Постанова

від 09.02.2024 по справі 160/2514/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/2514/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року (суддя Кучугурна Н.В.)

у справі № 160/2514/23

за позовом ОСОБА_1

до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

визнати протиправною та скасувати постанову Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області № 12024/367183/7022.1/28, якою припинено (затримано) (номер справи 367183, номер випадку 7022.1) виплату щомісячної страхової виплати в розмірі 16397,94 грн.;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу щомісячні страхові виплати (номер справи 367183, номер випадку 7022.1) починаючи з 01.09.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Павлоградському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, у зв`язку з чим позивачу щомісячно виплачувались страхові виплати. Павлоградським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області постановою № 12024/367183/7022.1/28 від 04.10.2022 припинено з 01.09.2022 щомісячну страхову виплату в розмірі 16397,94 грн. Підставою припинення зазначено п.6 ч.1 ст.46 Закону №1105-XIV. Відповідач-1 повідомив, що на виконання листа управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 04.10.2022 №03-09/3927 та листа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 26.09.2022 №1282-03-4 за зверненням Служби безпеки України від 22.09.2022 35/7/5-13671 прізвище позивача перебувало в переліку осіб, які обґрунтовано підозрюються у проведенні протиправної діяльності на шкоду державної безпеки України, тому виплати були призупинені відповідно до п.6 ч.1 ст.46 Закону №1105-XIV. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки винесеним судом вироком від 26.09.2022 жодного обмеження в користуванні грошовими коштами, призначеними постановою відповідача-1 від 23.02.2011, не встановлено. Також позивач вказує, що на даний час Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчих дирекцій, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень, тому вважає, що відповідач-2 має бути зобов`язаний виплатити щомісячні страхові виплати з 01.09.2022.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області №12024/367183/7022.1/28, якою припинено (затримано) ОСОБА_1 (номер справи 367183, номер випадку 7022.1) виплату щомісячної страхової виплати в розмірі 16397,94 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд виходив з того, що у постанові, яка оскаржується, не вказано таких підстав припинення страхових виплат позивачу як наявність вироку суду чи інформації про перебування прізвища позивача в переліку осіб, які обґрунтовано підозрюються у проведенні протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, як і не вказано положень законодавства, якими встановлені наведені підстави для припинення страхових виплат. Крім цього, відповідач-1 під час прийняття оскаржуваної постанови застосував також норми Закону №1105-XIV, якими врегульовані питання затримання страхових виплат на підставі ч. 3 ст.44 Закону №1105-XIV, що ставить позивача у стан правової невизначеності в частині підстав припинення чи затримання страхових виплат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 виплатити позивачу щомісячні страхові виплати починаючи з 01.09.2022, суд зазначив, що внаслідок реорганізації Фонду соціального страхування України з 01 січня 2023 року правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень є Пенсійний фонд України та його територіальні органи, які є уповноваженими органами управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку. Встановивши, що доказів звернення позивача до органів Пенсійного фонду про здійснення страхових виплат до матеріалів справи не надано, як не надано і доказів відмови органами Пенсійного фонду у здійсненні цих виплат, суд дійшов висновку про передчасність таких позовних вимог.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду матеріалам справи та діючому законодавству, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Позивач зазначає, що відповідач-2 не заперечує тих обставин, що з 01.09.2022 позивач не отримує належних щомісячних соціальних виплат. При цьому відсутній такий закон, що у зв`язку з реорганізацією ФССУ позивач повинен окремо звертатись до відповідного відділенні ПФУ про нарахування / поновлення раніше призначеної щомісячної грошової виплати.

Також позивач просить стягнути з відповідачів солідарно судові витрати: судовий збір в сумі 1610,40 грн. за подання апеляційної скарги, 536,80 грн. за подання позовної заяви, 6000,00 грн. витрати на правову допомогу при поданні позовної заяви, 5000,00 грн. витрати на правову допомогу при поданні апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник зазначає, що ч.1 ст. 46 Закону №1105-XIV не містить вичерпного переліку підстав для припинення виплати і надання соціальних послуг. В даному випадку з огляду на те, що вироком Павлоградського міськрайонного суду від 26.09.2022 у справі № 185/6145/22 позивача визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України, Павлоградським відділенням ВД ФСС України в Дніпропетровській області припинено виплату щомісячної страхової виплати з 01.09.2022.

Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем в частині незадоволених позовних вимог, у зв`язку з чим, судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині.

Рішення суду в частині незадоволених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді від 23.02.2011 № 0414/7022/7022/2 встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.11.2011 перебуває на обліку, має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що сталося 22 березня 2010 року. За висновком МСЕК від 31.01.2011 серія 10 ААА № 001441 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 15 %, з повторним оглядом 01.02.2012. Середньомісячна заробітна плата (дохід) перед настанням страхового випадку становила 5615,88 грн.

Відповідно до ст.21, 28, 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» призначено потерпілому ОСОБА_1 , номер справи 7022, номер випадку 7022, щомісячну грошову виплату в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 842,38 грн. (а.с.5).

04.10.2022 Павлоградським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області прийнято постанову №12024/367183/7022.1/28 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», якою відповідно до ч.3 ст.44, ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» припинено потерпілому ОСОБА_1 , номер справи НОМЕР_1 , номер випадку 7022.1, щомісячну страхову виплату в розмірі 16397,94 грн. Підстава припинення: п.6 ч.1 ст.46 Закону № 1105-XIV. Виплату припинити: з 1 вересня 2022 року.

27.12.2022 Павлоградським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області отримано звернення ОСОБА_1 стосовно щомісячних страхових виплат.

Листом від 12.01.2023 № 24.2-04/21 «Про розгляд звернення» відповідач-2 надав відповідь, що на виконання листа управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 04.10.2022 №03-09/3927 та листа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 26.09.2022 №1282-03-4 за зверненням Служби безпеки України від 22.09.2022 35/7/5-13671дек прізвище позивача перебувало в переліку осіб, які обґрунтовано підозрюються у проведенні протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України, тому виплати були призупинені відповідно до пункту 6 частини 1 статті 46 Закону №1105-XIV.

Щодо вироку у справі № 185/6145/22 позивача повідомлено, що зазначений вирок не стосується Павлоградського відділення та не зобов`язує його виконання, при цьому Павлоградським відділенням вжиті заходи щодо подальших дій з відновлення позивачу страхової виплати.

Одночасно доведено до відома, що з 01.01.2023 внесені зміни до Закону № 1105-XIV і з 01.01.2023 Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Тому для подальшого вирішенні питання позивачу рекомендовано звернутися до Пенсійного фонду України.

Судом також встановлено, що вироком Павлоградського міськрайонного суду від 26.09.2022 у справі 185/6145/22, на який посилається відповідач-1 у відповіді від 12.01.2023 № 24.2-04/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного остаточного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з ч.1 ст.36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата) п.1.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я (абз.1 ч.1 ст.42 Закону № 1105-XIV).

Відповідно до пп. 1 ч.1 ст. 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (ч.5 ст. 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, підставою для застосування п.6 ч.1 ст.46 Закону №1105-XIV є наявність інших випадків, передбачених законодавством.

Тобто ця норма за своєю правовою природою є бланкетною, передбачає існування інших норм, якими врегульовано питання припинення страхових виплат.

У спірному випадку підставою для припинення позивачу щомісячної страхової виплати, призначеної з 11.01.2011 на підставі висновку МСЕК від 31.01.2011 №001441 як потерпілому зі стійкою втратою професійної працездатності 15%, за висновком відповідача-1 є перебування прізвища позивача у переліку осіб, які обґрунтовано підозрюються у проведенні протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.

Втім, така обставина не визначена жодною нормою в якості законодавчо встановленої підстави, за якої особа може бути позбавлена призначених їй належним чином страхових виплат.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 110 КК України також не має наслідком припинення щомісячної страхової виплати за професійне захворювання, яке спричинило втрату працездатності.

Інші підстави для припинення позивачу страхових виплат на час прийняття постанови від 04.10.2022 №12024/367183/7022.1/28 відповідачем-1 не визначені, із матеріалів справи не вбачаються.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що означена постанова не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, тому є протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

В той же час суд апеляційної інстанції не погоджується з судом першої інстанції про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №1105-XIV в редакції з урахуванням внесених змін припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

Приписами п.3 - 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV передбачено таке:

«До завершення заходів, пов`язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України.

Установити, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.

Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Установити, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється.

Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.»

Частиною 1 статті 4 Закону №1105-XIV, з урахуванням внесених змін, визначено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Отже, з 01 січня 2023 року правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень є Пенсійний фонд України та його територіальні органи, які є уповноваженими органами управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку.

В цьому випадку має місце публічне правонаступництво - окремий, особливий вид правонаступництва, під яким розуміється перехід у встановлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому.

Правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Отже, обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. При цьому законодавець не встановлює правила, за яким виконання такого обов`язку відбувається за умови відповідного звернення до правонаступника.

Суд першої інстанції, правильно встановивши, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), як територіальний орган Пенсійного фонду України, є правонаступником Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (відповідача-1), дійшов помилкового висновку про необхідність звернення позивача до органу пенсійного фонду про здійснення страхових виплат, оскільки в даному випадку відповідач-2 є правонаступником в частині всіх тих зобов`язань, які мав відповідач-1 перед позивачем до 01.01.2023 без жодних умов.

Наведене вище відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині незадоволення позовних вимог та ухвалення нового рішення в цій частині про зобов`язання відповідача-2 поновити позивачу щомісячну страхову виплату (номер справи 367183, номер випадку 7022.1) з 01.09.2022.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачений судовий збір за подання позовної заяви - 1073,60 грн., за подання апеляційної скарги - 1610,40 грн.

Рішенням суду першої інстанції від 16.08.2023 у цій справі стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати з оплати судового збору у розмірі 536,80 грн. з огляду на часткове задоволення позовних вимог, а також те, що права позивача на страхові виплати були порушені постановою Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, яка судом скасована.

Враховуючи результати розгляду апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, відповідно до наведених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню на користь відповідача решта витрат у вигляді судового збору в сумі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Також підлягають відшкодуванню понесені позивачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн. - за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів по 805,20 грн.

В апеляційній скарзі позивач просить також стягнути витрати на правову допомогу при поданні позовної заяви - 6000 грн., при поданні апеляційної скарги - 5000 грн.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. за подання позовної заяви з тих підстав, що матеріалами справи не підтверджено надання позивачу такої правничої допомоги.

Виходячи з наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, оскільки жодні докази, які б свідчили про надання позивачу професійної правничої допомоги (договір, акти виконаних робіт), суду першої інстанції надано не було.

Позивачем до апеляційної скарги долучено:

договір про надання юридичних послуг від 20.01.2023, укладений позивачем (замовник) з адвокатом Савченко С.А., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2242;

акт приймання виконаних послуг від 21.08.2023 (розрахунок адвокатських послуг у справі № 160/2514/23: підготовка позовної заяви з додатками 6000,00 грн.; підготовка апеляційної скарги - 5000,00 грн);

квитанції до прибуткового касового ордеру від 20.01.2023 на суму 6000,00 грн., від 21.08.2023 на суму 5000,00 грн.

Відповідно до Договору про надання юридичних послуг від 20.01.2023 виконавець зобов`язується надати замовнику правову інформаційно-консультативну допомогу з юридичних питань, пов`язаних з представництвом інтересів замовника у скасуванні постанови про припинення страхових виплат та зобов`язанні їх сплачувати з 01.09.2022, та інших супутніх вимог.

За змістом пункту 3.1 Договору про надання юридичних послуг від 20.01.2023 Замовник виплачує Виконавцю суму в розмірі за домовленістю (6000,00 грн. фіксований розмір згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, умовами вказаного договору визначений гонорар адвоката у фіксованому розмірі 6000,00 грн. Докази на підтвердження внесення змін до цього договору, в тому числі, в частині розрахунків, позивачем не подані, в матеріалах справи відсутні.

Водночас, відповідно до акту приймання виконаних послуг від 21.08.2023 , в якому визначено розрахунок адвокатських послуг у справі № 160/2514/23, визначена сума у розмірі 6000,00 грн. саме за подання позовної заяви. Включення цих послуг до акту виконаних робіт від 21.08.2023 не дає підстав для їх відшкодування, оскільки не змінює обов`язку довести понесення цих витрат на стадії розгляду справи в суді першої інстанції.

Також не підлягають відшкодуванню понесені позивачем витрати в розмірі 5000,00 грн. за підготовку апеляційної скарги. Фактично підстави надання позивачу юридичних послуг на суму 5000,00 грн. відсутні. Зазначення в акті приймання виконаних послуг від 21.08.2023 по справі № 160/2514/23 послуг на суму 5000,00 грн. за підготовку апеляційної скарги не відповідає умовам укладеного позивачем з адвокатом договору від 20.01.2023, що унеможливлює їх розподіл відповідно до ст. 134 КАС України.

Таким чином, підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 160/2514/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату (номер справи 367183, номер випадку 7022.1), починаючи з 01.09.2022.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 160/2514/23 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 805,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у загальному розмірі 1342,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяІ.Ю. Добродняк

суддяН.А. Бишевська

суддяЯ.В. Семененко