Рішення

від 08.02.2024 по справі 904/6471/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6471/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Компані Україна" (49000, м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, офіс 1; ідентифікаційний код 40726032)

до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, м. Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул. Степова, буд. 1; ідентифікаційний код 39389830)

про стягнення 210 560 грн. 44 коп.

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вуд Компані Україна" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№6089/23 від 12.12.2023) до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філія "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення 210 560 грн. 44 коп., що складає 181 335 грн. 60 коп. - заборгованості за товар, поставлений за договором поставки від 01.12.2022 №751-2, 13 600 грн. 17 коп. - пені, 12 693 грн. 49 коп. - 7% штрафу, 1 813 грн. 36 коп. - інфляційних нарахувань та 1 117 грн. 82 коп. - 3% річних.

Також просить стягнути з відповідача судові витрати, а саме: судовий збір у сумі 2 526 грн. 73 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 41 056 грн. 04 коп.

В подальшому позивачем подано клопотання/заява (вх.№64060/23 від 14.12.2023), у якому позивач зазначає, що учасниками процесу є дві особи: позивач і відповідач та наводить найменування та реквізити відповідача.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2023 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У подальшому, позивачем подано заяву (вх.№65107/23 від 20.12.2023), відповідно до якої позивачем було виправлено недоліки позовної заяви та виконано вимоги суду, зазначені в ухвалі суду від 18.12.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві (вх.№2297/24 від 15.01.2024) на позовну заяву просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та посилається на те, що: - у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з подальшим продовженням) на всій території України було введено воєнний стан; - 28.02.2022 Торгово-промислова палата України у листі №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності; - заборгованість відповідача за договором від 01.12.2022 складає 181 335 грн. 60 коп.; - встановлення режиму воєнного стану на території України істотно вплинуло на виробничі процеси відповідача та на можливість реалізації продукції, яка виробляється; - впали показники виробництва продукції, було скорочено виробництво основних концентратів, неможливим стало вивезення продукції через морські порти, відбулося перевантаження діючих маршрутів транспортування продукції підприємства на експорт; - при надходженні на рахунок відповідача коштів відповідачем в найкоротший термін буде здійснено розрахунок за договором; - прострочення виконання зобов`язання за Договором відбулось по незалежним від відповідача причинам; - штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу; - з огляду на викладене, вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 13 600 грн. 17 коп. та штрафу в сумі 12 693 грн. 49 коп. відповідач вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню; - за принципами розумності, справедливості та пропорційності відповідач вважає обґрунтованою можливість зменшення розміру інфляційних нарахувань, 3% річних на 90%, заявлені витрати на професійну правничу допомогу є занадто завищеними та не можуть братися до уваги, так як не містять достовірної та конкретної інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду від 25.12.2023 відповідачем було отримано 04.01.2024, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 63-64).

Також судом до матеріалів справи долучено роздруківку трекінгу з сайту АТ "Укрпошта" з якого вбачається, що поштове відправлення №5170003211402), в якому містився відзив на позовну заяву було прийняте для відправлення 12.01.2024.

З урахуванням викладеного, відзив на позовну заяву подано відповідачем у строк, встановлений судом.

Позивач відповіді на відзив не надав.

Отже, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Вуд Компані Україна", як постачальником, та відповідачем - Акціонерним товариством "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія", як покупцем, було укладено договір поставки від 01.12.2022 №751-2 (надалі - Договір) (а.с.12-18).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар - піддони дерев`яні (код 44140000-3 відповідно до ДК 021:2015), а покупець зобов`язується його прийняти і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах цього Договору.

Номенклатура, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару, що буде поставлятись покупцю зазначається у Специфікації. Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 2.1.1 Договору визначено, що покупець зобов`язаний на умовах, зазначених у пункті 8.2. цього договору, сплачувати за партію товару.

Постачальник має право отримати плату за поставлений товар (пункт 2.4.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору постачальник зобов`язаний поставити покупцю партію товару у повному обсязі протягом 14 календарних днів з моменту отримання постачальником заявки від покупця.

Поставка товару здійснюється постачальником на склад покупця, розміщений за адресою: вул. Степова, 1, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область, 51700 (пункт 3.2 Договору).

Датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцю, відповідно до накладної на відпуск товару (видаткової накладної) (пункт 3.3 Договору).

Відповідно до пункту 8.1 Договору загальна сума договору складає 2 185 968 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 364 328 грн. 00 коп., що відповідає загальній сумі специфікації.

Пунктом 9.1 Договору визначено, що оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі (шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений в цьому договорі.

Відповідно до пункту 9.2 Договору оплата товару здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару та підписання відповідної видаткової накладної.

Днем оплати вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (пункт 9.3 Договору).

Пунктом 15.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 27.07.2023 №2) визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 30.11.2023 (а.с. 18).

Також сторонами було підписано специфікацію №1 до Договору на загальну суму 2 185 968 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 364 328 грн. 00 коп. (а.с.15).

В матеріалах справи містяться копії заявок відповідача на поставку товару відповідно до Договору від 25.07.2023 №224/2282 та від 20.09.2023 №224/2876 (а.с. 19-20).

На виконання умов Договору позивачем здійснено поставку товару за заявками покупця на загальну суму 362 671 грн. 20 коп., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містять в матеріалах справи, а саме:

- від 14.08.2023 №236 на загальну суму 181 335 грн. 60 коп. з урахуванням ПДВ (а.с. 22);

(товар за вказаною накладною отримано уповноваженою особою відповідача за довіреністю від 09.08.2023 №193) (а.с. 24).

- від 04.10.2023 №294 на загальну суму 181 335 грн. 60 коп. з урахуванням ПДВ (а.с. 21);

(товар за вказаною накладною отримано уповноваженою особою відповідача за довіреністю від 02.10.2023 №224) (а.с. 23).

В матеріалах справи містяться також копії товарно-транспортних накладних від 14.08.2023 №236 та від 04.10.2023 №204 (а.с. 25-26).

Як вбачається, відповідачем лише частково здійснено сплату за поставлений товар в розмірі 181 335 грн. 60 коп., з урахуванням ПДВ, про що свідчить платіжна інструкція від 19.09.2023 №19/09/2023 (а.с. 27).

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору поставив відповідачу товар за його заявками, проте сплата відповідачем проведена лише частково, у зв`язку з чим у відповідача склалася заборгованість перед позивачем в розмірі 181 335 грн. 60 коп.; позивачем здійснено нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних; відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з умов Договору, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав. а саме:

- за видатковою накладною від 14.08.2023 №236 на загальну суму 181 335 грн. 60 коп. з урахуванням ПДВ - 28.08.2023 (14.08.2023 + 10 банківських днів);

- за видатковою накладною від 04.10.2023 №294 на загальну суму 181 335 грн. 60 коп. з урахуванням ПДВ - 18.10.2023 (04.10.2023 + 10 банківських днів).

Відповідачем проведено сплату лише за товар, поставлений за видатковою накладною 14.08.2023 №236 на загальну суму 181 335 грн. 60 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 19.09.2023, копія якої міститься в матеріалах справи.

З урахуванням викладеного заборгованість відповідачем перед позивачем за поставлений за Договором товар складає 181 335 грн. 60 коп.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Станом на час розгляду справи доказів сплати відповідачем позивачеві заборгованості в розмірі 181 335 грн. 60 коп. не надано, матеріали справи не містять.

При цьому, суд враховує, що у відзиві на позовну заяві відповідач погоджується з наявністю заборгованості перед позивачем за поставлений за Договором товар в розмірі 181 335 грн. 60 коп.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 181 335 грн. 60 коп. є правомірними.

Щодо нарахування пені та штрафу

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини 6 статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Як вбачається, в Договорі сторонами не визначено порядок нарахування пені та штрафу, їх розмір. Положення Договору взагалі не містять умови щодо обов`язку покупця сплатити пеню та штраф за прострочення оплати за поставлений товар.

Проте, позивачем здійснено нарахування пені та штрафу з на посиланням на частину 2 статті 231 Господарського кодексу України, так нараховано пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день виконання в розмірі 13 600 грн. 17 коп. за загальний період з 29.08.2023 по 11.12.2023 включно, а також нараховано штраф 7% в розмірі 12 693 грн. 49 коп.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

В даному випадку спір стосується відповідальності несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по сплаті вартості поставленого товару.

Отже, застосовується частина 6 статті 231 Господарського кодексу України, яка регулює виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань.

За приписом же статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Господарський суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №904/5922/17, в якій спірними були подібні умови договору, а також у постанові Великої Палати Верховного суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Згідно з Договором стягнення пені у розмірі 0,1% (за розрахунком позивача) від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, та 7% штрафу умовами Договору не передбачено, тому правові підстави для стягнення пені в сумі 13 600 грн. 17 коп. та штрафу в розмірі 12 693 грн. 49 коп. відсутні.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/2466/16 та від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається, позивачем здійснено інфляційні нарахування у розмірі 1 813 грн. 36 коп., а саме:

- за видатковою накладною від 14.08.2023 №236 за період з 29.08.2023 по 18.09.2023 в розмірі 906 грн. 68 коп. (фактично нараховано за вересень 2023);

- за видатковою накладною від 04.10.2023 №294 за період з 19.10.2023 по 11.12.2023 в розмірі 906 грн. 68 коп. (фактично нараховано за листопад 2023).

Суд погоджується з наданим розрахунком, вважає його арифметично правильним.

Також нараховано 3% річних у зв`язку із простроченням оплати за поставлений товар у розмірі 1 117 грн. 82 коп. за загальний період з 29.08.2023 по 11.12.2023 включно.

Суд погоджується з наданим розрахунком, вважає його арифметично правильним.

З урахуванням всього викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заперечень відповідача

Щодо посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, у тому числі: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Відповідно до статті 14 та частини 1 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб. ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

Схожі принципи закладено в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.

Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у статті 7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона звільняється від відповідальності за невиконання зобов`язання, якщо доведе, що невиконання сталося внаслідок перешкоди, яка знаходилась поза її контролем, та неможливо обґрунтовано очікувати, що цю перешкоду можна було передбачити в момент укладення контракту, чи уникнути або подолати її, або її наслідки. Якщо перешкода лише тимчасова, звільнення від відповідальності повинно діяти протягом такого строку, який є обґрунтованим, враховуючи наслідки дії перешкоди для виконання контракту. Сторона, яка не в змозі виконати зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на можливість виконання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не в змозі здійснити виконання, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення.

Такі ж положення містяться і у Принципах Європейського договірного права, у статті 8.108(3) яких вказано, що сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна забезпечити, щоб повідомлення про виникнення перешкоди та її вплив на можливість сторони виконати зобов`язання друга сторона отримала протягом обґрунтованого часу після того, як сторона, яка не виконує зобов`язання, дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини. Друга сторона має право на відшкодування будь-яких збитків внаслідок втрат, спричинених через неотримання такого повідомлення.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Як вбачається, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження аргументів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану.

З урахуванням наведеного суд вважає, що стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання зобов`язань зі сплати за надані за Договором послуги та можливої відповідальності за прострочення виконання вказаних зобов`язань.

До того ж суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, які настали 24.02.2022, не враховує, що Договір між сторонами було укладено 01.12.2022, тобто вже після вторгнення Російської Федерації та введення в Україні воєнного стану, що унеможливлює застосування положень щодо форс-мажорних обставин.

Пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань

суд зазначає таке.

Судом врахована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, а саме:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37-8.38).

При цьому, як вбачається, відповідачем не додано жодного доказу на підтвердження фінансового стану та жодного доказу неможливості своєчасно виконати зобов`язання.

В той же час, судом також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування щодо сплати відповідачем за поставлений товар.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач перебуває в кращому становище, ніж відповідач.

З урахуванням викладеного суд не приймає, відхиляє аргументи відповідача.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається, позовна заява у даній справі була подана позивачем до суду в електронній формі через "Електронний суд".

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 211 грн. 21 коп. - витрат на сплату судового збору.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Компані Україна" (49000, м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, офіс 1; ідентифікаційний код 40726032) до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, м. Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул. Степова, буд. 1; ідентифікаційний код 39389830) про стягнення 210 560 грн. 44 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3; ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, м. Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул. Степова, буд. 1; ідентифікаційний код 39389830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Компані Україна" (49000, м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, офіс 1; ідентифікаційний код 40726032) 181 335 (сто вісімдесят одна тисяча триста тридцять п`ять) грн. 60 коп. - заборгованості, 1 117 (одна тисяча сто сімнадцять) грн. 82 коп. - 3% річних, 1 813 (одна тисяча вісімсот тринадцять) грн. 36 коп. - інфляційних нарахувань та 2 211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн. 21 коп. - витрат на сплату судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

09.02.2024