Постанова

від 16.01.2024 по справі 910/75/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2024 р. Справа№ 910/75/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Казанський Г.А. (представник)(в залі суду);

від відповідачів: 1. Іщенко Г.М. (представник)(в залі суду);

2. не з`явився;

3. не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

при розгляді апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023, повний текст рішення складено 24.08.2023

у справі № 910/75/23 (суддя Нечай О.В.)

за позовом 1) Міністерства внутрішніх справ України

2) Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси"

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Персевбуд"

2) Товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Фонду державного майна України

про визнання недійсними аукціонів та договору купівлі-продажу,-

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Міністерство внутрішніх справ України (далі - позивач-1) та Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (далі - позивач-2) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Персевбуд" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.08.2018, укладеного між Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Персевбуд", на підставі якого було відчужено державне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 3 760,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628810280000).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір було укладено з урахуванням погодження уповноважених органів, отриманого на підставі підробленого документа.

07.04.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивачів надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позивачі просять:

- визнати недійним повторний аукціон, проведений 27.07.2018 Товарною біржею "Універсальна товарно-сировинна біржа", за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 51, оф. 11, з продажу державного майна, що обліковується на балансі Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", а саме лоту № 1 - нежитлова будівля виробничих майстерень із підсобними приміщеннями (Літ. 2Г) загальною площею 1 025 кв.м, інвентарний № 10300027, розташованих за адресою: м. Київ, Військовий проїзд, 8, та оформленого протоколом № 1;

- визнати недійним повторний аукціон, проведений 27.07.2018 Товарною біржею "Універсальна товарно-сировинна біржа", за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 51, оф. 11, з продажу державного майна, що обліковується на балансі Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", а саме лоту № 2 - нежитлових будівель виробничої бази (Літ. 2А, 2Б, 2В, 2Д, 2Є, 2Ж, 2З) загальною площею 2 735,4 кв.м, інвентарний № 10300026, розташованих за адресою: м. Київ, Військовий проїзд, 8, та оформленого протоколом № 2;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.08.2018, укладений між Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Персевбуд", на підставі якого було відчужено державне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 3 760,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628810280000).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023, зокрема, було прийнято до розгляду заяву Міністерства внутрішніх справ України та Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" про зміну предмета позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 в позові відмовлено. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 15 698,00 грн покладено на позивачів у рівних частинах по 7 849,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що оскільки оспорюваний Договір виконано, а позивачами у даній справі не було заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки не відновить їх порушених прав. Таким чином, ані позовні вимоги про визнання недійсними повторних аукціонів, ані позовна вимога про визнання недійсним Договору, укладеного за наслідком цих торгів, не відповідають належному способу захисту у цій справі, у зв`язку з чим, незалежно від наявності порушення прав позивачів, на захист яких було пред`явлено позов, та фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними, у задоволенні позову слід відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23, Міністерство внутрішніх справ України звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23; прийняти апеляційну скаргу до розгляду; апеляційну скаргу задовольнити; рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Персевбуд", Товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа на користь Міністерства внутрішніх справ України судовий збір у сумі 11 773,00 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вважає, що зважаючи на те, що процедуру проведення повторних аукціонів, а також укладення оспорюваного правочину здійснено з порушенням вимог законодавства України, наявні підстави для визнання відповідно до ч. 1 ст. 203, 215 ЦК України повторних аукціонів та договору купівлі-продажу, укладеного за його наслідками, недійсними.

На думку скаржника, суд першої інстанції взагалі не надав правову кваліфікацію спірним правовідносинам та вмотивовану оцінку дотримання норми законодавства під час вчинення спірних правочинів, натомість обраний позивачами спосіб захисту порушених прав прямо передбачений нормою пункту 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Скаржник вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача, оскільки в межах розгляду даної справи у сторін не було спору щодо наслідків недійсності правочину.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що твердження скаржника про ненадання правової кваліфікації спірним правовідносинам є виокремленням з контексту рішення вцілому.

Перший відповідач зазначає, що враховуючи те, що у позовних вимогах відсутня вимога щодо застосування наслідків недійсності правочину, позивач не має наміру домогтися відновлення власного порушеного права, відтак судом першої інстанції вірно визначено неефективність та неналежність способу захисту прав позивача та обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/75/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 в засіданні 17.10.2023.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням ухвали про виправлення описки, відкладено розгляд справи № 910/75/23 за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 на 21.11.2023.

Відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 представники Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та Товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа" у судове засідання не з`явились, тому, враховуючи відсутність доказів належного повідомлення Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та Товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа" про дату та час судового засідання, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про оголошення перерви у даній справі до 16.01.2024.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/75/23 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник другого, третього відповідача та третьої особи у судове засідання 16.01.2024 не з`явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 16.01.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник першого відповідача у судовому засіданні 16.01.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, згідно з пунктами 1.1, 3.5 Статуту Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.09.2008 № 495, зі змінами, внесеними наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.08.2018 № 726, Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" створено відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.07.2008 № 347, засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.

Майно ДП МВС України "Інформ-Ресурси" є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. ДП МВС України "Інформ-Ресурси" володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном виключно у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України, цим Статутом з урахуванням обмежень, встановлених нормативними та розпорядчими документами органу управління.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.06.2016 № 415 на баланс ДП МВС України "Інформ-Ресурси передано об`єкти нерухомого майна, розташовані на вул. Військовий проїзд, 8 у м. Києві, а саме будівлю бази та будівлю виробничих майстерень із підсобними приміщеннями.

Передача вищезазначеного майна на баланс другого позивача підтверджується Актом приймання-передачі від 08.08.2016.

У зв`язку з наявністю у ДП МВС України "Інформ-Ресурси" податкової заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 1 184 750,87 грн, службовими особами ГУ ДФС у м. Києві в квітні 2017 року направлено податкову вимогу № 6303-17 від 24.04.2017 про сплату заборгованості на підставі статті 89 Податкового кодексу України, а також прийнято рішення про опис майна ДП МВС України "Інформ-Ресурси" в податкову заставу.

ДП МВС України "Інформ-Ресурси" листом від 29.08.2017 № 550 направило на адресу ГУ ДФС у м. Києві копію звіту про оцінку майна, розташованого за адресою: Миколаївська область, с. Шевченкове, вул. Дорожня, 2-А, яке пропонувалось для внесення в податкову заставу.

Поряд із цим, листом № 610 від 22.09.2017 ДП МВС України "Інформ-Ресурси" звернулося до МВС України з ініціативою щодо відчуження державного нерухомого майна за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8, що перебувало на балансі цього підприємства, та надало передбачені Порядком відчуження об`єктів державної власності документи.

19.10.2017 податковим керуючим проведено опис майна ДП МВС України "Інформ-Ресурси" та складено Акт опису майна у податкову заставу № 1/26-15-17-02-17, яким описані нежитлові будівлі загальною площею 3 760,4 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, буд. 8, та складаються з наступних об`єктів нерухомості:

- під літерою "2А" - нежитлова будівля загальною площею 297,8 кв.м (група приміщень № 1);

- під літерою "2Б" - нежитлова будівля загальною площею 772,9 кв.м (група приміщень № 1-10);

- під літерою "2В" - нежитлова будівля загальною площею 1 196,6 кв.м (група приміщень № 1-9);

- під літерою "2Г" - нежитлова будівля загальною площею 1 025,0 кв.м (група приміщень № 1-8);

- під літерою "2Д" - нежитлова будівля загальною площею 15,6 кв.м (група приміщень № 1);

- під літерою "2Є" - нежитлова будівля загальною площею 137,0 кв.м (група приміщень № 1-2);

- під літерою "2Ж" - нежитлова будівля загальною площею 78,8 кв.м (група приміщень № 1-4);

- під літерою "2З" - нежитлова будівля загальною площею 236,7 кв.м (група приміщень № 1).

23.10.2017 відомості про перебування описаного майна у податковій заставі внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Листами № 717 від 13.11.2017 та № 21 від 10.01.2018 ДП МВС України "Інформ-Ресурси" зверталось до ГУ ДФС у м. Києві щодо надання згоди на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі.

На вказані листи ГУ ДФС у м. Києві надало відповіді від 16.11.2017 №37067/10/26-15-17-02-40 та від 19.01.2018 №2321/10/26-15-17-02-39, якими повідомило, що питання згоди (незгоди) на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, буде розглянуте ГУ ДФС у м. Києві після підтвердження настання обставин, передбачених п. 92.2 ст. 92, п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України.

Листом від 08.12.2017 № 17957/05/25-2017 МВС України надіслало на адресу Фонду державного майна України доопрацьований пакет документів, передбачений Порядком відчуження об`єктів державної власності, а також повідомило про обтяження нерухомого майна податковою заставою.

У відповідь на зазначений лист, Фонд державного майна України листом від 01.02.2018 № 10-24-2259 відмовив у наданні погодження на відчуження зазначеного нерухомого майна через, зокрема, відсутність згоди контролюючого органу (ГУ ДФС у м. Києві) на самостійну реалізацію запропонованого до відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі.

Листом від 25.01.2018 № 56 ДП МВС України "Інформ-Ресурси" просило ГУ ДФС у м. Києві зняти податкову заставу з об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8.

За результатами розгляду вказаного листа, ГУ ДФС у м. Києві надало відповідь від 02.02.2018 № 4883/10/26-15-17-02-39, якою повідомило, що питання згоди (незгоди) на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, буде розглянуте після підтвердження настання обставин, передбачених п. 92.2 ст. 92, п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України.

Листом № 152 від 07.03.2018 ДП МВС України "Інформ-Ресурси" надіслало на адресу МВС України пакет документів необхідних для відчуження майна, з урахуванням недоліків, про які зазначено у листі Фонду державного майна України від 01.02.2018 № 10-24-2259, до якого, зокрема, долучено лист від 16.11.2017 № 37067/10/26-15-17-02-40 за підписом заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві Брицької Л.Є. про надання згоди на відчуження об`єктів нерухомості за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8.

Пакет документів, долучений ДП МВС України "Інформ-Ресурси" до листа № 152 від 07.03.2018, МВС України направило до Фонду державного майна України листом № 3441/05/25-2018 від 16.03.2018.

Листом від 30.05.2018 № 10-24-10577 Фонд державного майна України надав погодження на відчуження шляхом продажу виключно на аукціоні нежитлових будівель, що перебувають на балансі ДП МВС України "Інформ-Ресурси" та розташовані за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8.

На підставі цього листа Фонду державного майна України Міністерством внутрішніх справ України було видано наказ від 08.06.2018 № 490 про надання ДП МВС України "Інформ-Ресурси" згоди на відчуження вищезазначеного майна.

12.06.2018 між Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та Товарною біржею "Універсальна товарно-сировинна біржа" було укладено Договір № 59/0618 про надання послуг по організації продажу державного майна, відповідно до пункту 1.1 якого другий позивач доручив, а другий відповідач взяв на себе обов`язок надати послуги з організації та проведення аукціону з продажу державного майна, що обліковується на балансі другого позивача, а саме:

- лот № 1: нежитлова будівля виробничих майстерень із підсобними приміщеннями (Літ. 2Г) загальною площею 1 025 кв.м, інвентарний номер 10300027;

- лот № 2: нежитлові будівлі виробничої бази (Літ. 2А, 2Б, 2В, 2Д, 2Є, 2Ж, 2З) загальною площею 2 735,4 кв.м, інвентарний № 10300026.

Місцезнаходження: м. Київ, Військовий проїзд, 8.

Згідно з пунктом 1.3 вищевказаного Договору початкова вартість майна визначена суб`єктом оціночної діяльності - Фізичною особою - підприємцем Климентьєвим О.А. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 908/15, виданий Фондом державного майна України 24.11.2015), та складає:

- лот № 1 - 5 055 300,00 грн без урахування ПДВ;

- лот № 2 - 10 777 900,00 грн без урахування ПДВ.

27.07.2018 відбувся повторний аукціон, наслідки якого оформлені протоколами № 1 та № 2 проведення повторного аукціону з продажу державного майна, що обліковується на балансі Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Персевбуд" було єдиним учасником торгів і майно було продано останньому за початковою вартістю.

15.08.2018 запис про обтяження нерухомого майна податковою заставою скасовано на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 205/9453/18.

У свою чергу в Єдиному реєстрі судових рішень відсутня інформація щодо розгляду Ленінським районним судом м. Дніпропетровська справи № 205/9453/18.

Листом від 18.03.2019 № 02-39/2019/4912019 Ленінський районний суд м. Дніпропетровська повідомив, що справи про припинення арештів, накладених ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на майно ДП МВС України "Інформ-Ресурси" не розглядалися.

В подальшому, 28.08.2018 між Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Персевбуд", як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. за реєстровим № 2081 (далі - Договір).

За змістом пунктів 1.1, 1.2 Договору другий позивач передає нерухоме майно, вказане у п. 1.2 цього Договору, у власність першому відповідачу, а перший відповідач приймає зазначене майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму у розмірі та в порядку, передбаченому цим Договором.

Предметом купівлі-продажу за цим Договором є нежитлові будівлі загальною площею 3 760,4 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, буд. 8, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1628810280000 та складаються з таких об`єктів нерухомості:

- під літерою "2А" - нежитлова будівля, загальною площею 297,8 кв.м (група приміщень № 1);

- під літерою "2Б" - нежитлова будівля, загальною площею 772,9 кв.м (група приміщень № 1-10);

- під літерою "2В" - нежитлова будівля, загальною площею 1 196,6 кв.м (група приміщень № 1-9);

- під літерою "2Г" - нежитлова будівля, загальною площею 1 025,0 кв.м (група приміщень № 1-8);

- під літерою "2Д" - нежитлова будівля, загальною площею 15,6 кв.м (група приміщень № 1);

- під літерою "2Є" - нежитлова будівля, загальною площею 137,0 кв.м (група приміщень № 1-2);

- під літерою "2Ж" - нежитлова будівля, загальною площею 78,8 кв.м (група приміщень № 1-4);

- під літерою "2З" - нежитлова будівля, загальною площею 236,7 кв.м (група приміщень № 1).

На підставі платіжного доручення від 28.08.2018 № 14 перший відповідач перерахував на рахунок другого позивача грошові кошти на суму у розмірі 18 999 840,00 грн в якості оплати за вказані нежитлові будівлі.

30.08.2018 право власності першого відповідача на вищезазначене нерухоме майно було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 27737041).

Зазначене вбачається із матеріалів справи та встановлені судами під час розгляду справ № 910/6388/20 (за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до 1) Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ "Інформ-Ресурси", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Персевбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національне антикорупційне бюро України, про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.08.2018, укладеного між Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Персевбуд") та № 757/38807/20-к (за обвинуваченням ОСОБА_1 , на момент вчинення інкримінованого діяння, працюючої на посаді головного бухгалтера ДП МВС України "Інформ-Ресурси", у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.10.2018 № 831 прийнято рішення про припинення другого позивача (ДП МВС України "Інформ-Ресурси").

Національне антикорупційне бюро України листом № 01-012/35260 від 16.11.2021 повідомило Міністерство внутрішніх справ України про те, що в провадженні підрозділу детективів НАБУ перебуває кримінальне провадження, в ході розслідування якого встановлено, що відчуження об`єктів державної власності за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8, було здійснено протиправно та всупереч вимогам Порядку відчуження об`єктів державної власності.

Відповідно до Висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15.12.2020 № 20850ч20853/20-32 за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №42019000000000780:

- підпис від імені Брицької Л.Є. у листі від 16.11.2017 вих № 37067/10/26-15-17-02-40, що міститься в графі "Заступник начальника ГУ ДФС у м. Києві Л.Є.Брицька", виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів;

- підпис від імені Брицької Л.Є. у листі від 16.11.2017 вих № 37067/10/26-15-17-02-40, що міститься в графі "Заступник начальника ГУ ДФС у м. Києві Л.Є.Брицька", виконано не Брицькою Лесею Євгеніївною, а іншою особою.

Згідно з Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23.02.2021 № 33160/20-42 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи у кримінальному провадженні № 42019000000000780:

- Звіт про оцінку майна: "Нежитлова будівля по Військовому проїзду, 8 в м. Києві (інв. № 10300027), загальною площею 1025,0 кв.м. Нежитлова будівля 2Г - 1025,0 кв.м.", ідентифікатор за базою ФДМУ № 2488624_01122017_0717-23, складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП Клементьєв О.А., дата оцінки - 01.12.2017, дата доопрацювання оцінки - 14.05.2018, за ознаками, встановленими пунктом 67 Національного стандарту № 1 класифікується як звіт, який не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків;

- Звіт про оцінку майна: "Нежитлові будівлі по Військовому проїзду, 8 в м. Києві (інв. № 10300026), загальною площею 2735,4 кв.м. Нежитлове приміщення 2А - 297,8 кв.м.; Нежитлове приміщення 2Б - 772,9 кв.м.; Нежитлове приміщення 2В - 1196,6 кв.м.; Нежитлове приміщення 2Д - 15,6 кв.м.; Нежитлове приміщення 2Є - 137 кв.м.; Нежитлове приміщення 2Ж - 78,8 кв.м.; Нежитлове приміщення 2З - 236,7 кв.м.", ідентифікатор за базою ФДМУ № 2489048_01122017_0717-23, складений суб`єктом оціночної діяльності ФОП Клементьєв О.А., дата оцінки - 01.12.2017, дата доопрацювання оцінки - 14.05.2018, за ознаками, встановленими пунктом 67 Національного стандарту № 1 класифікується як звіт, який не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі послались на те, що рішення Фонду державного майна України про надання погодження на відчуження нерухомого майна, на підставі якого було видано наказ МВС України від 08.06.2018 № 490, ґрунтувалося на підробленому листі ГУ ДФС у м. Києві від 16.11.2017 № 37067/10/26-15-17-02-40, з чого випливає, що відчуження державного нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8, було здійснено з порушенням вимог Порядку відчуження об`єктів державної власності.

Позивачі зазначили, що Фондом державного майна України, за відсутності згоди контролюючого органу на самостійну реалізацію запропонованого до відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, було попередньо відмовлено в погодженні відчуження спірного нерухомого майна. В подальшому згода контролюючого органу була отримана, однак у незаконний спосіб, що свідчить про те, що оспорюваний Договір було укладено з дефектом волі та з дефектом закону, а відтак він суперечить не лише актам цивільного законодавства, а й інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним. З аналогічних підстав позивачі просять визнати недійсними і повторні аукціони з продажу нерухомого майна за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, перший відповідач послався на те, що Договір укладено сторонами в порядку визначеному чинним законодавством України, з проведенням всіх обов`язкових процедур та перевірок, що свідчить про відсутність будь-якого умислу чи мети у сторін на порушення інтересів держави. Також перший відповідач зазначив, що стверджуючи про недійсність оспорюваного правочину позивачі не заявляють вимогу про застосування наслідків його недійсності. Крім того, перший відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Третя особа у поясненнях зазначила про те, що відповідно до Порядку відчуження об`єктів державної власності питання стосовно прийняття остаточного рішення щодо надання згоди на відчуження майна, а також щодо здійснення контролю за дотриманням порядку відчуження майна належить до повноважень суб`єкта управління.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Частинами 1, 2 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша і друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Як вже зазначалось, підставою звернення позивачів до суду із цим позовом є порушення вимог законодавства України при відчуженні державного нерухомого майна, яке полягає в отриманні погодження уповноважених органів на підставі підробленого документа, тому, зважаючи на викладене, а також враховуючи, що оспорюваний правочин щодо відчуження державного нерухомого майна суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, позивачі вважають наявними підстави, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсними повторних аукціонів, а також для визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.08.2018, укладеного за наслідком проведення цих торгів.

Так, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 42 - 44), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4) та від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 45 - 47).

Відтак торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.

Як вже зазначалось, за результатами повторних аукціонів, проведених 27.07.2018 Товарною біржею "Універсальна товарно-сировинна біржа", що оформлені протоколами № 1 та № 2 від 27.07.2018, між другим позивачем та першим відповідачем 28.08.2018 укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого було відчужено державне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 3760,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628810280000).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що вимоги про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 27.07.2018, не є ефективним та належним способом захисту прав позивачів у межах спірних правовідносин.

Так, у вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 було уточнено правовий висновок, викладений у постанові у справі № 906/1061/20, з метою урахування актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо визнання недійсним виконаного договору.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 912/3751/19.

Відтак у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Враховуючи викладене вище та те, що матеріалами справи встановлено ту обставину, що оспорюваний Договір виконано, а позивачами у даній справі не було заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача,

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155) та від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на обставини справи та те, що оспорюваний Договір виконано, а позивачами у даній справі не було заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсними повторних аукціонів, про визнання недійсним Договору, укладеного за наслідком цих торгів, не відповідають належному способу захисту у цій справі, у зв`язку з чим, незалежно від наявності порушення прав позивачів, на захист яких було пред`явлено позов, та фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними, не підлягають задоволенню, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23, відсутні.

Як вже зазначалось, першим відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено заяву про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц).

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що оскільки при розгляді цієї справи не встановлювались фактичні обставини, з якими закон пов`язує визнання оспорюваних правочинів недійсними, питання спливу строку позовної давності не підлягає дослідженню.

Твердження скаржника про те, що вимогами процесуального закону, закріпленими у ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні з наданням оцінки, всім аргументам учасників справи і без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо, оцінюється колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки, як вже зазначалось, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32), наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23, відсутні.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Міністерства внутрішніх справ України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/75/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови підписано 12.02.2024, у зв`язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці з 22.01.2024 по 09.02.2024.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко