Рішення

від 08.02.2024 по справі 760/16002/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

760/16002/23

2/760/52/24

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Жовноватюк В.С., за участю секретаря Лопатюк А.В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у порядку загального позовного провадження у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти за договором позики у розмірі 320000 дол США та судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 22 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до п.1 договору, позикодавець при укладенні цього договору передав позичальникові, а позичальник прийняв від позикодавця грошові кошти у сумі 320000 доларів США, які позичальник зобов`язується повернути повністю в строк до 17 березня 2023 року. На момент укладення цього договору грошові кошти в сумі 320000 доларів США, позикодавець передав позичальнику в повному обсязі, що підтверджується власноруч складеною розпискою. Сторони домовились, що договір позики укладається безвідсотковим. У відповідності до п.5 договору, повернення позики оформлюється розпискою, яку позичальник видає позикодавцеві. Додатково п. 5 договору передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту передачі грошових коштів позикодавцем позичальнику. Підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі позикодавцем та факт отримання позичальником грошових коштів, зазначених в п.1 цього договору. Грошові кошти у сумі 320000 дол США передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 в момент укладання договору.

З метою продовження строку дії позики, 09 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору позики грошових коштів. Відповідно до п. 1 додаткової угоди, сторони свідчать, що повернення позики в розмірі згідно до договору позики грошових коштів від 22 жовтня 2021 року не відбувалось, а позичальник у повному обсязі визнає свою заборгованість перед позикодавцем згідно до договору позики грошових коштів від 22 жовтня 2021 року. Згідно з п. 2 додаткової угоди, сторони досягли згоди продовжити термін повернення позики шляхом зміни: - абзацу 1 пункту 1 договору, а саме - замінити слова та цифри з «17 березня 2023 року» на «17 липня 2023 року». - абзацу 2 пункту 1 договору, а саме - виключити слова «що підтверджується власноруч складеною розпискою». При цьому, в п. 3 додаткової угоди, сторони узгодили змінити пункт 5 договору позики шляхом викладення його в наступній редакцій: «При повному поверненні коштів за цим договором позикодавець повинен передати позичальнику примірник цього договору з власноручним написом позикодавця про повернення коштів. Часткове повернення позики оформлюється розписками позикодавця та відповідним написом позикодавця про часткове повернення позики на договорі».

Станом на дату подання позовної заяви, ОСОБА_2 не повернуто ОСОБА_1 320000 дол США, чим порушено договірні умови. З цих підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Сторони у судове засідання не з`явились, були повідомлені належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , як позикодавець, та ОСОБА_2 , як позичальник, уклали письмовий договір позики грошових коштів.

Відповідно до п.1 договору, позикодавець при укладенні цього договору передав позичальникові, а позичальник прийняв від позикодавця грошові кошти у сумі 320000 (триста двадцять тисяч) доларів США, які позичальник зобов`язується повернути повністю в строк до 17 березня 2023 року.

На момент укладення цього договору грошові кошти в сумі 320000 (триста двадцять тисяч) доларів США, позикодавець передав позичальнику в повному обсязі, що підтверджується власноруч складеною розпискою.

Згідно з п.5 договору, цей договір вважається укладеним з моменту передачі грошових коштів позикодавцем позичальнику. Підписання цього договору сторони підтверджують факт передачі позикодавцем та факт отримання позичальником грошових коштів, зазначених в п.1 цього договору.

Договір позики грошових коштів підписаний позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2

09 травня 2023 року ОСОБА_1 , як позикодавець, та ОСОБА_2 , як позичальник, уклали письмову додаткову угоду до договору позики грошових коштів.

Відповідно до п.1 додаткової угоди, сторони свідчать, що повернення позики в розмірі згідно до договору позики грошових коштів від 22 жовтня 2021 року не відбувалось, а позичальник у повному обсязі визнає свою заборгованість перед позикодавцем згідно до договору позики грошових коштів від 22 жовтня 2021 року.

Згідно з п.2 додаткової угоди, сторони досягли згоди продовжити термін повернення позики шляхом зміни: абзацу 1 пункту 1 договору, а саме - замінити слова та цифри з «17 березня 2023 року» на «17 липня 2023 року». абзацу 2 пункту 1 договору, а саме - виключити слова «що підтверджується власноруч складеною розпискою».

Пунктом 4 додаткової угоди визначено, що ця додаткова угода набирає чинності з моменту підписання сторонами та складена у одному примірнику, який призначений для позикодавця.

Додаткова угода до договору позики грошових коштів підписана позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 .

У зазначений строк відповідач не повернув позивачу суму боргу.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка чи договір позики як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, мають містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).

Докази повернення боргу в матеріалах справи відсутні, а наявність боргових документів у позичальника підтверджує факт не виконання відповідачем зобов`язання та свідчить про існування заборгованості. Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС ВС від 19.04.2023 № 755/7216/21 (провадження № 61-1307св23).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Отже, стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.

Суд також звертає увагу, відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналіз перевірених і оцінених доказів, поданих на підтвердження позовних вимог, переконують суд, що відповідач взяті на себе зобов`язання, відповідно до умов договору позики не виконав, не повернув позивачу грошовий борг, відповідно наявні підстави для поновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 / РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 / на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 / борг за договором позики у розмірі 320000 (триста двадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 / РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 / на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 / судовий збір у розмірі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Жовноватюк

Повний текст виготовлено 08.02.2024