Постанова

від 08.02.2024 по справі 420/21771/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21771/23Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого:Градовського Ю.М.

суддів:Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Апарату ВРУ, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст.37 ЗУ «Про державну службу»;

- зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст.37 ЗУ «Про державну службу»;

- стягнути з Апарату ВРУ на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з суми судового збору у розмірі 1 073,6грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 7 000грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Апаратом ВРУ у порушення вимог ст.37 ЗУ «Про державну службу» позивачеві не нараховано та не виплачено при звільненні грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 ЗУ «Про державну службу».

Зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 ЗУ «Про державну службу».

Стягнуто з Апарату ВРУ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,6грн..

Не погодившись із даним рішенням суду, Апарат ВРУ подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України, тому всі суми, а саме виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам, мають бути виплачені Апаратом ВРУ. Крім того, суд зазначив, що у зв`язку із наявністю необхідного стажу на момент виходу на пенсію, позивач мав право на виплату грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів відповідно до ст.37 ЗУ «Про державну службу».

При цьому, зазначено, що до даного спору не застосовується місячний строк для звернення до суду, оскільки стосується виплати працівникові роботодавцем усіх належних сум при звільненні.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , на час його депутатських повноважень, у періоди: з 1.08.2005р. по 25.05.2006р., з 26.05.2005р. по 23.11.2007р., 26.11.2007р. по 8.01.2009р. (а.с.34-39).

Відповідно до розпорядження за №44 від 9.01.2009р. позивача звільнено 8.01.2009р. з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі (а.с.121).

17.07.2023р. представник позивача звернувся до Апарату ВРУ з запитом, в якому просив повідомити щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних посадових окладів.

Листом за №07/9-2023/165154 від 28.07.2023р. відповідачем повідомлено, що згідно інформації, яка зберігається в архівному підрозділі Апарату ВРУ, відсутні документи щодо виплати позивачу вищевказаної допомоги.

Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх законних прав.

Перевіряючи правомірність та законність дій відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Частиною 1 ст.1 ЗУ "Про державну службу" (в редакції, що діяла момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закону №3723-XII) передбачено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Відповідно до ст.34 ЗУ "Про статус народного депутата України", народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Цією ж статтею вищевказаного Закону та п.5 ст.1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95, встановлено, що на чотирьох помічників-консультантів народного депутата України поширюється дія ЗУ "Про державну службу", їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Так, специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України фактично обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого виду діяльності.

Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.

Пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000р. №459, викладеного в новій редакції Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14 березня 2006р. №217 визначено, що Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Частиною 1 ст.21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (ч.3 та 4 ст.24 КЗпП України).

Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи (ч.1 ст. 23 КЗпП України).

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч.2 ст.23 КЗпП України).

Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №3829 від 2.08.2005р. ОСОБА_1 було зараховано з 1.08.2005р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії ЗУ «Про державну службу», присвоєно 7 ранг державного службовця, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 ..

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №1340 від 19.05.2006р. помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено, увільнено із займаних посад 25.05.2006р., у тому числі і ОСОБА_1 ..

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради №2766 від 22.06.2006р. ОСОБА_1 було зараховано з 26.05.2006р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії ЗУ «Про державну службу» із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 26.05.2006р. та заяви ОСОБА_1 від 26.05.2006р..

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради №6976 від 22.11.2007р. ОСОБА_1 звільнено 23.11.2007р. з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням повноважень народного депутата України на підставі ч.3 ст.5 ЗУ «Про статус народного депутата України» (п. 2 ст. 36 КЗпП України).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради №8824 від 12.12.2007р. ОСОБА_1 було зараховано з 26.11.2007р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії ЗУ «Про державну службу» із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 10.12.2007р. та заяви ОСОБА_1 від 26.11.2007р..

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 44 від 9.01.2009р. ОСОБА_1 звільнено 8.01.2009р. з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі (п. 3 ст.30 ЗУ «Про державну службу»), на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 17.12.2008 р. та заяви ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_1 працював за умовами строкового договору з постійним поширенням приписів ЗУ «Про державну службу», і був прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 березня 2023р. в справі №640/11699/21, від 29 березня 2023р. в справі №640/24361/19, від 11 квітня 2023р. в справі №640/19047/21, від 15.08.2023р. в справі №640/25691/21.

При цьому, ч.13 ст.37 Закону №3723-XII (в редакції, що діяла момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вiд 23.02.2006р. №3477-IV, є джерелом права, також свідчить про недопустимість обмеження прав осіб на передбачені законом виплати.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 у справі "Комнацький проти України" вказав, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04.11.1950р. №ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

Відповідно ж до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України", якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, стаж державної служби позивача станом на дату звільнення складав понад 30 років.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що станом на січень 2009р. були наявні всі підстави для виплати позивачу передбаченої ч.13 ст.37 ЗУ "Про державну службу" грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, у зв`язку з чим відповідач протиправно не здійснив таку виплату грошової допомоги ОСОБА_1 ..

При цьому, судова колегія звертає увагу, що відсутність коштів на проведення виплат не може бути підставою для відмови у виплаті гарантованої законом суми грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів при виході на пенсію державного службовця.

Щодо посилань скаржника на пропуск строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.

Згідно ч.3 ст.4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 1.07.2022р. внесено зміни до ст.233 КЗпП України, згідно яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30.03.2020 КЗпП України було доповнено пунктом 1 Глави XIX Прикінцеві Положення, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановами Уряду №630 від 27.05.2022р., №928 від 19.08.2022р., №1423 від 23.12.2022р. були внесені зміни до розпорядження КМУ №338 від 25.03.2020р. Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації (зі змінами, внесеними постановою КМУ №630 від 27.05.2022р.) та постанови КМУ №1236 від 09.12.2020р. Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Цими змінами продовжувався карантин на всій території України у період з 19.12.2020р. до 30.04.2023р..

Тобто, на період дії карантину, встановленого вказаними постановами Уряду з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ №651 від 27.06.2023р. «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023р. на всій території України відмінено карантин.

Відтак, тримісячний строк позовної давності, визначений ст.233 КЗпП України підлягає застосуванню з 1.07.2023р..

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що враховуючи, що станом на дату звернення позивача до суду тримісячний строк позовної давності обраховувався з 1.07.2023р., з моменту відміни на території України карантину, а відтак строки звернення до суду не пропущено.

Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про протиправність такої бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, не виплативши під час звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України грошової допомоги при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, без дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, допустивши протиправну бездіяльність.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246, 315, 316, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий:Ю.М. Градовський

Судді І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко