Постанова

від 08.02.2024 по справі 278/3922/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/3922/23 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

розглянувши у письмовому провадженні у м. Житомирі цивільну справу № 278/3922/23 за позовом ОСОБА_1 доКомунального підприємства"Житомирськийобласний лікувально-санаторнийцентр радіаційногозахисту длядитячого тадорослого населення"Дениші"Житомирської обласноїради простягнення нарахованої,але невиплаченої заробітноїплати призвільненні,компенсації заневикористану відпусткута середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М., у м . Житомирі,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 66 850,86 грн заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, 43850,65 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку з 15 квітня 2023 року по 11 серпня 2023 року та судовий збір.

Позов мотивувала тим, що з 01.08.1993 по 14.04.2023 вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Наказом № 31-з від 14.04.2023 її було звільнено з роботи за власним бажанням. При звільненні роботодавець не провів з нею повного розрахунку. Тому вона змушена звернутись до суду.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та вирішити питання судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи. Грубе порушення місцевим судом основоположних засад та принципів здійснення правосуддя, є беззаперечною підставою для скасування рішення у даній справі.

Зазначає, що при звільненні відповідач не сплатив їй нараховану заробітну плату у розмірі 66850,86грн, не видав копію наказу про звільнення та не видав письмове повідомлення про нараховану та не виплачену їй заробітну плату.

Лише під час розгляду справи судом 21.09.2023 відповідач сплатив заборгованість із заробітної плати.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що від позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вона не відмовлялася. Підстав для відмови у його стягненні немає. Відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів про настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці їй виплат, які належать при звільненні, у строки, передбачені КЗпП України.

Довідка Комунального підприємства "Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення "Дениші" Житомирської обласної ради про заборгованість невиплаченої заробітної плати працівникам підприємства на загальну суму 10151720,93 грн не є доказом настання непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невчасну виплату заробітної плати при звільненні.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 13.12.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

У поданому відзиві, відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін. Зазначає, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( ч.1 ст. 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участісторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Установлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальним підприємством "Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення "Дениші" Житомирської обласної ради з 01.08.1993, протягом останнього часу на посаді сестри медичної кардіоревматологічного відділення (а.с. 16).

Наказом КП "Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення "Дениші" Житомирської обласної ради № 31-З від 14.04.2023 позивачку, звільнено з посади за згодою сторін на підставі ст. п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 45 ).

Згідно довідки КП "Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення "Дениші" Житомирської обласної ради № 279 від 12.07.2023, станом на 01.05.2023 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 становить 66850,86 грн (а.с. 18).

21 вересня 2023 року заборгованість по заробітній платі та за невикористану відпустку виплачена позивачці у повному обсязі, що підтверджується випискою смарт-рахунком ОСОБА_1 (а.с. 43).

Відповідно до довідки про доходи КП "Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення "Дениші" Житомирської обласної ради № 361 від 14.09.2023 середньоденна заробітна плата позивачки становить 348,84 грн (а.с. 48).

У матеріалах справи є копія листа від 28 лютого 2022 року, згідно якого президент Торгово - Промислової палати України повідомив, що військова агресія російської федерації свідчить про настання форс мажорних обставин, що почали мати місце з 5 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року (а.с. 44).

Із матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було сплачено повністю заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.

Відмовляючи у задоволенні вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації від початку 2022 року існували обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, а тому у відповідача відсутня вина у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні, а звідси і відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частиніз огляду на наступне.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами частини 1 статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України « Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом ( в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Власник або уповноважений ним орган в день звільнення працівника зобов`язаний видати останньому належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ст. 47 КЗпП України).

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати ( основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч.1 ст. 116, ч.1 ст. 117 КЗпП України).

Таким чином, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, за невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбаченастаттею 117 КЗпП України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) зазначив, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Цивільним законодавством передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили ( ст. 617 ЦК України).

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно положень статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Статтею14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який зазначений у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21), заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини)- це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежно від її волевиявлення і контролю. Такі обставини є непереборними навіть за умови застосування усіх можливих та адекватних заходів, спрямованих на їх запобігання.

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Отже, єдиним і належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

У той же час, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України).

Таким чином, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням встановлених обставин справи та наявних доказів. Роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу, які належать йому при звільненні, у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на ту обставину, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан й внаслідок цього підприємство не мало можливості працювати у звичайному режимі, що призвело до скрутного фінансово-економічного становища, неможливості вчасно сплачувати працівникам заробітну плату.

Однак колегія суддів звертає увагу на наступне. Ведення бойових дій та окупація військами агресора частини території України є загальновідомим фактом. Однак, відповідачеві не виданий сертифікат Торгово-промислової палати України, як це передбачено чинним законодавством України, та який був би підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань щодо своєчасної виплати заробітної плати.

Підприємство розташоване на тій території, яка не була зайнята окупаційними військами і на ній не здійснювалися бойові дії.

А отже, приймаючи до уваги, що відповідачем не доведено належними доказами, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок непереборної сили, то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заробітку за час затримки розрахунку є обґрунтованими.

Позивач у своїх вимогах просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 квітня 2023 року по 11 серпня 2023 року у сумі 43 850,65 грн та по день ухвалення судового рішення.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів. Поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 виплачена повністю 21 вересня 2023 року.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на заявлені позовні вимоги слід обчислювати за період з 15.04.2023 по 20.09.2023 включно.

Згідно довідки, виданої КП «Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради № 361 від 14.09.2023, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два повні місяці роботи складає 348,84 грн (а.с. 48).

Отже, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», сума середнього заробітку за час затримки розрахунку у заявлений позивачем період становить 39 418,92 грн (348,84 грн х 113 робочих дні). Вказана сума визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року (справа № 712/9213/18).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За положеннями пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову у частині стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні допущено невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні обставинам справи та неправильно застосовані в цій частині норми матеріального права.

Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39 418,92 грнбез утримання податків й інших обов`язкових платежів.

У решті позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому підстав для його перегляду немає.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 382 ЦПК України).

З огляду на викладене, із Комунального підприємства «Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 підлягає частковому стягненню 343, 01 грн сплаченого нею судовий збору за подання позову та 1095,87грн - за подання апеляційної скарги, а всього 1438,88 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року в частинівідмови у задоволенні вимоги про стягненнясереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати таухвалити в цій частинінове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути ізКомунального підприємства «Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 39 418,92 грн без врахування податків та обов`язкових платежів та 1438,88 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді