Рішення

від 05.02.2024 по справі 569/10181/23

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/10181/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді- Тимощука О.Я.,

при секретарі Корень М.В.,

за участю представника відповідача адвоката Цуняка В.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньов Володимир Олександрович, Приватний виконавець Виконавчого округу Рівненської області Сідоренко Сергій Петрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньов Володимир Олександрович, Приватний виконавець Виконавчого округу Рівненської області Сідоренко Сергій Петрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 29 травня 2023 року Приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Сідоренком С.П. було відкрито виконавче провадження ВП №71913526. Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис №798 від 29 травня 2023 року, вчинений приватний нотаріусом Плетньовим Володимиром Олександровичем про стягнення заборгованості за період з 20 травня 2023 року по 28 травня 2023 року. Позивач вважає, що виконавчий напис не підлягає виконанню виходячи з того, що згідно пункту 3.1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 (далі Інструкція), визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимога минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Вважає, що жодного документу, який би підтверджував безспірність вимог ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 не існує.

Вказує на порушення п. 2.3. Глави 16 Інструкції, згідно якого передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Мотивує, що йому як позивачу невідомі документи, що подавались ОСОБА_2 для вчинення виконавчого напису та якими вона обґрунтовувала безспірність цих вимог. Зазначає, що ні виконавчий напис, ні постанови приватного виконавця він не отримував, оскільки не проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та просить у суду їх витребувати.

Відзив на позовну заяву до суду не подавався.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Представником адвокатом Жуковським О.В. через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області 05.02.2024 року подано вчергове клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Представник відповідача адвокат Цуняк В.Й. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просить в їх задоволенні відмовити, оскільки вважає, що право позивача не порушувалось, а отже він є неналежним позивачем.

Третя особа на стороні відповідача 1 - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньов В.О. в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив. Крім того, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області 12.12.2023 року явку третьої особи - Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньова В.О. визнано обов`язковою.

Третя особа на стороні відповідача 2 - Приватний виконавець Виконавчого округу Рівненської області Сідоренко С.П. в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представника відповідачки адвоката Цуняка В.Й., дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що в задоволені позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.02.2023 року між сторонами - бувшим подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

Згідно п. 5 вказаного Договору, сторони визначити, що у зв`язку з мирним врегулюванням питання поділу майна подружжя, розірвання шлюбу за згодою сторін, відсутність майнових та інших претензій сторін одна до одної, ОСОБА_1 , погоджується виплатити ОСОБА_3 кошти в сумі 1200 000 (один мільйон двісті тисяч гривень) 00 коп.

Відповідно до п. 6 даного Договору зафіксовано, що ОСОБА_1 сплачує помісячно ОСОБА_2 кошти, вказані в пункті 5 даного договору починаючи з другого календарного дня після набрання чинності даним договором та не раніше третього робочого дня після реєстрації факту розірвання шлюбу і щомісячно до 20 (двадцятого) числа кожного місяця в межах дванадцяти місяців, місячна сума платежу становить 100000,00 (сто тисяч) гривень.

Згідно п.п. 7 та 8 вищевказаного Договору, кошти сплачуються за наступними банківськими реквізитами ОСОБА_2 :IBAN: НОМЕР_1 в АТ "СЕНС БАНК" з призначенням платежу - поповнення рахунку. Доказом сплати коштів є виписка з банківського рахунку ОСОБА_2 , реквізити якого вказані в п. 7 даного Договору.

З витребуваних за клопотанням представника позивача адвоката Жуковського О.В. доказів у приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньова В.О. вбачається, що 29.05.2023 року на ім`я приватного нотаріуса Плетньова В.О., відповідачкою ОСОБА_2 було подано письмову заяву про вчинення виконавчого напису, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 згідно пунктів 5-7 Договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності від 27.02.2023 року, не було виконано черговий платіж, який мав бути сплачений до 20.05.2023 року, що підтверджується долученими до вказаної заяви додатками: 1) Договором про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, який посвідчений 27 лютого 2023 року Коломис О.В., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, та зареєстрований в реєстрі за №171, на 2 аркушах; 2) Виписка за рахунком IBANUA 963003460000026207906604950 за період з 16 березня 2023 року по 29 травня 2023 року, видана АТ «СЕНС БАНК», на 1 аркуші.

Згідно Виписки від 29.05.2023 року за рахунком клієнта ОСОБА_2 , IBANUA НОМЕР_2 за період 16.03.2023-29.05.2023 року, вбачається про відсутність проплат (поповнень) платником ОСОБА_1 станом на 20.05.2023 року.

З дослідженого у судовому засіданні Виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньовим В.О., зареєстрованого в реєстрі за № 798, запропоновано звернути стягнення на грошові кошти боржника - ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в місті Рівне Рівненської області України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , працює керівником ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТВК РАМОС" (код в ЄДРПОУ 35717665), знаходиться за адресою: Україна, 35301, Рівненська обл., Рівненський р-н, сільрада Шпанівська (комплекс будівель і споруд N?11), що навпроти будівлі за адресою:Україна, 33024, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Кулика і Гудачека, буд. 44,у розмірі 110 000,00 (сто десять тисяч) гривень 00 копійок, зокрема 100 000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок заборгованості за період з 20 травня 2023року по 28 травня 2023 року, 10 000,00 (десять тисяч) гривень 00 копійок, як витрат пов`язаних із вчиненням виконавчого напису.

За рахунок вищевказаних коштів запропоновано задовольнити вимоги стягувача ОСОБА_2 , громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце реєстрації місця проживання та адреса для листування: АДРЕСА_2 , IBAN НОМЕР_1 .

При розгляді даної цивільної справи суд враховує наступне.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи позовну заяву ОСОБА_1 слідує, що позивачем оспорюється вищезазначений виконавчий напис у зв`язку з тим, на його думку не була доведена безспірність його заборгованості, а також, що відповідно до п. 2.3. Глави 16 Інструкції (вірно - Порядок), вказаний напис міг бути вчинений лише після спливу тридцяти днів з моменту надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень, яка на його адресу не надсилалась.

На спростування вищевказаних доводів позивача, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.8,55 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їйконституцієюабо законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 199/8324/19 від 13.07.2022 року слідує, що «за положеннямист. 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті15,16 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині 2 ст.16 ЦК Українизаконодавецьвизначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначенимзакономмеханізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зіст. 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розуміннізакону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.»

При цьому відповідно до Постанови Верховного Суду від 09.03.2023 року по справі №127/28862/21, слідує, що «порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.»

Суд на підставі досліджених у справі доказів приходить до висновку,що позивачем не доведено наявність порушеного права, що відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі №127/28862/21 від 09.03.2023 року є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 (провадження №12-175г19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі №916/2084/17 (провадження N? 12-77гс19, пункт 8.9), від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадження №14-122цс20).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні 1 конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року N? 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно правового висновку Великої палати Верховного Суду викладеного у Постанові від 29.06.2021 року по справі № 916/2813/18, суд виснував, що «Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна.(пункт 8.75.).СК Українизакріплює як право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте подружжям під час шлюбу (стаття 60 СК України), так і право поділу цього майна (стаття 70), а також право подружжя на укладання між собою договорів щодо поділу цього майна (стаття 9, частина перша статті65, частина друга статті69 СК України).(пункт 8.81.) Устатті 9 СК Українизаконодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів.(пункт 8.82.)

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «устатті 629 ЦК Українизакріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право -обов`язковість договору.Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться вглаві 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено, що: «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 року у справі №755/13805/16 підтримала правовий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 13 березня 2023 року по справі № 554/9126/20, згідно якого «суб`єкт цивільного права має можливість вибору форми захисту, тобто вдатися до юрисдикційного (судового, іншого) або неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, зокрема має можливість поєднання цих форм, в тому числі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису…».

Щодо доводів позивача про необхідність, попереднього направлення на адресу боржника письмового повідомлення, відповідно до п. 2.3. Глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягненнягрошових сумабо витребуваннявід боржникамайна нотаріусивчиняють виконавчінаписи надокументах,що встановлюютьзаборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.88 Закону України «Про нотаріат»,Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Відповідно до пункту 1.2. Глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» - перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, із послідуючими змінами та доповненнями, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

На виконання вищевказаних вимог відповідачкою нотаріусу були подані вищевказані документи, при цьому будь яких додаткових вимог вищевказане законодавство не містить.

Разом з тим, в пункті 2.3. Глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» - вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

При цьому відповідно до підпунктів «в» та «г» пункту 11 частини 1Переліку документів,за якимистягнення заборгованостіпровадиться убезспірному порядкуна підставівиконавчих написівнотаріусів,затвердженого ПостановоюКабінету МіністрівУкраїни №1172від 29.06.1999року,для одержаннявиконавчого написупо іпотечних договорах,що передбачаютьправо зверненнястягнення напредмет іпотекиу разіпрострочення платежівза основнимзобов`язанням дозакінчення строкувиконання основногозобов`язання,крім документівзазначені впунктах «а»та «б»,подаються в)засвідчена стягувачемкопія письмовоївимоги проусунення порушеннявиконання зобов`язання,що буланадіслана боржникута майновомупоручителю (вразі йогонаявності),з відміткоюстягувача пронепогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання;

Отже, вказаний порядок надіслання попереднього письмового повідомлення боржнику передбачений для іпотечних договорів, що жодним чином не впливає на правовідносини сторін по даній цивільній справі.

Вищевказаний висновок суду підтверджується також правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі №757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) де зазначено, що:«умови договору іпотеки та вимоги частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку»пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.»

Про те, що письмова вимога про усунення порушення виконання зобов`язання надсилається боржнику та майновому поручителю для одержання виконавчого напису лише по іпотечних договорах, вказала Велика Палата Верховного Суду в Ухвалі від 28 квітня 2020року у справі №554/6777/17 (провадження № 14068цс20).

Щодо безпідставності доводів позивача про відсутність безспірності то суд вважає, вказані доводи необґрунтованими при цьому враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №305/2082/14 від 15.01.2020 року в якій суд зазначив, що:

«Відповідно достатті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. (п.16). Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першоїстатті 3 Закону України «Про виконавче провадження»). (п. 17) Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії. (п.18) Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій) (п. 19).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі Перелік) (п. 20).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвяченаглава 14 Закону України «Про нотаріат»та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій (п. 21).

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (п.22).

Згідно зістаттею 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (п. 23).

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (п. 24).

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку) (п. 25).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів (п. 26).

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України (п. 27).

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем (п. 28).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (п. 29).

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання (п. 30).

У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу (п. 31).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису (п. 32).

На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність спору про право цивільне є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України «Про нотаріат»). Разом з тим суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що на момент вчинення виконавчого напису спір про право був відсутній, про що свідчать матеріали справи (п. 33).

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав (п. 34).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку (п. 36).

Таким чином, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінністатті 88 Закону України «Про нотаріат»слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису (п. 38).

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертоїстатті 42 Закону України «Про нотаріат»і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної (п. 39).

Крім того, суд вважає, що Позивач у справі діє недобросовісно при цьому зловживає своїми матеріальними правами, що підтверджується також Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14.09.2023 року у справі №569/10376/23, яке стосується тих же правовідносин.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

При цьому, в пункті 121 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 від 05.04.2023 року, зазначено, що: «Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першустатті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57)».

Відповідно до вимог ст.ст. 133,141 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Сплачений судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 4, 12, 28, 43, 49, 81-83, 141, 263-268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньов Володимир Олександрович, Приватний виконавець Виконавчого округу Рівненської області Сідоренко Сергій Петрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12 лютого 2024 року.

Суддя Рівненського

міського суду О.Я. Тимощук