Постанова

від 08.02.2024 по справі 343/2331/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 343/2331/23

Провадження № 22-ц/4808/157/24

Головуючий у 1 інстанції Андрусів І.М.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Девляшевського В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги» Долинської міської ради Івано-Франківської області на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 доКомунального некомерційногопідприємства «Центрпервинної медичноїдопомоги» Долинськоїміської радиІвано-Франківськоїобласті простягнення грошовоїкомпенсації заневикористані днівідпустки,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до КНП «ЦПМД» Долинської міської ради Івано-Франківської області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що наказом №1-к від 02.01.2023р. її було звільнено із посади лікаря - терапевта Вигодської амбулаторії ЗПСМ з 02.02.2023 року у зв`язку із переведенням до КНП «Центр первинної медичної допомоги» Вигодської селищної ради. У витязі із наказу про її звільнення зазначено, що за період роботи з 01.11.2018 по 02.01.2023 у неї є 24 календарні дні відпустки, компесанцію за які їй при звільнені не було виплачено. Грошова компенсація за невикористані дні відпустки не була перерахована і на рахунок КНП «Центр первинної медичної допомоги» Вигодської селищної ради. На даний час КНП «Центр первинної медичної допомоги» Вигодської селищної ради відмовляє їй у виплаті цієї компенсації у зв`язку із тим, що кошти їм перераховано не було, а КНП «Центр первинної медичної допомоги» Долинської міської ради також відмовляє у виплаті цієї компенсації у зв`язку із зміною законодавства та відсутністю у них цього обов`язку. Інформації про суму компенсації за невикористані дні відпустки не надано.

В серпні 2023 року КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради їй відмовило у наданні невикористаної частини відпустки за період роботи в КНП «ЦПМД» Долинської міської ради у зв`язку із тим, що грошова компенсація за невикористані нею дні відпустки не була перерахована на рахунок КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради.

Незважаючи на звернення, КНП «ЦПМД» Долинської міської ради також відмовляє у виплаті цієї компенсації у зв`язку із зміною законодавства та відсутністю у них цього обов`язку. Інформації про суму компенсації за невикористані дні відпустки їй не було надано.

Посилаючись на зазначені обставини та те, що роботодавець не виконав свій обов`язок щодо виплати всіх сум, що належить працівникові при звільненні, просила стягнути з КНП «ЦПМД» Долинської міської ради на її користь невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в сумі 21808,82 грн.

Рішенням Долинського районного суду від 01 листопада 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 до КНП «ЦПМД» Долинської міської ради про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнуто на користь позивача 21808,82 з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України.

Стягнуто з КНП «ЦПМД» Долинської міської ради на користь держави 1 073,60 грн судового збору.

У апеляційній скарзі КНП «ЦПМД» Долинської міської ради Івано-Франківської області посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Вказує, що суд першої інстанції повністю не дослідив гарантійний лист від 29 грудня 2022 року КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради, відповідно до якого підприємство звернулося до КНП «ЦПМД» Долинської міськоїради Івано-Франківськоїобласті із проханням здійснити звільнення в порядку переведення працівників Вигодської, Шевченківської та Вишківської амбулаторії ЗПСМ з перенесенням невикористаних днів відпустки до КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради. Тобто, КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради у цьому документі взяло на себе зобов`язання перенести невикористані дні відпустки на своє підприємство. Проте, цю обставину суд першої інстанції не врахував при ухваленні рішення.

Судом першої інстанції не враховано, що на підставі заяви позивача КНП «ЦПМД» Долинської міськоїради Івано-Франківськоїобласті здійснило звільнення у зв`язку з переведенням та перенесло невикористану відпустку за період роботи в КНП «ЦПМД» Долинської міськоїради Івано-Франківськоїобласті до КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради.

Вказує, що відповідно до ст. 81 КЗпП України за бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення. Судом першої інстанції не досліджено чи брала позивач відпустку в КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради.

Крім того, судом першої інстанції не залучено КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради до розгляду справи.

Також, позивач знала про порушення своїх прав раніше, проте не зверталася до суду, оскільки мала право на щорічну відпустку до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення. Проте, суд першої інстанції не врахував цю обставину при поновлені строків звернення до суду.

Просить рішення суду скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на безпідставність посилання апелянта, що судом першої інстанції не встановлені усі обставин справи, оскільки матеріалами справи вичерпно доведені як факт порушення відповідачем законодавства щодо позивача, так і всі вимоги позовної заяви. Судом правильно застосовані норми матеріального права. Тому не мають значення посилання апелянта, що нібито не з`ясовано судом, чи отримувала позивач відпустки після переведення, і що порушені норми права у зв`язку із тим, що не залучений до участі в розгляді справи КНП «ЦПМД» ВСР, оскільки відповідач кошти не перераховував та право на перерахування грошової компенсації на інше підприємство на момент її звільнення не передбачено законодавством. Більш того, відповідач сам зазначав це у власному листі від 24.01.2023.

Також судом правильно ввстановлено, що позивачем не порушений строк звернення до суду з позовом, оскільки це питання врегульовано п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, за змістом якого передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, що діяв до 30 червня 2023 року. А з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Просила вирішити питання про відшкодування витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанціі в розмірі 3000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

Судом встановлено, що відповідно до витягу із наказу від 02.01.2023 №1-к КНП «ЦПМД» Долинської міської ради Івано-Франківської області «Про звільнення працівників Вигодської, Шевченківської та Вишківської амбулаторій ЗПСМ у зв`язку з переведенням в КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради, позивача ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України звільнено з посади лікаря-терапевта Вигодської амбулаторії ЗПСМ у зв`язку із переведенням до КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради. Відповідно до п.1.1. наказу зобов`язано бухгалтерію провести остаточний розрахунок із позивачкою, перевести відпустки, які належать ОСОБА_1 в кількості 24 кл.дн. за період роботи з 01.11.2018 по 02.01.2023 за заявою позивача до КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради. Підстави: заява працівника від 30.12.2022 та гарантійний лист директора КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради від 29.12.2022 (а.с.8, 35).

Згідно гарантійного листа КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради № 92/12/22 від 29.12.2022, підприємство звернулося до КНП «ЦПМД» Долинської міської ради Івано-Франківської області з проханням здійснити звільнення в порядку переведення працівників Вигодської, Вишківської та Шевченківської амбулаторій загальної практики - сімейної медицини відповідно до Додатку 1 до даного листа з перенесенням невикористаних днів відпустки до КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради в порядку ч.1 ст. 32 КЗпП України. Звільнення в порядку переведення працівників просили здійснити 02.01.2023, гарантувавши прийняття працівників з 03.01.2023 (а.с. 35).

Директор КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради звернувся з відповідним листом до директора КНП «ЦПМД» Долинської міської ради Івано-Франківської області, в якому, у зв`язку з переведенням працівників з 02.01.2023 з КНП «ЦПМД» Долинської міської ради Івано-Франківської області в КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради, за якими залишилися невикористані відпустки за попередні періоди роботи, просив перерахувати компенсацію за невикористані відпустки на рахунок підприємства (а.с. 10).

Згідно листа директора КНП «ЦПМД» Долинської міської ради Івано - Франківської області В.Фотуйми від 24.01.2023 №34/01-16/30, адресованого директору КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради Н.Білянському - КНП «ЦПМД» Долинської міської ради не перераховуватиме компенсацію за невикористані дні відпустки, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема, у ст. 24 Закону України «Про відпустки», а саме виключено ч. 3 ст. 24 цього Закону, яка передбачала право працівника у разі переведення на роботу на інше підприємство, за його бажанням, можливість перерахування грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки на рахунок підприємства, на яке він перейшов (а.с.11).

На звернення позивача про отримання інформації про суму грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки при звільненні та про виплату їй цієї компенсації (а.с. 13), відповідачем надано відповідь про відсутність у нього обов`язку здійснення такої виплати (а.с. 13).

З довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України вбачається, що усього за 2022 позивач ОСОБА_1 отримала 346 233,63 грн заробітної плати ( а.с.16).

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Аналіз ч.1 ст.47, ч. 1 ст. 83, ст. 116 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за не використану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Судом встановлено, що 02.01.2023 ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з посади лікаря-терапевта Вигодської амбулаторії ЗПСМ у зв`язку із переведенням до КНП «Центр первинної медичної допомоги» Вигодської селищної ради. В день звільнення та на цей час позивачу не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні відпустки в кількості 24 кл.дн. за період роботи з 01.11.2018 по 02.01.2023.

Відповідач заперечує обов`язок виплати цієї грошової компенсації, мотивуючи це тим, що за гарантійним листом КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради взяло на себе зобов`язання перенесення невикористаних днів відпустки на своє підприємство та тим, що у зв`язку із зміною законодавства, перерахування на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник, грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки не здійснюється. (а.с.13,35)

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши усі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачену компенсацію за невикористану відпустку. При цьому з вказаної суми мають бути відраховані обов`язкові платежі до державного бюджету.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Порядку обчислення середньої заробітної плати», який затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 7 розділу IV цього Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

За змістом п. 4 розділу ІІІ цього Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі розрахунку середньої заробітної плати за 12 місяців сума матеріальної допомоги та інших виплат не враховуються.

Позивачем при проведенні розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки враховано, що вона звільнена 02.01.2023, а тому для обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки беруться останні 12 календарних місяців роботи, тобто весь 2022 рік, за який позивач отримала 346 233,63 грн. Суд першої інстанції розрахував суму компенсації, виходячи з отиманого доходу позивача кількості робочих днів за 2022 рік та кількість днів невикористаної відпустки. Таким чином суд розрахував розмір невиплаченої компенсації за невикористану відпустку позивача в сумі 21808,82 грн,

Висновки суду про порядок розрахунку та розмір суми, що підлягає до стягнення з відповідача, ніким з учасників справи не оспорюється.

Доводами апеляційної скарги є безпідставність рішення суду щодо наявності обов`язку відповідача виплатити таку компенсацію позивачу.

Разом з тим, з оскарженого рішення вбачається, що позиції відповідача стосовно обов`язку КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради перенести невикористані дні відпустки на своє підприємство, і КНП «ЦПМД» Долинської міськоїради Івано-Франківськоїобласті правомірно звільнило працівника з переведенням та переносом невикористану відпустку за певний період роботи до КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради, була проаналізована судом першої інстанції.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про відпустки», якою було передбачено обов`язок за бажанням працівника, у разі переведення на роботу на інше підприємство, перерахування грошової компенсації за невикористані ним дні щорічних відпусток на рахунок підприємства, на яке він перейшов, виключено.

Крім того, вказаним законом також виключено ч. 3 ст. 9 Закону України «Про відпустки», згідно якої, якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Позивача ОСОБА_1 звільнено 02.01.2023, тобто після набрання цим законом чинності, а тому при звільненні їй повинно бути виплачено в тому числі і компенсацію за невикористану відпустку.

Право перерахування цієї грошової компенсації КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради на момент звільнення позивача чинним законодавством не було передбачено.

Тому необґрунтованими є також доводи апелянта, що КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради гарантійним листом від 29.12.2022 взяло на себе зобов`язання перенести невикористані дні відпусти, зокрема, і позивача, на своє підприємство.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не досліджено, чи брала позивач відпустку в КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради, а відповідно до ст. 81 КЗпП України за бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

Як вже зазначалося, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» виключено ч. 3 ст. 9 Закону України «Про відпустки», а також ст. 81 КЗпП України.

Відповідно, на момент виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не було передбачено надання відпустки після переведення та зарахування часу, за який працівник не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Тому такі доводи не мають значення.

І з цих же підстав не заслуговують на увагу доводи апелянта про незалучення судом першої інстанції КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради до розгляду справи.

Так, підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту «Глава XIX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

На підставі постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року № 211 (із змінами), «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20.05.2020 року № 392 (із змінами), «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22.07.2020 року № 641 (із змінами) та «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 (із змінами)з 19грудня 2020року до30червня 2023року натериторії Українидіє карантинз метоюзапобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, з урахуванням приписів Закону №540-ІХ, строк для звернення з позовом про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, визначений ст. 233 КЗпП України, позивачем не було пропущено. При цьому на час звернення до суду із цим позовом позивач не отримувала письмового повідомлення про нараховані та виплачені їй суми, строк на звернення до суду нею пропущено не було.

Відтак, є безпідставними твердження відповідача про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позловом.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч 2 вказаної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Згідно ст. 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій позивачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначено розрахунок таких витрат та подано: договір б/н про надання правової допомоги, укладеного 18.09.2023 між ОСОБА_1 та адвокатом Вовком В.В.(а.с. 89); ордер (а.с.90); акт про надання правничих послуг б/н від 22.12.2023 (а.с.91), платіжну інструкцію від 23.12.2023 на суму 3000 грн (а.с.92).

Відповідно до пункту 1 договору від 18.09.2023 ОСОБА_1 доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором в справі щодо невиплати клієнту компенсації при звільненні 02.01.2023 за невикористану відпустку за період роботи в Комунальному некомерційному підприємству «Центр первинної медичної допомоги» Долинської міської ради Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ- 42326482.

Згідно п. 4.1. договору правова допомога надається на платній основі, визначається згідно підписаного сторонами акта надання послуг, та становить не менше 4 000 грн.

Відповідно до акта про надання правничих послуг від 22.12.2023 адвокатом було надано такі послуги: консультація клієнта, складання запиту та ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги Відповідача в справі 343/2331/23 на рішення Долинського районного суду за позовом Клієнта щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, невиплати компенсацію за невикористану відпустку за період роботи в Комунальному некомерційному підприємству «Центр первинної медичної допомоги» Долинської міської ради Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ- 42326482, кількість годин 0,5 вартість години 1000 грн, всього в сумі 500 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу Відповідача (Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги» Долинської міської ради Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ- 42326482) в письмовій формі, кількість годин 1 вартість години 1 000 грн, всього в сумі 1 000 грн; представництво інтересів Клієнта в Івано-Франківському апеляційному суді в сумі за одне засідання в суді апеляційної інстанції вартість 1 500 грн, всього в сумі 1500 грн. Загальна сума 3 000 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанцій, апеляційний суд враховує взаємозв`язок цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість їх розміру, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності таких витрат.

До розрахунку судових витрат адвокатом включено витрати в сумі 1500 грн за надання послуг представництва інтересів клієнта в Івано-Франківському апеляційному суді та участь у одному засіданні в суді апеляційної, які судом не беруться до уваги, оскільки справа розглянута в письмовому провадженні.

Заперечень проти заявленої суми витрат на правничу допомогу з урахуванням критеріїв співмірності відповідачем не надано, про надані суду докази таких витрат відповідач повідомлений в устанровленому законом порядку (а.с.99)

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій обгрунтований на суму 1500 грн..

У зв`язку із відхиленням апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що є законні підстави для стягнення з відповідача 1500 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції

Керуючись ст. 137,141, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги» Долинської міської ради Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду від 01 листопада 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги» Долинської міської ради Івано-Франківської (код ЄДРПОУ 42326482, місцезнаходження: вул. С.Бандери,9 м. Долина Калуського району Івано-Франківської області) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1500 ( одна тисяча п`ятсот) грн понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 08 лютого 2024 року.

Судді Є.Є.Мальцева

В.М. Барков

В.А. Девляшевський