Постанова

від 22.01.2024 по справі 757/72634/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/3747/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/72634/17-ц

22 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Міністерства юстиції України Щекуна Олексія Андрійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Ільєвої Т.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення завданих збитків та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

04 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про стягнення завданих збитків.

Позовна заява мотивована тим, що 03 серпня 2015 року наказом Міністерства юстиції України № 1407/5 анульовано його свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 748 від 18 березня 2013 року.

Вказував, що зазначений наказ постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2017 року у справі № 813/4449/15 визнано протиправним та скасовано. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі № 813/4449/15 вказану постанову залишено без змін.

Зазначав, що наказом Міністерства юстиції України від 14 липня 2017 року № 2256/5 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03 серпня 2015 року № 1407/5.

Станом на 03 серпня 2015 року позивач виконував обов`язки арбітражного керуючого на чотирьох об`єктах та мав право на винагороду у розмірі не менше двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць.

Вважав, що за період з 03 серпня 2015 року по 14 липня 2017 року його винагорода становить 432 332 грн. Вказаний розмір матеріальних збитків складають доходи, які він міг би і повинен був одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода).

Вважав, що зазначені обставини негативно вплинули на його авторитет, як одного з найдосвідченіших арбітражних керуючих, тому моральну шкоду, завдану йому Міністерством юстиції України, оцінює у 100 000 грн.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з Міністерства юстиції України завдані йому збитки у розмірі 432 332 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення завданих збитків та моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 500 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення завданих збитків та моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 27 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути на його користь завдані йому збитки у розмірі 432 332 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при першому розгляді вказаної справи у Печерському районному суді м. Києва суддя Остапчук Т.В. вирішила прийняти заочне рішення по справі, не надавши сторонам можливості висловити та відстояти свої позиції. Таким чином, судом було порушено вимоги ст.12 ЦПК України про змагальність судового процесу. Також, було безпідставно знижено розміри відшкодувань. Рішення Печерського районного суду м. Києва в подальшому за касаційною скаргою позивача було скасоване Верховним Судом, а справу повернуто на повторний розгляд.

При повторному розгляді було ухвалено рішення, датоване 28.08.2023, при цьому були проігноровані докази, які були подані як в складі позовної заяви, та і в складі клопотання №2 від 12.03.2018 року, клопотання №4 від 11.06.2018 року та заперечення на відзив відповідача від 30.09.2018 року, які перебувають в справі.

В складі позовної заяви було подано розрахунок завданих збитків та обґрунтування завданої моральної шкоди. Розрахунок завданих збитків грунтувався на кількості справ, у яких позивач здійснював обов`язки арбітражного керуючого одночасно, а не в розрахунку за виконану роботу саме на цих об`єктах, оскільки вони змінюються, по одним провадження припиняються, а по іншим суд проводить призначення арбітражного керуючого.

Не відповідає дійсності теза описової частини рішення суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодного достовірного, належного та достатнього доказу щодо виконання обов`язків арбітражного керуючого по справі про банкрутство Івано-Франківського ОДОСП (справа №Б-11/45-3/270-21/45), оскільки ухвала господарського суду Івано-Франківської області надана суду з клопотанням №2 від 12.03.2018 (перебуває в справі).

Щодо справи №909/1307/13 про банкрутство ВАТ «Надвірнянська автобаза» то відповідач в своєму запереченні та Печерський суд в оскаржуваному рішенні не врахували, що саме по цьому об`єкту Міністерство юстиції України проводило так звану «перевірку» (наїзд), нікчемність якої визнано господарським судом Івано-Франківської області, який затвердив звіт арбітражного керуючого без зауважень (ухвала перебуває в справі).

Відносно справи №5008/988/2011 (радгосп «Більшовик») та №907/100/14 (ТзОВ «Апша-Технокат») слід зазначити, що рішення щодо продовження чи припинення проваджень відноситься до виключної компетенції суду, в якому ведеться провадження в справі про банкрутство, а не арбітражного керуючого чи Міністерства юстиції України. Слід зазначити, що хоча звітність по усім вказаним об`єктам щомісяця подавалась Міністерству юстиції України, усі ухвали суду у справах про банкрутство господарськими судами направлялись у підрозділи Міністерства юстиції України, воно жодного разу не оскаржувало відповідних ухвал суду, не зверталось із запитами і не приймало участь у судових засіданнях. При цьому важливо, що на непрацюючому підприємстві оплата арбітражному керуючому та відшкодування витрат можливі тільки після реалізації майна на завершальній стадії ліквідаційної процедури. У випадку відстрочення реалізації майна арбітражний керуючий нічого не отримує.

Таким чином, матеріальна шкода розрахована, як дохід, який повинен бути отриманим, але не був отриманим в результаті протиправного наказу Міністерства юстиції України.

Обґрунтування завданої моральної шкоди наводилось по двох напрямках: шкода, завдана здоров`ю, докази доведення до передінфарктного стану додані до позовної заяви, що повністю проігноровано судом першої інстанції та шкода, завдана діловій репутації і авторитету, доказом яких є «Картка роботи арбітражного керуючого», подана разом із запереченням від 30.09.2018 (перебуває в справі). Перелік об`єктів в достатній мірі свідчить про авторитет арбітражного керуючого серед сторін справ про банкрутство та в судах.

Підривала авторитет позивача і чиновниця Міністерства юстиції України Кордас О., яка поширювала серед суддів господарського суду Закарпатської області неправдиву інформацію щодо нього, незважаючи на те, що знала про те, що наказ Міністерства юстиції України судом визнано протиправним і скасовано. Доказом цього є ухвала господарського суду Закарпатської області від 15 січня 2016 року по справі №907/1040/14, надана суду з клопотанням №4 від 15.09.2018 року (перебуває в справі). Вказані факти були наведені позивачем в судовому засіданні 28.08.2023 року та, нажаль, всі ці докази навіть не розглянуті судом першої інстанції про, що свідчить описова частина оскаржуваного рішення.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, 29 вересня 2023 року представник відповідача Міністерства юстиції України Щекун Олексій Андрійович подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. В свою чергу, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 03.02.2021 року у справі № 637/375/19, підставою виникнення зобов`язання щодо компенсації моральної шкоди , завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Позивач у позовній заяві вказував що, на його думку, скасований у судовому порядку наказ Міністерства юстиції України завдав йому моральної шкоди, підірвав його авторитет, як одного з найдосвідченіших арбітражних керуючих, спричинив тяжкі переживання, які привели до загострення хвороб серця та інших хвороб. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність порушених життєвих зв`язків позивача, зміни його нормального життєвого ритму, про який зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, як підставу для часткового задоволення позову.

Звертаємо увагу на те, що жодних доказів на підтвердження міркувань про порушення нормального життєвого ритму, викладених як у позові, так і в оскаржуваному рішення, позивачем не надано. Більше того, останнім не доведено, що отримані негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт виникли у нього саме внаслідок видачі Міністерством юстиції України наказу від 03.08.2015 року № 1407/5.

Додатково зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які медичні висновки, довідки, що підтверджують наявний причинно-наслідковий зв`язок між прийняттям наказу від 03.08.2015 року № 1407/5 та перерахованими в позові хворобами позивача.

Вказує на те, що ОСОБА_1 , як арбітражний керуючий мав перший (найнижчий) рівень кваліфікації, що свідчить про безпідставність його тверджень щодо підриву вказаним наказом Міністерства юстиції України авторитету позивача, як одного з найдосвідченіших арбітражних керуючих. Разом з тим, варто зауважити, що позивач з 2000 року зареєстрований, як фізична особа-підприємець, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за напрямками діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 69.10 Діяльність у сфері права, що підтверджує можливість позивача працювати та отримувати дохід, навіть під час анулювання свідоцтва арбітражного керуючого.

Відтак, вважає, що судом першої інстанції не встановлено факту наявності причинно-наслідкового зв`язку між наказом Міністерства юстиції України та заподіяною позивачу моральною шкодою. Фактично єдиною підставою для часткового задоволення позовних вимог позивача стала постанова Верховного Суду від 09.06.2022 року у справі № 813/4449/15, яка на думку суду першої інстанції є належним доказом, підтверджуючим, що позивачу була завдана моральна шкода.

Вважає, що вказана постанова Верховного Суду жодним чином не може бути доказом, оскільки предметом розгляду справи № 813/4449/15 був наказ Міністерства юстиції України від 03.08.2015 №1407/5, а не наявність трьох основних умов для відшкодування моральної шкоди, таких як: неправомірна поведінка Міністерства юстиції України, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірною поведінкою Міністерства юстиції України та заподіяною моральною шкодою.

Вважає, що сам по собі факт наявності судового рішення про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, за умови не доведення вищенаведених обставин, не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди, які позивач не довів належними та допустимими доказами, що виключало можливість задоволення позовної заяви та стягнення моральної шкоди.

25 грудня 2023 року позивачем до Київського апеляційного суду подано заперечення на апеляційну скаргу відповідача в яких позивач зазначає, що при розгляді справи № 813/4449/15 судами усіх інстанцій, включно з Верховним Судом, встановлено протиправність дій Міністерства юстиції України, а відтак наявні передбачені законодавством підстави для відшкодування завданих відповідачем матеріальних збитків та моральної шкоди.

Вважає, що у п. 57 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17 зазначено, що «у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».

В листопаді 2017 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення завданих йому матеріальних збитків та компенсацію моральної шкоди від наказу Міністерства юстиції України №1407/503 від 03 серпня 2015 року, який в судовому порядку визнано протиправним та скасовано. Ухвалою від 12.12.2017 року було відкрито провадження по справі №757/72634/17-ц. З того часу відповідач Міністерство юстиції України роками затягує розгляд даної справи тим самим підтверджуючи повторюваність протиправних своїх дій, що є одним з доказів нанесення моральної шкоди позивачу та її тяжкості.

Також, про завдання моральної шкоди позивачу та наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача свідчать наступні обставини. В серпні 2015 року відповідачем було видано протиправний наказ, це спричинило йому моральні та фізичні страждання, тяжкі переживання, що привело до погіршення стану серцево-судинної системи, та, як наслідок, у вересні 2015 pоку до амбулаторного лікування, а в жовтні 2015 pоку до стаціонарного лікування. Цей стан є безповоротним. З того часу позивач перебуває на обліку, як хворий на серцево-судинні захворювання, періодично проходить огляди та постійно приймає медикаментозне лікування. Відповідні довідки, витяги з медичної карти щодо госпіталізації та лікування надані як докази в складі позовної заяви та перебувають у справі.

Доказом шкоди, завданої діловій репутації та авторитету позивача, є Картка обліку роботи арбітражного керуючого. Кількість (майже 200) та перелік об`єктів, на яких позивач виконував обов`язки арбітражного керуючого, серед яких державні, комунальні, промислові, сільськогосподарські, торгові, сервісні та інші підприємства, що в достатній мірі свідчить про авторитет арбітражного керуючого серед сторін справ про банкрутство та в судах. Тому видача протиправного наказу про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого та виключення його з електронної системи призначення арбітражних керуючих привели до відсутності нових призначень, що завдало йому матеріальні та моральні збитки та психологічні переживання.

Щодо «рівнів кваліфікації» зазначає, що він ніколи не звертався про їх «встановлення» до чиновників Міністерства юстиції України, бо не мав у цьому необхідності. З матеріалів справи очевидно видно, що перед появою протиправного наказу він виконував обов`язки арбітражного керуючого на двох об`єктах державної власності (5-й рівень), одному ВАТ (4 рівень) та одному ТзОВ (3-й рівень), що повністю спростовує доводи відповідача.

21 грудня 2023 року представником відповідача Міністерства юстиції України Щекуном Олексієм Андрійовичем до Київського апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу позивач в якому він зазначає що, заявляючи вимоги про стягнення упущеної вигоди з Державного бюджету України за період з 03.08.2015 року по 14.07.2017 року в розмірі 432 332 гpн, позивач вказує, шо до 03.08.2015 року він виконував обов`язки арбітражного керуючого на 4-х об`єктах та мав право на винагороду в розмірі не менше двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць.

Так, позивач вказує, шо станом на 03.08.2015 року він виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі № 909/1307/13 про банкрутство ВАТ «Надвірнянська автобаза». Однак, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2015 року провадження у справі № 909/1307/13 про банкрутство ВАТ «Надвірнянська автобаза» - припинено. Тобто, дану справу про банкрутство завершено, ще до анулювання свідоцтва позивача.

Також, позивач вказує, шо станом на 03.08.2015 року він виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі про банкрутство Івано-Франківського ОДОСП - справа №5-1145-3270-21/145. Однак, позивачем не надано жодного достовірного, належного допустимого та достатнього доказу на підтвердження вищевказаного факту.

Окрім цього, позивач стверджує що станом на 03.08.2015 року виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі №5008/988/2011про банкрутство радгоспу «Більшовик». Постановою Господарського суду Закарпатської області від 23.08.2011 у справі № 5008/988/2011 відкрито ліквідаційну процедуру, визнано банкрутом радгосп «Більшовик», с. Теребля, Тячівського району, вул. Центральна, 14 (код ЄДРПОУ 05528160). Ухвалою від 30.01.2013 року у справі № 5008/988/2011 позивача призначено ліквідатором радгоспу «Більшовик». Ухвалою Господарського сулу Закарпатської області від 07.12.2016 року у справі № 5008/988/2011 достроково припинено повноваження ліквідатора радгоспу «Більшовик» ОСОБА_1 . Відповідно винагороду позивачу за час виконання повноважень арбітражного керуючого протягом дії наказу (03.08.2015 по 07.12.2016) має виплачувати підприємство на якому арбітражний керуючий здійснював свої повноваження. Стосовно винагороди позивачу, як арбітражному керуючому на підприємстві, не виплачену з 07.12.2016 року по 14.07.2017 року, то варто зазначити, шо ліквідаційна процедура триває протягом дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом. Отже, ліквідаційна процедура мала б закінчитися не пізніше 23.02.2013, позивач виконував повноваження ліквідатором по даній справі з 30.01.2013 по 07.12.2016, тобто, протягом майже трьох років. Впродовж такого тривалого терміну позивач не вжив належних заходів для закінчення ліквідаційної процедури.

Позивач вказує, що станом на 03.08.2015 року він виконував обов`язки арбітражного керуючого у справі № 907/1040/14 про банкрутство ТОВ «Апша-Технокат». Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2015 у справі № 909/1307/13 відкрито ліквідаційну процедуру в межах строку передбаченого статтею 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції за правилами якої здійснювався розгляд даної справи) та призначено ліквідатором ТОВ «Апша-Технокат» арбітражного керуючого Градюка Олександра Івановича. Відповідно до частини 1 статті 37 вказаного Закону у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Тобто, строк ліквідаційної процедури сплинув ще 19.02.2016 року. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.03.2017 року у справі № 907/1040/14 ліквідовано юридичну особу боржника ТОВ «Апша-Технокат».

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення збитків є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Також, жодних доказів на підтвердження міркувань про порушення нормального життєвого ритму, викладених як у позові, так і в апеляційній скарзі позивачем не подано.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги представника відповідача Міністерство юстиції України заперечував, просив скаргу відповідача залишити без задоволення.

Представник Міністерства юстиції України Щекун Олексій Андрійович повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений, а тому суду вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скаргапредставника відповідача Міністерства юстиції України Щекуна Олексія Андрійовича не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 серпня 2015 року Міністерством юстиції України винесено наказ № 1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) Градюка Олександра Івановича від 18 березня 2013 року № 748.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі № 813/4449/15 за позовом арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправними дій, скасування висновків протоколу, визнання протиправним та скасування наказу, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), викладене у протоколі від 03 липня 2015 року № 32/07/15, у частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття діяльністю арбітражного керуючого (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) на підставі подання від 18 травня 2015 року № 456.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03 серпня 2015 року № 1407/15 про анулювання свідоцтва про право на зайняття діяльністю арбітражного керуючого (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), виданого Градюка Олександра Івановича.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Закарпатській області залишено без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року залишено без змін.

Наказом Міністерства юстиції України від 14 липня 2017 року № 2256/5 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03 серпня 2015 року № 1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) Градюка Олександра Івановича від 18 березня 2013 року № 748.

Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року задоволено частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 рокуу справі № 813/4449/15 позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправними дій, скасування висновків протоколу, визнання протиправним та скасування наказу, задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03.08.2015 №1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 813/4449/15 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 813/4449/15 касаційну Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року - без змін.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення завданих збитків в розмірі 432 332, 00 грн. відмовлено в повному обсязі.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції вказав на те, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 визначила, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

За загальними положеннями, передбаченими частинами першою, другою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зазначила, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18).

При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто, дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non («умова, без якої не може бути») (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №910/10501/19).

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/21 (провадження № 61-20345св21) зазначено, що згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19), від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20(провадження № 61-2846св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Відтак, у спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи даний спір колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували заявлені ОСОБА_1 вимоги про стягнення на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України збитків у розмірі 432 332 грн.

Наявності у позивача фактичних втрат, яких він зазнав у зв`язку з неправомірними діями відповідача, витрат, які ним зроблені або які мають бути зроблені, а також упущеної вигоди судом апеляційної інстанції також не встановлено. При цьому, колегія суддів зауважує, що встановлення неправомірності дій відповідача не свідчить про безумовність завдання позивачу збитків. Зазначені обставини повинні бути доведені на підставі належних, достатніх та допустимих доказів (аналогічна за змістом позиція висловлена у подібних правовідносинах Верховним Судом у справі № 757/31785/19-ц від 25 серпня 2022 року).

Також, стосовно висновку про неправомірність рішень, дій або бездіяльності контролюючого органу як умови деліктної відповідальності колегія суддів звертається до висновків, викладених у п. 9.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20, та відзначає, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) контролюючого органу (його посадових (службових) осіб) не є необхідним для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

Отже, на думку колегії суддів саме лише задоволення адміністративним судом позовних вимог щодо скасування наказу Міністерства юстиції України від 03.08.2015 №1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 , не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями органу державної влади Міністерства юстиції України та можливою шкодою, як наслідок, підставою для задоволення позовних вимог.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання йому збитків в сумі 432 332 грн, то суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачвиконував обов`язки арбітражного керуючого на 4-х об`єктах та мав право на винагороду в розмірі не менше двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць, що в сукупності за період з 03.08.2015 року по 14.07.2017 року становить 432 332 грн, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на наступне.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц, Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 201/12077/19.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача збитків, позивач зазначив, що в результаті протиправної поведінки відповідача, він не отримав грошові кошти в розмірі 432 332 грн. При обрахуванні розміру збитків, позивач виходив із свого права на отримання винагороди арбітражного керуючого, яку він міг би отримати, якщо б виконував обов`язки арбітражного керуючого на 4-х об`єктах.

Необхідно враховувати, що частиною восьмою статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на час спірних правовідносин) було визначено, що звернення до господарського суду з клопотанням про призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора), припинення повноважень арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення іншого арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) є компетенцією комітету кредиторів. У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов`язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів або з власної ініціативи може припинити повноваження ліквідатора і призначити нового ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом (частина дванадцята статті 41 Закону).

А відтак, на думку колегії суддів, зміст позовних вимог та наявні в матеріалах справи докази, дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру упущеної вигоди виходив із вірогідності такої винагороди арбітражного керуючого. Водночас, доказів реальної можливості отримати вказаний дохід позивачем суду надано не було, що вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу, що не може бути підставою для його стягнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що при новому розгляді даної справи судом першої інстанції не надано правову оцінку доказам, долученим позивачем до матеріалів справи, з яких вбачається, що він виконував обов`язки арбітражного керуючого на 4-х об`єктах та мав отримати відповідну винагороду, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що, як зазначено самим же позивачем в апеляційній скарзі, на непрацюючому підприємстві оплата арбітражному керуючому та відшкодування витрат можливі тільки після реалізації майна на завершальній стадії ліквідаційної процедури. У випадку відстрочення реалізації майна арбітражний керуючий нічого не отримує.

03.08.2015 року позивач виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі № 909/1307/13 про банкрутство ВАТ «Надвірнянська автобаза». Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2015 провадження у справі № 909/1307/13 про банкрутство ВАТ «Надвірнянська автобаза» - припинено. Тобто, дану справу про банкрутство завершено, ще до анулювання свідоцтва позивача.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 23.08.2011 справі № 5008/988/2011 відкрито ліквідаційну процедуру, визнано банкрутом радгосп «Більшовик». Ухвалою від 30.01.2013 року у справі № 5008/988/2011 позивача призначено ліквідатором радгоспу «Більшовик». Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2016 у справі № 5008/988/2011 достроково припинено повноваження ліквідатора радгоспу «Більшовик» ОСОБА_1 . Отже, позивач виконував повноваження ліквідатора по даній справі з 30.01.2013 року по 07.12.2016 року, тобто протягом майже трьох років, а відтак позивач міг вчинити, але не вжив належних заходів для закінчення ліквідаційної процедури в межах дванадцяти місяців, як передбачало чинне на той час законодавство.

Станом на 03.08.2015 року ОСОБА_1 виконував обов`язки арбітражного керуючого у справі № 907/1040/14 про банкрутство ТОВ «Апша-Технокат». Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2015 у справі № 909/1307/13 відкрито ліквідаційну процедуру в межах строку передбаченого статті 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції за правилами якої здійснювався розгляд даної справи) та призначено ліквідатором ТОВ «Апша-Технокат» арбітражного керуючого Градюка Олександра Івановича. Відповідно до частини 1 статті 37 вказаного Закону у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Тобто, строк ліквідаційної процедури сплинув ще 19.02.2016. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.03.2017 у справі № 907/1040/14 ліквідовано юридичну особу боржника з обмеженою відповідальністю ТОВ «Апша-Технокат».

Вказаним обставинам надана належна оцінка судом першої інстанцій та зроблені мотивовані висновки про те, що позивач не довів, що він неодмінно міг і повинен був отримати доходи від здійснення діяльності ліквідатора у заявленому ним розмірі, і лише неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати дохід від здійснення повноважень ліквідатора у перелічених вище справах.

Усі доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанцій доказів у справі, неправильним, на його думку, встановленням обставин справи та не містять посилань на неправильне застосування норм матеріального права, що не може бути підставою для скасування судового рішення суду першої.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення завданих збитків в розмірі 432 332 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вказав, що керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в узагальненому вигляді моральних страждань в розмірі 3000 грн.

Моральна шкода, завдана органами Міністерства юстиції України є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, тому кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі статей 1174, 1176 ЦК України.

В повній мірі з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Звертаючись до суду позивач зазначав, що протиправний наказ відповідача, відсутність роботи завдали йому моральної шкоди, підриваючи його авторитет одного з найдосвідченіших арбітражних керуючих, спричинили тяжкі переживання, починаючи з серпня 2015 року, він перебувала у стані нервового стресу, внаслідок чого значно погіршився стан його здоров`я.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі «Недайборщ проти РФ» від 01.07.2010 (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди. (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15.10.2009 у справі «Антипенков проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14.02.2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01.06.2006 у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04).

В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа «Полтораченко проти України» (заява № 77317/01) 18.01.2005 Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 ЄВРО компенсації моральної шкоди.

Водночас у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У п. 9 постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Наведені позивачем обставини про заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача Міністерства юстиції України щодо анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, за оцінкою суду першої інстанції, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто, заподіяли йому моральну шкоду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції .

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому що заявлений ОСОБА_1 розмір відшкодування моральної шкоди 100 000 грн є завищеним та не підтверджений необхідними доказами, проте приходить до переконання, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції в сумі 3000,00 грн. не є співмірним завданій моральній шкоді.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення Постанови Пленум Верховного Суду України, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з відповідача Міністерства юстиції України за рахунок коштів Державного бюджету України слід стягнути на користь позивача 10 000 грн моральної шкоди, оскільки дії та прийнятті рішення відповідача, призвели до душевних страждань ОСОБА_1 , який хворіє серцево судинними захворюваннями.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 4 ст.376 цього Кодексу, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди прийнято правильно, разом з тим встановлено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи в частині стягнення моральної шкоди, що в свою чергу дає підстави для зміни судового рішення в цій частині та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди з 3000 грн до 10 000 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що факт завдання відповідачем позивачу маральної шкоди є недоведеним колегією суддів відхиляються, оскільки в силу вимог закону в силу ст. 1173 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини суб`єкта владних повноважень, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 813/4449/15 позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправними дій, скасування висновків протоколу, визнання протиправним та скасування наказу, задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03.08.2015 №1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 .

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 813/4449/15 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 813/4449/15 касаційну Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року - без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено протиправність наказу відповідача про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 . До часу поновлення судом прав позивача, останній був позбавлений можливості здійснювати свою професійну діяльність арбітражного керуючого, що завдавало позивачу моральних страждань.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що у грошовому виразі моральна шкода ним оцінюється у 100 000 грн, і вказана сума є обґрунтованою по відношенню до завданих йому Міністерством юстиції України моральних страждань, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Безумовно, моральну шкода не можна виміряти повністю, зрозумівши емоційний стан особи, яка просить про таку сатисфакцію. Поряд з цим, враховуючи всі доводи, які навів позивач у своїй позовній заяві, апеляційній скарзі та, беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав державним органом, колегія суддів вважає, що наведених ОСОБА_1 доводів за обставин цієї справи недостатньо для стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

В світлі викладеного, суд апеляційної інстанції також бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлена у рішенні у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, у пунктах 95, 96 якого вказано, що заявниці вимагали «значної», але конкретно не визначеної компенсації за моральну шкоду, завдану їм у формі приниження, страждання та тривоги..... моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи… можуть зазнати страждань і тривоги. Але все ж таки,... Суд вважає, що за обставин цієї справи визнання ним порушення є достатньою справедливою сатисфакцією.

Помилковими є доводи апеляційних скарг, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи, оскільки оскаржуване рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу прийнято на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що про наявність підстав для часткового відшкодування моральної шкоди позивачу, відповідно до встановлених обставин справи, на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянтів та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючисьст.ст. 15, 16, 22, 23, 1173 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача Міністерства юстиції України Щекуна Олексія Андрійовича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року в частині стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінити, збільшивши розмір моральної шкоди стягнутої за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 з 3 000 грн до 10 000 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 05 лютого 2024 року.

Головуючий Судді: