Постанова

від 07.02.2024 по справі 260/778/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 260/778/23

адміністративне провадження № К/990/43744/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Свалявське лісове господарство» на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року, постановлену суддею Скраль Т. В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Заверухи О. Б., Качмара В. Я., Ніколіна В. В., у справі № 260/778/23 за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Свалявське лісове господарство» до Головного управління ДПС у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Свалявське лісове господарство» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Свалявське лісове господарство» (далі - позивач, скаржник) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 січня 2023 року № 000/367/07-16-07-01-10, № 000/368/07-16-07-01-10, № 000/369/07-16-07-01-10, № 000/370/07-16-07-01-10, № 000/371/07-16-07-01-10, № 000/372/07-16-07-01-10, № 000/373/07-16-07-01-10, № 000/374/07-16-07-01-10, № 000/375/07-16-07-01-10, № 000/376/07-16-07-01-10, № 000/377/07-16-07-01-10.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, позовну заяву залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції послався на пункт 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначив, що позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Висновки суду першої інстанції мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті щодо Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», яке перебуває у стані припинення у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», тоді як позов подано філією зазначеного підприємства, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та додатково зазначив, що філія представляє інтереси підприємства в судах виключно у справах, які пов`язані з діяльністю філії, тоді як оскаржувані податкові повідомлення-рішення не стосуються діяльності філії «Свалявське лісове господарство», оскільки правонаступником Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» є безпосередньо Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», а не його філія «Свалявське лісове господарство».

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Свалявське лісове господарство» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач стверджує, що представництво інтересів підприємства у судах є прямим делегованим правом філії «Свалявське лісове господарство», а тому філія правомірно виступає позивачем у цій справі з метою захисту прав та інтересів головного підприємства.

Окрім цього, скаржник звертає увагу, що усі права та обов`язки Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», яке перебуває в стані припинення та відносно якого прийнято оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення, перейшли до правонаступника - філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» згідно з передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 18 січня 2023 року № 157.

Майно, права та обов`язки, які передані за зазначеним вище передавальним актом, закріплено за філією «Свалявське лісове господарство» згідно з пунктом 1 наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18 січня 2023 року № 328.

На думку позивача, зазначені обставини свідчать про те, що саме філія «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», в тому числі і прав та обов`язків за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, а тому висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у філії адміністративної процесуальної дієздатності є необґрунтованими.

Верховний Суд ухвалою від 29 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі з підстав, зазначених у частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому наполягає, що філія може представляти інтереси юридичної особи, яка її створила, лише у межах питань, які пов`язані з діяльністю філії, тоді як оскаржувані податкові повідомлення-рішення не належать до кола таких питань.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами частин першої та третьої статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідно до частини другої статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

У цьому випадку позивачем у справі виступає Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» з окремим відображенням (в особі) того, що від імені зазначеного підприємства діє філія (відокремлений підрозділ) «Свалявське лісове господарство».

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до пункту 1.1 Положення про філію «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 28 грудня 2022 року № 120 (далі - Положення) Філія «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Підприємство).

Згідно з пунктом 3.1 Положення Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.

Відповідно до пункту 10.1 Положення Філія здійснює свою діяльність в межах, визначених чинним законодавством, Статутом Підприємства, цим Положенням та наказами генерального директора Підприємства.

Згідно з пунктом 10.5, 10.5.6 Положення для здійснення діяльності Філії в межах, встановлених законодавством, Статутом Підприємства, даним Положенням та наказами Генерального директора, Підприємство делегує Філії право представляти інтереси Підприємства в судах, в тому числі в адміністративних судах у справах, пов`язаних з діяльністю Філії; вести претензійну роботу; виступати позивачем у судах всіх інстанцій.

Проаналізувавши зазначені нормативні положення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» делеговано повноваження представляти інтереси Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в судах лише щодо питань, пов`язаних з діяльністю філії. У свою чергу, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не належать до предмету діяльності філії, оскільки така філія не є правонаступником Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», щодо якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Разом з тим у позовній заяві зазначено, що усі права та обов`язки Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», яке перебуває в стані припинення та відносно якого прийнято оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення, перейшли до правонаступника - філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» згідно з передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 18 січня 2023 року № 157.

Згідно із зазначеними у позові поясненнями майно, права та обов`язки, які передані за зазначеним вище передавальним актом, закріплено за філією «Свалявське лісове господарство» згідно з пунктом 1 наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18 січня 2023 року № 328.

У зв`язку з цим, на думку позивача, зазначені обставини свідчать про те, що саме філія «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», в тому числі і прав та обов`язків за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, а тому висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не дослідили зазначені документи, які, на думку позивача, є належними доказами, що засвідчують момент переходу прав і обов`язків до правонаступника від юридичної особи, що ліквідується, а обмежилися лише дослідженням статутних положень філії та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).

Водночас у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, до правонаступника не може пов`язуватися з внесенням запису до ЄДР про припинення реорганізованої юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в ЄДР запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правонаступництва між Державним підприємством «Свалявське лісове господарство» та філією «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є передчасними, оскільки судами не надано оцінку передавальному акту та іншим документам, які, на думку позивача, підтверджують те, що права та обов`язки Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», яке реорганізовується, належать саме філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а не безпосередньо Підприємству. При цьому суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги лише інформацію з ЄДР, яка не є достатнім доказом переходу прав та обов`язків від юридичної особи, що ліквідується, до правонаступника.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому з`ясування питання наявності порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які оскаржуються.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів зазначає, що в адміністративному процесі позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Неналежним позивачем є особа, якій не належить право на звернення до суду з адміністративним позовом. Заміна неналежної сторони в адміністративному процесі являє собою механізм приведення у відповідність суб`єктного складу учасників публічно-правового спору. Якщо ж неналежний позивач не згоден на його заміну належним позивачем, а судом виявлено, що право вимоги за поданим адміністративним позовом належить не йому, а іншій особі, то це виключає можливість задоволення позову особи, у якої відсутнє порушене право.

Проте суди попередніх інстанцій помилково ототожнили відсутність порушеного права у позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову, з відсутністю адміністративної процесуальної дієздатності, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються лише на тому, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, тобто неналежний позивач - особа, у якої відсутнє порушене права. Проте встановлення судом факту звернення з позовом неналежної особи не може мати наслідком залишення позову без розгляду у зв`язку з відсутністю процесуальної дієздатності, оскільки відсутність порушеного права не означає відсутність процесуальної дієздатності.

Таким чином Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій, залишаючи позов без розгляду з підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України, допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Свалявське лісове господарство» задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 260/778/23 скасувати.

Справу № 260/778/23 направити для продовження розгляду до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко