Рішення

від 31.01.2024 по справі 199/5350/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/5350/23

(2/199/245/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

31.01.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Свержевської В.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про стягнення заробітної плати за час простою не з вини працівника, із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про стягнення заробітної плати за час простою не з вини працівника, із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що з 24.07.2019 року позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем Акціонерним товариством «Дніпропетровський завод прокатних валків» на посаді плавільника металу та сплавів п`ятого розряду плавільного відділення вальцеливарного цеху.

Згідно з витягом зі штатного розкладу позивач ОСОБА_1 має тарифну ставку за годину у розмірі 47,25 грн.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, відповідач наказом №100-лс від 24.02.2022 року по підприємству встановив простій із 24.02.2022 року до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю та здоров`ю працівників; працівникам, які підпадають під дію простою, наказано нарахувати заробітну плату із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки, встановленого працівникові розряду (окладу).

Позивачеві у березні 2022 року було нараховано та виплачено заробітну плату із розрахунку двох третин тарифної ставки. У квітні місяці 2022 року ніяких виплат не надходило. Із травня по серпень 2022 року відповідач нарахував та виплатив заробітну плату.

У липні 2022 року позивача ОСОБА_1 повідомлено про встановлення простою, у зв`язку із суттєвим зниженням обсягів виробництва і неможливістю в наявних умовах забезпечити нормальну поточну діяльність підприємства, та починаючи із 01 серпня 2022 року відповідач не буде нараховувати та не буде виплачувати заробітну плату із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки, встановленого працівникові розряду (окладу).

Позивач звертався до відповідача про здійснення виплати заробітної плати за час простою, на що отримав відповідь про відсутність заборгованості по виплаті заробітної плати.

За захистом своїх порушених прав позивач звертався до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, на що отримав роз`яснення про право на звернення до суду для вирішення трудового спору.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд стягнути із Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» на свою користь заробітну плату за час простою за періоди: квітень 2022 року, із вересня 2022 року по червень 2023 року у розмірі 62622, 00 грн., а також моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) сторін.

Позивачеві надіслано ухвалу про відкриття провадження по справі, іншим учасникам справи надіслано копії позовної заяви та додані до неї документи.

Відповідачу визначено строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачеві роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів із дня отримання відзиву відповідача на позов.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначив, що ОСОБА_1 працював за трудовим договором у Акціонерному товаристві «Дніпропетровський завод прокатних валків» на посаді плавільника металу та сплавів із 24.07.2019 року та 25.08.2023 року був звільнений за скороченням штату.

Із 24.02.2022 року на підставі наказу №100-лс від 24.02.2022 про встановлення простою в роботі підприємства, для позивача був встановлений простій, який виник не з вини працівника та зумовлений загрозою життю та здоров`ю працівникам у зв`язку із введенням воєнного стану на території України.

Нарахування заробітної плати відбувалося із розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду. Однак, із 01.04.2022 року наказом №105-лс був припинений простій та припинена дія наказу №100-лс від 24.02.2022 року.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою передбачена можливість призупинення дії трудового договору, наказом №106-лс від 01.04.2022 року було призупинено дію трудового договору з позивачем із 01.04.2022 року до відновлення можливостей роботи або закінчення воєнного стану.

Отже, із 01 квітня 2022 року по 15 травня 2022 року позивач не працював, дія трудового договору з ним була призупинена.

Наказом №114-лс від 11.05.2022 року трудовий договір із позивачем ОСОБА_1 поновився з 16.05.2022 року.

У зв`язку із неповною загрузкою виробництва на підприємстві та невеликою заробітною платою, порівняно із довоєнним часом, позивач у серпні 2022 року відмовився виходити на роботу, мотивуючи зайнятістю на іншій роботі. Про відмову позивача виходити на роботу був складений акт.

Із вересня 2022 року по червень 2023 року позивач на роботу не виходив, простій у цьому періоді не оголошувався, відтак підстави для нарахування оплати праці згідно зі ст.113 КЗпП України відсутні.

Крім цього, представник відповідача зазначив, що вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн. є похідною від вимоги про стягнення заробітної плати, а тому така вимога не підлягає задоволенню із огляду на те, що відповідач не порушував прав позивача і його діями не було завдано будь-яких страждань позивачу чи шкоди його здоров`ю.

Посилаючись на вказані обставини, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними, а тому позов не підлягає задоволенню.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи які беруть участь у справі, не викликались.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 24.07.2019 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до відповідача Акціонерне товариство «Дніпропетровський завод прокатних валків» на посаду плавільника металу та сплавів п`ятого розряду, відповідно до наказу №68 від 24.07.2019 року (а.с.22 звор.).

Наказом №100-лс від 24.02.2022 року «Про встановлення простою в роботі підприємства» відповідачем у роботі підприємства був встановлений простій, який виник не з вини працівників та зумовлений загрозою життю та здоров`ю працівникам, а у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до якого прийнято нараховувати заробітну плату із розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (а.с.57).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою передбачена можливість призупинення дії трудового договору, наказом №106-лс від 01.04.2022 року було призупинено дію трудового договору з позивачем із 01.04.2022 року до відновлення можливостей роботи або закінчення воєнного стану (а.с.59).

01.04.2022 року наказом №105-лс у роботі підприємства простій був припинений та припинена дія наказу №100-лс від 24.02.2022 року (а.с.58).

Так, наказом №114-лс від 11.05.2022 року трудовий договір із позивачем ОСОБА_1 поновився з 16.05.2022 року (а.с.61).

Позивач приступив до роботи та відпрацював із 16.05.2022 року по 31.08.2022 року.

Однак, 29.08.2022 року позивач до виконання робочих обов`язків не приступив, телефоном повідомив начальника цеху ОСОБА_2 , що знайшов підробіток, про що 29.08.2022 року було складено відповідний акт, за підписом начальника вальцеливарного цеху ОСОБА_2 , директора з виробництва ОСОБА_3 , начальника бюро юридичного та цінних паперів Юрченко Олени Миколаївни (а.с.64).

Із вересня 2022 року по червень 2023 року позивач на роботу не виходив, простій у цьому періоді на підприємстві не оголошувався.

Позивача ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 25.08.2023 року, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбаченістаттями 43-46 Конституції України.

Разом із тим, відповідно достатті 64 Конституції Українив умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63цієїКонституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ,в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 вказаногоУказу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і продовжує діяти дотепер.

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-ІХ(далі - Закон № 2136-ІХ) передбачено, що цейЗаконвизначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до пп. 5 пункту 1статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХглаву XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю Українидоповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, положенняЗакону №2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, аніжКодекс законів про працю України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положеннямЗакону № 2136-ІХ, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Частиною першоюстатті 13 Закону № 2136-ІХвизначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку із військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно з частиною третьоюстатті 13 Закону №2136-ІХвідшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином,Закон №2136-ІХнадав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Слід звернути увагу, що простій на підприємстві був встановлений із 24 лютого 2022 року за наказом №100-лс від 24.02.2022 року, а дія зазначеного наказу була припинена 01 квітня 2022 року за наказом 105-лс. Тобто, на підприємстві був встановлений простій із 22 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року.

Позивачем не заперечувалася законність дій відповідача щодо введення простою, відповідний наказ у судовому порядку не оскаржувався.

Крім того, відповідачем згідно з наказом №114-лс від 11 травня 2022 року поновлено дію трудового договору із позивачем. Позивач у період із 16 травня 2022 року по 31 серпня 2022 виконував свої посадові обов`язки, що сторонами справи також не оспорюється, а вже із 29 серпня 2022 року позивач відмовився виходити на роботу, що підтверджується відповідним актом та в свою чергу не спростовано позивачем.

Проаналізувавши вищенаведені норми права та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не знаходився в простої у період роботи на підприємстві, а знаходився в стані призупинення дії трудового договору із квітня 2022 року до 15 травня 2022 року, відповідно при такому призупиненні дії трудового договору заробітна плата не виплачується, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь двох третин заробітної плати від тарифу за період за період: квітень 2022 року, із вересня 2022 року по червень 2023 року у розмірі 62622, 00 грн., є необґрунтованими, внаслідок чого суд відмовляє у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Відповідно до ст. 237-1Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відмовляючи у задоволенні основної частини позовних вимог, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн., які є похідними від позовних вимог про стягнення заробітної плати за час простою, та судом не встановлено, що відповідач порушував законні права позивача, порушення яких є підставою для відшкодування роботодавцем моральної шкоди.

Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 259, 263- 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про стягнення заробітної плати за час простою не з вини працівника з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя