здійснення адміністративного судочинства визначені ст.12 КАС України.

Частиною 4 статті 12 КАС України визначено виключний перелік спорів, який розглядається за правилами загального позовного провадження.

До такого переліку справи, предметом спору в яких є стягнення податкового боргу, не включені.

Отже, суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості розглянути вказану справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Посилання відповідача на положення п.4 ч.1 ст.263 КАС України, як на обгрунтування неможливості розгляду справи за правилами спрощеного провадження, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.

Так, відповідно до п.4 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, вказана процесуальна норма регламентує порядок розгляду спорів, які стосуються стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження. Але, у спірному випадку переданий на вирішення суду спір на стосується такого випадку, оскільки заявлені до стягнення суми не грунтуються на рішенні контролюючого органу, яким такі суми визначені.

З цих підстав суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією відповідача про те, що вказаний спір повинен був розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

В той же час, суд апеляційної інстанції вважає звернути увагу на те, що у спірному випадку судом першої інстанції було вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та у справі було призначено підготовче судове засідання на 05.09.2023.

05.09.2023 сторони у підготовче засідання не з`явилися, подавши клопотання про його відкладення. У зв`язку з чим судом першої інстанції ухвалено подальший розгляд здійснювати в порядку письмового провадження (а.с.65) та 11.10.2023 ухвалено рішення по суті справі.

Відповідно до ч.2 ст.183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) закриття провадження у справі;

3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Отже, у спірному випадку суд першої інстанції був зобов`язаний прийняти судове рішення за результатами проведення підготовчого засідання, чого судом зроблено не було.

Таким чином, суд припустився порушень норм процесуального права, але вказані порушення не визначаються процесуальним законом як обов`язкові підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо аргументів відповідача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

У спірному випадку встановлено, що податкові вимоги було направлено боржнику на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким регулювався порядок адміністрування податків, зборів, (обов`язкових платежів) під час виникнення податкового боргу у відповідача, зокрема, перша податкова 29.10.2001 за № 1/36, друга податкова вимога 05.12.2001 за № 2/154.

Виходячи із аналізу положень Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181, який був чинним на момент виникнення податкового боргу, право на стягнення податкового боргу у податкового органу виникає після надіслання (вручення) платникові податків першої та другої податкових вимог, та з врахуванням підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону, згідно з яким стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Таким чином, з огляду на направлення відповідачу податкових вимог, а також приймаючи до уваги встановлені судом першої інстанції обставини справи, які свідчать про те, що з часу направлення податкових вимог та до моменту звернення з позовом до суду податковий борг не переривався, у позивача був відсутній обов`язок направляти на адресу відповідача нову податкову вимогу у зв`язку з набранням чинності Податковим кодексом України.

Щодо аргументів відповідача про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи.

Обгрунтовуючи свою позицією, відповідач посилається на те, що з часу звернення з позовом до суду у цій справі та до розгляду справи, після скасування судових рішень судом касаційної інстанції, минуло майже десять років, але суд першої інстанції не уточнив обсяг заявлених позивачем вимог та не з`ясував наявність податкового боргу станом на час розгляду справи. При цьому, відповідач зазначає про те, що на теперішній час установа не має такого податкового боргу, який був заявлений позивачем до стягнення у 2015 році.

Перевіряючи такі аргументи відповідача, судом апеляційної інстанції зобов`язано позивача надати інформацію щодо існування податкового, який заявлено до стягнення, станом на час розгляду справи.

В додаткових поясненнях від 30.01.2024 позивач зазначив про відсутність податкового боргу, оскільки такий борг погашено платником самостійно.

З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення про стягнення податкового боргу, якого на час розгляду справи не існувало.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст..ст.317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34) задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №804/10008/15 скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позову Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.

Вступну та резолютивну частини проголошено 06.02.2024

Повне судове рішення складено 07.02.2024

Головуючий - суддяЯ.В. Семененко

суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк