Постанова

від 07.02.2024 по справі 199/4777/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1003/24 Справа № 199/4777/18 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на ухвали Ленінського районного суду від 18 жовтня 2023 року та від 24 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про встановлення факту родинних відносин та зміну черговості одержання права на спадкування (суддя першої інстанції Басова Н.В.),

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року позивачка ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення доказів, в якій просила:

Витребувати з КЗ «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» оригінал історії хвороби ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де він проходив лікування як ветеран війни.

Витребувати з «Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги» ДМР оригінал історії хвороби ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який потрапив до лікарні 22 січня 2018 року;

Витребувати з Дніпропетровського центру первинної медико-санітарної допомоги № 11 амбулаторія загальної практики сімейної медицини № 1 оригінали медичних карток за період з 2013 року по 2018 року амбулаторного хворого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Для проведення судової медичної експертизи долучити до матеріалів справ оригінал медичної картки № 7379 КЗ «ДЦП МСД № 11» амб. № 1 амбулаторного хворого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата заповнення картки 2011р., яка знаходиться у позивача та має необхідні відомості для проведення призначеної експертизи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про встановлення факту родинних відносин та зміну черговості одержання права на спадкування відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду від 24 жовтня 2023 року в описовій частині ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про встановлення факту родинних відносин та зміну черговості одержання права на спадкування, замість: «Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.09.2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2022 року призначено у справі судово-психіатричну експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи» вказано вірно: «Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.06.2022 року провадження у справі поновлено».

Із вказаними ухвалами суду не погодилась ОСОБА_1 та через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що суд першої інстанції при постановленні ухвал порушив норми процесуального права.

Мотивує скаргу тим, що для проведення експертизи потрібні оригінали усіх медичних документів які є в наявності.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив в долучені оригіналу медичної картки, посилаючись на заперечення представників відповідача, що амбулаторна картка є недопустимим доказом, у зв`язку з тим, що знаходиться у позивачки, а не зберігається в медичному закладі.

ОСОБА_2 просив ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2023 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення доказів та ухвалу від 24 жовтня 2023 року про виправлення описки скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. У судовому засіданні доводи скарги підтримав та просив її задовольнити.

Від представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив оскаржувані ухали залишити без змін. У судовому засіданні доводи, викладені у відзиві підтримав та просив залишити Ухвали суду в силі.

Від приватного нотаріуса відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно ст.263ЦПК України,судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Обґрунтованим єрішення,ухвалене напідставі повноі всебічноз`ясованихобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріалами справи встановлено, що 04.07.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська з вищевказаним позовом.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про встановлення факту родинних відносин та зміну черговості одержання права на спадкування передано на розгляд Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна про встановлення факту родинних відносин та зміну черговості одержання права на спадкування відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26.11.2020 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22.03.2021 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26.11.2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року прийнято до провадження вищевказану цивільну справу.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, а саме з Клінічної лікарні швидкої допомоги ДМР належним чином завіреної історії хвороби ОСОБА_4 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.02.2022 року призначено у справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.

21.06.2022 року Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи на адресу суду повернуто цивільну справу без виконання судово-медичної експертизи. Завідуючим відділу комісійних судово-медичних експертиз поставлено суд до відома, що для виконання експертизи необхідно надати оригінал медичної карти амбулаторного хворого за місцем мешкання на ім`я ОСОБА_4 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.06.2022 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2022 року призначено у справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручити експертам Дніпровського обласного бюро медичної експертизи. На час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

31.08.2023 року до суду з КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР повернуто матеріали цивільної справи. В.О. начальника С. Савченко вказано, що у разі повторного призначення вищевказаної експертизи в подальшому необхіно буде надання також оригіналу медичної карти амбулаторного хворого за місцем мешкання на ім`я ОСОБА_4 .

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що докази, які просить витребувати представник позивачки не входять до предмету доказування у даній справі.

Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 116 ЦПК України, суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Забезпечення доказів - це оперативне закріплення у встановленому цивільним процесуальним законом порядку відомостей про факти, яке вчиняється суддею з метою використання їх як докази при розгляді та вирішенні цивільних справ у суді. Забезпечення доказів у жодному випадку не можна ототожнювати із їх дослідженням або оцінкою. Єдина мета забезпечення доказів - це їх фіксація для забезпечення можливості їх дослідження та оцінки при подальшому розгляді справи.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Отже, метою такого процесуального інституту, як забезпечення доказів, є допомога особам, які беруть участь у справі, одержати для подання до суду докази, отримання яких у майбутньому може стати неможливим або утрудненим. Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. При цьому такі докази мають існувати на момент подання заяви про забезпечення доказів, і особа, яка подає відповідну заяву, повинна вказати на обставини, що можуть свідчити про те, що в майбутньому певний доказ може бути втрачений, або його стане складніше подати.

Як визначено ч. 1 ст. 117 ЦПК України, у заяві про забезпечення доказів зазначається: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або імя (прізвище, імя та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомі відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 4) докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; 5) обґрунтування необхідності забезпечення доказів; 6) спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі за №9901/385/19 дійшла висновку, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Аналіз вказаних норм процесуального права свідчить про те, що питання щодо забезпечення доказів вирішується судом у тому випадку, якщо надання таких доказів є необхідним, або якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача обґрунтовував заяву про забезпечення доказів, тим, що не надання експерту оригіналів медичних документів для проведення експертизи є незаконним.

В матеріалах справи наявний лист Київського міського клінічного бюро Судово-Медичної експертизи, з якого вбачається, що для виконання експертизи необхідно надати оригінал «Медичної карти амбулаторного хворого».

Судом першої інстанції була нада відповідь, що надати оригінал медичної карти надати неможливо, оскільки клопотання позивачки про долучення оригіналу медичної картки залишено без розгляду.

21.06.2022 року цивільну справу було повернено до суду першої інстанції без виконання експертизи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2022 року призначено у справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручити експертам Дніпровського обласного бюро медичної експертизи. На час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

31.08.2023 року до суду з КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР повернуто матеріали цивільної справи. В.О. начальника С.Савченко вказано, що у разі повторного призначення вищевказаної експертизи в подальшому необхіно буде надання також оригіналу медичної карти амбулаторного хворого за місцем мешкання на ім`я ОСОБА_4 .

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Враховуюче викладене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при постановленні ухвали було порушено норми процесуального права, оскільки як встановлено матеріалами справи, судові експерти для проведення призначеної експертизи вказували на, те що потрібно саме оригінал медичної картки, проте судом першої інстанції дана обставина була проігнорована та безпідставно відмовлено у задоволенні заяви, порушивши права позивачки для отримання нових доказів у вигляді експертизи, що є важливим доказам у даній категорії справ.

За таких обставин, надто суворе дотримання судом правил процесуального законодавства свідчить про надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства під час вирішення прийняття заява для розгляду, оскільки застосовані судом обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права.

Як наголосив Верховний Суд в постанові від 05.08.2020 у справі №177/1163/16-ц, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на судовий захист передбачається ст. 55 Конституції України, ст. 4 ЦПК України.

У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки ухвала про відмову у забезпеченні доказів від 18 жотвтня 2023 року скасовано, також підлягає скасуванню ухвала суду від 24 жовтня 2023 року про виправлення описки.

Таким чином, апеляційну скаргу ОСОБА_6 необхідно задовольнити, а ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2023 року необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 376, 381 - 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвали Ленінського районного суду від 18 жовтня 2023 року та від 24 жовтня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська

Повний текст судового рішення складено 8 лютого 2024 року.

Головуючий - суддя О.В. Халаджи