Ухвала

від 08.02.2024 по справі 580/10351/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 лютого 2024 року

м. Київ

справа №580/10351/23

адміністративне провадження № К/990/3761/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів: Мартинюк Н.М., Жука А.В.,

перевіривши касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі №580/10351/23 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Азот» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про закінчення виконавчого провадження №56432614 та зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження №56432614, про що винести відповідну постанову.

На обґрунтування позову позивач вказував на те, що суд виніс рішення про визнання виконавчого листа від 28 лютого 2018 року у справі №580/1682/17 таким, що не підлягає виконанню, тому виконавче провадження, відкрите на його підставі, підлягає закінченню відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року, позов задоволено.

29 січня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі №580/10351/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність органу державної виконавчої служби, що полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування єдиної правозастосовчої практики застосування відповідних правових норм.

У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Однак скаржник не надав будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

При цьому скаржник не навів обставин, які б свідчили про наявність, за таких конкретних обставин справи, в цій справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділив особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 333 КАС України.

Керуючись статтями 248, 287, 333, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі №580/10351/23.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк А.В. Жук