Постанова

від 23.01.2024 по справі 761/8808/14-ц

НЕ ВКАЗАНО

Постанова

Іменем України

23 січня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/1978/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,

за участю секретаря Ратушного А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є малолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 ,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 13 грудня 2021 року

у цивільній справі №761/8808/14-ц Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якого є малолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 ,

до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Муравйова Оксана Іванівна,

про визнання правочинів недійними та витребування майна з чужого незаконного володіння,

У С Т А Н О В И В:

В березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6 (далі - відповідач-1), ОСОБА_7 (далі - відповідач-2), який у подальшому уточнив, та просив суд:

- визнати недійсною довіреність від 15 липня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Муравйовою О. І., зареєстровану в реєстрі за №612, на підставі якої позивач уповноважив ОСОБА_7 укладати від його імені будь-які правочини, представляти його інтереси у будь-яких компетентних органах України з усіх питань користування і розпорядження належною йому часткою житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - вимога №1);

- визнати недійсним договір дарування 5/9 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2013 року між позивачем, від імені якого на підставі довіреності від 15 липня 2013 року діяв ОСОБА_7 , та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В., зареєстрований в реєстрі за №1584 (далі по тексту - вимога №2);

- витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_6 , на користь позивача 5/9 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - вимога №3) (том 1, а. с. 8, 155-157).

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 15 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Муравйовою О. І. посвідчено довіреність, на підставі якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 укладати від його імені будь-які правочини, представляти інтереси у будь-яких компетентних органах України з усіх питань користування і розпорядження належною йому часткою житлового будинку і земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що позивач не мав жодних боргових зобов`язань перед ОСОБА_7 . Також він не знайомий, ніколи не бачив і не мав жодних правовідносин з особами на користь яких він, згідно довіреності від 15 липня 2013 року, уповноважив ОСОБА_7 укласти договір дарування. Фактично позивач видав довіреність на вчинення правочину на користь осіб про існування яких він особисто не знав і не усвідомлював факту дійсного існування таких осіб.

Волевиявлення позивача щодо видання зазначеної довіреності не відповідало його внутрішній волі та не могло бути спрямоване на реальне настання правових наслідків.

Вважав, що дії позивача щодо видання довіреності від 15 липня 2013 року про повноваження ОСОБА_7 здійснити дарування єдиного належного позивачу нерухомого майна (частини житлового будинку та земельну ділянку) на користь близьких осіб відповідача-2, виходять за межі розумних, тобто свідчать про ознаки не усвідомлення позивачем значення вчиненого ним правочину та його наслідків.

Вказав, що 15 липня 2013 року він перебував на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні №4 і не пам`ятає як він відвідував нотаріуса. Перебуваючи на стаціонарному лікуванні, він приймав ліки, що мають сильні побічні ефекти, у зв`язку з чим в момент видачі довіреності він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Підтвердженням нерозумності вчиненого правочину також є факт, що оспорюваний правочин вчинено під час перебування дружини позивача на шостому місяці вагітності, яка постійно проживала разом з позивачем у спірному житловому будинку.

Таким чином, без отримання будь-якої вигоди для себе та/або членів своєї сім`ї, позивач вчинив правочин спрямований на настання негативних наслідків у вигляді позбавлення права власності самого позивача та членів його сім`ї на єдине житло. Усвідомлення значення своїх дій щодо видання вказаної довіреності, у позивача з`явилось лише після спливу певного часу, після покращення стану здоров`я, і в результаті висування відповідачем-1 вимог щодо звільнення зайнятої сім`єю позивача житлової площі. Після чого, позивач отримавши правову допомогу, подав заяву до третьої особи про скасування виданої відповідачу-2 довіреності та звернувся до правоохоронних органів. В такий спосіб позивач підтвердив відсутність свого волевиявлення щодо настання наслідків вчиненого ним нерозумно і безпідставно правочину про уповноваження відповідача-2 розпоряджатися належним йому майном.

Резюмував, що обставини правовідносин сторін спору вказують, що правочин щодо надання повноваження відповідачу-2 на розпорядження майном позивача, вчинено:

по-перше, безпідставно, тобто без наявності будь-яких передумов, що ґрунтуються на добросовісних відносинах осіб;

по-друге, нерозумно, тобто із загрозою завдання істотної майнової шкоди собі та членам своєї сім`ї, внаслідок якої наставатимуть явно несприятливі наслідки, в тому числі для новонародженої дитини;

по-третє, недобросовісно, оскільки дії відповідача-2 на виконання повноважень обумовлених виданою йому позивачем довіреністю, були спрямовані на завдання позивачу та членам його сім`ї істотної майнової шкоди у вигляді позбавлення права на житло;

по-четверте, без відповідності волевиявлення позивача його внутрішній волі, та без усвідомленого наміру щодо реального настання правових наслідків.

На думку ОСОБА_1 , за таких обставин довіреність від 15.07.2013 та договір дарування від 19.07.2013 не відповідають вимогам ст. 202, 203, 225 ЦК України.

Також, посилаючись на положення ст. 388 ЦК України, вважав, що наявні правові підстави для витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є несправедливим, незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що рішення суду є несправедливим, оскільки не відповідає завданню цивільного судочинства, зміст якого визначено ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

Суд надав перевагу доводам та доказам відповідачів, проігнорувавши отримані докази на користь вимог позивача, що є проявом упередженого і несправедливого розгляду справи.

Судом не з`ясовано причин та обставин за яких позивач вчинив оспорюваний правочин, тоді як відсутність будь-яких передумов вчинення оспорюваного правочину прямо вказує на недодержання загальних вимог необхідних для чинності правочину.

Суд не надав належної правової оцінки тому, що оспорювана довіреність суперечить положенням ч. 1, 3, ч. 5, ч. 6 ст. 203 ЦК України.

Вказував, що уповноваження ОСОБА_7 здійснити дарування єдиного належного позивачу нерухомого майна на користь близької особи відповідача - 2, а саме ОСОБА_6 , з якою позивач не знайомий і не мав жодних правовідносин, не відповідало внутрішній волі позивача, а також без наміру укладання правочину спрямованого на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом не надано правової оцінки висновку експерту від 09.02.2017 за результатами проведення повторної судово-психіатричної експертизи в сукупності з іншими письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, де встановлено, що позивач під час підписання оспорюваної довіреності не усвідомлював значення своїх дій.

За наведених обставин просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер (том 3, а. с. 136).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року зупинено провадження у справі до вступну у спадщину правонаступників ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року поновлено провадження у даній справі. Залучено правонаступників позивача ОСОБА_1 , а саме малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року зупинено провадження до 07 липня 2023 року до закінчення строку для прийняття спадщини.

04 жовтня 2023 року судом апеляційної інстанції поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

В судових засіданнях 31.10.2023, 05.12.2023, 12.12.2023 приймали участь ОСОБА_5 - законний представник правонаступників позивача ОСОБА_1 , а саме малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та її представник ОСОБА_8 , які апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених в ній, надавали пояснення та просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В судовому засіданні 23.01.2024 ОСОБА_5 приймала участь особисто без представника та просила апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідачі в судових засіданнях приймали участь в режимі відеоконференції. Проти доводів апеляційної скарги заперечували, вважали правильним висновок суду, що волевиявлення позивача було вільним та повністю відповідало його внутрішній волі, а видача довіреності була спрямована на настання правових наслідків, передбачених цією довіреністю. Судом правомірно не взято до уваги висновок повторної експертизи яким встановлено, що позивач у момент видачі довіреності не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Муравйова О. І. належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності третьої особи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту позовної зави вбачається, що позивачем оспорюються правочини, що призвели до позбавлення останнього права на єдине житло.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Відповідно до статті 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14-ц (провадження №61-7835сво19).

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15 липня 2013 року ОСОБА_1 було видано довіреність на ім`я відповідача ОСОБА_7 , якою позивач уповноважив відповідача: "укладати від мого імені будь-які правочини, представляти його інтереси у будь-яких компетентних органах України з усіх питань користування і розпорядження належною йому часткою житлового будинку АДРЕСА_1 .

Для чого надаю йому право: зареєструвати право власності на вказане майно в установленому законом порядку, укладати всі дозволені законом договори, в т.ч. дарування на ім`я ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , або ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , по розпорядженню вказаним майном (продавати, міняти, передавати в і заставу, здавати в оренду чи найм) укладати (розривати) попередні договори, подавати і отримувати необхідні довідки і документи необхідні для відчуження в будь-яких установах і організаціях в тому числі органах державної реєстраційної служби, державного земельного кадастру, тощо, замовити і отримати висновок про експертну (нормативно-грошову) оцінку вказаного майна, розписуватися за нього, подавати від його імені заяви, в тому числі і про його сімейний стан чи належність майна на праві приватної власності, надавати майно для огляду, проводити розрахунки за укладеними угодами, визначати на свій розсуд суми, терміни, проводити необхідні для виконання цієї довіреності платежі, сплачувати податки та інші обов`язкові платежі, одержати належні йому за результатами укладених угод гроші, чи належне йому по договору обміну майно, зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а також виконувати інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності.

Довіреність видана з правом передоручення строком до п`ятнадцятого липня дві тисячі шістнадцятого року". (том 1, а. с. 67).

19 липня 2013 року ОСОБА_7 , діючи на підставі вищезазначеної довіреності від імені ОСОБА_1 , уклав з близькою йому особою - ОСОБА_6 договір дарування 5/9 частин житлового будинку, відповідно до п. 1 якого дарувальник безоплатно передає у власність обдарованої належні йому на праві приватної власності 5/9 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 11 зазначеного договору дарування, дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.

Відповідно до п. 12 вказаного договору дарування, у вказаному житловому будинку, який є предметом цього договору, не проживають та не зареєстровані малолітні та неповнолітні діти, що підтверджується довідкою №1294 від 18 липня 2013 року, виданою Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Татарка» Шевченківського району.

Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В. та зареєстровано в реєстрі за №1584.

В листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належною їй на праві власності часткою у розмірі 5/9 житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом примусового виселення ОСОБА_1 з належної їй частини житлового будинку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року у справі №761/30267/13-ц (провадження №2/761/1144/2014), яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1 задоволено повністю, усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_6 належною їй на праві приватної власності часткою спірного житлового будинку, шляхом примусового виселення ОСОБА_1 з належної ОСОБА_6 частки цього житлового будинку.

Також судом встановлено, що 31 березня 2014 року відповідачкою було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік, в якій в рядку «01.05» зазначена вартість успадкованого чи отриманого у дарунок майна 1 376 395,00 грн та сума податку, яка підлягає сплаті платником податку самостійно 68 819,75 грн. У додатку 2 до декларації про майновий стан і доходи розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого (рухомого) майна та/або від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм) та/або в результаті прийняття у спадщину чи дарунок майна, зазначено об`єкти нерухомого майна, а саме земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також в матеріалах справи наявні квитанції про сплату відповідачкою податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 68 819,75 грн.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача заперечувала дійсність довіреності та укладеного на її підставі договору дарування одразу з декількох підстав, проте, невідповідність цих правочинів вимогам частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України сформульована загальними фразами та позивачем не доведена.

Застосувавши норми матеріального права, а саме ст. 237, 239, ч. 1 та абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 202, 244, 245, 203, 204, ч. 1 та 3 ст. 215, 229 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано пояснень, та не наведено жодного обґрунтування, як і не доведено, в чому полягала помилка щодо правових наслідків правочину та що помилка взагалі мала місце.

Суд вважав, що посилання сторони позивача на вчинення правочину внаслідок шахрайських дій відповідача по відношенню до позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовані письмовими доказами, наданими відповідачкою.

Зокрема судом зазначено, що в матеріалах справи міститься копія постанови від 30 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №4201131101000738 від 25 вересня 2013 року, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 189 КК України.

Вказане кримінальне провадження було внесене до ЄРДР на підставі заяви позивача ОСОБА_1 , дослідженої судом в судовому засіданні, факт написання якої підтверджено позивачем. Проте, постанова про закриття кримінального провадження позивачем не була оскаржена в установленому законом порядку, є чинною на час розгляду даної цивільної справи в суді, жодних інших доказів протиправних дій будь-яких осіб по відношенню до позивача, внаслідок яких позивач був би змушений видати довіреність на ім`я відповідача, позивачем суду не надано, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленої підстави позову щодо вимоги №1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав, що, в момент видачі довіреності, позивач не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, застосувавши положення ч. 1 ст. 225 ЦК України та роз`яснення, наведені в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2011р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК , виходив з того, що за результатами проведення експертизи на підставі ухвали суду складено висновок судово-психіатричного експерта №197 від 15 березня 2016 року, комісією судових експертів: Опейдою С. В. (голова комісії), ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , відповідно до результатів якого:

1) ОСОБА_1 на момент видачі довіреності від 15 липня 2013 року виявляв ознаки органічного ураження головного мозку посттравматично-судинного ґенезу з легкими когнітивними порушеннями, астенічний синдром (F06.8).

2) ОСОБА_1 за своїм психічним станом на момент видачі довіреності від 15 липня 2013 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

3) ОСОБА_1 на момент видачі довіреності від 15 липня 2013 року не отримував лікування якими-небудь психотропними та сильнодіючими медичними препаратами, які могли б тоді впливати на його психічний стан.

Інший висновок судово-психіатричної експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 09 лютого 2017 року №4 про те, що під час підписання довіреностей 15 липня 2013 року ОСОБА_1 не усвідомлював своїх дій і не міг керувати ними, суд визнав неналежним доказом, оскільки дана судово-психіатрична експертиза була проведена на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2016 року про призначення саме повторної судово-психіатричної експертизи у цивільній справі, проте, вказана експертиза не є повторною за своєю суттю.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи ОСОБА_11 , який входив до складу комісії експертів за висновком судово-психіатричного експерта №197 від 15 березня 2016 року та ОСОБА_12 , яка входила до складу комісії експертів за висновком судово-психіатричного експерта №4 від 09 лютого 2017 року, дійшов висновку, що під час проведення експертизи за ухвалою суду від 13 липня 2016 року експертами незаконно було враховано додаткові документи, що не передбачено при проведенні повторної експертизи.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, шо 12.06.2015 ухвалою суду було призначено судово-психіатричну експертизу. За результатами проведеної експертизи до матеріалів справи надійшов висновок Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 15.03.2016 №197.

З метою з`ясування чи є висновок обґрунтованим, чи був він виконаний з дотриманням вимог Закону України «Про психіатричну допомогу» та чи не були при складанні висновку Київського міського центру судово-психіатричної експертизи судово-психіатричного експерта від 15.03.2016 №197 відносно ОСОБА_1 порушені нормативні та методичні вимоги, ОСОБА_13 , кандидатом медичних наук за спеціальністю «Психіатрія», який має вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «судово-психіатрична експертиза», перший кваліфікаційний клас судового експерта, експертний стаж - 16 років, був наданий висновок від 11.07.2016 за №13.

13.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про долучення до матеріалів справи Висновку фахівця від 11.07.2016 за №13, яке задоволено судом (том 1, а. с. 221).

Згідно Висновку фахівця від 11.07.2016 за №13 встановлено, що Висновок судово-психіатричного експерта від 15.03.2016 №197 відносно ОСОБА_1 складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог. Експертний аналіз відзначається очевидною неповнотою: не перевірені дані щодо психіатричного та наркологічного обліку ОСОБА_1 , не досліджена оригінальна медична документація з КМКЛ 4, не витребувані інші медичні дані та характеризуючі матеріали стосовно ОСОБА_1 . Суб`єктивний анамнез зібраний у неповному обсязі. Недостатньо розкриті обставини вчинення спірного правочину. Диференційна діагностика проведена неповно. Аргументація експертного висновку є недостатньо переконливою з наукової точки зору. Діагноз, і встановлений експертами, не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. Фахівець зазначив, що у Висновку від 15.03.2016 №197 експертами був невірно встановлено діагноз - «органічне ураження головного мозку посттравматично-судинного генезу з легкими когнітивними порушеннями, астенічний синдром», що не передбачений чинною в Україні Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10). Вказане суперечить вимогам ч. 1 ст. 7 Закону України «Про психіатричну допомогу», відповідно до яких діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я для застосування в Україні. Саме такою класифікацією в У країні є МКХ-10. Вказав, що у Висновку від 15.03.2016 №197 експертами був використаний шифр Р06.8, який не відповідає встановленому ними діагнозу. Цей шифр МКХ-10 відповідає діагностичній рубриці «Інші уточнені психічні розлади, зумовлені ураженням та дисфункцією головного мозку або соматичною хворобою». Експертами не було надано оцінку тривожно-депресивним проявам, які були зафіксовані в тому числі і при безпосередньому експертному обстеженні ОСОБА_1 . Також в діагнозі не згадуються особистісні порушення, які чітко описані в медичній документації (дратівливість, афективна нестійкість, соціальна відстороненість, підозрілість) (том 1, а. с. 224-228).

В судовому засіданні 13.07.2016 ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту експертного висновку Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 15.03.2016 №197, звернувся до суду з клопотанням про призначення іншої експертизи (том 1, а. с. 233).

Ухвалою суду від 13 липня 2016 року, суд, дійшовши висновку про неповноту Висновку від 15.03.2016 №197, задовольнив клопотання позивача та призначив у справі повторну експертизу (том 1, а. с. 235-238).

Колегія суддів приймає до уваги доводи відповідачів, що у справі (за назвою) призначено повторну експертизу.

Разом з тим, оскільки суд дійшов висновку по неповноту експертного висновку Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 15.03.2016 №197, це свідчить про призначення у справі додаткової експертизи.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 150 ЦПК України (в редакції на час вирішення процесуального питання), якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому бо іншому експерту (експертам).

Колегія суддів наголошує, що формальне розуміння закону не може бути вищим за ідею справедливості.

У своїх постановах, суд касаційної інстанції наголошував, що у окремих своїх постановах він, виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

За наведених обставин, висновок суду про неналежність доказу - висновку судово-психіатричного експерта №4 від 09 лютого 2017 року, є надмірним формалізмом. Оскільки «суд знає закон», сторона не може нести тягар за те, що суд, вірно вирішивши питання про призначення експертизи, невірно вказав назву такої експертизи, а саме «повторна» замість «додаткова».

Колегія суддів не погоджується з висновками суду, що при проведенні другої експертизи експертами незаконно враховано додаткові докази.

Як вбачається з матеріалів справи, суд, вирішивши питання про призначення іншої експертизи, виходив з того, що перший експертний висновок є неповним. Саме суд направляв запити до медичних установ для отримання додаткових доказів (том 1, а. с. 252-258).

13 січня 2017 року суд направив до Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології матеріали цивільної справи та 7 додатків (оригінали медичних карт та довідки) (том 2, а с. 2).

Згідно листа Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології після виконання ухвали суду про проведення експертизи до суду повернули матеріали цивільної справи та 7 додатків (згідно опису ті самі оригінали медичних карт та довідок) разом з Висновком (том. 2, а. с. 8).

З Висновку судово-психіатричної експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 09 лютого 2017 року №4 вбачається, що експертами були використані при проведені експертизи матеріали цивільної справи та лише надіслані судом оригінали медичних карт та довідок (том 2, а. с. 10).

Згідно Висновку судово-психіатричної експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 09 лютого 2017 року № 4:

1) ОСОБА_1 у момент видачі довіреності 15 липня 2013 року виявляв ознаки органічних психічних розладів у вигляді постемоційного синдрому, що був обтяжений органічним астенічним розладом (F07.2, F06.6 згідно МКХ-10).

2) ОСОБА_1 у момент видачі довіреності 15 липня 2013 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

3) На час укладання довіреності 15 липня 2013 року ОСОБА_1 не призначались препарати, що мали психотропну дію і здатні суттєво вплинути на психічний стан.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції експерт ОСОБА_12 підтвердила, що ОСОБА_1 у момент видачі довіреності 15 липня 2013 року абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Стенограму технічного запису пояснень експерта ОСОБА_12 , яку долучено до матеріалів справи (том 3, а с. 234б-245), досліджено судом апеляційної інстанції.

В суді апеляційної інстанції відповідачі не висловлювали заперечень щодо невідповідності стенограми технічного запису пояснень експерта ОСОБА_12 . Доводи відповідачів стосувалися незаконності врахування комісією експертів під час проведення експертного дослідження додаткових доказів. Також відповідачі не погодилися з поясненнями експерта ОСОБА_12 про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 під час підписання довіреності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки в цей час ОСОБА_1 самостійно пересувався у просторі. На думку відповідачів, про абсолюту неспроможність можна стверджувати лише у випадку коли особа неспроможна самостійно пересуватися, розуміти, що вона вживає їжу, чи хоче до туалету, тобто абсолютно «овочева» людина.

Ці доводи відповідачів були спростовані експертом ОСОБА_12 , яка пояснила, що відповідачі помилково ототожнюють поняття здійснення людиною фізіологічних та розумових дій.

Обов'язковість вимог процесуального права щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції, невірно надавши оцінку Висновку судово-психіатричної експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 09 лютого 2017 року №4 та поясненням експерта ОСОБА_12 , дійшов помилкового висновку про не доведення позивачем обставин абсолютної неспроможності у момент підписання довіреності 15 липня 2013 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Враховуючи, що позивачем доведено, що під час оформлення довіреності на розпорядження спірним нерухомим майном він знаходився у стані, коли не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, тому його волевиявлення на укладення договору дарування частини будинку, що належало позивачу на праві власності, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Спірне нерухоме майно - 5/9 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , набуто ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Митрохіною В. Є. 24 листопада 2009 року за реєстровим №4-1153. Право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 03 грудня 2009 року за номером запису №12295 в книзі д.330-294.

Вказані 5/9 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель розташовані на земельній ділянці, загальною площею 0,1000 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер якої 8000000000:91:109:0108.

Підставою реєстрації права власності на 20/36 земельної ділянки від площі 0,1000 га є Свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Митрохіною В. Є. 24 листопада 2009 року за реєстровим №4-1155.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Враховуючи, що ОСОБА_6 набула спірне нерухоме майно безоплатно на підставі договору дарування вчиненого ОСОБА_7 не в інтересах ОСОБА_1 , на підставі недійсної довіреності, то позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами Закону України "Про судовий збір" при зверненні позивача до суду з даним позовом підлягав сплаті судовий збір в сумі 4 141,20 грн, а за подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір в сумі 2 069,20 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 243,60 грн, тобто у меншому розмірі ніж визначено законом.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року позивачу відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення.

Беручи до уваги викладене, з відповідачів на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір по 121,80 грн з кожного, а також з відповідачів в дохід держави підлягає стягненню судовий збір по 2 984,10 грн з кожного, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якого є малолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнати недійсною довіреність від 15 липня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Муравйовою Оксаною Іванівною, зареєстровану в реєстрі за №612.

Визнати недійсним договір дарування 5/9 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2013 року між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 15 липня 2013 року, та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В., зареєстрований в реєстрі за №1584.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 , правонаступниками якого є малолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , 5/9 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 , яка діє в інтересах малолітніх правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , судовий збір в сумі 121 грн 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 , яка діє в інтересах малолітніх правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , судовий збір в сумі 121 грн 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави судовий збір в сумі 2 984 грн 10 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір в сумі 2 984 грн 10 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2024 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

А. М. Стрижеус