Ухвала

від 08.02.2024 по справі 420/5424/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 420/5424/23

адміністративне провадження № К/990/3637/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б., перевіривши касаційну скаргу адвоката Чуєвої Катерини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 420/5424/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області в якому позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №536 від 01 березня 2023 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб слідчого відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області» в частині застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції до майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області «По особовому складу» №219 о/с від 06 березня 2022 року про звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення поліції № 5 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції з 06 березня 2023 року);

- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на посаді;

- допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді;

- допустити рішення до негайного виконання в частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 04 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року, відмовив у задоволенні позову.

27 січня 2024 року адвокат Чуєва К.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року. Скаржник просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. На обґрунтування своїх доводів стверджує, що суд апеляційної інстанції, застосувавши практику Верховного Суду у постановах від 06 березня 2019 року в справі №816/1534/16, від 17 липня 2019 року в справі №806/2555/17, від 22 жовтня 2019 року в справі №480/3950/18, від 29 листопада 2019 року в справі №824/832/18-а, від 24 вересня 2020 року в справі №420/602/19, від 19 травня 2022 року в справі №480/4079/18, від 26 травня 2022 року в справі №420/3630/20 та інших, не надав оцінку обставинам, встановленим у справі про адміністративне правопорушення, у якій дії співробітників поліції були визнані провокативними, що на думку скаржниці, виключає неетичну поведінку позивача, яка була підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. За таких обставин скаржниця вважає, що суди неправильно застосували практику Верховного Суду.

Крім того вважає, що суди мали застосувати висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 320/3085/20 та від 19 квітня 2021 року у справі № 240/2677/20 щодо надання оцінки співмірності та пропорційності обраного виду дисциплінарного стягнення.

Також зазначає про неправильне застосування судами положень Законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України».

Проте, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Всупереч наведеному, скаржницею не доведено подібності правовідносин у цій справі та у справах, вказаних у касаційній скарзі, а також не зазначено конкретну норму права, яку на її думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржниці на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржниця вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі №300/1406/19 та від 19 квітня 2021 року у справі № 240/2677/20 щодо нерозповсюдження принципу презумпції невинуватості на дисциплінарне провадження.

Суд наголошує, що приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Скаржницею не зазначено належного нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржниці на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Чуєвої Катерини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 420/5424/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.Б. Прокопенко