Постанова

від 04.11.2024 по справі 340/8675/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 340/8675/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 в адміністративній справі №340/8675/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якій позивач просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №269382-2410-1128-UA35080030000042560 від 01.08.2023, яким позивачу нараховано суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку в розмірі 219 083, 80 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 в адміністративній справі №340/8675/23 позов задоволено.

Головне управління ДПС у Кіровоградській області, не погодившись з рішенням суду подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що згідно договору про зміну часток у спадщині та поділ спадщини від 18.08.2015 та заяв ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про добровільну відмову від викупу земельної ділянки, ОСОБА_1 , як спадкоємцю, перейшло право на користування земельною ділянкою площею 50,00 га в порядку спадкування від спадкодавця ОСОБА_4 , якому було надано земельну ділянку площею 50 га на право постійного користування для ведення ФГ, кадастровий номер 3520355400:02:002:9006. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія КР №00179 від 01.02.2000.

Відповідно до витягу з технічної документації нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 50 га (кадастровий номер 3520355400:02:002:9006) на 2023 становить 1825698,28 грн.

Відповідно до рішення Новопразької селищної ради від 23.06.2022 №647 "Про внесення змін до рішення Новопразької селищної ради №236 від 10.06.2021 "Про встановлення на території Новопразької селищної територіальної громади ставок земельного податку" встановлено ставку для земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання у розмірі 12 %.

З огляду на викладені обставини, податковим органом сформовано податкове повідомлення рішення №269382-2410-1128-UA35080030000042560 від 01.08.2023, яким позивачу нараховано земельний податок за 2023 рік в сумі 219083,80 грн. (1825698,28 грн. (нормативна грошова оцінка х 12%).

Позивач, заперечуючи проти нарахування податковим органом земельного податку зазначає, що земельна ділянка використовується ФГ "Південне" з дня державної реєстрації ФГ - 29.02.2000 року, що і є належним платником податку.

Позивач вважає вищезазначене рішення протиправним, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

За приписами пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 288.1, 288.2, 288.3 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частинами першою, другою статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, тобто з дня державної реєстрації права оренди відповідно до договору оренди земельної ділянки. Сплата орендної плати є обов`язком орендаря, яке кореспондується з його правом користування земельною ділянкою.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

За правилами частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

За приписами статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Визначаючи, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди, Закон України «Про фермерське господарство» при цьому не встановлює будь-яких виключень щодо правового регулювання оренди земельної ділянки. Не встановлює названий Закон і такі наслідки, як набуття фермерським господарством права оренди земельної ділянки, яка була надана громадянину для створення фермерського господарства, в силу факту державної реєстрації фермерського господарства.

Судом першої інстанції встановлено, що земельні ділянки перебували у фактичному користуванні Фермерського господарства "Південне", проте позивач не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу.

Таким чином, оскільки орендарем земельних ділянок є фізична особа ОСОБА_1 , то саме на нього відповідно до пункту 288.2 статті 288 ПК України покладено обов`язок щодо сплати орендної плати згідно з договорами оренди землі.

Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем Фермерське господарство "Південне", не змінює статусу позивача як орендаря земельних ділянок та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату. Не звільняє його від цього обов`язку і фактична сплата Фермерським господарством "Південне" орендної плати за землю. Платник податку, як це встановлено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 ПК України, є обов`язковим елементом податку, який визначається виключно нормами ПК України. Статтею 2 ПК України встановлено, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 808/3798/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 120/4362/18-а, від 10 липня 2020 року у справі № 0240/2978/18-а, а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2021 року у справі № 400/1730/19.

Водночас, колегія суддів не бере до уваги посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 814/1005/16, оскільки фактичні обставини в ній, відмінні від обставин у справі, що розглядається.

Також є помилковими посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19, оскільки в даних справах судом не вирішувалося питання застосування норм статті 288 ПК України, тому підстав для їх врахування при вирішенні цієї справи немає.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 322, 326, 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 в адміністративній справі №340/8675/23,- задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 в адміністративній справі №340/8675/23,- скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко