Рішення

від 05.10.2020 по справі 757/25342/16-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25342/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Пітей О.Д.,

справа № 757/25342/16-Ц

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

треті особи: Апарат Верховної Ради України, ДП «Редакція газети «Голос України»

представник позивача: адвокат Грицай С.О.

представник відповідача: адвокат Лукомський П.В.

вимоги позивача: про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою, з урахуванням заяви про уточнення змісту позовних вимог, прийнятої судом до розгляду, та просив визнати такими, що не відповідають дійсності, є наклепом і принижують честь і гідність позивача поширені відповідачем недостовірні відомості через його висловлювання 22 квітня 2016 року на пленарному засіданні Верховної Ради України під час проходження традиційної «Години питань до Уряду» у постановленому ним питанні Міністру палива та енергетики України відносно позивача в повному обсязі; зобов`язати відповідача спростувати поширені ним недостовірні відомості щодо позивача, які є наклепом, не відповідають дійсності і принижують його честь і гідність через його висловлювання 22 квітня 2016 року на Пленарному засіданні Верховної Ради України під час проходження традиційної «Години запитань до Уряду» у постановленому запитанні Міністру палива та енергетики України відносно позивача у повному обсязі шляхом аналогічним /у такий самий спосіб/ їх розповсюдження, а саме через публічний виступ Відповідача у найближчому пленарному засіданні Верховної Ради України під час проходження там «Години запитань до Уряду» з особистим зверненням до Міністра палива та енергетики України; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 91867,00 гривень та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вищенаведена інформація, поширена відповідачем на пленарному засіданні Верховної Ради України, під час проходження традиційної «Години запитань до Уряду» відносно ОСОБА_1 , є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

При цьому, неправдива інформація, що була поширена відповідачем, яка транслювалася багатьма телевізійними каналами України, зокрема: «112 Україна, «NewsOne», «Рада» та ряд інших відомих телеканалів України, була доведена до відома багатьом телеглядачам та проголошена таким чином, що у позивача виникли неприязні стосунки не тільки із знайомими, а навіть з членами родини та близькими родичами, більше того, багато друзів відвернулися від позивача. Зазначає, що до позивача почали ставитися з підозрою його сусіди за місцем проживання, та навіть мало знайомі чи взагалі не знайомі йому люди, які зустрічаються просто на вулиці та в крамницях, куди він заходить за покупками.

Таким чином, позивач вважає, що розповсюдження відповідачем неправдивої інформації саме в такий спосіб, порушує його особисті немайнові права.

Також, позивач зазначає, що йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача по розповсюдженню інформації щодо нього та, як наслідок, у приниженні його честі, гідності і ділової репутації, порушені його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, а також витрачанні більшості часу на безпідставні виправдовування перед своїми колегами, сусідами, друзями та знайомими.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.02.2017 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до справи в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача Апарат Верховної Ради України та ДП «Редакція газети «Голос України».

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, враховуючи неодноразові уточнення до нього, просили задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи Апарату Верховної Ради України заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що в позовній заяві відсутні будь-які вимоги до Апарату Верховної Ради України, а клопотання представника позивача про залучення третіх осіб не містить жодних пояснень, обґрунтувань щодо необхідності його задоволення. Вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами у цивільній справі, жодним чином не стосуються Апарату Верховної Ради України, а прийняте судове рішення не може вплинути на права та обов`язки Апарату парламенту. Вказав на те, що є незаконною вимога позивача спростувати інформацію, поширену народним депутатом України ОСОБА_2. шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради України під час проходження традиційної «Години запитань до Уряду», оскільки відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи» №1 від 27.02.2009 року, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична особа або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Народний депутат України бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

Представник третьої особи ДП «Редакція газети «Голос України» в судове засідання не з`явився. До суду надав пояснення до позовної заяви та зазначив, що Редакція на сторінках газети «Голос України» не поширювала інформації, яку позивач просить визнати недостовірною. У випадку встановлення судом факту недостовірності цієї інформації на редакцію не може бути покладено обов`язок зі спростування вказаної інформації. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Проте позивач у своїй позовній заяві жодним чином «не вказує на те, що предмет оспорювання стосується наявної здійсненої публікації в газеті «Голос України», оскільки публікації в газеті «Голос України» взагалі не було. Тож у позивача не виникає права на спростування чи відповідь у газеті «Голос України», у відповідний спосіб, що передбачений та гарантований ст. 277 ЦК України. В зв`язку з тим, що позивач оскаржує дії відповідача, зроблені останнім у прямому ефірі та відповідних записах аудіовізуальної інформації, то третій особі ДП «Редакція газети «Голос України», котра не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не зрозуміло, як має бути здійснено спростування на сторінках газети, його обсяг, розташування та умови розміщення (текст має бути подано відповідачем чи позивачем, друкуватися за рахунок редакції чи відповідача). В зв`язку з вищевикладеним, Редакція газети «Голос України» заперечує проти задоволення вимог позивача в повному обсязі та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, заслухавши думку представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, приходить до наступного висновку.

Як встановлено в судовому засіданні, 22.04.2016 року, на пленарному засіданні Верховної Ради України, під час проходження традиційної «Години запитань до Уряду», народний депутат України ОСОБА_2 , ставлячи запитання Міністру енергетики та вугільної промисловості України ОСОБА_3 , дозволив висловлювання, поширюючи відомості, які є наклепом, брехнею, не відповідають дійсності і принижують честь та гідність ОСОБА_1 , чим ганьблять його чесне ім`я, як громадянина України, а саме: «…А до ОСОБА_4 у мене запитання. Тут, деякі засоби масової інформації поширюють інформацію, що Ви плануєте взяти собі у заступники, нікого пана ОСОБА_1, бувшого міністра палива та енергетики, чи як воно там називається, ЛНР.

Я хотів, щоб Ви або спростували цю інформацію, або як що Ви підтверджуєте цю інформацію, скажіть, будь ласка, якими Ви критеріями керуєтесь, коли берети таких осіб собі у заступники.

І чи не має в Україні патріотів, які здатні виконувати функції заступника міністра, а не бути колишніми міністрами, так званими міністрами ЛНР и ДНР, які є терористичними організаціями.

Дякую щиро.»

Так, положеннями ст. 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1050 року та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до неї, право на свободу вираження поглядів включає в себе свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Поряд з цим, здійснення таких свобод може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду, та є необхідним в демократичному суспільстві.

При цьому, статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Частиною першою статті 201 ЦК України встановлено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Положеннями статті 299 ЦК України визначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Разом з тим, як роз`яснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії, суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до п.18 зазначеної постанови, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права

Водночас, у п.19 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Крім того, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лінгельса проти Сполученого Королівства повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночним судженням. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що оспорювана інформація, поширена відповідачем на пленарному засіданні, є недостовірною та висло Верховної Ради України, під час проходження традиційної «Години запитань до Уряду», висловлювалась останнім у вигляді фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Крім того, у ході розгляду даної справи відповідачем, у порядку статті 12 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів достовірності оприлюдненої ним інформації, а також не було обґрунтовано наявність обставин, які б зумовлювали звільнення від доказування наявності наведених ним обставин.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що незважаючи на те, що позивач є публічною посадовою особою і межа допустимої критики відносно особи останнього є значно більшою, ніж критика відносно пересічного громадянина, така критика не може ґрунтуватися на суб`єктивних, образливих, не підтверджених домислах одної особи, зокрема відповідача у справі.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка була розповсюджена (оголошена) ОСОБА_2 на пленарному засіданні Верховної Ради України, під час проходження традиційної «Години запитань до Уряду», а саме: «…А до ОСОБА_4 у мене запитання. Тут, деякі засоби масової інформації поширюють інформацію, що Ви плануєте взяти собі у заступники, нікого пана ОСОБА_6 , бувшого міністра палива та енергетики, чи як воно там називається, ЛНР.

Я хотів, щоб Ви або спростували цю інформацію, або як що Ви підтверджуєте цю інформацію, скажіть, будь ласка, якими Ви критеріями керуєтесь, коли берети таких осіб собі у заступники.

І чи не має в Україні патріотів, які здатні виконувати функції заступника міністра, а не бути колишніми міністрами, так званими міністрами ЛНР и ДНР, які є терористичними організаціями.

Дякую щиро.»

Разом з тим, при вирішенні даного спору в частині позовних вимог про покладення на відповідача спростувати поширені ним недостовірні відомості, що стосується позивача, а саме щодо зобов`язання ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію шляхом особистого висловлювання відповідача (його звернення) до Міністра палива та енергетики України, у найближчому пленарному засіданні Верховної Ради України під час проходження там «Години запитань до Уряду», а також стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 91867,00 грн., суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частиною 7 статті 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Як встановлено в судовому засіданні, оспорювана інформація була поширена відповідачем у ході пленарного засідання Верховної ради України.

Водночас, спростування недостовірної інформації у такий же спосіб, у який вона була поширена, а саме на пленарному засіданні ВР України, безпосередньо стосується встановлених законодавством внутрішнього розпорядку і порядку діяльності вказаного представницького органу, а відтак, беручи до уваги те, що незважаючи на неодноразові роз`яснення суду, вимоги до Верховної Ради України позивачем не пред`являлись, суд не може зобов`язати вказаний орган влади надати можливість відповідачу спростувати оголошену ним інформацію, оскільки він не був стороною у справі, а був залучений за ініціативою суду третьою особою без самостійних вимог.

При цьому, слід зазначити, що згідно рішення Конституційного Суду України від 26.06.2003 року у справі №12-рп/2003 за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України, суд встановив, що народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (частина друга статті 80 Конституції України), вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (частина третя статті 80 Конституції України). Отже, положення частини першої статті 80 Конституції України, за яким народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, та відповідне положення частини першої статті 27 Закону про статус треба розуміти так, що депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов`язаних з обмеженням його особистих прав і свобод. Що стосується строку, на який поширюється депутатська недоторканність, то Конституційний Суд України у своєму Рішенні N 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року зазначив, що депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію шляхом особистого висловлювання відповідача (його звернення) до Міністра палива та енергетики України, у найближчому пленарному засіданні Верховної Ради України під час проходження там «Години запитань до Уряду», а також в частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 91867,00 грн., а тому відмовляє в задоволенні вказаних позовних вимог.

Враховуючи викладене, на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 34, 40, 68, 129 Конституції України, ст.ст. ст. 23, 201, 277, 297, 299, 1167, 1172 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про інформацію» та керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 95, 128-131, 133, 141, 178, 210, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 280-284, 354ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Апарат Верховної Ради України, ДП «Редакція газети «Голос України» про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інформація про код ЄДРПОУ відсутня)

відповідач: ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 , інформація щодо ідентифікаційного номера відсутня)

третя особа: Апарат Верховної Ради України (м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 5, інформація про код ЄДРПОУ відсутня)

третя особа: ДП «Редакція газети «Голос України» (м. Київ, вул. Павла Нестерова, 4, код ЄДРПОУ 13670848)

Суддя Р.В. Новак