Постанова

від 05.02.2024 по справі 471/138/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

05.02.24

22-ц/812/67/24

Єдиний унікальний номер судової справи 471/138/23

Номер провадження 22-ц/812/67/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

05 лютого 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі: представника позивача ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Фермерського господарства«Обрій» рішення, яке ухвалено Братським районним судом Миколаївської області 16 жовтня 2023 року, під головуванням судді Гукової І.Б., в приміщені цього ж суду о 14 год. 39 хв., у цивільній справі за позовом Фермерського господарства «Обрій» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державний реєстратор відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області Червонищенко Олександр Іванович, про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі, визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі, визнання договору оренди землі недійсним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права оренди земельних ділянок,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2023 року Фермерське господарство «Обрій» (далі ФГ «Обрій») пред`явило позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державний реєстратор відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області Червонищенко Олександр Іванович, про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі, визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі, визнання договору оренди землі недійсним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11 січня 2012 року між ФГ «Обрій» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, за умовами якого остання передала у користування ФГ «Обрій» належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 8.2762 га (кадастровий номер 4821482600:01:000:0111), що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Братського (натепер Вознесенського) району Миколаївської області.

Пунктом 8 договору оренди землі узгоджено, що договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк, письмово повідомивши про це орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору.

Відповідно до п.44 вказаного договору передбачено, що він набирає чинності після його державної реєстрації.

Вказаний договір зареєстрований відділом Держкомзему Братського району Миколаївської області 28 березня 2012 року.

На виконання вимог п.8 договору оренди землі, 21 лютого 2022 року позивач направив на адресу орендодавця ОСОБА_2 письмове повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі від 11 січня 2012 року разом із проектом договору про внесення змін до договору оренди землі від 11січня2012 року, державна реєстрація 28 березня 2012 року.

При цьому, новий розмір орендної плати, запропонований позивачем, складає 6500 грн. за кожен гектар, що є значно вищим, за розмір орендної плати.

Проте, орендодавець не повідомила орендаря про наявність заперечень та про своє рішення, а також ухилилась від укладення договору про внесення змін до договору оренди землі від 11 січня 2012 року (державна реєстрація 28березня2012 року).

Окрім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року внесено зміни до законодавчих актів України, та, зокрема, до Перехідних положень ЗК України, відповідно до яких вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Між тим, позивачу стало відомо, що 29 березня 2022 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір оренди щодо спірної земельної ділянки строком на 7 років. Вказаний договір зареєстровано 20 жовтня 2022 року.

Тобто спірний договір оренди землі було укладено між відповідачами в період, коли ФГ «Обрій» мало законне право на реалізацію переважного права щодо укладання договору оренди спірної землі на новий строк, та, крім того, в період дії договору оренди землі від 11 січня 2012 року, з врахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив:

визнати переважне право ФГ «Обрій» на поновлення договору оренди землі від 11 січня 2012 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 , зареєстрованого у відділі Держкомзему Братського району Миколаївської області 28 березня 2012 року за №4821400040020122012;

визнати укладеним договір про внесення змін до вищевказаного договору оренди землі від 11 січня 2012 року в запропонованій позивачем редакції;

визнати недійсним договір оренди землі від 29 березня 2022 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65196216 від 20 жовтня 2022 року, щодо реєстрації за ОСОБА_3 права оренди земельної ділянки площею 8.2762 га (кадастровий номер 4821482600:01:000:0111), що розташована в межах території Миколаївської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, з одночасним припиненням права оренди даної земельної ділянки, зареєстрованого за ОСОБА_3 .

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 16жовтня2023 року в задоволені позовних вимог ФГ «Обрій» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 29 березня 2022 року, районний суд виходив з того, що позивач звернувся до суду вже після закінчення строку дії попереднього договору оренди від 11 січня 2012 року, а тому підстав для визнання його недійним не має.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі, районний суд, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року, викладений у справі за №143/591/20, вважав, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі ФГ «Обрій», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відносини,пов`язані зорендою землі,регулюються ЗКУкраїни, ЦК України, Законом України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до положень ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ст.124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно ч.1 ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.9 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Статтею 1 цього Закону України визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

За вимогами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З матеріалів справи убачається, що 11 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ФГ «Обрій» у простій письмовій формі було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 8.28 га, кадастровий номер 4821482600:01:000:0111, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Братського (натепер Вознесенського) району Миколаївської області (а.с.33).

Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено терміном на 10 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п.44 вказаного договору оренди землі узгоджено, що він набирає чинності після його державної реєстрації.

Вищевказаний договір оренди землі був зареєстрований у відділі Держкомзему Братського району Миколаївської області 28 березня 2012 року за №4821400040020122012.

За такого, згідно умов вказаного договору його строк спливав 28березня2022 року.

29 березня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 8.2762 га, кадастровий номер 4821482600:01:000:0111, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Вознесенського (раніше Братського) району Миколаївської області (а.с.100-103).

Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено терміном на 7 років.

Згідно з п.44 вказаного договору узгоджено, що він набирає чинності після його підписання сторонами.

Вказаний договір оренди землі був зареєстрований державним реєстратором Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області Червонищенком О.І. 18 жовтня 2022 року (а.с.31).

Вирішуючи питання, чи підлягали захисту права позивача на час звернення до суду та на час постановлення судом рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Так, щодо спору в частині позовних вимог про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі та визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі, то слід заначити таке.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі ст.792ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України«Про орендуземлі» від06жовтня 1998року №161-XI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а ст.13 Закону України передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються ст.33Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.33Закону України№161-XI по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до ч.3 ст.33Закону України№161-XI до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Звертаючись до суду із позовом позивач зазначав, що на виконання вимог п.8 договору оренди землі від 11 січня 2012 року направив на адресу відповідача ОСОБА_2 письмове повідомлення про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий термін із проектом договору про внесення змін до договору оренди землі.

Згідно з ч.5 ст.33Закону №161-ХІ орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 03 лютого 2021 року в газеті «Перемога» було надруковано повідомлення, відповідного до якого ОСОБА_2 повідомляє орендаря ФГ «Обрій» про небажання поновлювати дію договору оренди земельної ділянки від 11 січня 2012 року на новий строк (а.с.82).

Також в матеріалах справи наявний лист-повідомлення від 27вересня2021 року, яким ОСОБА_2 повідомила ФГ «Обрій» про небажання поновлювати дію договору оренди землі від 11 січня 2012 року (а.с.83).

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.33Закону №161-ХІ для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року №594/376/17-ц).

Водночас, слід зазначити, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого ч.1 ст.33 Закону №161-ХІ, можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону України №161-ХІ) процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі №902/619/17, від 27червня2019 року у справі №923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі №912/1138/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі №313/350/16-ц (провадження №14-97цс20) зазначено, що ст.33 Закону України«Про орендуземлі» буловизначено алгоритмдій орендарята орендодавцяза наявностінаміру поновитидоговір орендиземлі тавизначено певніправові запобіжникидля захистуорендаря,як більшуразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Згідно з ч.8 ст.33Закону №161-ХІ додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відповідно до ч.11 ст.33Закону №161-ХІ відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі №908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України №161-ХІ, оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

Враховуючи наявність заперечень відповідача ОСОБА_2 проти поновлення договору оренди землі, з урахуванням вимог ст.33Закону України«Про орендуземлі» колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання переважного права на поновлення договору оренди, а відповідно і визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі в редакції позивача, оскільки додаткова угода до договору оренди землі укладається сторонами для вирішення питання щодо поновлення дії договору при наявності взаємної згоди для державної реєстрації речових прав сторін, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося, оскільки після закінчення строку дії договору оренди між орендарем і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження дії договору оренди.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що відповідь на його лист-пропозицію взагалі не була надана відповідачем, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення відповідачу ОСОБА_2 саме вище перерахованих документів.

Так, позивач належним чином не повідомив ОСОБА_2 про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ст.33Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Надані ФГ«Обрій» лист від 19 лютого 2022 року та фіскальний чек від 21лютого 2022 року суд вважає неналежними доказами повідомлення орендодавця про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди.

Так, відповідно до положень Правил надання послуг поштового зв`язку реєстроване поштове відправлення це поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.

Доказів на підтвердження того, що відправлення надіслано ОСОБА_2 з додержанням вказаних Правил надання послуг поштового зв`язку, та, таким чином, було забезпечено вручення їй під розписку листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі та проект договору про несення змін до договору оренди землі, позивачем до суду не надано.

Доводи апеляційної скарги про доведення належними і допустимими доказами обставин направлення ОСОБА_2 повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору за умови відсутності підтвердження одержання нею цієї поштової кореспонденції та, відповідно, обізнаності про намір орендаря, не спростовують висновок суду першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що оспорюваний у цій справі договір оренди землі від 29 березня 2022 року укладено під час дії договору оренди землі від 11 січня 2012 року, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, законодавчо закріплені вимоги про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Частинами 1,2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав є обов`язковою. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката (п.1 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до доповнених п.п.27 і 28 Розділу XПерехідні положенняЗК УкраїниЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року, які набрали чинності 07 квітня 2022 року, встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.

Законом України від 09 жовтня 2022 року №2698-IX, який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо відновленнясистеми оформленняправ орендиземельних діляноксільськогосподарського призначеннята удосконаленнязаконодавства щодоохорони земель» (тобто цим Законом).

Аналіз наведених положень ЗК України дає підстави для висновку, що вищевказаними законами прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов`язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін. Зокрема, за період із 24 лютого 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди землі були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу.

Оскільки строк користування орендованою ФГ «Обрій» земельною ділянкою сільськогосподарського призначення закінчився вже після введення 24лютого 2022 року воєнного стану, то строк дії договору оренди вважається поновленим на один рік, тобто до 28 березня 2023 року без волевиявлення сторін відповідниого договору і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Разом з тим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01квітня2020 року (цивільна справа за №610/1030/18) зроблено наступний правовий висновок.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 02 липня 2019 року у справі №48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Відповідно до п.1ч.1ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17).

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі №303/6366/17 (провадження №61-17559св19) вказано, що: «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права».

Згідно ч.1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з системно-логічного аналізу вищевказаних обставин справи встановлено, що дійсно укладення договору оренди землі від 29 березня 2022 року відбулось під час дії договору оренди землі, укладеного з позивачем, без його розірвання чи припинення, але враховуючи, що на час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного судового рішення, договір оренди землі, що укладений між ФГ «Обрій» та ОСОБА_2 11 січня 2012 року припинив свою дію, а від так і право користування вказаним господарством спірною землею припинено, та такий договір не поновлено відповідно до діючого законодавства, то колегія суддів вважає, що районний суд дійшов правильно висновку про відмову у задоволені позову, у зв`язку із відсутністю порушеного права позивача та предмету спору.

При цьому, посилання районного суду на те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24березня2022 року, яким Розділ Х Перехідні положення ЗК України були доповнені п.27,28, згідно якого під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, зокрема, вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема, приватної власності, набрав чинності 07 квітня 2022 року, а тому може застосовуватися лише щодо договорів оренди землі, дія яких закінчилася після 07 квітня 2022 року, є помилковим, але не вплинуло на правильність вирішення справи.

Отже, оскільки не встановлено підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 29 березня 2022 року, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки, так як у даній справі, вони є похідними від позовних вимог про визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ФГ «Обрій» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства«Обрій» залишити без задоволення.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 16жовтня2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 08 лютого 2024 року