Рішення

від 05.02.2024 по справі 340/8675/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/8675/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління ДПС у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №269382-2410-1128-UA35080030000042560 від 01.08.2023, яким позивачу нараховано суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку в розмірі 219 083, 80 грн.

Ухвалою суду від 30.10.2023 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін .

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмовому відзиві та письмових поясненнях, які долучені до матеріалів справи (а.с.66-68).

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.80-82).

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно договору про зміну часток у спадщині та поділ спадщини від 18.08.2015 та заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про добровільну відмову від викупу земельної ділянки, ОСОБА_1 , як спадкоємцю, перейшло право на користування земельною ділянкою площею 50,00 га в порядку спадкування від спадкодавця ОСОБА_4 , якому було надано земельну ділянку площею 50 га на право постійного користування для ведення ФГ, кадастровий номер 3520355400:02:002:9006. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія КР №00179 від 01.02.2000.

Відповідно до витягу з технічної документації нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 50 га (кадастровий номер 3520355400:02:002:9006) на 2023 становить 1825698,28 грн.

Відповідно до рішення Новопразької селищної ради від 23.06.2022 №647 "Про внесення змін до рішення Новопразької селищної ради №236 від 10.06.2021 "Про встановлення на території Новопразької селищної територіальної громади ставок земельного податку" встановлено ставку для земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання у розмірі 12 %.

З огляду на викладені обставини, податковим органом сформовано податкове повідомлення рішення №269382-2410-1128-UA35080030000042560 від 01.08.2023, яким позивачу нараховано земельний податок за 2023 рік в сумі 219083,80 грн. (1825698,28 грн. (нормативна грошова оцінка х 12%).

Позивач заперечуючи проти нарахування податковим органом земельного податку зазначає, що земельна ділянка використовується ФГ "Південне" з дня державної реєстрації ФГ 29.02.2000 року, що і є належним платником податку.

Позивач вважає вищезазначене рішення протиправним, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Вимогами статті 7 ПК України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Відповідно до статті 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Як вже зазначалося, підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає земельний податок як обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

В обставинах даної справи платником є постійний землекористувач.

Надалі для вирішення цієї справи слід визначити постійного землекористувача, чи є ним фізична особа, якою первинно отримано земельні ділянки в оренду; чи фермерське господарство, яке створене цією фізичною особою у зв`язку з отриманням земельним ділянок і яке фактично здійснює господарську діяльність на земельних ділянках.

Підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає землекористувачів як юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Суд звертає увагу, що дана норма містить вказівку на те, що земельні ділянки мають бути надані у користування відповідно до закону, при цьому надання на умовах оренди є одним з можливих варіантів, але не єдиним, адже законодавець використовує умову у тому числі.

Законодавством, з-поміж іншого, передбачено користування земельною ділянкою фермерським господарством, як спеціально для цього і на підставі цього створеним специфічним суб`єктом господарювання, що набуває права користування землею у відповідності до норм Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з статтею 4 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Відповідно до статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 8 Закону №973-IV встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що без отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства неможливо провести державну реєстрацію такого господарства.

Згідно пункту "б" частини першої статті 14 Закону №973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 19 Закону №973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Таким чином, користування фермерським господарством земельною ділянкою, що передана до складу його майна засновником - фізичною особою, дає підстави визнати його землекористувачем у відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Відповідно підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України може і має бути застосований саме до фермерського господарства.

З наведених вище норм законодавства слідує, що об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу фермерського господарства, яке, реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Саме з селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Після укладення договору користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №814/1005/16.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Це правило також містить також частина шоста статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Звертаючись до правових позицій Верховного Суду щодо визначення дійсного землекористувача земельної ділянки фізичної особи-засновника фермерського господарства чи самого фермерського господарства, суд констатує, що з даного приводу Верховним Судом були висловлені різні позиції, між якими існують значні розбіжності.

Зокрема, у постановах від 13.09.2019 у справі №120/4362/18-а, від 28.08.2018 у справі №808/3798/16, від 10.07.2020 у справі №0240/2978/18-а, суди прийшли до висновку, що якщо факт використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ, то це не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки, якщо договір оренди укладено з позивачем (як фізичною особою).

Однак суд вважає обґрунтованим застосування більш пізніх правових позицій, висловлених Великою Палатою Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц досліджувала питання про те, чи переходить право постійного користування земельною ділянкою до селянського (фермерського) господарства від його засновника.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

У пункті 60 постанови від 23 червня 2020 року у справі 179/1043/16-ц Велика Палата сформулювала тезу про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії КР №00179, який виданий 24.02.2000 ОСОБА_4 (батько позивача) на підставі рішення 10 сесії Олександрійської районної ради народних депутатів від 13.01.2000 за №125, ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50 га, з кадастровим номером 3520355400:02:002:9006, яка розташована за адресою - Кіровоградська область, Олександрійський район, Новопразька селищна рада (Новопразька селищна ОТГ) для ведення селянського /фермерського/ господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №180.

ОСОБА_4 , після отримання вказаної земельної ділянки, заснував ФГ "Південне".

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Позивач вказує, що після смерті ОСОБА_4 , спадкові права щодо постійного користування землею ніким не успадковано /в зв`язку зі створенням фермерського господарства/, що підтверджено і висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1046/16-ц.

Зазначене підтверджує, що позивач не був і не є користувачем земельної ділянки загальною площею 50 га, з кадастровим номером 3520355400:02:002:9006.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Отже, системний аналіз ст.ст.1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" дає підстави для висновків, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає, наведеному у ст.42 Господарського кодексу України, визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст.44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, чим це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто, після укладення договору оренди фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Таким чином, з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №615/2197/15-ц.

Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17 та від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Враховуючи вищевикладене, у позивача відсутній обов`язок зі сплати земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку з кадастровим номерам 3520335400:02:002:9006, оскільки відповідний обов`язок покладено на ФГ "Південне", яке є фактичним землекористувачем, що підтверджується усіма доказами у справі та не спростовано відповідачем.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд вважає, що позов є обґрунтованим, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, якими визначено позивачу податкові зобов`язання є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №269382-2410-1128-UA35080030000042560 від 01.08.2023, яким нараховано суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку в розмірі 219 083, 80 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2190 грн. 84 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО