Постанова

від 06.02.2024 по справі 381/1886/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/3325/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №381/1886/23

06 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Музичко С.Г.

- Болотова Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , адвоката Архіпова Олександра Юрійовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ», про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

Утравні 2023 року позивачі звернулись з позовом до Фастівського міськрайонного суду Київської області, в якому просили:

- стягнути з ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 75 030 грн, нараховані на них інфляційні втрати у розмірі 13 228,74 грн, три проценти річних у розмірі 2 281,73 грн;

- зобов?язати орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення по справі у порядку ч. 10 ст. 265 ЦПК України нараховувати три проценти річних на суму грошових коштів ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» частини від 75 030 грн, починаючи з 25.04.2023 року до моменту повної оплати;

- стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 190 доларів США та нараховані на них три проценти річних у розмірі 66,42 доларів США;

- зобов?язати орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення по справі у порядку ч. 10 ст. 265 ЦПК України нараховувати три проценти річних на суму грошових коштів ФОП ОСОБА_3 частини від 2 190 доларів США, починаючи з 25.04.2023 року до моменту повної оплати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що 18.11.2021 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір № 513, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_3 зобов?язувався надати ОСОБА_1 за його рахунок, послуги з інформування про придбання та транспортування автотранспортного засобу згідно п. 1.3, що відповідає параметрам, зазначеним у п. 1.2 договору, а замовник забов?язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Пунктом 1.2 договору визначено параметри транспортного засобу - автомобіль марки «Хюндай», модель «Соната», тип кузову - седан, колір - білий, 2014 року випуску, з поточним пробігом - 62 134 км, ідентифікаційний код транспортного засобу - НОМЕР_1 .

Позивачі зазначають, що за узагальненими умовами договору, ОСОБА_3 зобов?язувався придбати за замовленням ОСОБА_1 автомобіль і з залученням третіх осіб доставити останній в Україну, розмитнити та зареєструвати право власності на автомобіль за ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 зобов?язувався сплатити грошові кошти за вказані вище послуги.

У листопаді 2021 року ОСОБА_3 придбав за замовленням ОСОБА_1 автомобіль, чому передувала оплата ОСОБА_1 грошових коштів на розрахунковий рахунок організатора торгів на підставі відповідного інвойсу.

21.01.2022 року ОСОБА_2 передав ФОП ОСОБА_3 2 190 доларів США за розмитнення транспортного засобу, про що складено відповідну розписку.

В подальшому ОСОБА_3 висунув вимогу про перерахування замовником грошових коштів у розмірі 75 000 грн. на користь ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» з метою розмитнення транспортного засобу, зокрема, сплати ввізного мита, а також всіх необхідних податків і зборів.

28.01.2022 року ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» 75 030 грн., однак жодного договору між останніми укладено не було, а ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» не надало жодних послуг, пов?язаних зі сплатою ввізного мита, необхідних податків і зборів.

Позивач зазначає, що автомобіль було розмитнено 24.04.2022 року.

Позивач вказує, що станом на 24.04.2022 року відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 911 Митного кодексу України, до припинення або скасування воєнного стану на території України, пропуск та митне оформлення легкових автомобілів, які ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу звільняються від оподаткування ввізним митом.

Крім того, п. 69.24 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України в редакції станом на 20.04.2022 року передбачено, що тимчасово, з 1 квітня 2022 року на період дії воєнного стану на території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, акцизним податком операції з ввезення фізичними особами на митну територію України автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 осіб і більше, транспортних засобів для перевезення вантажів у митному режимі імпорту.

Позивач зазначає, що з огляду на діючи на спірний період норми закону, ані ОСОБА_3 , ані ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» не повинні були сплачувати кошти за ввезення автомобіля ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного податку, оскільки сплата таких платежів не була передбачена законом.

Позивачі неодноразово звертались до відповідачів із вимогою повернення грошових коштів у розмірі 2 190 доларів США та 75 030 грн, переданих для сплати платежів - ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного податку, однак відповідачі у добровільному порядку відмовляються повертати грошові кошти до закінчення воєнного стану в країні, у зв?язку із чим позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2023 року матеріали цивільної справи №381/1886/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» про стягнення коштів передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , адвокат Архіпов Олександр Юрійович подав апеляційну скаргу в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не вірно кваліфіковано спірні правовідносини, однак ніщо не обмежувало суд в його обов`язку дослідити обставини справи та заявлені позовні вимоги і самостійно кваліфікувати спірні відносини, після чого вирішити спір. Вказує, що спірна сума коштів фактично дорівнює сумі, яка мала бути сплачена за розмитненню придбаного автомобіля станом на 21.01.2022 року коли були передані кошти. Зазначають, що вимога про стягнення коштів випливає як з ст.1212 ЦК України, так і із такою засадою цивільного законодавства, як справедливість (п. ч. ст. 3 ЦК України)

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2021 року між фізичною особою ОСОБА_3 , як виконавцем, та ОСОБА_1 , як замовником, укладено договір № 513 (а.с. 16-21), за умовами п. 1.1. якого виконавець зобов?язувався надати замовнику за його рахунок, послуги з інформування про придбання та транспортування автотранспортного засобу згідно п. 1.3, що відповідає параметрам, зазначеним у п. 1.2 договору, а замовник забов?язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Згідно п. 1.2. договору визначено параметри транспортного засобу - автомобіль марки «Хюндай», модель «Соната», тип кузову - седан, колір - білий, 2014 року випуску, з поточним пробігом - 62 134 км, ідентифікаційний код транспортного засобу - КМНЕ341DBFA069840.

Пунктом 1.3. договору передбачено перелік послуг, які зобов?язувався надати виконавець, а саме:

- інформування щодо придбання на торгах (аукціоні) автомобіля;

- інформаційна підтримка процесу з прийняття, доставки в пункт відправлення морським транспортом після оплати замовником автомобіля організатору торгів, із залученням третіх осіб;

- допомога в оформленні всіх необхідних документів по відправці автомобіля в Україну, із залученням третіх осіб та оплатою їх послуг замовником;

- інформаційна підтримка супроводу портових робіт, включаючи навантаження автомобіля в контейнер, супроводу вивантаження автомобіля та логістики в порту на території України, із залученням третіх осіб;

- інформаційна підтримка супроводу по митному оформленню автомобіля на території України із залученням третіх осіб;

- інформаційна підтримка в проходженні сертифікації автомобіля, і інші послуги по даному договору із залученням третіх осіб;

- послуги третіх осіб замовник оплачує безпосередньо цим третім особам згідно наданих ними розрахункових документів.

Матеріали справи містять копію розписки, складену 21.01.2022 року від імені ОСОБА_3 про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 2190 доларів США, призначення грошових коштів мовою документу згідно тексту - «за растаможку» (а.с. 22).

Відповідно до даних рахунку на оплату № SV-20226001383 від 26.01.2022 року, складеного ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ» на ім?я ОСОБА_2 на суму 75 030 грн з призначенням платежу - «оплата за автомобіль 2015 HyundaiSonataНОМЕР_3» (а.с. 23).

Згідно меморіального ордеру № МВ97475779 від 28.01.2023 ОСОБА_1 здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 75 030 грн. на рахунок ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ», призначення платежу - SV-20226001383 від 26.01.2022, ОСОБА_2 (а.с. 24).

Відповідно до даних Єдиного державного інформаційного веб-порталу «Єдине вікно для міжнародної торгівлі», автомобіль з ідентифікаційним кодом НОМЕР_3 розмитнено 20.04.2022 згідно митної декларації UA500100/2022/006248 (а.с. 25).

03.06.2022 проведено державну реєстрацію транспортного засобу марки «Хюндай» модель «Соната», 2014 року випуску, ідентифікаційний код НОМЕР_3, за ОСОБА_2 , що стверджується даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 26-27).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі зазначають, що грошові кошти у розмірі 2 190 доларів США, переданих ФОП ОСОБА_3 , та 75 030 грн, сплачених ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ», були передані та сплачені в якості оплати ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного податку при ввезенні транспортного засобу. Однак, станом на час розмитнення такі платежі не були передбачені чинним законом.

Таким чином, позивачі вважають, що передані відповідачам грошові кошти у розмірах 2 190 доларів США та 75 030 грн підлягають поверненню як такі, якими відповідачі володіють без достатньої правової підстави.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду

від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження

№ 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10.09.2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12.09.2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12.12.2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).

Судом встановлено, що правовідносини сторін спору охоплені та випливають з правочину - договору № 513 від 18.11.2021 року (а.с. 16-21), тобто, є договірними.

Згідно розписки, складеної 21.01.2022 від імені ОСОБА_3 про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 2190 доларів США, зазначено призначення грошових коштів мовою документу згідно тексту - «за растаможку» (а.с. 22).

Відповідно до меморіального ордеру № МВ97475779 від 28.01.2023 ОСОБА_1 здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 75 030 грн. на рахунок ТОВ «КАР СЕРВІС ДЕЛІВЕРІ», зазначено призначення платежу - SV-20226001383 від 26.01.2022, ОСОБА_2 (а.с. 24).

Відомостей щодо оплати ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного податку при ввезенні транспортного засобу за рахунок зазначених вище грошових коштів, вказані докази не містять.

Відтак, в ході судового розгляду встановлено, що правовою підставою правовідносин, що виникли між сторонами, є договір, домовленість з приводу придбання та оформлення транспортного засобу за замовленням позивачів . Тобто, дії сторін спору були спрямовані на настання певних юридичних наслідків.

Виходячи з цього, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , адвоката Архіпова Олександра Юрійовича.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , адвоката Архіпова Олександра Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: