Рішення

від 08.02.2024 по справі 240/44183/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року м. Житомир справа № 240/44183/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправною та скасування частини рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати частину 4 рішення від 18 серпня 2021 року №360 рішення десятої сесії, восьмого скликання Станишівської сільської ради Житомирського району, Житомирської області у затвердженні проекту землеустрою.

- зобов`язати Станишівську сільську раду Житомирського району, Житомирської області повторно розглянути заяву та затвердити поданий проект землеустрою у спосіб, передбачений нормами Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" .

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовив у затвердженні проекту землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 18220833500:01:001:0539, оскільки проект був погоджений, отже відповідає вимогам чинного законодавства. Земельна ділянка не перебуває у користуванні інших осіб. На момент надання дозволу вказана ділянка була розташована за межами населених пунктів Коднянської сільської ради та перебувала у державній власності і погодження із сільською радою було не передбачено. Відмова не відповідає вимогам статті 118 ЗК України.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надав відзив на позовом, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що згідно рішення 10 сесії 8 скликання Станишівської сільської ради від 18 серпня 2021 року № 360 було відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою, у зв`язку із тим, що земельна ділянка яка зазначена в графічних матеріалах, перебуває в користуванні громадян. Дане рішення було прийнято в зв`язку із тим, що вказана земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб, яким попередньо було надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. На момент видачі наказу від 20.11.2020 року №1377-УБД та розроблення проекту землеустрою, проведення відповідної експертизи від 23.03.2021 року даний дозвіл підлягав обов`язковому погодженню в сільською радою, що не було зроблено.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20 листопада 2020 року позивачу наданий дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Житомирського району Житомирської області, за межами населених пунктів Коднянської сільської ради.

Житомирською філією ДП "Науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою" Держгеокадастру України розроблено проект землеустрою згідно договору №373 від 22 лютого 2021 року (надалі-проект), в тому числі на земельну ділянку з кадастровим номером 18220833500:01:001:0539 про затвердження проекту землеустрою.

За результатами розгляду заяви Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області прийняла рішення від 18.08.2021 року №360, у пункті 4 якого залишено без задоволення звернення.

Згідно додатку 3 до рішення сільської ради, позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на підставі заяви від 16.06.2021, оскільки земельна ділянка яка зазначена в графічних матеріалах, перебуває в користуванні громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.

У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, статтями 12, 122 Земельного кодексу України.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1-3 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно частин 8-10 статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (у редакції чинній на момент погодження проекту землеустрою).

На час погодження проекту землеустрою діяла норма статті 186-1 ЗК України, яка передбачала, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина перша ).

Відповідно до частини шостої статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до Закону № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, статтю 186 ЗК України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного кодексу виключено.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 186 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Як передбачено частиною сьомою статті 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

З 27.04.2021 частину 9 статті 118 ЗК (у редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) викладено у новій редакції "Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність." (ч. 9 ст.118)

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законом було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян.

Отже, відповідно до статті 186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації

Разом з тим, норми частини дев`ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Водночас з аналізу статті 186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) слідує, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2022 у справі № 140/10342/21.

Матеріалами справи підтверджено, що спірним рішенням позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Житомирського району Житомирської області, за межами населених пунктів Коднянської сільської ради, з кадастровим номером 18220833500:01:001:0539, оскільки земельна ділянка яка зазначена в графічних матеріалах, перебуває в користуванні громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ..

Суд відмічає, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися на етапі погодження такого проекту.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач, маючи право безоплатно набути у власність земельну ділянку за рахунок земель державної власності, отримав відповідний дозвіл та дотримався визначеної законодавством процедури виготовлення та погодження проекту землеустрою. Позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку.

Наданий позивачем разом із проектом землеустрою висновок державної експертизи землевпорядної документації, здійснений експертами державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, про його погодження не містить жодних зауважень до проекту. У висновку зазначено, що проект землеустрою погоджений.

Отже, позивач погодив проект землеустрою у встановленому порядку.

У постановах від 24.01.2020 у справі №316/979/18 та від 30.08.2018 у справі №817/586/17 Верховний Суд зазначив, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Щодо посилання відповідача на перебування земельної ділянки у користуванні громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суд зазначає таке.

Відповідачем до матеріалів справи долучено копії рішень Коднянської сільської ради про погодження надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

Разом з тим, надані відповідачем, копії рішень про надання погодження на дозволу на розроблення документації із землеустрою, зазначеним особам не є доказом того, що це є саме та земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність.

Крім того, відповідач на підтвердження своїх доводів надав таблиці з переліком осіб, в яких містяться відомості про цільове використання земельних ділянок, розмір земельних ділянок, кадастрові номери.

Однак, суд не надає оцінки зазначеним копіям документів, оскільки вони не є належними доказами у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, так як не містять всіх необхідних реквізитів, ні назви, ні підпису, ні прізвища та посади особи, що їх склала, ні відповідної печатки установи. З наданих таблиць неможливо встановити, які саме обставини підтверджують їх дані.

Водночас, суд відмічає, що факт надання дозволу особі на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки подальшою передачею у власність не є означає позитивного рішення про надання у власність.

Тому не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18

Отже, доводи відповідача, що розпорядчі документи на виготовлення землевпорядних документацій громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були видані саме у 2015 році, тобто до надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою є безпідставними. Зазначені обставини не підтверджують факту передачі у користування таким громадянам земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 20.11.2020 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" є незаконним, оскільки це не є предметом спору. Також, матеріали справи не містять доказів того, що зазначений наказ не скасований у встановленому порядку.

Крім того, відповідач у відзиві вказує на те, що на момент видачі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20.11.2020 та розроблення проекту землеустрою, проведення відповідної експертизи від 19.03.2021 даний дозвіл підлягав обов`язковому погодженню в сільською радою, що не було зроблено.

Дозвіл на розроблення проекту землеустрою позивачу надано 20.11.2020.

Станом на 20.11.2020 ч. 1 ст.11 Земельного кодексу України передбачала відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

На час надання позивачу дозволу та погодження проекту землеустрою діяла норма статті 186-1 ЗК України, яка передбачала, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина перша).

27 травня 2021 року набув чинності Закон України прийнятий 28 квітня 2021 року № 1423-IХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин"

З 27 травня 2021 року землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, які зазначені у п. 24 розділі Х Земельного Кодексу України.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. При цьому внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

В контексті наведеного суд відмічає, що надані до 27 травня 2021 року переважно рішеннями ГУ Держгеокадастру дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які переходять у комунальну власність, є чинними. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена станом на 27 травня 2021 року, приймають сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до Закону № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, статтю 186 ЗК України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного кодексу виключено.

Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Отже, лише з 27.05.2021 відповідно до статті 186 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Разом з тим, суд звертає увагу, що станом на 20.11.2020 на момент надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою, земельна ділянка була розташована за межами населених пунктів Коднянської сільської ради та перебувала у державній власності і погодження із сільською радою було не передбачене чинним законодавством. Отже, такі доводи відповідача суд до уваги не приймає.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку, тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.

Доказів перебування у користуванні інших осіб бажаної позивачем земельної ділянки відповідач не надав та доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про затвердження поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає таке.

Затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Крім того, слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, яка полягає у наступному. Оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

З огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційного права фізичної особи на отримання земельної ділянки у власність, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати повторно розглянути заяву позивача від 16.06.2021 та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 18220833500:01:001:0539 та надання у власність.

На переконання суду, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва та передати позивачу земельну ділянку забезпечить ефективний судовий захист порушеного права позивача та призведе до його реального відновлення.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 77.90,139,242-246, 255,256, 257-262,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (вул. Кооперативна,3, с.Станишівка,Житомирський район, Житомирська область, 12430, код ЄДРПОУ 04348444) про визнання протиправним та скасування частини рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 18 серпня 2021 року №360 в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою.

Зобов`язати Станишівську сільську раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.06.2021 та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 18220833500:01:001:0539 та надання у власність.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.М.Шимонович