Постанова

від 22.11.2023 по справі 947/28022/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 947/28022/20

провадження № 61-10467св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Литвиненко І. В.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення»,

відповідачі: ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та як правонаступник ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Банк Восток»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», в інтересах якого діє адвокат Халдай Ілля Віталійович, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2021 року, ухвалене

у складі судді Петренка В. С., та постанову Одеського апеляційного суду

від 22 вересня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Цюри Т. В.,

Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Банк Восток», в якому просили суд:

- визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого

2020 року, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. та зареєстрований

за № 99;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 3 березня 2020 року, укладений ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Білоус І. О. та зареєстрований за № 102;

- визнати недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 4 березня

2020 року, укладений ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_2 (номер

запису 35797601) щодо нежитлового приміщення загальною площею 2057,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 4 березня

2020 року, укладений ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_1 (номер запису 357998581) щодо нежитлового приміщення загальною площею 2057,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказувало, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2011 року є законним власником нежитлового приміщення першого поверху та підвалу загальною

площею 2612 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. та зареєстрований за № 2039.

26 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. та зареєстрований в реєстрі за № 99.

Товариство вважало, що оспорений договір про поділ спільного майна подружжя є фіктивним, укладеним без мети створення правових наслідків, що обумовлені ним, так як дійсною метою укладення цього договору було заволодіння нерухомим майном ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», яке є його законним власником, шляхом створення фактично двох нових об`єктів нерухомого майна, відповідно до яких у подальшому стало можливим укладення і було проведено державну реєстрацію іпотеки.

Позивач указував, що в 2017 році невідомі йому особи вирішили незаконним шляхом заволодіти нерухомим майном ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», для чого здійснили ряд дій щодо незаконного переходу права власності на нього. Вважав, що оспорюваний договір було укладено для того, аби утруднити товариству можливість захисту свого права власності на відповідне нежитлове приміщення від посягань шахраїв.

Позивач стверджував, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» у законний спосіб набуло право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , зокрема, на підставі укладеного договору купівлі-продажу, і

з 9 листопада 2011 року є законним власником зазначеного нерухомого майна.

З моменту придбання нежитлового приміщення ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» вільно та відкрито володіє й користується ним для здійснення власної господарської діяльності, але не може ним розпоряджатися.

На думку позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно заволоділи його майном шляхом участі у електронних торгах та подальшого поділу майна оспорюваним договором. Тому позивач вважав, що договір про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року та договір оренди земельної ділянки й нежитлового приміщення від 3 березня 2020 року, укладені відповідачами, мають фіктивний характер, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом, який просили задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що на час розгляду цієї справи відсутні рішення суду про визнання недійсними акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 14 серпня 2018 року, на підставі якого

ОСОБА_2 набув право власності на нежитлові приміщення, а також про визнання недійсними свідоцтва про право власності від 17 серпня 2018 року або дублікату до нього від 11 вересня 2018 року. В матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення або постанови державних виконавців, які б забороняли

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як подружжю, укласти 26 лютого 2020 року оспорюваний договір про поділ спільного майна подружжя, у зв`язку з чим, за висновком місцевого суду, позивач не довів правові підстави, визначені

статтями 203, 215, 234 ЦК України, для визнання такого договору недійсним у тому числі, як фіктивного.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги постанову апеляційного суду

Одеської області від 17 листопада 2020 року у справі № 520/548/18, якою було витребувано у ОСОБА_2 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» спірне нерухоме майно, оскільки такого судового рішення ще не було ухвалено на час укладення оспорюваного договору про поділ майна подружжя

від 26 лютого 2020 року.

Врахувавши відсутність підстав для задоволення основної позовної вимоги про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, суд першої інстанції вважав безпідставними і похідні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 3 березня 2020 року і визнання недійсними договорів іпотеки нежитлового приміщення від 4 березня 2020 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вказав про недоведеність фіктивності оспореного договору про поділ майна подружжя від 26 лютого 2020 року, укладеного подружжям ОСОБА_4 , як власниками майна. На час укладення договору не було заборон чи судових рішень, які б перешкоджали вчиненню цього правочину. Договір є реальним, так як досягнуто сторонами правовий результат, а саме виділено частки в натурі зі спільного майна, відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За висновком апеляційного суду, законність набуття спірного майна

ОСОБА_2 знаходиться поза межами доказування у цій справі. Інші позовні вимоги - про недійсність договору оренди нежитлового приміщення та земельної ділянки від 3 березня 2020 року, договору іпотеки від 4 березня 2020 року -

є безпідставними, оскільки як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі відсутнє належне правове обґрунтування підстав недійсності вказаних договорів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2022 року представник ТОВ Група компаній «Глобальні бізнес

рішення» - адвокат Халдай І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами

статей 203, 215, 234 ЦК України та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Вказує про неврахування судами того, що ТОВ Група компаній «Глобальні бізнес рішення» з жовтня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2011 року є власником спірного нерухомого майна - нежитлового приміщення, яким до теперішнього часу користується, цей договір купівлі-продажу є чинним, судом недійсним не визнавався. З грудня 2016 року група осіб вчинила правочини, направлені на привласнення належного йому майна, зокрема шляхом ухвалення судових рішень у справах, про розгляд яких товариство не повідомлялося; у подальшому вказані судові рішення скасовані.

Після набрання заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси

від 7 лютого 2017 року у справі № 520/15970/16 здійснені дії з відчуження спірного майна з метою утруднення його повернення законному власнику - ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення». А саме майно передано до статутного фонду ТОВ «Торговий центр «Південний» з подальшою передачею у межах ліквідаційної процедури ОСОБА_5 - учаснику цього товариства, яка продала майно ОСОБА_6 , який, у свою чергу, продав його Торговій компанії «Алмі». Ця компанія у подальшому уклала кредитний договір з ПАТ Акціонерний

банк «Південний», передавши спірне нерухоме майно в іпотеку банку. Після цього Торгова компанія «Алмі» умисно не виконувала умови кредитного договору, чим створила правові підстави для звернення стягнення на спірне майно, які 16 травня 2018 року компанія реалізувала, звернувшись до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. На цей час вказане заочне рішення районного суду

від 7 лютого 2017 року вже було скасовано постановою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року. Незважаючи на це, 6 серпня 2018 року, тобто після скасування заочного рішення суду від 7 лютого 2017 року, ДП «Сетам» провело електронні торги з реалізації спірного майна, переможцем яких став ОСОБА_2 ; проте 4 вересня 2018 року державний реєстратор скасував всі переходи права власності на вказане приміщення у зв`язку зі скасуванням заочного рішення суду.

У подальшому ОСОБА_2 отримав дублікат свідоцтва з іншими вихідними даними, що унеможливило його скасування у зв`язку зі скасуванням заочного рішення суду, поділив нежитлове приміщення на два окремі об`єкти, уклав з дружиною оспорюваний товариством фіктивний договір, передав поділені об`єкти в іпотеку, а земельну ділянку - в оренду.

Суди не звернули уваги на те, що преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі № 826/16316/18 дії головного державного виконавця щодо передачі заявки на електронні торги з реалізації спірного майна визнані протиправними, а отже, ОСОБА_2 незаконно набув право власності на належне товариству нежитлове приміщення, незважаючи на те, що він у подальшому також вчинив ряд дій, поділивши єдине нежитлове приміщення на два окремі об`єкти нерухомого майна, один з яких передав своїй дружині - ОСОБА_1 . У подальшому ці об`єкти нерухомого майна, які є власністю товариства, ними передано в іпотеку ПАТ «Банк Восток» та в оренду ФОП ОСОБА_3 .

Суди не врахували, що постановою апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2020 року у справі № 520/548/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 3 листопада 2021 року, витребувано у ОСОБА_2 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» спірне нерухоме майно.

Указане, на думку заявника, є підставою для визнання недійсним договору про поділ майна подружжя ОСОБА_4 , договору оренди земельної ділянки з нежитловим приміщенням, договорів іпотеки і такі вимоги є ефективним способом судового захисту, так як повністю відновлюють порушене право позивача, інакше товариство не може виконати рішення суду про витребування майна у ОСОБА_2 та розпоряджатися власністю.

Заявник вказує про неврахування судами того, що оспорювані договори є фіктивними, їх укладено без мети створення правових наслідків, що ними обумовлені, з єдиною - утруднення виконання судових рішень, ухвалених на користь

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення». Вказані особи ніколи не володіли, не користувалися спірним нежитловим приміщенням, так як ним володіє і користується з дати придбання майна і до теперішнього часу саме позивач. Це відповідає правовим позиціям Верховного Суду України (постанова від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14), Великої Палати Верховного Суду (постанова

від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, провадження № 14-260цс19), Верховного Суду (постанови від 5 липня 2018 року у справі 922/2878/17, від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19) та іншим.

Поза увагою судів попередніх інстанцій, на думку позивача, залишилося те, що у судових рішеннях у справах різних судових юрисдикцій різні особи намагалися довести недобросовісність позивача чи недійсність правочинів, які передували набуттю ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» спірного нерухомого майна. Судовими рішеннями, зокрема у справах №№ 520/548/18, 916/122/20, 947/27151/20 та інших, доведено добросовісність позивача при набутті спірного майна. Ці судові рішення є преюдиційними для даної справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу, та інші процесуальні звернення

ОСОБА_1 у поданому до Верховного Суду в січні 2023 року відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди дали належну правову оцінку всім доказам і доводам сторін, тому просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої

статті 396 ЦПК України, пославшись на те, що висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, на які в касаційній скарзі послалося ТОВ «Група

Компаній «Глобальні бізнес рішення», не є подібними/релевантними до обставин цієї справи.

У березні 2023 року ПАТ «Банк Восток» звернулося до Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5

частини першої статті 396 ЦПК України, пославшись на те, що висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, на які в касаційній скарзі послалося

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», не є подібними/релевантними до обставин цієї справи, в якій інший суб`єктний склад учасників справи і предмет правового регулювання.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року

у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18), від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 5 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року

у справі № 6-197цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду і ухвалою цього ж суду від 28 червня 2023 року провадження

у справі за позовом ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення»

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ,

ПАТ «Банк Восток» про визнання недійсними договору про поділ спільного майна подружжя, договору оренди земельної ділянки і нежитлового приміщення та договорів іпотеки зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року поновлено касаційне провадження у даній справі та залучено до участі у ній ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 .

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

19 липня 1975 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, за час перебування в якому набули нерухоме майно, що зареєстровано за ОСОБА_2

6 серпня 2018 року Державне підприємство (далі - ДП) «СЕТАМ» провело електронні торги, в яких ОСОБА_2 взяв участь та переміг, придбавши за

34 633 787,39 грн лот № 290838, що включав нежитлове приміщення першого поверху та підвалу площею 2612,0 кв. м і земельну ділянку площею 0,14 га з кадастровим номером 5110136900:31:002:0049, розташовані на АДРЕСА_1 .

Придбане ОСОБА_2 нежитлове приміщення першого поверху та підвалу площею 2612,0 кв. м є вбудовано-прибудованим приміщенням, прибудована частина якого розташована у межах земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:31:002:0049, що суди встановили з копії висновку

експерта № 494/20 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеного 18 травня 2020 року.

Актом № НОМЕР_1 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д. Є. про реалізацію предмета іпотеки від 14 серпня 2018 року затверджено результати електронних торгів згідно з протоколом № 350042 від 6 серпня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав реалізоване майно: нежитлове приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, яке знаходиться на АДРЕСА_1 , та складається з нежитлового приміщення першого поверху і підвалу, та земельну ділянку загальною площею 0,14 га з кадастровим номером 5110136900:31:002:0049, розташовану за цією ж адресою.

Судом також встановлено, що 26 лютого 2020 року ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 уклали договір про поділ спільного майна подружжя.

Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. та зареєстрований за № 99. Відомості про припинення на підставі договору про поділ спільного майна подружжя прав ОСОБА_2 та виникнення прав на виділені частки у кожного з подружжя, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Внаслідок укладення сторонами нотаріально посвідченого договору про поділ спільного майна подружжя 26 лютого 2020 року до державного Реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про наступні права на об`єкти нерухомості:

- нежитлове приміщення загальною площею 2057,6 кв.м, розташоване

на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041050051101) - приватна власність ОСОБА_2 ;

- нежитлове приміщення загальною площею 535,6 кв.м, розташоване

на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041037851101) - приватна власність ОСОБА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,14 га з кадастровим номером 5110136900:31:002:0049, розташована на АДРЕСА_1 , цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування будівель торгівлі - приватна власність ОСОБА_1 .

Ухвалені судами преюдиційні судові рішення щодо спірного нерухомого майна

Постановою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року

у справі № 520/15970/16 апеляційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування нерухомого майна скасовано. У задоволенні позову відмовлено. У частині вирішення позовних вимог ТОВ «Торговий центр «Південний» до ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування нерухомого майна - скасовано і провадження у справі в цій частині закрито.

Указане судове рішення апеляційного суду залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 520/15970/16-ц (провадження № 14-415цс18). Верховний Суд указав, що згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 7 жовтня 2011 року, укладеним ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», продано/куплено нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв.м, розташоване у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 ; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. 7 жовтня 2011 року, зареєстровано за № 2039. Державна реєстрація права власності ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» на нерухоме майно на підставі вказаного договору проведена 9 листопада 2011 року КП «Одеське МБТІ та РОН».

Установлено, що під час дії заочного рішення Київського районного суду

м. Одеси від 7 лютого 2017 року, яке було скасовано 22 березня 2018 року,

ТОВ «Торговий центр «Південний» зареєструвало за собою право власності на вказане нерухоме майно, а 22 лютого 2017 року загальні збори цього товариства, на яких був присутній один учасник - ОСОБА_5 (86,12 % статутного капіталу) прийняло рішення про передачу ОСОБА_5 зазначеного нежитлового приміщення. У подальшому, а саме 3 березня 2017 року, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу продала зазначене нежитлове приміщення

ОСОБА_6 , який це майно за собою зареєстрував. 13 грудня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу продав вказане нерухоме майно Торговій компанії «Алмі», яка цього ж дня уклала з ПАТ АБ «Південний» кредитний договір, на забезпечення виконання зобов`язання за яким передала банку в іпотеку зазначене нежитлове приміщення.

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 826/16316/18 (адміністративне провадження № К/9901/68763/18) касаційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року скасовано

в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та бездіяльності і залишено в цій частині в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року залишено без змін.

У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Є. Д. щодо подання заявки на реалізацію спірного нежитлового приміщення з публічних електронних торгів під час виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 та визнання протиправною бездіяльність заступника директора департаменту-начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименка Р. В. з непроведення перевірки на відповідність вимогам законодавства заявки на реалізацію вказаного нежитлового приміщення та його дії з підписання і передачі ДП «СЕТАМ» заявки на реалізацію арештованого майна.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року

у справі № 520/548/18 апеляційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси

від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності скасовано. Витребувано від ОСОБА_2 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» нежитлове приміщення, загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» про усунення перешкод в здійсненні права власності, визнання права власності на нежитлове приміщення та на земельну ділянку площею 0,1400 га з кадастровим номером 5110136900:31:002:0049, що розташовані

на АДРЕСА_1 , відмовлено. Зазначене судове рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 3 листопада 2021 року

у справі № 520/548/18 (провадження № 61-17557св20).

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року у cправі № 916/122/20 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «Степ-Уа», ТОВ «Фламенко» про визнання договору недійсним, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ТОВ «Торговий центр «Південний»

до ТОВ «СТЕП-УА», ТОВ «Фламенко» про визнання договору недійсним рішення Господарського суду Одеської області від 23 грудня 2020 року, яким позови

ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Південний» задоволено і визнано недійсним договір

від 21 березня 2011 року, скасовано. У задоволенні позовів ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Південний» відмовлено. Верховний Суд постановою від 26 січня 2022 року залишив без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року

у справі № 947/27151/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Степ-Уа»,

ТОВ «Фламенко», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху та підвалу від 21 березня 2011 року апеляційну скаргу ТОВ «Фламенко» задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 лютого 2021 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу

від 21 березня 2011 року, скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Постановою Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 947/27151/20 (провадження № 61-13158св21) залишено без змін постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 3 травня 2023 року

у справі № 520/15816/19 залишено без змін рішення Київського районного суду

м. Одеси від 16 серпня 2022 року, яким відмовлено у задоволенні позову

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування дубліката свідоцтва, скасування записів про проведену державну реєстрацію. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» про скасування записів про державну реєстрацію.

В апеляційному порядку рішення районного суду оскаржено лише ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» і у вказаній постанові апеляційний суд зазначив, що після скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси

від 7 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-ц відновлено право власності

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» на нерухоме майно

площею 2612 кв.м, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу

від 7 жовтня 2011 року. Проте обраний товариством спосіб судового захисту є неефективним і не відновить його порушене право.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Щодо належності нежитлового приміщення на праві власності позивачу

Відповідно до договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А., ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» купило у ПАТ «Дельта Банк» нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612 кв.м, розташоване на АДРЕСА_1 .

Вказаний договір купівлі-продажу недійсним у судовому порядку не визнався.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2017 року

у справі № 520/15970/16 позов ОСОБА_5 , ТОВ «Торговий центр «Південний» до ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта банк» задоволено частково. Витребувано у ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» на користь ТОВ «Торговий центр «Південний» нежитлове приміщення загальною

площею 2612 кв. м, розташоване у АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року

у справі № 520/15970/16 апеляційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси

від 7 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна і витребування нерухомого майна скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У частині позовних вимог ТОВ «Торговий центр «Південний» до ТОВ «Група

Компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування нерухомого майна - скасовано і провадження у справі в цій частині закрито.

Указане судове рішення апеляційного суду залишено без змін постановою

Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 520/15970/16 (провадження № 14-415цс18). Верховний Суд виходив з того, що згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 7 жовтня 2011 року, укладеним

ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», продано/куплено нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 ; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А.

7 жовтня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 2039. Державна реєстрація права власності ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» на нерухоме майно на підставі вказаного договору проведена 9 листопада 2011 року КП «Одеське МБТІ

та РОН».

Судами встановлено, що після набрання законної сили заочним рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2017 року (яке було скасовано 22 березня

2018 року) ТОВ «Торговий центр «Південний» зареєстровало за собою право власності на вказане нерухоме майно, а 22 лютого 2017 року загальні збори цього товариства, на яких була присутня один учасник - ОСОБА_5 (86.12 % статутного капіталу) прийняли рішення про передачу ОСОБА_5 зазначеного нежитлового приміщення. У подальшому, а саме 3 березня 2017 року, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу продала це нежитлове приміщення ОСОБА_6 , який це майно за собою зареєстрував. 13 грудня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу продав вказане нерухоме майно торговій компанії «Алмі» яка цього ж дня уклала з ПАТ АБ «Південний» кредитний договір, на забезпечення виконання зобов`язань за яким передала в іпотеку зазначене нежитлове приміщення.

Згідно з правовою позицією, яка тривалий час є незмінною у судовій практиці, зі скасуванням рішення суду, на підставі якого майно у власника вибуло, втрачаються ті правові наслідки, які з цього рішення випливають, і вважається, що майно вибуло з володіння власника поза його волею (див.: постанови Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року

у справі № 6-2233цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776 цс17).

Зазначена правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного

Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14

(провадження № 14-203цс19), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), в яких також зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

У справі, яка переглядається, недобросовісність в діях ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» суди попередніх інстанцій не встановлювали.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 826/16316/18 (адміністративне провадження № К/9901/68763/18) касаційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та бездіяльності та залишено в цій частині в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року.

Указаним судовим рішенням Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

Нідченка Є. Д. щодо подання заявки на реалізацію спірного нежитлового приміщення з публічних електронних торгів при виконанні виконавчого провадження № НОМЕР_1 та визнання протиправною бездіяльності заступника директора департаменту -начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименка Р. В. з непроведення перевірки на відповідність вимогам законодавства заявки на реалізацію вказаного нежитлового приміщення та його дії з підписання і передачі заявки на реалізацію арештованого майна ДП «СЕТАМ».

Крім того, постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року

у справі № 520/548/18 апеляційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси

від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група

Компаній «Глобальні бізнес рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності скасовано. Витребувано у ОСОБА_2 на користь

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» нежитлове приміщення загальною

площею 2612,0 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання права власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку, площею 0,1400 га з кадастровим номером 5110136900:31:002:0049, що знаходяться на АДРЕСА_1 , відмовлено.

Зазначене судове рішення залишено без змін Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 3 листопада

2021 року (провадження № 61-17557св20).

З урахуванням наведеного з висновками суду апеляційної інстанції про те, що подружжя ОСОБА_4 та інші зазначені особи не порушили законні права власника нерухомого майна - ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», оскільки на час вчинення ними певних дій було чинне рішення суду, хоча і пізніше скасоване, Верховний Суд не погоджується.

На підставі викладеного колегія суддів приходить висновку, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» є законним власником нежитлового приміщення, загальною площею 2612,0 кв. м, розташованого на

АДРЕСА_1 .

Згідно з матеріалами справи, поясненнями учасників та наданими позивачем доказами ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» як законний власник нежитлового приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , з 2011 року і на час судами вирішення цього спору фактично користується вказаним нежитловим приміщенням, здійснює в ньому господарську діяльність. Відповідачі ці доводи позивача не спростували. Проте розпоряджатися своєю власністю позивач не може через штучні перепони, вчинені відповідачами, в тому числі через поділ нерухомого майна, вчинення реєстраційних дій тощо.

Щодо оспорюваних правочинів

Судами встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу дубліката виданого йому 17 серпня 2018 року свідоцтва взамін зіпсованого. 11 вересня 2018 року йому видано такий дублікат, до якого внесені певні реєстраційні зміни, що не існували в оригіналі свідоцтва, що надало можливість приватному нотаріусу провести 11 вересня 2018 року державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на спірне нерухоме майно.

26 лютого 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя, що став підставою для внесення 26 лютого 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наступні права на об`єкти нерухомості: нежитлове приміщення загальною площею 2057,6 кв. м, що розташоване на

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041050051101) є приватною власністю ОСОБА_2 ; нежитлове приміщення загальною площею 535,6 кв. м, що розташоване на

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041037851101) є приватною власністю ОСОБА_1 ; земельна ділянка площею 0,14 га, призначена для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер: 5110136900:31:002:0049 є приватною власністю ОСОБА_1 .

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема і шляхом витребування цих ділянок (див.: постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (пункт 200), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19,

від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 64)).

Звертаючись з вказаним позовом, ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» зазначало, що укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року є фіктивним правочином, метою вчинення якого було унеможливлення виконання рішення суду про витребування нерухомого майна з володіння ОСОБА_2 на користь товариства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким поговся і апеляційний суд, зазначив, що метою оспорюваного договору є виділення в натурі часток зі спільного майна подружжя та вважав, що відповідний договір було виконано - спільне майно подружжя поділено в натурі. Тому суди вважали оспорюваний договір законним і реальним та зазначили про відсутність підстав для визнання його недійсним.

З вказаним висновком апеляційного суду повістю погодитись не можна.

Судами встановлено, що постановою Одеського апеляційного суду

від 17 листопада 2020 року у справі № 520/548/18 витребувано у ОСОБА_2 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» саме нежитлове приміщення, загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .

Цим судовим рішення встановлено, що вказане нежитлове приміщення, яке є предметом оспорюваного договору про поділ майна подружжя, вибуло із законного володіння ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» поза його волею.

Розпоряджатися майном має право лише власник (стаття 41 Конституції України, статті 317, 319 ЦК України).

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови

від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19),

від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19) та інші), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і, хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Підставою позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» зазначало положення статей 203, 215, 234 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність

(пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами

статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно

до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України

від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року

у справі 306/2952/14-ц та від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, а також

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року

у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

У постанові від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц

(провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів

Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року

у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) і недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі вказала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, і вважає, що така протизаконна ціль як укладення особою договору зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам позивача про те, що оспорюваний договір про поділ майна подружжя направлений на уникнення виконання рішення суду про витребування майна з незаконного володіння

ОСОБА_2 . Суди не врахували, що ОСОБА_2 на час вчинення оспорюваного правочину щодо поділу майна був обізнаний про існування спору щодо спірного нежитлового приміщення у справі № 520/548/18, щонайменше, з 10 вересня 2018 року - дата пред`явлення ним позову як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у вказаній справі, в якій у подальшому ухвалено рішення про витребування від ОСОБА_2 спірного нежитлового приміщення.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» є власником нежитлового приміщення загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1

у місті Одесі, а предметом оспорюваного договору про поділ майна подружжя, крім цього нерухомого майна, також є земельна ділянка, розташована за вказаною адресою.

Апеляційний суд не надав оцінки діям ОСОБА_2 з урахуванням конкретних обставин цієї справи, не перевірив, чи не направлені такі дії на уникнення витребування нежитлового приміщення у останнього на користь законного власника, не навів мотивів на спростування відповідних доводів позивача.

Разом з тим, суд апеляційної нстанції не врахував, що ТОВ «Група

Компаній «Глобальні бізнес рішення» заявило вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки від 4 березня 2020 року, за якими в іпотеку ПАТ «Банк Восток» передані поділені частки вказаного нежитлового приміщення. При цьому, за встановленими обставинами, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Восток» не укладали окремих договорів іпотеки, а відповідні записи про обтяження нерухомого майна іпотекою внесені на підставі укладеного вказаними сторонами договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. 22 серпня 2018 року за № 4109.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» вказувало про неврахування судом першої інстанції вказаних обставин, які впливають на кваліфікацію оспорюваного договору про поділ майна подружжя як фіктивного правочину, а саме, що ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного правочину діяв недобросовісно та зловживав своїми цивільними правами на шкоду правам товариства, оскільки поділ спірного майна здійснений без наведення логічного обґрунтування доцільності такого поділу та неможливості окремого використання нерухомого майна в силу особливостей розташування. Тому вважало, що поділ майна відбувся з метою уникнення виконання рішення суду

у справі № 520/548/18 про витребування від ОСОБА_2 майна на користь позивача.

Статтею 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У порушення вимог статей 89, 263, 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належно не перевірив, не надав оцінки зібраним у справі доказам і дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, що призвело до таких порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи викладене, обґрунтованими доводи є касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови

від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції з урахуванням змісту цієї постанови необхідно перевірити обставини укладення договору про поділ майна подружжя, надати оцінку діям ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору про поділ майна подружжя на предмет добросовісності, після чого перевірити, чи не свідчать такі дії про те, що метою укладення вказаного правочину було уникнення можливості витребування майна на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» після ухвалення рішення у справі № 520/548/18; надати належну оцінку доказам, поданим сторонами на підтвердження вказаних обставин; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Щодо закриття касаційного провадження

У січні 2023 року ОСОБА_1 , а березні 2023 року - ПАТ «Банк Восток» звернулися до Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, пославшись на те, що висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, на які в касаційній скарзі послалося ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення», не є подібними/релевантними до обставин цієї справи, в якій інший суб`єктний склад учасників справи і предмет правового регулювання.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої

Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 8 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вказаних клопотань про закриття касаційного провадження, оскільки, з урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, інший суб`єктний склад учасників справи, предмет правового регулювання (про що зазначають ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Восток») при визначенні подібності правовідносин не обов`язково мають бути тотожними, тому у задоволенні вказаних клопотань необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Банк Восток»про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Група

Компаній «Глобальні бізнес рішення», в інтересах якого діє адвокат Халдай

Ілля Віталійович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко І. В. Литвиненко В. В. Сердюк