Рішення

від 30.01.2024 по справі 904/5844/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2024м. ДніпроСправа № 904/5844/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Cидорової Є.О.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області, м. Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", м. Дніпро

про визнання частково недійсним пункту 3.2 договору поставки № 333/173 від 21.11.2022 та стягнення 1088,60 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Інтекс Інвест", в якому просить:

- визнати недійсним пункт 3.2 договору поставки № 333/173 від 21.11.2022, укладеного між сторонами, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 7%;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" на користь Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області сплачену за договором поставки № 333/173 від 21.11.2022, укладеним між сторонами, суму податку на додану вартість у розмірі 1088,60 грн.

Судовий збір у сумі 5368,00 грн позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним включенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" податку на додану вартість за ставкою 7% до вартості товару (дизельне пальне) за договором поставки № 333/173 від 21.11.2022.

Сплату податку у складі вартості товару позивач підтверджує наданим платіжним дорученням № 763 (внутрішній номер 239439216) від 21.11.2022.

Правовими підставами позову заявник зазначає, серед іншого, статті 203, 215 217, 1212 Цивільного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 24.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 21.12.2023.

Ухвалою суду від 21.12.2023 продовжено підготовче провадження у справі до 22.02.2024 включно та відкладено підготовче засідання на 18.01.2024.

13.01.2024 від позивача через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла заява про забезпечення участі його представника Ткаченка О.В. у підготовчому засіданні, призначеному на 18.01.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду.

Ухвалою від 15.01.2024 у задоволенні заяви було відмовлено у зв`язку з відсутністю технічної можливості суду.

Ухвалою суду від 18.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 30.01.2024 о 12:20 год.

Про дату, час і місце проведення засідань суду всі учасники справи повідомлялися належним чином відповідно до вимог статей 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.

Факт належного повідомлення відповідача про призначені у справі засідання суду підтверджується довідками про доставку ухвал суду до його електронного кабінету (а.с. 63, 76, 90).

У судове засідання 30.01.2024 представники сторін не з`явились.

Від позивача 23.01.2024 через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 30.01.2024, на іншу дату у зв`язку з неможливістю прибуття його представника через тимчасову непрацездатність.

Клопотання позивача задоволенню не підлягає з огляду на положення частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За обставинами справи причини неявки представника позивача слід визнати поважними; відсутність представника позивача не перешкоджає з`ясуванню обставин у справі й вирішенню спору.

Відповідач про причини неявки свого представника суд не повідомив, відзиву на позов не надав, хоча таку можливість мав.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин суд розглядає справу за відсутності представників сторін та за наявними у справі доказами.

За результатом судового засідання 30.01.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області (далі замовник, позивач, УДССЗЗІУ у Хмельницькій області) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 333/173 від 21.11.2022 (далі договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти вказаний товар за КЕКВ 2210, КПКВК 6641010, код ДК 021:2015-09130000-9.

Найменування товару дизпаливо, одиниця вимірювання літр, кількість 320 л (п.п. 1.2 - 1.4 договору).

Пунктом 1.5 договору передбачено, що відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю і якістю з моменту фактичного отримання згідно з умовами договору (п. 2.1 договору).

За змістом пункту 3.1 договору ціна 1 літра товару - згідно з накладними на товар.

Загальна сума договору: 16640,00 грн, у тому числі ПДВ 1088,60 грн (п. 3.2 договору).

Умови оплати передбачені пунктом 4.1 договору: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар; ціна одного літра товару вказується у рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.

При ненадходженні оплати у термін, вказаний у пункті 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють у день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошті на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним (п. 4.3 договору).

За умовами пункту 4.4 договору постачальник зобов`язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортних даних, ідентифікації підпису, номенклатури та кількості ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та за наявності в нього паспорту.

Розділом 5 договору визначений порядок поставки товару.

Так, згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Місце поставки (передачі товарів): передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки (пп. 5.2.1 договору); скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін за погашеними скретч-картками вважаються виконаними. При цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пп. 5.2.2 договору).

Умови постачання товару самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документа, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 договору).

Відповідно до пунктів 10.1, 10.2 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони) і діє до 31.12.2022.

На виконання умов договору постачальник поставив замовнику товар дизпаливо Energy на загальну суму 16640,00 грн (у тому числі ПДВ 7% 1088,60 грн), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0052/0000472 від 21.11.2022 (а.с. 10).

На підставі договору та накладної № 0052/0000472 від 21.11.2022 замовник здійснив оплату товару в сумі 16640,00 грн, у тому числі ПДВ 1088,60 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 763 (внутрішній номер 239439216) від 21.11.2022 (а.с. 11).

Листом № 48/09-898 від 12.05.2023 замовник-позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", в якому з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" просив у найкоротший термін вирішити питання щодо повернення суми сплаченого ним податку на додану вартість у сумі 1088,60 грн у складі придбаного дизпалива за договором (а.с. 12).

У зв`язку з ненаданням постачальником відповіді на указане звернення позивач у порядку досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача претензію № 48/01-1162 від 30.06.2023 з вимогою повернути йому в місячний термін 1088,60 грн ПДВ, сплачених ним у складі вартості товару за договором (а.с. 13 - 16).

Указана претензія залишена відповідачем без реагування, що й стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з укладенням та виконанням сторонами договору поставки № 333/173 від 21.11.2022, наявністю/відсутністю підстав для включення до договірної ціни податку на додану вартість, а також для визнання пункту 3.2 договору недійсним у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення сплаченої суми податку на додану вартість, включеної до ціни товару.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.

Правовідносини сторін у цій справі характерні для договору поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У правовідносинах між сторонами можна припустити, що спірний договір міг бути укладений ними без включення до нього умов щодо ПДВ в сумі 1088,60 грн, розмір якого відповідає ставці 7% (16640 1088,60 = 15551,40; 1088,60/15551,40х100 = 7). При цьому хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

За змістом частини першої статті 5 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації; територіальні підрозділи; Головне управління та підрозділи урядового фельд`єгерського зв`язку; навчальні, охорони здоров`я, санаторно-курортні та інші заклади, науково-дослідні, науково-виробничі та інші установи і організації.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 619 від 14.07.2023 (далі Положення), Управління є територіальним органом центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації (Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України), ідентифікаційний код 34769728.

Управління утримується за рахунок коштів державного бюджету (п. 8).

За таких обставин недотримання сторонами при укладенні договору поставки № 333/173 від 21.11.2022 вимог податкового законодавства зумовлює наявність підстав для визнання такого договору недійсним в частині включення податку на додану вартість у сумі 1088,60 грн до загальної ціни договору, тобто для визнання недійсним пункту 3.2 цього договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання частково недійсним пункту 3.2 договору поставки № 333/173 від 21.11.2022, позивач також заявив вимогу про стягнення на його користь з відповідача сплаченої за оспорюваним договором суми податку на додану вартість у розмірі 1088,60 грн, що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Правовою підставою для задоволення вимоги про стягнення сплаченої суми ПДВ позивачем указано статтю 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .

Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Враховуючи, що відповідач отримав від позивача спірні грошові кошти у сумі 1088,60 грн без достатньої законної підстави, суд погоджується з доводами позивача про необхідність повернення йому цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, позовні вимоги визнаються судом законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 5368,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 202, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" про визнання частково недійсним пункту 3.2 договору поставки № 333/173 від 21.11.2022 та стягнення 1088,60 грн задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 3.2 договору поставки № 333/173 від 21.11.2022, що укладений між Управлінням Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", в частині включення до ціни договору 7% ПДВ у розмірі 1088,60 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, 47, офіс 206/2; ідентифікаційний код 39821153) на користь Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Хмельницькій області (29000, м.Хмельницький, вул. Героїв майдану, буд. 19/2; ідентифікаційний код 34769728) безпідставно отримані кошти в сумі 1088,60 грн, судовий збір у сумі 5368,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 09.02.2024.

Суддя І.І. Колісник