Рішення

від 25.01.2024 по справі 356/573/23

БАРИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 356/573/23

Провадження № 2/355/88/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року Баришівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Чальцевої Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Ющенко Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про конфіскацію 1/2 часток від земельних ділянок,-

ВСТАНОВИВ:

18.07.2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та третьої особи про конфіскацію 1/2 часток від земельних ділянок.

В обґрунтування позову зазначив, що Броварською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт порушення інтересів держави щодо незаконного перебування у приватній власності громадян російської федерації земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Земля в Україні є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, воно набувається та реалізується громадянами, юридичним особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності ня землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію природні якості землі.

В ході вивчення питання дотримання іноземцями вимог законодавства щодо відчуження протягом року успадкованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Броварського району Київської області, встановлено порушення, яке виражається у протиправному володінні та користування громадянкою російської федерації землею вказаної категорії.

Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельної ділянки у власність держави та її подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства була безумовно повернута у власність держави.

Отже, встановлено, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом номер 1-2134, виданого 20.08.2013р., набула право власності на 1/2 (одну другу) частки в праві власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220288703:25:013:0008 площею 0,1597 га, розташовану по АДРЕСА_1 , на території колишньої Яблунівської сільської ради Баришівського району (на даний час Березанська об`єднана територіальна громада Броварського району) Київської області. 20.08.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на 1/2 частки зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього, ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом номер 1-2138, виданого 20.08.2013р., набула право власності на 1/2 (одну другу) частки в праві власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220288703:25:080:0018 площею 0,6402 га, розташовану по АДРЕСА_1 , на території колишньої Яблунівської сільської ради Баришівського району (на даний час Березанська об`єднана територіальна громада Броварського району) Київської області. 20.08.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на 1/2 частки зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що співвласниками 1/2 частки вказаних земельних ділянок із кадастровими номерами 3220288703:25:013:0008 та 3220288703:25:080:0018 с ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Право власності на кожну 1/2 частки вказаних земельних ділянок також зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.08.2013р.

Разом із цим, окружною прокуратурою виявлено порушення ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України у зв`язку з перебуванням у приватній власності ОСОБА_1 1/2 часток зазначених вище земельних ділянок. Адже, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на момент звернення з даним позовом до суду громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власницею 1/2 часток земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 3220288703:25:013:0008 та 3220288703:25:080:0018 (інформаційна довідка №329121934 та №329122201 від 13.04.2023р.), а отже 1/2 часток вказаних земельних ділянок перебуває у її власності більше півтора року.

Вказані відомості підтверджуються інформацією, викладеною в листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (лист № 10-10-0.62-4251/2-23 від 11.05.2023р.)

Згідно з даними Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове та постійне проживання в України не документувалась, інформація щодо оформлення ОСОБА_1 паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон відсутня (листи № 8010.6.1-16694/80.2-23 від 09.05.2023).

За змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У разі невиконання цих вимог настають наслідки, передбачені ч. ч. 2. 4 ст. 145 Земельного кодексу України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Наведені обставини свідчить, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , набувши в 2013 році 1/2 часток спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність в порядку спадкування, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконала, що є підставою для припинення її права власності на часток вказаних земельних ділянок шляхом їх конфіскації за рішенням суду.

У зв`язку з вищевикладеним, заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області звернувся до суду з вищесказаним позовом, який просив задовільнити у повному обсязі.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 28.09.2023р. справу прийнято у провадження суддею Чальцевою Т.В., відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Судові засідання призначались на 17.10.2023р, 16.11.2023р., 14.12.2023р., 25.01.2024р. та відкладалися через неявку відповідача та третьої особи.

У судове засідання представники позивача не з`явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позову наполягали.

Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, належним чином була повідомлена про дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач - ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, належним чином була повідомлена про дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст.280-281 ЦПК України.

Враховуючи, що учасники справи у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом номер 1-2134, виданого 20.08.2013р., набула право власності на 1/2 (одну другу) частки в праві власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220288703:25:013:0008 площею 0,1597 га, розташовану по АДРЕСА_1 , на території колишньої Яблунівської сільської ради Баришівського району (на даний час Березанська об`єднана територіальна громада Броварського району) Київської області. 20.08.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на 1/2 частки зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 23, 13-15).

Окрім цього, ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом номер 1-2138, виданого 20.08.2013р., набула право власності на 1/2 (одну другу) частки в праві власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220288703:25:080:0018 площею 0,6402 га, розташовану по АДРЕСА_1 , на території колишньої Яблунівської сільської ради Баришівського району (на даний час Березанська об`єднана територіальна громада Броварського району) Київської області. 20.08.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на 1/2 частки зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 23, 24-25).

Разом з тим, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що співвласниками 1/2 частки вказаних земельних ділянок із кадастровими номерами 3220288703:25:013:0008 та 3220288703:25:080:0018 с ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Право власності на кожну 1/2 частки вказаних земельних ділянок також зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.08.2013р. (а.с. 13-15).

Отже, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на момент звернення з даним позовом до суду громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власницею 1/2 часток земельних ділянок сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 3220288703:25:013:0008 та 3220288703:25:080:0018 (інформаційна довідка №329121934 та №329122201 від 13.04.2023р.), а отже 1/2 часток вказаних земельних ділянок перебуває у її власності більше півтора року.

Вказані відомості підтверджуються інформацією, викладеною в листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (лист № 10-10-0.62-4251/2-23 від 11.05.2023р.) (а.с.21-22).

Згідно з даними Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове та постійне проживання в України не документувалась, інформація щодо оформлення ОСОБА_1 паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон відсутня (листи № 8010.6.1-16694/80.2-23 від 09.05.2023) (а.с. 17).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересі юридичних осіб, інтересів держави.

Положення статей 13, 14 Конституції України, визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Суб`єктами права приватної власності на землю, згідно із ст. 80, визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм Земельного кодексу України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України, можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно із ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України, набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог ст. 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

Одночасно за змістом ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені ч.ч. 2.4 ст. 145 Земельного кодексу України, а саме, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст. 356 Цивільного кодексу України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі за порядку, встановлених законом.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на 1/2 часток земельних ділянок сільськогосподарського призначення (з 20.08.2013р. по даний час) не відчужила їх, є підстави для конфіскації часток земельних ділянок у власність держави.

Враховуючи виявлені порушення та зазначені положення законодавства, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою Головному управлінню Держгеокадастру у м. Кисні та Київській області надіслано лист від 17.04.2023р. №52/1-3130вих 23 про виявлені порушення із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку (а.с. 18-20).

Разом із цим, уповноваженим державою органом заходи щодо конфіскації земельних ділянок в дохід держави не вжито, лише листом під 11.05.2023 №10-10-0.62-4251/2-23 повідомлено окружну прокуратуру про відсутність коштів на сплату судового збору як причину невжиття заходів, що дає підстави прокурору вживати заходи представництва інтересів держави в суді (а.с. 21-22).

Зазначені причини не є поважними та не дають підстав залишити без реагування виявлені порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) зокрема, в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства саме Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням вимог ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, звернення до

суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Так, статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснено або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Частиною 3 статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення та як іноземний громадянин не вжила заходів до відчуження її частки, у зв`язку з чим на теперішній час без перешкод використовує 1/2 частин спірних земельних ділянок на території України.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про

прокуратуру», викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Так, за п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно із п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020р. по справі № 912/2385/18, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 81 вказаної вище постанови).

У зв`язку із вищезазначеним, в даному випадку представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.

Зазначене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного суду.

З приводу правомірності та пропорційності втручання прокурора у право власності відповідача необхідно враховувати наступне.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

У практиці ЄСПЛ (зокрема рішення у справах «Спорронг і Льонирот проти Швеції» від 23.09.1982р., «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986р., «Щокін проти України» від 14.10.2010р., «Серков проти України» від 07.07.2011р., «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000р., «Булвест АД проти Болгарії» від 22.01.2009р., «Трегубенко проти України» від 02.11.2004р., «East/WestAllianceLimited проти України» від 23.01.2014р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Перший протокол), а саме:

-чи є втручання законним;

-чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес;

-чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Звернення прокурора з вказаним позовом є законним, оскільки ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяє прокурора правом на звернення до суду за захистом інтересів держави у випадку, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Звернення прокурора з вказаним позовом до суду беззаперечно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки реагування прокурора у даному разі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності володіння та використання іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке відбувається з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Втручання держави шляхом пред`явлення прокурором цього позову відповідає принципу «пропорційності», який передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982р., «Новоселицький проти України» від 11.03.2003р., «Федоренко проти України» від 01.06.2006р.).

Підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушення законодавства при володінні та використанні іноземним громадянином ОСОБА_1 частинами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка не відчужила їх упродовж року після набуття права власності на об`єкт. Дана процедура безумовно передбачена чинним земельним законодавством (ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України). Ця норма є імперативною та не передбачає винятків.

З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ .

Обраний спосіб захисту порушеного права власності на 1/2 часток земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які ОСОБА_1 незаконно утримує у приватній власності та використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Киев та Київській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо конфіскації у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які незаконно утримуються у приватній власності та використовуються іноземними громадянами, оскільки зазначений спосіб захисту чітко визначений ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України.

За приписами частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Броварською окружною прокуратурою листом №52/1-4374вих-23 від 24.05.2023 повідомлено позивача про встановлення прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді та намір звернутись із позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України.

Частиною 1 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або

основної його частини.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

В силу ч. 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, з відповідачів на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у сумі 2 684 грн. 00 коп.

На підставі ст.ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 16, 20, 21, 45, 203, 215, 256, 257, 261, 317, 319, 328, 330. 346 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 13, 19, 20-22, 56, 57, 84, 116, 149, 150, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, суд.-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про конфіскацію 1/2 часток від земельних ділянок - задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Киві та Київській області у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) по 1/2 часток земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220288703:25:013:0008 площею 0,1597 га та із кадастровим номером 3220288703:25:080:0018 площею 0,6402 га, розташовану на території с. Григорівка Березанської об`єднаної територіальної громади Броварського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Київської обласної прокуратури (р/р UA028201720343190001000015641, МФО 820172, Державне казначейство України , м. Київ, код ЄДРПОУ 02909996, юридична адреса: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) сплачений судовий збір у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення подається до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Баришівського

районного суду Т. В. Чальцева