Рішення

від 16.01.2024 по справі 399/598/23

ОНУФРІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 399/598/23

Провадження № 2/399/23/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2024 року смт Онуфріївка

Онуфріївський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Лях М.М., за участю секретаря судового засіданння Гриценко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Онуфріївка в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров`я», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом повернення земельної ділянки її власнику, скасування державної реєстрації,

встановив:

До Онуфріївського районного суду Кіровоградської області з позовом звернувся ОСОБА_1 до СТОВ «Агрофірма «Еліта Придніпров`я» в якому просить зобов`язати СТОВ «Агрофірма «Еліта Придніпров`я» не чинити йому перешкод у вільному, безперешкодному користуванні, розпорядженні та володінні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 4, 0044 га з кадастровим номером 3524681300:02:000:0356, що розташована на території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, шляхом повернення даної земельної ділянки її законному власнику відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим ОСОБА_2 , державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Кіровоградської області 23.06.2023 за реєстровим № 588.

Також просив скасувати державну реєстрацію договору емфітевзису вищевказаної земельної ділянки, укладеного 30.06.2016 між ОСОБА_3 та СТОВ «АФ «Еліта Придніпров`я», посвідченого 30.06.2016 Цибульським Г.В. приватним нотаріусом Онуфріївського районного нотаріального округу Кіровоградської області, реєстровий № 327, реєстраційний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15236207 від 30.06.2016.

В обґрунтування позову зазначив, що він являється власником земельної ділянки площею 4, 0044 га з кадастровим номером 3524681300:02:000:0356, цілове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована: Деріївська сільська рада Онуфріївського району Кіровоградської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим ОСОБА_2 , державним нотаріусом Онуфріївського державної нотаріальної контори Кіровоградської області 23.06.2023 року № 588.

Зазначене спадкове майно було отримано в рамках спадкової справи № 144 заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка є бабусею позивача.

За допомогою електронного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що його бабуся 30 червня 2016 року уклала договір емфітевзису із СТОВ «АФ «Еліта Придніпров`я» на вищевказану земельну ділянку строком на 200 років, який був укладений із явними порушеннями та взагалі відсутні будь які відомості від відповідача про здійснення на користь ОСОБА_3 оплати за даним договором. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусов Онуфріївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Цибульським Г.В. за реєстровим № 327.

При особистій спробі позивача поспілкуватись із представником відповідача йому заперечливо відповіли щодо його права власності на земельну ділянку, та відмовились надати примірник договору емфітевзису, при цьому спілкування з боку відповідача було доволі агресивним. Отже, на сьогодення будучи законним власником земельної ділянки (паю) позивач позбавлений можливості реалізувати свої права згідно чинного законодавства, що і було підставою звернення до суду з даним позовом.

В якості досудового врегулювання спору, ним на юридичну адресу відповідача для листування направлялась: заява-претензія від 10.07.2023 року, згідно якої він надав підтвердження свого права на земельну ділянку, та запропонував відповідачу в добровільному порядку повернути належну йому земельну ділянку, виплатити плату за користування землею з моменту відкриття спадщини, тобто з 12.11.2022 року, а також надати йому примірник договору емфітевзису. Крім того запропонував внести зміни до договору щодо власника спірної земельної длянки. Станом на день звернення до суду відповіді від відповідача не отримав.

Додатково позивач в письмовому вигляді звертався до приватного нотаріуса Цибульського Г.В. за допомогою адвокатського запиту щодо надання примірнику договору емфітевзису. Але, дана вимога не була виконана, адвокатський запит проігноровано. Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивач вживав відповідних заходів досудового врегулювання спору та звертався особисто до відповідача, але жодної реакції на його звернення не було.

Щодо здійснення будь-яких виплат за договором емфітевзису - відповідач категорично відмовляється, вважає, що ним було укладено з бабусею відповідача «договір купівлі-продажу земельної ділянки», тобто в жодному випадку він нічого не зможе отримати, а й відповідно не зможе мати відношення до згаданої земельної ділянки, Вважає дії відповідача протиправними та незаконними діями, такими які являються рейдерським захопленням майна приватної власності.

Протиправні дії відповідача полягають у тому що йому не надається належний йому другий примірник договору емфітевзису, укладений 30.06.2016 року, не виплачується належна йому плата за користування землею, в грубій формі відмовляються від здійснення будь-яких дій щодо договору емфітевзису та категорично не визнають належне йому право власності на землю.

Щодо істотних умов договору емфітевзису зазначив, що об`єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст. 22 ЗК України). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право власності і розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Реалізувати це право можливо з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Отже, виникає ситуація, подібна до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права може не збігатися в часі (ст.334 ЦК України). Згідно до ч. 4 ст. 93 ЗК України, строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ч. 8 ст. 93 ЗК України, орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Відповідно до ч.1 ст.102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. б ст.102-1 ЗК України, строк користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови (суперфіцій) не може перевищувати 50 років»

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» спадкоємці після прийняття спадщини та державної реєстрації права власності на земельну ділянку мають протягом одного місяця повідомити про це орендаря в порядку, визначеному ст. 148-1 Земельного кодексу України. За наявності волевиявлення обох сторін можливе укладення нового договору або внесення змін до старого в частині зміни орендодавця.

Звернув увагу суду, що він в повному обсязі виконав вимогу стосовно своєчасного повідомлення в місячний термін з моменту оформлення на своє ім`я права власності на земельну ділянку (пай). Доказом повідомлення відповідача про зміну власника являється претензія від 10.07.2023 року.

Зважаючи на той факт, що відповідач грубо ухиляється від добровільного вирішення спору, не надає йому примірник договору емфітевзису, не бажає здійснювати оплату за користування землею, та не бажає вносити зміни або укладати нову редакцію договору емфітевзису у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки вважає, що його права були порушені, і користуючись наданим йому правом на судовий захист бажає захистити свої права шляхом звернення до суду та повернення йому земельної ділянки.

Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 17.08.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

03.11.2023 року на адресу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від представника відповідача СТОВ «Агрофірма «Еліта Придніпров`я» адвоката Остахова В.П. надійшов відзив на позову заяву в якому він просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Також у відзиві зазначив, що позовна заява обґрунтована тим, що позивач є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Позивачем було прийнято спадщину та оформлено спадкові права, відповідно, станом на день подання позову, він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4, 0044 га, кадастровий номер: 3524681300:02:000:0356, що розташована та території Деріївської сільської ради Онуфрїївського району Кіровоградської області. При цьому, 30.06.2016 року, за життя, ОСОБА_3 , уклала договір емфітевзису з СТОВ «Агрофірма «Перлина Придніпров`я». Позивач, вважає, що він, як новий власник земельної ділянки, позбавлений права користуватись спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим звернувся до суду. Проте, з такими доводами позовної заяви представник відповідача не погоджується виходячи з наступного.

Дійсно, 30.06.2016 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров`я» (Емфітевт) та ОСОБА_3 було укладено договір емфітевзису, який було посвідчено приватним нотаріусом Онуфріївського районного нотаріального округу Цибульським Г.В.

Відповідно до п. 1.1. договору ОСОБА_3 передала СТОВ «Агрофірма «Еліта Придніпров`я» право володіння і користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4, 0044 га, кадастровий номер: 3524681300:02:000:0356, що розташована та території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області на строк установлений в цьому договорі.

Відповідно до п. 2.1. договору, сторони домовилися про те, що Емфітевт володіє та користується земельною ділянкою на підставі даного договору протягом 200 (двохсот) років, до 30 червня 2216 року.

Пунктом 2.2. договору визначено, що Емфітевт має право приступати до використання земельної ділянки після реєстрації права користування, яку проводить приватний нотаріус, що посвідчує даний договір.

В той же день, 20.06.2016 року, речові права (право користування) на зазначену земельну ділянку були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Онуфріївського районного нотаріального округу Цибульським Г.В.

Отже, СТОВ «Агрофірма «Еліта Придніпров`я» набуло права володіння і користування спірною земельною ділянкою.

Пунктом 9.1. договору визначено, що зміна власника земельної ділянки не впливає на чинність даного договору та/або його зміст. Всі права і обов`язки Власника за цим договором переходять до нового власника земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після неї відкрилась спадщина, зокрема, на спірну земельну ділянку. Спадщину прийняв позивач - ОСОБА_1 , про що отримав свідоцтво про право на спадщину від 23.06.2023 року. Після оформлення спадкових прав на спірну земельну ділянку, позивач дізнався про існування договору емфітевзису. Йому це не сподобалось і він вирішив витребувати її він правомірного користувача, відповідача по справі, шляхом звернення до суду.

Отже, незважаючи на зміну власника земельної ділянки. Договір зберігає свою чинність, і сторони (позивач і відповідачі) зобов`язані виконувати його умови. Такі вимоги позовної заяви як зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у вільному користуванні спірною земельною ділянкою а також скасування державної реєстрації права користування, при наявності дійсного договору емфітевзису, не можуть бути задоволені.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Відповідно до статті 1 Закону "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір, відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно положень ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положеннями ч. 4 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Як вже зазначалось, інше, договором не передбачено, навпаки, пунктом 9.1 також визначено, що зміна власника земельної ділянки не впливає на чинність Договору та/або його зміст. Статтею 148 -1 Земельного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.148-13К України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Отже, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження договірних відносин за укладеним до переходу права власності договором. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 146/350/20(61-10491 св20) від 28 квітня 2021 року у справі №341/245/19(61- 215св2І). Позивач посилається на те, що він виконав свій обов`язок надіславши заяву-претензію. Проте ця заява-претензія містить вимогу повернути земельну ділянку, та не містить даних про розрахунковий рахунок заявника та/або інші відомості, які дозволяють сплачувати йому орендну плату. Таким чином, обов`язок нового власника не можна вважати виконаним повністю.

Позивач, в позовній заяві, посилається на те, що, нібито, договір емфітевзису не може бути укладено на 200 років, а лише, максимум на 50 років. Проте такі твердження позивача зроблені у зв`язку з повним незнанням вимог чинного законодавства, яке регулює дані відносини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини щодо оренди землі, є Закон України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладаючи договір емфітевзису земельної ділянки від 30.06.2016 року, сторони на власний розсуд погодили його умови, зокрема, строк його дії.

Відповідно до п. 6.3 Договору розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», № 2498-УІН, від 10.07.2018 року, який набрав чинності 01.01.2019 року, частину шосту статті 102-1 ЗК України викладено в новій редакції:

"6. Строк користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також строк користування земельного ділянкою державної чи комунальної власності для забудови (суперфіцій) не може перевищувати 50 років";

Таким чином, всі договори емфітевзису укладені після набрання чинності 01.01.2019 року Закону України № 2498-УІН «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування в масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні » обмежені терміном - 50 років , у тому числі і на земельні ділянки приватної форми власності. До вказаної дати такий максимальний строк передбачався лише для договорів, об`єктом якого були земельні ділянки державної або комунальної власності. Земельні ділянки приватної власності до набрання чинності Законом № 2498 можна було передавати в користування за договором емфітевзису на будь-який строк (хоч на 500 чи 1000 років) або і взагалі строк дії договору не вказувати. В останньому випадку договір емфітевзису вважався укладеним на невизначений строк, і кожна із сторін могла відмовитися від договору емфітевзису, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік (ст. 408 ЦК України).

Однак з 01.01.2019 (дата початку дії Закону № 2498) обмеження строком у 50 років поширено і на договори емфітевзису, укладені стосовно земельних ділянок приватної власності. Разом із тим, з огляду на закріплений у ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України принцип незворотності дії Законів у часі (крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи) вважаємо, що положення щодо максимального строку дії емфітевзису для приватних земельних ділянок не поширюються на договори, які були укладені та були чинними до 01.01.2019. Спірний договір було укладено 30.06.2016 року, і на час його укладання чине законодавство не містило обмежень у тривалості чинності договорів емфітевзису. Тому посилання позивача на строк дії договору, як порушення законодавства не заслуговують на увагу.

Щодо оплатності договору емфітевзису представник відповідача зазначив, що пунктом 3.1. договору визначено, що передача прав володіння та користування земельною ділянкою здійснюється за плату, розмір якої становить 50 000 грн., які емфітевт сплатив власнику до укладення даного договору, що сторони підтверджують шляхом підписання даного договору.

В Земельному кодексі України взагалі не йдеться про оплатність/безоплатність емфітевзису. В ч. 4 ст. 1021 ЗКУ, щоправда, міститься вказівка, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (тобто емфітевзису) здійснюється відповідно до ЦКУ з урахуванням вимог ЗК України також немає імперативної норми, що договір емфітевзису є оплатним чи навпаки безоплатним.

Частиною 2 ст. 409 ЦК України передбачено лише, що власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строк її виплати встановлюються договором. Разом з тим, в ч. 2 ст. 410 ЦКУ вказано, що землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом. Вочевидь, вказаний обов`язок землекористувача є кореспондуючим праву власника на отримання плати за емфітевзис. Водночас, правова конструкція «має право» означає, що особа може як виконати певну модель поведінки, яка слідує за вказаною правовою конструкцією, так і утриматися від такого виконання. При цьому і в першому, і в другому випадку особа не порушуватиме закону, атому діятиме правомірно.

Якщо спроектувати це на право власника одержувати плату за емфітевзис, то правомірним буде як визначення розміру такої плати в договорі (тобто реалізація власником свого права), так і відсутність плати за емфітевзис (утримання власником від реалізації вказаного права). Тобто, закріплений в ч. 2 ст. 410 ЦКУ обов`язок землекористувача вносити плату за емфітевзис виникає тоді, коли власник реалізував своє право на отримання такої плати, і сторони в договорі погодили її розмір, форму, умови, порядок та строки виплати. Відповідно, обов`язок землекористувача вносити плату за емфітевзис відсутній у разі утримання власником від реалізації його права на отримання такої плати, що виражається застереженням в договорі про безоплатність емфітевзису.

З огляду на вищевикладене, враховуючи принцип для осіб приватного права «дозволено все, що прямо не заборонено законом» (ст. 19 Конституції України) та заіфіплений в статтях 3, б, 627 ЦКУ принцип свободи договору, який полягає, в тому числі, у вільному визначенні сторонами умов договору, можна констатувати, що договір емфітевзису за домовленістю сторін може бути як оплатним, так і безоплатним. На даний час жодними законодавчими нормами не встановлено ні мінімального, ні максимального розміру плати за користування землею за договором емфітевзису. Також законодавство не містить положень щодо залежності такої плати від нормативної грошової оцінки землі або інших кількісних показників. Тому сторони договору емфітевзису визначають розмір та порядок визначення такої плати на свій розсуд. При цьому законодавством не вимагається здійснювати оплату за договором емфітевзису періодично (за місяць, квартал, рік). Це означає, що за домовленістю сторін плата за користування земельною ділянкою може бути здійснена одноразово за весь строк дії договору емфітевзису, вноситись за певний період часу або сплачуватись шляхом поєднання обох названих варіантів. Отже, посилання позивача в позові на те, що йому, як новому власнику земельної ділянки відповідач повинен сплачувати орендну плату не ґрунтується на умовах договору та вимогах чинного законодавства.

Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 04.12.2023 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримав та просив його задовольнити. Надав пояснення згідно поданого до суду позову.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити. Надав пояснення згідно поданого до суду відзиву на позов.

Третя особа Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, представник третьої особи ОСОБА_6 надіслав до суду листа про розгляд справи без їх участі.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно дост. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно дост.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3,4ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що 30 червня 2016 року між власником земельної ділянки ОСОБА_3 та СТОВ «АФ «Еліта Придніпров`я» укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,0044 га, кадастровий номер: 3524681300:02:000:0356, що розташована та території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусов Онуфріївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Цибульським Г.В. за реєстровим № 327. /а.с. 89-94, 130-148/.

23 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки площею 4,0044 га, кадастровий номер: 3524681300:02:000:0356, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, що належала спадкодавцеві на підставі копії акту серії КР № 086494, виданого Онуфріївською районною державною адміністрацією 15 квітня 2005 року та зареєстрував своє право власності на спірну земельну ділянку /а.с.20, 21/

10 липня 2023 року позивачем ОСОБА_1 на адресу відповідача СТОВ «Агрофірма «Еліта Придніпров`я» було надіслано заяву-претензію, згідно якої він надав підтвердження свого права на земельну ділянку, та запропонував відповідачу в добровільному порядку повернути належну йому земельну ділянку, виплатити плату за користування землею з моменту відкриття спадщини, тобто з 12.11.2022 року, а також надати йому примірник договору емфітевзису. Крім того запропонував внести зміни до договору щодо власника спірної земельної ділянки /а.с. 8-16/.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону.

Відповідно дост.102-1 ЗК Україниправо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно доЦК України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно доЦК Україниз урахуванням вимог цьогоКодексу. За домовленістю сторін договори про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови можуть бути посвідчені нотаріально.

Відповідно до ч.ч.1 та 2ст. 407 ЦК України, в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч.ч.1 та 2ст. 407 ЦК України, в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік.

Згідно зіст. 410 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Згідно ч.1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зіст. 627 ЦК України, відповідно дост.6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правиламист.629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістомст.638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до ч.ч.1, 2ст.651 ЦК Українизміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Цивільний кодекс Українине встановлює істотних умов для договору емфітевзису, тому при укладенні цього договору треба виходити з загальноприйнятих істотних умов для договорів (ст.638 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір емфітевзису містить істотні умови договору, а саме: предмет, ціну та строк дії.

Враховуючи, що оспорюваний договір укладено за взаємною згодою між попереднім власником ОСОБА_3 та СТОВ "Агрофірма "Єліта Придніпров`я", що підтверджується особистими підписами, суд придодить до висновку про те, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення його права власності як спадкоємця і нового власника на спірну земельну ділянку відповідачем.

Доводи представника позивача про те, що померла ОСОБА_3 кошти по договору не отримувала, а договір укладений з порушенням вимог законодавства не знайшло підтвердження в судовому засіданні та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до положень ч.1ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст.78 ЦПК України)

Доданий до позовної заяви диск на якому міститься аудіозапис розмови невідомих чоловіка та жінки щодо договору емфітевзису земельної ділянки, суд не бере до розгляду, оскільки позивачем та його представником не доведено, що він стосуєся предмета доказування /а.с. 38/.

Відповідно дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі наведеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що спосіб захисту обраний позивачем, порушує права відповідача, крім того заявлені вимоги спростосовуються матеріалами справи в сукупності та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому позовні вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом повернення земельної ділянки її власнику, скасування державної реєстрації задоволеню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року.

На підставі ст.141ЦПКУкраїни стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати понесені позивачем, які складаються з судового збору слід залишити за ним.

Керуючись ст.ст.12,13,53, 54, 81,141,258,259,263,265,273,354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров`я», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом повернення земельної ділянки її власнику, скасування державної реєстрації відмовити.

Судові витрати по справі залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Кропивницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Лях