Постанова

від 07.02.2024 по справі 334/11335/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.02.2024 Справа № 334/11335/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдинийунікальний №334/11335/23 Головуючийу 1інстанції Філіпова І.М.

Провадження № 22-ц/807/455/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

В С Т А Н О В И ЛА:

12.12.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного осуду м. Запоріжжя з позовом до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Демченко Захара Миколайовича Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68671502 від 31.07.2023 року, за результатами якого здійснено державну реєстрацію права власності з реєстраціним номером об`єкта нерухомого майна 333928823101, номер відомостей про речове право 51187143 та 51187098, дата, час державної реєстрації 27.07.2023 09:48:21. Просила стягнути з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради судові витрати по справі.

Ухвалою Ленінськогорайонного судум.Запоріжжя 15грудня 2023 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

01.02.2024 року від ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 до Запорізького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

У судове засідання з`явилися представник скаржника ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 .

Інші сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимога ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі, є таким, що зроблений без повного з`ясування обставин справи та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спір пов`язаний з реалізацією майнових прав споживача та третіх осіб, зокрема права власності на об`єкт нерухомого майна , реєстраційний номер: 333928823101,тип об`єкта житловий будинок, літ. К, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

У постановах від 04 квітня 2018 року в справі №817/1048/17, від 18 квітня 2018 року в справі №804/1001/16, від 04 вересня 2018 року в справі №823/2042/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, а також чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Зазначене свідчить про приватноправовий характер спору.

Окрім цього, реєстраційні дії №51187143 та №51187098 від 27.07.2023 державним реєстратором проводились не за зверненням позивача, а за зверненням та на користь третіх осіб, а тому такий спір у будь-якому разі не є публічно-правовим.

У даному ж випадку, спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач - державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення, не мав публічно-правових відносин з позивачем. Прийняте цим відповідачем оскаржуване рішення стосується реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою, а не за позивачем позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 по справі №766/46/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування

державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальнимзакономпідстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано…».

Відповідно до ч.1ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи викладене та те, що права та інтереси які просить захистити позивач носять приватно-правовий характер та випливають із майнових відносин щодо права власності на майно, спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів також звертає увагу на наступне.

06 грудня 2023 року ОСОБА_1 вже зверталася до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, але ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року, позивачці було відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі за вказаним позовом, оскільки спірні правовідносини не пов`язані з публічними, а випливають з цивільних прав і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав

рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Відтак, відмова у відкритті провадження Ленінським районним судом м. Запоріжжя, поставила під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Така непослідовність створює позивачці перешкоди у реалізаціїїї права на судовий захист.

А тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження є передчасним.

Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, тому ухвала суду підлягає скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова апеляційного суду не стосується вирішення справи по суті, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає, тобто розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ленінськогорайонного судум.Запоріжжя 15грудня 2023 року у цій справі скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08 лютого 2024 року.

Головуючий

Судді: