Постанова

від 06.02.2024 по справі 910/2810/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2810/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Басф Т.О.В." - Воронцової Ю.Б. - адвокат (ордер від 25.10.2023 серії АІ № 1484341),

відповідача - Антимонопольного комітету України - Данилова К.О. (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Басф Т.О.В." (далі - Товариство)

на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2023

(суддя Марченко О.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023

(головуючий - суддя Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю. і Гончаров С.А.)

у справі № 910/2810/23

за позовом Товариства

до Антимонопольного комітету України (далі - АМК)

про визнання недійсним рішення від 22.12.2022 №55-р/тк.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023, у зв`язку із відпусткою судді Колос І.Б., визначено колегію суддів у складі Булгакова І.В. (головуюча), Бенедисюк І.М. і Малашенкова Т.М.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АМК про визнання недійсним рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 22.12.2022 № 55-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" зі справи №128-26.13/25-22 (далі - Рішення АМК).

Позовні вимоги мотивовано тим, що АМК неповно з`ясував обставини, які мають значення для антимонопольної справи, не довів обставин, які мають значення для антимонопольної справи і які визнав встановленими.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанову мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення, АМК діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Крім того, Товариство заявило попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, який орієнтовно складає суму у національній валюті, еквівалентну 5 000 євро.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає:

- суди попередніх інстанцій застосували норму права, частину восьму статті 91 ГПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.08.2021 у справі № 910/14949/18;

- суди попередніх інстанцій грубо порушили норми статей 75, 76, 77 ГПК України, не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пунктів 23, 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (далі - Правила розгляду справ), статей 4, 7, 16, 22 та 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 59 Закону переклавши тягар доказування обставин, які АМК безпідставно визнав встановленими, на Товариство;

- суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у його постановах від 03.02.2022 у справі № 910/15183/20, від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 15.04.2021 у справі № 910/17929/19 та від 21.04.2021 у справі №910/701/17, від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) при реалізації повноважень АМК при встановленні відносин контролю між двома іноземними суб`єктами господарювання, жоден з яких не зареєстрований за законодавством України та статті 63 Закону;

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 238, 239, 241, 250, 251, 257 Господарського кодексу України та абзац третій частини першої статті 42, статтю 52 Закону, безпідставно відхиливши доводи Товариства про те, що АМК не мав права застосовувати до Товариства адміністративно-господарський штраф за ймовірне порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМК на вимогу АМК у встановлений строк, оскільки на момент застосування такого штрафу (22.12.2022) сплили строки можливого застосування штрафу, а саме шість місяців з дня виявлення порушення (03.05.2022) та один рік з дня ймовірного порушення (02.11.2022), визначені частиною першою статті 250 ГК України. Існує необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2023 у справі № 910/11572/22, від 28.02.2018 у справі № 914/607/17 адже штраф застосовується до суб`єкта господарювання саме на підставі відповідного рішення АМК - державного органу зі спеціальним статусом, а не в силу закону (на відміну від пені, про яку йдеться у частині п`ятій статті 56 Закону).

Доводи іншого учасника справи

АМК у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти всіх викладених у касаційній скарзі доводів та вважає їх безпідставними, необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 залишити без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Рішенням АМК:

- визнано, що Товариство вчинило порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону, у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМК на вимогу державного уповноваженого АМК від 28.09.2021 №128-29/01-14076 у встановлений ним строк (пункт 1 резолютивної частини);

- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК, накладено на Товариство штраф у сумі 20 337 714 грн. (пункт 2 резолютивної частини).

У Рішення АМК встановлено, зокрема, таке:

- АМК на сайті іноземного антимонопольного регулятора виявив інформацію про укладання угод іноземними компаніями щодо фінансування проекту та розподілу повноважень між його учасниками. З метою вжиття заходів державного контролю з виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції в частині контролю за концентраціями та узгодженими діями суб`єктів господарювання розпочато дослідження та здійснення перевірки вказаної інформації;

- за наявною в АМК інформацією, Товариство (через материнську компанію BASF SE [Німеччина]) пов`язане відносинами контролю, у розумінні статті 1 Закону, з Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. (Нідерланди) [через материнську компанію Wintershall Dea AG (Німеччина)], у зв`язку із чим Товариству (м. Київ, Україна) надіслано вимогу від 28.09.2021 №128-29/01-14076 (далі - Вимога) про надання інформації;

- у Вимозі від Товариства вимагалося у п`ятнадцятиденний строк із дня отримання Вимоги надати АМК інформацію, пояснення та копії документів, а саме:

1) підтвердити чи спростувати інформацію щодо укладення суб`єктами господарювання, пов`язаними з Товариством відносинами контролю, Угод;

2) у разі підтвердження такої інформації надати копії підтвердних документів (копії Угод, договорів, тощо та додатків до них, з перекладом на українську мову, засвідчених в установленому порядку);

3) пояснення щодо необхідності чи відсутності необхідності отримання дозволу органів АМК на зазначені дії відповідно до статті 10 Закону;

- також у Вимозі зазначалося, що неподання інформації з причин її відсутності у Товариства за умови, що таку інформацію Товариство може отримати в суб`єктів господарювання, пов`язаних відносинами контролю, на виконання вимог статті 63 Закону буде кваліфіковано АМК як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0303514464351 уповноважений представник Товариства отримав Вимогу 01.10.2021;

- листом від 14.10.2021 № 3089 Товариство повідомило АМК, що надіслало Вимогу компанії, з якою пов`язане відносинами контролю, та звернулося до АМК щодо продовження строку надання інформації на Вимогу;

- листом від 21.10.2021 №128-29/01-15043 АМК продовжив Товариству строк надання інформації до 02.11.2021;

- листом від 02.11.2021 №3120 Товариство повідомило АМК, що за інформацією, отриманою від BASF SE, Вимога була надіслана Wintershall Nederland Transport and Trading B.V., яка має намір безпосередньо звернутися до АМК з порушених у Вимозі питань;

- листом від 02.11.2021 №2020-21 до АМК звернувся уповноважений представник Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. та висловив прохання проводити комунікації з порушених у Вимозі питань безпосередньо з Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. Разом із цим у листі уповноважений представник Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. звернувся до АМК стосовно продовження строку надання інформації на Вимогу;

- листом від 15.11.2021 №128-29/09-16251 АМК продовжив Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. строк надання інформації до 10.12.2021;

- листом від 10.12.2021 №260-21 уповноважений представник Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. повідомив деяку інформацію;

- АМК стверджує, що відповідей на пункти 2, 3 Вимоги не отримав. Відтак, інформація на Вимогу надана в неповному обсязі.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходили з такого: Товариство пов`язане відносинами контролю, у розумінні статті 1 Закону (через материнську компанію BASF SE), з Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. (через материнську компанію Wintershall Dea AG); Товариство та Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. на підставі імперативного припису статті 63 Закону були зобов?язані забезпечити обмін інформацією між собою, зокрема, шляхом надання відомостей, необхідних позивачу для надання відповіді на Вимогу; невиконання вимог статті 63 Закону Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. не звільняє Товариство від відповідальності за порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону.

Що ж до твердження Товариство про те, що АМК не мав права застосовувати до нього адміністративно-господарський штраф за ймовірне порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМК на Вимогу у встановлений строк, оскільки на момент застосування такого штрафу (22.12.2022) сплили строки можливого застосування штрафу, а саме: шість місяців з дня виявлення порушення (03.05.2022) та один рік з дня ймовірного порушення (02.11.2022), суди попередніх інстанцій зазначили таке.

Штраф, який накладається органами АМК не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні Господарського кодексу України, оскільки накладений відповідно до Закону, який є спеціальним.

Згідно зі статтею 42 Закону суб?єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п?ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Вимога, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0303514464351, отримана уповноваженим представником Товариства 01.10.2021. Листом від 21.10.2021 №128-29/01-15043 АМК продовжив Товариству строк надання інформації до 02.11.2021, а листом від 15.11.2021 №128-29/09-16251 АМК продовжив Wintershall Dea Nederland Transport and Trading B.V. строк надання інформації до 10.12.2021.

Листом від 10.12.2021 №260-21 (вх. АМК від 13.12.2021 №8-01/1820-кі) уповноважений представник Wintershall Dea Nederland Transport and Trading B.V. повідомив деяку інформацію. Проте відповіді на пункти 2, 3 Вимоги АМК не отримано.

Розпорядженням державного уповноваженого АМК від 06.06.2022 №01/79-р розпочато розгляд справи №128-26.13/25-22 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Таким чином, строк давності притягнення позивача до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції спливає 10.12.2023, що втім не впливає на його перебіг, адже відповідні строки зупинилися з 06.06.2022. Рішення АМК прийнято АМК в межах строків давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Суди попередніх інстанцій відхилили доводи скаржника про те, що в даній ситуації потрібно було застосовувати статтю 250 Господарського кодексу України, оскільки застосований у Рішенні АМК штраф обумовлено саме приписами Закону, який в контексті спірних правовідносин є спеціальним.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору у даній справі № 910/2810/23 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним. Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, дії Товариства було кваліфіковано за ознаками пункту 14 статті 50 Закону.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Товариство у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні: застосували норми права, а саме частину восьму статті 91 ГПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.08.2021 у справі № 910/14949/18; неправильно застосували положення пунктів 23, 32 Правил розгляду справ, статті 4, 7, 16, 22 та 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статтю 59 Закону не врахувавши правових висновків Верховного Суду, викладених у його постановах від 03.02.2022 у справі № 910/15183/20, від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 15.04.2021 у справі № 910/17929/19 та від 21.04.2021 у справі №910/701/17; прийняли оскаржуване судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Із з`ясованого попередніми судовим інстанціями змісту Рішення АМК вбачається, що дії Товариства було кваліфіковано АМК за ознаками пункту 14 статті 50 Закону, згідно з яким порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, подання інформації в неповному обсязі АМК у встановлені органами АМК чи нормативно-правовими актами строки.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які міститься у постановах Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 910/14949/18, від 03.02.2022 у справі № 910/15183/20, від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 15.04.2021 у справі № 910/17929/19, від 21.04.2021 у справі № 910/701/17, від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20 - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах хоча і є однаковими за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі, зокрема з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.

Справа № 910/14949/18 розглядалася за позовом компанії "Moston Properties Limited" до АМК про визнання частково недійсним рішення АМК у частині, що стосується названої компанії, а саме: щодо визнання компанії "Moston Properties Limited" такою, що вчинила порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю.

Справа № 904/4598/20 розглядалася за позовом ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" до територіального відділення АМК про визнання недійсними та скасування пунктів рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК, а саме: щодо визнання ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" суб`єктом господарювання, який займав монопольне (домінуюче) становище на ринку постачання природного газу побутовим споживачам.

Так, причиною виникнення спору зі справи № 915/1889/19 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування рішення АМК. Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, дії юридичної особи кваліфіковано АМК за ознаками частини першої статті 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (далі - Закону № 236/96) як поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб`єктом господарювання безпосередньо невизначеному колу осіб неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) товару цього суб`єкта господарювання, у вигляді повідомлення на етикетці продукції масло солодковершкове "Селянське", 72,5 % жиру, дата виготовлення 02.07.2017, маса 10 кг, виробництва ПрАТ "Миколаївмолпром", таких позначень як "масло солодковершкове" та "ДСТУ 4399:2005", згідно з яким не допускається наявність у маслі солодковершковому немолочних жирів, які проте, фактично містяться у складі вказаного продукту, чим поширювались неправдиві відомості щодо назви продукту, його споживчих властивостей та стандарту, якому відповідає продукт, а саме, що вказаний продукт є маслом і відповідає вимогам ДСТУ 4399:2005, і які могли вплинути на наміри невизначеного кола осіб щодо придбання цього продукту.

Справа № 910/15183/20 відрізняється за обставинами, за складом правопорушень, які були предметом розгляду АМК, за вчинення яких АМК кваліфікував і притягнув до відповідальності, та які регулюються різними нормами Закону (пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону).

У справі № 910/17929/19 позивача у справі притягнули до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються обмеження доступу інших суб`єктів господарювання (покупців) на ринок первинного продажу виробниками сигарет.

Справа № 910/701/17 відрізняється за обставинами, за складом правопорушень, які були предметом розгляду АМК, за вчинення яких АМК кваліфікував і притягнув до відповідальності, та які регулюються різними нормами Закону (пунктом 1 статті 50, частиною третьою статті 6 Закону).

Суд у розгляді даного спору, в контексті доводів касаційної скарги та встановлених судом апеляційної інстанції обставин, ураховується висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19 зокрема: "що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині".

Отже, наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Крім того, касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Що ж до неправильного застосування (на думку Товариства) судами попередніх інстанцій статей 238, 239, 241, 250, 251, 257 Господарського кодексу України, абзацу третього частини першої статті 42, статті 52 Закону, безпідставного відхилення доводів Товариства про те, що АМК не мав права застосовувати до Товариства адміністративно-господарський штраф за ймовірне порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМК на Вимогу у встановлений строк, оскільки на момент застосування такого штрафу сплили строки можливого застосування штрафу, визначеного частиною першою статті 250 Господарського кодексу України та необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.07.2023 у справі № 910/11572/22, від 28.02.2018 у справі № 914/607/17, то Суд зазначає таке.

Частиною першою статті 2 Закону визначено, що саме цим законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією, а накладення відповідного штрафу обумовлено саме цим законом. Штраф, який накладається органами АМК не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні Господарського кодексу України, оскільки накладений відповідно до Закону, який є спеціальним.

Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.07.2023 у справі № 910/11572/22, від 28.02.2018 у справі № 914/607/17 адже штраф застосовується до суб`єкта господарювання саме на підставі відповідного рішення АМК - державного органу зі спеціальним статусом, а не в силу закону (на відміну від пені, про яку йдеться у частині п`ятій статті 56 Закону).

Предметом розгляду справи № 914/607/17 є стягнення пені внаслідок прострочення сплати штрафу на підставі рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.03.2016 № 6 р/к.

Суди у розгляді даної справи встановивши, що оспорюване рішення Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у встановленому порядку не скасовано і недійсним не визнано та є обов`язковим до виконання, дослідивши перебіг судового розгляду позовних вимог відповідача у справі № 914/1432/16, з`ясувавши факт добровільного виконання відповідачем рішення АМК стосовно сплати штрафу 20.01.2017, перевіривши правильність нарахування відділенням пені (підстави, тривалість, розмір), дійшли відповідних висновків.

Тобто, справа № 914/607/17 та дана справа № 910/2810/23 не є подібними за змістовим критерієм.

Предметом розгляду справи № 910/11572/22 є визнання недійсним рішення АМК, за яким визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю "Студія "Розумний простір" вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону, у вигляді подання інформації у неповному обсязі на вимогу державного уповноваженого АМК та за зазначене порушення на назване товариство накладено штраф.

Верховний Суд виходить з того, що вказана справа № 910/11572/22 і дана справа № 910/2810/23 є схожими в частині, що стосується предмету позову (визнання недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді подання інформації у неповному обсязі на вимогу АМК).

Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Водночас Товариство у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2023 у справі № 910/11572/22, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

Верховний Суд, виходячи з наведених у цій постанові мотивів і міркувань, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2023 у справі № 910/11572/22.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

Доводи скаржника про те, що у даній справі безпідставно не застосовано статтю 250 Господарського кодексу України є необґрунтованими, оскільки застосований у оскаржуваному рішенні штраф обумовлено саме приписами Закону, який в контексті спірних правовідносин є спеціальним.

Однак при розгляді касаційної скарги Товариства, касаційне провадження у якій відкрито на підставі пункту 2 у поєднанні з пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Згідно з приписами статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Статтею 17 названого Закону визначено, що державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом; невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Частиною першою статті 221 названого Закону визначено, що, зокрема, юридичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання.

Відповідно до статті 1 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими; контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

Законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких уповноважені особи АМК мають право вимагати відповідну інформацію у суб`єктів господарювання та інших осіб. Так, інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених Законом.

Органи АМК в процесі реалізації своїх повноважень мають законне право вимагати не лише документи, а й інформацію, яка потрібна їм для виконання покладених на них завдань, причому зміст, обсяг та характер такої інформації законодавчими приписами, зокрема, статтями 22 та 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" не визначено та обмежено лише дійсною та об`єктивною необхідністю для виконання завдань органу ("статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань").

Отже, Антимонопольний комітет України та його органи для реалізації основного завдання, визначеного у статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 3) відповідно до повноважень, передбачених, зокрема, пунктами 4, 5 частини першої статті 7, статей 12, 22, 221 цього закону, положень закону може витребувати інформацію, пов`язану з дослідженням наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції суб`єктами господарювання.

Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом АМК інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Близька за змістом правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 915/827/18, від 04.07.2019 у справі № 910/13461/18, від 01.08.2019 у справі № 910/15697/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13460/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13472/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12393/18.

Пунктом 14 статті 50 Закону визначено, що порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Таким чином, подання інформації в неповному обсязі у встановлені органом АМК строки відповідно до визначеного ним змісту обсягу та характеру (виходячи з її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.

У законодавстві України визначення поняття "дискреційні повноваження" наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що АМК, реалізуючи свої дискреційні повноваження на отримання документів та інформації, які необхідні йому для виконання завдань, діючи добросовісно та не допускаючи свавілля для запиту відповідної інформації у адресата, повинен мати обґрунтовані підстави вважати, що інформація та документи перебувають або можуть перебувати у володінні особи, в якої вони запитуються. В іншому випадку матиме місце порушення принципу справедливості юридичної відповідальності, зокрема, відповідальність несе лише та особа, яка скоїла правопорушення. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 зі справи № 910/1546/22.

Відповідно до преамбули Закону цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

У Рішенні АМК зазначено про те, що дії іноземних компаній у вигляді укладення угод про фінансування проекту та розподілу повноважень між його учасниками згідно з абзацом першим частини першої статті 5 Закону можуть містити ознаки узгоджених дій, чим була обумовлена необхідність витребування інформації та документів у Товариства, який пов`язаний відносинами контролю з компанією Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили, чи була спрямована Вимога про витребування інформації та документів на забезпечення захисту відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України в силу вимог частини другої статті 2 Закону.

У Вимозі та у своїх доводах АМК посилалося на приписи статті 63 Закону, згідно з якою (статтею): суб`єкти господарювання, пов`язані відносинами контролю відповідно до статті 1 цього Закону, зобов`язані забезпечувати обмін інформацією між собою, в тому числі стосовно випадків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Невиконання суб`єктами господарювання вимог частини першої цієї статті не звільняє інших суб`єктів господарювання, яким повинна бути надана інформація чи які повинні були вжити інших заходів, від відповідальності.

При цьому, Суд вважає частково прийнятними аргументи скаржника щодо безпідставного застосування до спірних правовідносин приписів статті 63 Закону як норми, яка безпосередньо встановлює підставу для обміну інформацією.

Суд враховує, що Товариство у встановленому АМК та судами попередніх інстанції відносинах контролю не був тією особою, яка здійснювала контроль над іншими компаніями групи, а, отже, відповідно до змісту статті 1 Закону, позивач не мав встановленої юридичної можливості чинити вирішальний вплив на їхню господарську діяльність безпосередньо або через інших осіб, зокрема, завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, наданню обов`язкових до виконання вказівок або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання.

Статті 4 та 5 Закону України "Про інформацію" визначають, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи, об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень. Об`єктом інформаційних відносин є інформація. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Доступ до інформації є складовою суб`єктивного права на інформацію, яка передбачає можливості отримання (одержання) інформації. Водночас в об`єктивному сенсі - це інститут галузі інформаційного права, який регламентує суспільні інформаційні відносини щодо одержання (отримання) їх учасниками відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Згідно зі статтею 63 суб`єкти господарювання, пов`язані відносинами контролю відповідно до статті 1 цього Закону, зобов`язані забезпечувати обмін інформацією між собою, в тому числі, стосовно випадків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону (концентрація суб`єктів господарювання), та вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Верховний Суд відзначає, що поняття "забезпечувати обмін інформацією" не є тотожним за змістом поняттю "обмін інформацією".

Саме такий підхід до реалізації повноважень АМК на отримання в особи інформації Суд вважає таким, що відповідатиме "вимозі придатності", яка, у свою чергу, є невід`ємною складовою принципу пропорційності і верховенства права. "Вимога придатності" характеризується метою, яка має бути досягнута, способом, спрямованим на таке досягнення, та зв`язком, який повинен існувати між метою і заходом. Складовою придатності, у свою чергу, є реальність як самої поставленої мети, так і реальність способів її досягнення. Отже, вимога АМК (як і норма законодавства, на якій вона ґрунтується) не можуть встановлювати нездійсненні цілі та/або покладати обов`язки, які наперед неможливо виконати на практиці. Сама мета повинна бути досяжною, а практична неможливість її досягнення способами, які неможливо виконати, так само роблять непридатним і застосування принципу пропорційності.

Суд зазначає, що застосування приписів статті 1 Закону в аспекті спірних правовідносин має враховувати, що відносини контролю для визначення групи повинні мати відповідний зв`язок зі здійсненням суб`єктами господарювання, пов`язаними відносинами контролю, господарської діяльності, правомірність якої є об`єктом контролю органів АМК. Сама по собі пов`язаність осіб та належність їх до однієї юридичної групи суб`єктів господарювання ще не створює єдиного суб`єкта господарювання як суб`єкта правопорушення та обов`язку обміну інформацією щодо правопорушення.

Проте, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи статей 1, 63 Закону з урахуванням їх змісту; чи має позивач відношення до проекту стосовно якого запитувалась інформація, чи пов`язаний останній такими відносинами контролю з іншими встановленими суб`єктами господарювання (що є учасниками проекту), які дають йому фактичну та юридичну можливість мати у розпорядженні, володінні/користуванні чи доступі запитувану АМК інформацію у розумінні приписів Закону.

Крім того, з огляду на визначення АМК суб`єктом правопорушення саме Товариства (а не групи в особі Товариства), судам також належало встановити, які саме обов`язки із забезпечення обміну інформацією згідно зі статтею 63 Закону були виконані чи не виконані безпосередньо суб`єктом правопорушення.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює остаточних висновків з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм права частково знайшли підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві АМК на касаційну скаргу з огляду на вказані висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

Крім того, Товариством подано клопотання про передачу даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Дане клопотання мотивоване тим, що з метою формування єдиної правильної правозастосовної практики існує необхідність передати цю справу № 910/2810/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для надання висновку з приводу того, чи достатнім є застосування АМК положення статті 1 Закону (в частині визначення поняття контролю) для визнання встановленими обставин щодо наявності відносин контролю між двома іноземними суб`єктами господарювання, жоден із яких не зареєстрований за законодавством України, при тому, що АМК не досліджував зміст правовстановлюючих документів того іноземного суб`єкта господарювання, відносно якого АМК вважав встановленими обставини щодо здійснення над ним контролю з боку іншого іноземного суб`єкта господарювання.

Крім того, Товариство вбачає наявність визначених законом підстав для передачі справи № 910/2810/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики щодо порядку застосування статей 238, 239, 241, 250, 251, 257 Господарського кодексу України та абзацу третього частини першої статті 42 Закону при реалізації повноважень АМК щодо притягнення суб`єктів господарювання за порушення, передбачені пунктами 13, 14 статті 50 Закону.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас, проаналізувавши зміст вказаного клопотання, Верховний Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі справи № 910/2810/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 906/677/19.

Подане клопотання не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права. Клопотання не обґрунтоване відсутністю сталої судової практики у відповідних питаннях та наявністю виключної правової проблеми з врахуванням якісного показника, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права, зокрема Верховним Судом.

З урахуванням наведеного клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи Товариства, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Отже, касаційна скарга Товариства з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України підлягає задоволенню; рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини і дослідити докази, зазначені в цій постанові, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, надати їм і доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання стосовно розподілу судових витрат зі справи, у тому числі й на професійну правничу допомогу.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Басф Т.О.В." на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 910/2810/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Басф Т.О.В." на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 910/2810/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Басф Т.О.В." на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 910/2810/23 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України задовольнити.

4. Рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 910/2810/23 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова