Постанова

від 08.01.2024 по справі 904/1876/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1876/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Дарміна М.О.,

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від позивача: Юрченко І.О., посвідчення № 1286 від 12.03.2018 р., адвокат;

від скаржника: Тропіна О.М., посвідчення №2911 від 26.03.2021 р., адвокат;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 року (повний текст складено 15.09.2023 року) у справі №904/1876/23 (суддя Ярошенко В.І.)

за позовом Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ

про стягнення вартості втраченого майна,-

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ", м. Дніпро

до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ, м. Дніпро

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Українсько-американське товариство з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ (далі позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, УА ТОВ УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ (далі відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ), в якому просив суд стягнути вартість втраченого майна у розмірі 5 388 133, 83 грн.

ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ звернулось до суду з зустрічним позовом, в якому просило суд визнати недійсним договір № 16 відповідального зберігання від 29.08.2003 року, укладений між Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ та Відкритим акціонерним товариством ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 року у справі №904/1876/23 первісний позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ (49049, м. Дніпро, вул. Верхоянська, буд. 49; ідентифікаційний код 13417954) на користь Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ (49049, м. Дніпро, вул. Верхоянська, буд. 49; ідентифікаційний код 31659516) вартість втраченого майна у розмірі 5 388 133, 83 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 80 822, 10 грн.

Провадження у справі № 904/1876/23 за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ про визнання договору недійсним закрито.

Рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується, і не заперечувалось учасниками спору, що в провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/4194/20 за позовом Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ про стягнення штрафу у сумі 538 813, 38 грн. у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 16 на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року в частині повного та своєчасного повернення обладнання, переданого на зберігання, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № 16 від 29.08.2003 року.

У згаданій справі вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № 16 від 29.08.2003 року обґрунтовувались доводами, які аналогічні доводам зустрічної позовної заяви у даній справі.

Вказаним рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 року, у задоволенні вимог за зустрічним позовом ТОВДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ про визнання недійсним договору від 29.08.2003 року відмовлено; первісний позов Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ про стягнення 538 813, 38 грн. задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 31.08.2021 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 року у справі № 904/4194/20 залишено без змін.

Враховуючи в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року у справі № 904/4194/20, а також докази даної справи, суд дійшов висновку про втрату відповідачем за первісним позовом переданого йому на зберігання майна вартістю 757 268,78 грн. та наявністю підстав для стягнення вартості вказаного майна, яка визначена з коригуванням на індекс інфляції.

При цьому, суд зазначив, що:

- чіткий опис та вартість майна в загальному розмірі 757 268, 78 грн. (з зазначенням вартості окремо по позиціях) були узгоджені сторонами як під час укладення договору, що зазначено у пункті 1.2 договору, а також у переліку майна, переданого на зберігання, що є додатком до договору, а також безпосередньо і при передачі майна на зберігання за актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року, який не містить жодних застережень/заперечень стосовно наведеного у акті опису фактичної кількості та вартості переданого на зберігання майна та вартості як кожної позиції, так і в цілому вартості майна, що посвідчено підписами та печатками обох сторін;

- матеріали даної справи не містять належних, допустимих та вірогідних доказів повернення позивачу спірного майна або знаходження у нього спірного майна, переданого по Акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року. В сукупності з встановленими судом обставинами та наявними у справі доказами наведене свідчить про втрату відповідачем за первісним позовом переданого на зберігання майна вартістю 757 268,78 грн.;

- посилання відповідача за зустрічним позовом на те, що дані бухгалтерського обліку ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ не містять будь-якої інформації про фактичне приймання на облік відповідного обладнання, що також підтверджується і даними Звіту про основні показники діяльності підприємства за 2003 рік (форма № 1 підприємництво (коротка)), а також посилання на Аудиторський висновок про достовірність фінансової звітності та аналіз фінансового стану за 2003 рік ВАТ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ, складений 09.03.2004 року незалежним аудитором Чемерис Л.І. є необґрунтовані та безпідставні.

Суд вказав, що наслідком протиправної поведінки відповідача за первісним позовом є шкода в розмірі вартості втраченого майна 757 268, 78 грн., і така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача за первісним позовом, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним взятого на себе обов`язку зі зберігання майна, обумовленого як договором, так і приписами ст. ст. 151, 413 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на момент укладення договору та передачі майна на зберігання по Акту), та ст. ст. 526, ч. 1 ст. 938, ст. 942 Цивільного кодексу України (який розповсюджує свою дію на подальші правовідносини сторін за договором з набуттям ним чинності з 01.01.2004 року).

Суд також зазначив, що вина Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ у заподіянні шкоди Українсько-американському товариству з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ презюмується, оскільки у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини.

За доводами суду першої інстанції у відповідача за первісним позовом виник обов`язок з відшкодування на користь позивача за первісним позовом вартості майна, переданого на зберігання в сумі 757 268,78 грн., з коригуванням вказаної суми на індекс інфляції за період з 01.09.2003 року по 30.06.2020 року, як збитків, зумовлених втратою переданого йому на зберігання майна.

Право на відшкодування збитків виникло у позивача за первісним позовом з моменту спливу 7-денного строку з отримання вимоги від 13.07.2020 року, яка отримана відповідачем за первісним позовом 23.07.2020 року, що, зокрема, встановлено і у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року у справі № 904/4194/20.

Вказані обставини в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиційними в контексті і даного спору.

Суд врахував, що строк виконання зобов`язання щодо сплати вартості втраченого майна для Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ сплив 30.07.2020 року (включно), а тому з 31.07.2020 року у позивача за первісним позовом виникло порушення права на отримання спірних коштів, у зв`язку з чим саме з 31.07.2020 року розпочав свій перебіг загальний (трирічний) строк позовної давності щодо вказаних вимог, який станом на момент звернення позивача за первісним позовом до суду у даній справі (12.04.2023 року) не сплив. Тому у суду відсутні підстави для застосування такого строку.

Щодо зустрічних позовних вимог суд, посилаючись на преюдиційне рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року у справі № 904/4194/20, вказав, що спір у справі № 904/4194/20 вирішено між тими ж сторонами, що і у даній справі, тому наявні підстави для закриття провадження у даній справі за зустрічним позовом в силу п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ оскаржило його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції допущено процесуальні порушення під час розгляду його заяв (клопотань) про витребування доказів, про падання додаткового строку на подання заперечень на відповідь на відзив за основним позовом, про призначення експертизи, поновлення процесуальних строків для подання додаткових доказів, поданих разом з заявою про внесення змін до зустрічного позову.

Скаржник вказує, що ухвала суду від 09.08.2023 року, якою дані процесуальні питання було вирішено, є незаконною та необґрунтованою, прийнятою за неналежно встановлених судом обставин. Суд зазначив, що ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, що також є порушенням п.п.2,9 ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт викладає свої доводи щодо необхідності задоволення його клопотань та за змістом апеляційної скарги просить суд:

- прийняти, розглянути та задовольнити клопотання і заяви, що подані разом з апеляційної скаргою, та зазначені у ній, зокрема: заяву про призначення технічної експертизи документа; про звернення до компетентного органу Сполучених Штатів Америки через Міністерство юстиції України з судовим дорученням про отримання доказів на підставі Конвенції про отримання доказів; про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

- задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ (код ЄДРПОУ 13417954) та виключити з числа доказів поданийУкраїнсько-американським товариством зобмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ (код ЄДРПОУ 31659516) документ під назвою АКТ сдачи-приемки имущества на ответственное хранение от 29.08.2003;

- долучити до матеріалів справи докази, що додані до апеляційної скарги.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті додаткових доказів, які подані ним разом із заявою про зміну підстав позову.

За доводами скаржника суд першої інстанції безпідставно послався на наявність преюдиційних фактів щодо встановленої у судовому порядку у іншій справі дійсності спірного договору.

Щодо цього скаржник наводить свої доводи про відсутність у Українсько-американського товариства зобмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ станом на дату звернення до суду повноважного складу учасників товариства, що унеможливлює право вказаної юридичної особи на звернення.

Апелянт зазначає, що:

- станом на дату укладення спірного договору, ОСОБА_1 який його підписав, не був керівником ВАТ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ, правонаступником якого є скаржник, що спростовує факт укладення такого договору відповідачем;

- відсутність у скаржника АКТа сдачи-приемки имущества на ответственное хранение от 29.08.2003 унеможлилює довести суду його недійсність інакше, ніж шляхом проведення технічної експертизи документа, в призначенні якої суд першої інстанції відмовив.

Також скаржник наводить доводи щодо інших процесуальних порушень суду, які аналогічні його доводам, викладеним в апеляційних скаргах на ухвали господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 09.08.2023 року та від 07.09.2023 року, за якими вже відбувся апеляційний перегляд і ухвали даною колегією суддів залишені без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ" спростовує її доводи. Вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

У судовому засіданні 08.01.2024 року були присутні представники сторін, які надали відповідні пояснення.

До початку судового засідання з розгляду даної апеляційної скарги від представника апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження з розгляду даної апеляційної скарги до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні №1202341660001122, відкритого ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, про що постановити ухвалу.

В судовому засіданні 08.01.2024 року зазначене клопотання було обговорено і судом апеляційної інстанції протокольною ухвалою відхилено.

Колегія суддів зазначає, що зупинення провадження у справі відповідно до ч.5 ст.227 Господарського процесуального кодексу України є обов`язком суду у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Докази у даній справі дозволяють визначитись щодо законності оскаржуваного рішення, підстав для зупинення апеляційного провадження колегія суддів не вбачає, оскільки наявність кримінального провадження, про яке зазначає скаржник, не є в розумінні вказаної норми права вирішенням іншої справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом первісного позову є вимога Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ про стягнення вартості втраченого майна, яке передано позивачем за первісним позовом Товариству з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ за договором відповідального зберігання №16 від 29.08.2003 року.

Сторонами не заперечується і підтверджується матеріалами справи, що господарським судом Дніпропетровської області розглядалась справа №904/4194/20 за позовом Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ до Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ про стягнення неустойки у вигляді штрафу у сумі 538 813, 38 грн. у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 16 на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року в частині повного та своєчасного повернення обладнання, переданого на зберігання.

Також у цій справі суд розглянув зустрічні позовні вимоги за зустрічним позовом ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ про визнання недійсним договору № 16 на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року.

За змістом рішення суду у даній справі від 23.12.2020 року, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 року та постановою Верховного Суду від 31.08.2021 року, первісний позов судом задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено (том 1 а.с.29-77).

Під час розгляду справи № 904/4194/20 судовими інстанціями встановлені обставини щодо наявності між сторонами діючого договору відповідального зберігання майна № 16 від 29.08.2003 року, встановлено факт передачі майна, його вартість і невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ вимоги Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ щодо повернення переданого на зберігання майна, яку ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ отримало 24.04.2020 року, що, в свою чергу стало підставою для стягнення з ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ неустойки за порушення виконання зобов`язання.

На думку колегії суддів при вирішенні даного спору у справі, що переглядається, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що в силу ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в згаданій господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Є вірними доводи суду про те, що преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, є встановленими в судовому порядку ті обставини, які апелянт зазначає за доводами апеляційної скарги та зазначав у зустрічній позовній заяві про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна № 16 від 29.08.2003 року, а саме:

- щодо повноважень особи, яка підписала договір від імені ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ;

- щодо дійсності вказаного договору з тих же підстав, які є предметом зустрічної позовної заяви у даній справі №904/1876/23;

- щодо фактичного передання Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ Товариству з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ майна на зберігання та його вартості.

З вказаних судових рішень по справі № 904/4194/20 та матеріалів даної справи №904/1876/23 вбачається, що 29.08.2003 року між Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ в особі генерального директора Моісеєнко Б.В., який діє на підставі Статуту (сторона-1) та Відкритим акціонерним товариством ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ в особі голови правління Даниленко В.А. (сторона-2) укладено договір відповідального зберігання майна № 16 (далі - договір), який посвідчено також печатками обох сторін.

Відповідно до пункту 1.1. договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає на відповідальне зберігання сторони - 1, майно, зазначене в додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору, і зобов`язується повернути це майно.

Згідно додатку № 1 до договору до майна, яке передано на зберігання, відноситься:

- одноножевий різак SEYPA 115PMC PMC № 2 808 вартістю 63 158, 657;

- двокольорова офсетна машина Man Roland 202 ТОВ 1998 вартістю 82 653, 25 грн,

- стіл генерал 1 271, 01грн,

- стіл навігатор бис 1 514, 06 грн,

- стіл- циліндрова печатна машина Victoria-1040 8 771, 26 грн,

- візок гідравличний ручний з під`ємними вилами- 1 087, 62 грн,

- чотирьохкольорова офсетна машина Miller 530 744, 26 грн,

- позолотний прес Heidelberg Original 57 851, 13 грн,

- проявочний процесор для офсетних пластин Danagraf DG 10 216, 82 грн.

Вартість майна, переданого на зберігання, складає 757 268, 78 грн. та підлягає коригуванню на індекс інфляції, що встановлено Національним банком України в період зберігання майна (п. 1.2 договору).

Місцем зберігання майна є: м. Дніпропетровськ, вул. Верхоянська, 49. Передача майна на зберігання оформлюється актом приймання-передачі (п.п. 1.3, 1.4 договору).

Розмір винагороди, який сторона-1 виплачує стороні-2 за зберігання майна, встановлюється в розмірі 1 500, 00 грн. на рік, без ПДВ (п.2.1 договору).

Згідно розділу 3 договору сторона - 2 зобов`язана вживати усіх заходів, які необхідні для збереження майна сторони-1; нести відповідальність за втрату, недостачу чи пошкодження майна у відповідності до умов цього договору; повернути прийняте на зберігання майно на першу вимогу сторони - 1; сплатити послуги по зберіганню (п.п.3.1, 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, він вступає в силу з моменту фактичної передачі майна на зберігання за актом здачі-приймання та діє до моменту витребування майна стороною-1.

Сторона-2 зобов`язана повернути зі зберігання майно протягом семи днів з моменту отримання від сторони-1 вимоги про повернення такого майна (п. 5.2 договору).

У разі порушення строку повернення майна, що передбачено п. 3.1.2 та п.5.2. договору, сторона-2 сплачує стороні-1 неустойку (штраф) в розмірі 10 % (десяти відсотків) від вартості майна, переданого на зберігання, з урахуванням коригування такої вартості на індекс інфляції, відповідно до п. 1.2 договору, по день оплати неустойки (штрафу) включно.

29.08.2003 року між Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ в особі генерального директора Моісеєнко Б.В., який діє на підставі Статуту, та Відкритим акціонерним товариством ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ в особі голови правління Даниленко В.А. складено Акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання, який також посвідчено печатками обох сторін.

Відповідно до Акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року, на зберігання Відкритому акціонерному товариству ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ позивачем передано на зберігання наступне майно загальною вартістю 757 268,78 грн.:

- одноножевий різак SEYPA 115PMC PMC № 2 808 вартістю 63 158, 657;

- двокольорова офсетна машина Man Roland 202 ТОВ 1998 вартістю 82 653, 25 грн,

- стіл генерал 1 271, 01грн,

- стіл навігатор бис 1 514, 06 грн,

- стіл- циліндрова печатна машина Victoria-1040 8 771, 26 грн,

- візок гідравличний ручний з під`ємними вилами- 1 087, 62 грн,

- чотирьохкольорова офсетна машина Miller 530 744, 26 грн,

- позолотний прес Heidelberg Original 57 851, 13 грн,

- проявочний процесор для офсетних пластин Danagraf DG 10 216, 82 грн.

16.04.2020 року Українсько-американське товариство з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ вимогу про повернення в семиденний строк з дня її пред`явлення комплексу поліграфічного обладнання.

Додатком до вимоги є договір на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року та копія Акту приймання-передачі майна від 29.08.2003 року.

Також, у вказаній вимозі позивачем зазначено, що у випадку неможливості повернути майно, яке зазначено в Акті приймання-передачі майна від 29.08.2003 року до договору відповідального зберігання від 29.08.2003 року, позивач просить повернути аналогічну кількість майна такого самого технічного призначення та такої самої якості, або сплатити вартість майна.

Зазначена вимога отримана відповідачем за первісним позовом 24.04.2020 року (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 4900081335767/4910600464400, роздруківка з сайту Укрпошти, що знаходиться у справі. Цей же факт встановлено і рішенням суду у справі №904/4194/20.

13.07.2020 року позивач за первісним позовом повторно направив на адресу відповідача вимогу про повернення переданого на зберігання комплексу поліграфічного обладнання.

Також у вказаній вимозі Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ зазначено, що у випадку неможливості повернути майно, яке зазначено в Акті приймання-передачі майна від 29.08.2003 року до договору відповідального зберігання від 29.08.2003 року, товариство вимагає від ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ сплатити вартість зазначеного майна з урахуванням коригування такої вартості на індекс інфляції відповідно до умов п. 1.2 та 4.1 договору.

Вказана вимога направлена позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом, що підтверджується накладною поштової установи 4906402894621, описом вкладення у лист та фіскальним чеком поштової установи від 14.07.2020 року. Ці факти також встановлені рішенням суду у справі №904/4194/20.

У зазначений в вимогах позивача за первісним строк ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ майно, яке передано на зберігання, не повернуло.

Позивач за змістом первісного позову вказував, що вартість майна, зазначена в договорі у сумі 757 268, 78 грн., відкоригована позивачем відповідно до умов пункту 1.2 договору на загальний сукупний індекс інфляції 7, 11521981% за період з вересня 2003 року по червень 2020 року, внаслідок чого загальна вартість майна станом на подачу первісного позову складає 5 388 133, 83 грн.

Оскільки передане на відповідальне зберігання майно не було повернуто позивачу за первісним позовом, останній наголошує на обумовленому законом і договором обов`язку відповідача за первісним позовом відшкодувати Українсько-американському товариству з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ вартість втраченого майна у розмірі 5 388 133, 83 грн.

За доводами апеляційної скарги апелянт спростовує як встановлені судом фактичні обставини справи, так і обов`язок скаржника повернути майно або сплатити його вартість у визначеному позивачем розмірі.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що суперечать дійсним обставинам справи, в тому числі і встановленим рішенням суду у справі №904/4194/20, суперечать приписам діючого законодавства і щодо цього звертає увагу на наступне:

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На час укладення спірного договору та передачі майна на зберігання за відповідним Актом діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року.

Згідно із ч.2 ст. 4 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (в редакції на день укладення договору) підставами виникнення цивільних прав і обов`язків можуть бути угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч і не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 151 Цивільного кодексу УРСР 1963 року визначено, в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Також, статтею 413 Цивільного кодексу УРСР 1963 року було передбачено, що за договором схову одна сторона (охоронець) зобов`язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), а Цивільний кодекс Української РСР, відповідно, втратив чинність (п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, оскільки договір відповідального зберігання майна № 16 від 29.08.2003 року укладено між сторонами в період дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року, проте, права та обов`язки за ним продовжили існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України 01.01.2004 року, тому до прав та обов`язків за вказаним договором підлягають застосуванню саме норми Цивільного кодексу України, в контексті спірних правовідносин, які виникли і продовжують існувати в призмі укладеного договору, який за своєю правовою природою є договором зберігання.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина перша статті 937 Цивільного кодексу України передбачає, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Отже, за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу.

Особливість реальних договорів визначена частиною другою статті 640 Цивільного кодексу України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

З метою визначення наявності між сторонами правовідносин за договором зберігання, суду належить виходити з дійсного змісту документа, на підставі якого доказується факт укладення такого договору та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами.

Згідно ч.ч.2,3 ст.937 Цивільного кодексу України прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ст.942 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною першою статті 948 Цивільного кодексу України визначено, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Отже, одержання поклажодавцем згідно абзацу третього частини першої статті 937 Цивільного кодексу України від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа слугує належним доказом укладення договору, та достатньою гарантією захисту прав сторін договору від можливих порушень.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, на зберігання Відкритому акціонерному товариству ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ) позивач за первісним позовом передав на зберігання майно загальною вартістю 757 268,78 грн.

Враховуючи те, що зберігання вказаного майна продовжувалось і після набрання чинності Цивільним кодексом України, у відповідача за первісним позовом, як зберігача, в силу приписів ст. 942 Цивільного кодексу України та умов договору, продовжився обов`язок зберігання майна, переданого позивачем за первісним позовом по Акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 29.08.2003 року.

Як вказано вище, відповідно до п.5.1 договору, він вступає в силу з моменту фактичної передачі майна на зберігання за актом здачі-приймання та діє до моменту витребування майна стороною-1.

Враховуючи умови п. 5.2 договору сторона-2 зобов`язана повернути зі зберігання майно протягом семи днів з моменту отримання від сторони-1 вимоги про повернення такого майна. Така вимога від 16.04.2020 року була направлена позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом та отримана останнім 24.04.2020 року, докази чого наявні в матеріалах справи.

Також, як вже було зазначено, факт отримання відповідачем за первісним позовом 24.04.2020 року вимоги про повернення майна встановлено судовим рішенням від 23.12.2020 року у справі №904/4194/20.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, строк зберігання переданого на зберігання майна вартістю 757 268,78 грн., припинився в розумінні як умов укладеного між сторонами договору, так і відповідно до згаданих норм цивільного кодексу України.

Відповідач за первісним позовом зобов`язаний був повернути передане на зберігання майно вартістю 757 268,78 грн. у семиденний строк з моменту отримання вимоги від 16.04.2020 року, чого ним зроблено не було і належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України щодо повернення спірного майна матеріали даної справи справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2020 року позивач за первісним позовом повторно направив на адресу відповідача за первісним позовом вимогу про повернення переданого на зберігання комплексу поліграфічного обладнання, яка отримана ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ 23.07.2020 року.

Таким чином, граничний термін виконання договору та повернення майна для відповідача за первісним позовом становить 30.07.2020 року.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.951 Цивільного кодексу України унормовано, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Оскільки матеріали справи не містять як належних, допустимих та вірогідних доказів повернення позивачу спірного майна, з урахуванням обставин, встановлених під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає законним висновок суду першої інстанції про стягнення вартості переданого на зберігання майна з відповідача за первісним позовом на користь Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ.

Щодо вартості спірного майна колегія суддів звертає увагу на наступне:

У пункті 1.2. договору сторони дійшли згоди щодо вартості майна, переданого на зберігання, яка підлягає коригуванню на індекс інфляції, встановлений НБУ в період зберігання майна.

В рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року у справі №904/4194/20 встановлено, що зазначена в договорі вартість майна у сумі 757 268,78 грн. відкорегована Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ відповідно до п.1.2 договору на загальний сукупний індекс інфляції 7,11521981% за період з вересня 2003 року по червень 2020 року та складає 5 388 133,83 грн.

Колегія суддів зауважує, що саме виходячи з вартості майна 5 388 133,83 грн. було розраховано Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ розмір неустойки, яка стягнута на його користь згаданим рішенням суду.

Суд першої інстанції докладно дослідив та ще раз перевірив проведений розрахунок вартості втраченого майна. Доводи суду щодо цього апелянт не спростував.

Отже, висновки оскаржуваного рішення про задоволення первісного позову є законними, обґрунтованими та скаржником не спростовані.

Щодо посилання скаржника на порушення, допущені судом першої інстанції при вирішенні процесуальних питань, які по суті викладені судом в ухвалах від 09.08.2023 року та від 07.09.2023 року, колегія суддів зазначає, що вони були предметом апеляційного перегляду за апеляційними скаргами відповідача за первісним позовом і визнані апеляційним судом необгрунтованими.

Згідно з ч.1 ст. 13, ч. ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Із змісту положень ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлені договором або законом.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено право юридичних осіб на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. ч. 1, 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення технічної експертизи Акту приймання-передачі майна від 29.08.2003 року до договору відповідального зберігання від 29.08.2003 року, що відображено в ухвалі суду від 14.12.2020 року.

Під час апеляційного перегляду справи №904/1876/23 за іншими апеляційними скаргами відповідача за первісним позовом, скаржник також заявляв аналогічне клопотання, яке відхилено колегією суддів, про що вказано в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 року у даній справі, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 року у справі №904/1876/23 залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 року у справі №904/1876/23 залишено без змін.

Отже, колегія поділяє доводи оскаржуваного рішення та вважає, що за встановлених обставин відсутні підстави для призначення технічної експертизи, про яку клопотав скаржник перед судом першої інстанції.

Так, судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

При цьому, за змістом ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як згадано вище, в судовому порядку у справі №904/4194/20 підтверджено обставини щодо передання відповідачу за первісним позовом спірного майна, його вартість, в тому числі проіндексована, встановлено факт невиконання скаржником обов`язку з його повернення на час ухвалення судом рішення у вказаній справі.

У справі, що наразі є предметом апеляційного перегляду, ці обставини не підлягають повторному доказуванню, що намагається довести апелянт за змістом апеляційної скарги.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що факт повернення майна не підтверджено, в силу ч.1 ст.951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажедавцеві втратою майна мають відшкодовуватись зберігачем, яким є скаржник.

Вказаний висновок суду апелянт не спростував, про що зазначено вище.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянт зазначає, що судом першої інстанції допущено процесуальні порушення під час розгляду його заяв (клопотань) про витребування доказів, про падання додаткового строку на подання заперечень на відповідь на відзив за основним позовом, про призначення експертизи, поновлення процесуальних строків для подання додаткових доказів поданих разом з заявою про внесення змін до зустрічного позову.

Однак ці доводи зводяться лише до незгоди з прийнятими процесуальними рішеннями суду. В порушення п.5 ч.2 ст.258 Господарського процесуального кодексу України скаржник не зазначає, у чому полягає незаконність і необґрунтованість ухвал суду першої інстанції, якими заяви (клопотання) апелянта були відхилені, в чому полягає неповнота встановлення чи неправильність обставин при винесені таких ухвал.

Скаржник без належного обґрунтування обмежується лише суб`єктивним висновком про те, що суд неповно з`ясував обставини, проте не встановлює причинного зв`язку між такими обставинами та їх значенням для вирішення спору.

Колегія суддів у зв`язку з цим зазначає, що відсутні підстави для задоволення клопотань відповідача за зустрічним позовом, про які він зазначає за змістом апеляційної скарги, а саме: про призначення технічної експертизи документа; про звернення до компетентного органу Сполучених Штатів Америки через Міністерство юстиції України з судовим дорученням про отримання доказів на підставі Конвенції про отримання доказів; про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, про виключення з числа доказів поданийУА ТОВ УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ (код ЄДРПОУ 31659516) документ під назвою АКТ сдачи-приемки имущества на ответственное хранение от 29.08.2003, про долучення до матеріалів справи доказів, що додані до апеляційної скарги.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги згідно тих доказів, які були наявні у справі на час ухвалення оскаржуваного рішення.

Оскільки аналогічні клопотання були подані відповідачем за зустрічним позовом до суду першої інстанції, обґрунтовано ним відхилені, в першу чергу з огляду на наявність преюдиційних фактів, встановлених у рішенні суду по справі №904/4194/20 та з огляду на приписи процесуальних норм щодо належності та допустимості доказів; вказані висновки суду першої інстанції є вірними, про що колегія суддів зазначила у постановах по даній справі від 08.01.2024 року при перегляді апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 року та від 07.09.2023 року у справі №904/1876/23, клопотання задоволенню не підлягають.

Щодо доводів скаржника про безпідставне закриття судом провадження у справі за зустрічною позовною заявою, то вони також визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Апелянт не спростував висновок суду про преюдиційність фактів, встановлених рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 року у справі № 904/4194/20.

Як вказано вище, що у справі № 904/4194/20 було розглянуто судом вимоги зустрічного позову ТОВ ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ про визнання недійсним договору № 16 відповідального зберігання від 29.08.2003 року, укладеного між Українсько-американським товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕХНОПРОМ-ТИПОГРАФІЯ та Відкритим акціонерним товариством ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ, правонаступником якого є скаржник.

Аналогічний спір заявлено і у справі, що наразі переглядається.

В силу п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України провадження за зустрічним позовом вірно закрито судом першої інстанції. Будь-яких порушень щодо вказаної дії суду не вбачається.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" № 63566/00, від 18.07.2006 року вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, скаржником належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У даному випадку, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОАВТОТЕХКОМПЛЕКТ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 року у справі №904/1876/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.02.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін