Рішення

від 12.02.2024 по справі 463/6758/23

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/6758/23

Провадження № 2/463/281/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2024 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

третьої особи - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 , треті особи Комунальна установа змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело», ОСОБА_4 про відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача про відібрання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від матері ОСОБА_3 без позбавлення її батьківських прав; стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі 2833,0 гривень, щомісячно, що підлягає індексації згідно закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з часу звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття; стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі 2833,0 гривень, щомісячно, що підлягає індексації згідно закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з часу звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що двоє дітей відповідача - неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебувають на обліку дітей, які залишились без батьківського піклування. Діти проживали за адресою АДРЕСА_1 разом з відповідачем та їхньою бабусею ОСОБА_7 , яка 24.07.2023 року повідомила відділ «Служба у справах дітей» Личаківського району про неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків. Відповідна комісія, яка прибула за наслідками цього повідомлення до помешкання відповідача виявила неналежні умови для проживання і розвитку дітей. У будинку був бруд, неприємний запах та антисанітарія. Діти перебували у брудному одязі та були недоглянуті, а у старшої доньки сімейний лікар виявила ознаки педикульозу і синяк на лівому зап`ясті. Комісія склала акт, відповідно до якого рівень безпеки дітей становить «дуже небезпечно» і внаслідок цього діти негайно були відібрані від матері та передані до сім`ї патронатного вихователя, де перебувають на даний час. З урахуванням інтересів дітей, вважає за доцільне відібрати дітей від матері без позбавлення її батьківських прав. Враховуючи обов`язок матері утримувати дітей, просить також стягувати аліменти у розмірі 2833,0 гривень на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, починаючи з часу звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідач не погодилась та подала відзив на позовну заяву. Визнає існування певних своїх недоліків у виконанні обов`язків щодо виховання дітей, проте вважає їх неспівмірними із заходами, які запропоновані позивачем. Любить і дбає про своїх дітей, не вчиняла проти них протиправних дій, а діти, взамін, хочуть проживати з нею. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач, визнаючи існування своїх недоліків жодним чином не повідомляє про можливість виправлення ситуації в сім`ї і про вжиті нею заходи.

Третя особа - Комунальна установа змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» в особі повноважного представника надала письмові пояснення щодо позову. Наводить аргументи, аналогічні мотивам позову та просить прийняти рішення, яке відповідатиме інтересам дітей.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування не надходило.

Позовна заява поступила до суду 07.08.2023 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 25.08.2023 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.10.2023 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання (а.с.92), суд за відповідним клопотанням представника позивача виключив з числа третіх осіб Львівський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді і залучив в якості третьої особи Комунальну установу змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело».

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 13.11.2023 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні під час виступу з вступним словом позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні під час виступу із вступним словом проти позову заперечили, вважаючи, що запропонований позивачем захід є надмірним, а доказів для його застосування недостатньо. Відповідач особисто підтвердила свій намір брати участь у вихованні дітей. Любить їх та має бажання турбуватись про них. Просять у задоволенні позову відмовити. Крім того, просять винести окрему ухвалу з підстав того, що діями позивача завдано шкоди інтересам дітей.

Представник третьої особи - Комунальної установи змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» в судовому засіданні підтримала подані письмові пояснення щодо позову та просить прийняти рішення в найкращих інтересах дітей.

Третя особа ОСОБА_4 , яка є патронатним вихователем дітей в судовому засіданні під час виступу із вступним словом пояснила, що після зустрічі з дітьми виявила їхню соціальну не адаптованість, вони були не миті, з брудним одягом. За час проживання з нею діти почали краще вчитись та стали більш адаптованими. В свою чергу, відповідач не намагалось встановити контакт з дітьми. Просить позов задовольнити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків та дітей, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази, діючи в якнайкращих інтересах дітей та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідач є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в підтвердження чого до матеріалів справи долучено копії свідоцтв про народження дітей (а.с.7, 8). Батько дітей помер, що стверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.9).

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації (а.с.28), діти зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Діти проживають з відповідачем та бабою ОСОБА_7 (мамою відповідача).

Створена позивачем комісія 27.07.2023 року провела обстеження умов проживання дітей, за наслідками чого склала відповідний акт від 27.07.2023 року (а.с.16), згідно якого діти проживають у незадовільних умовах, в кімнатах брудно, специфічний запах сирості, брудні речі розкидані по кімнаті, в кухні на підлозі лежить брудний посуд. Діти брудні, неохайні, при огляді медичним працівником у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено ознаки педикульозу, про що також сімейний лікар надав відповідні письмові пояснення (а.с.17).

Як наслідок, було складено акти про проведення рівня безпеки дитини від 27.07.2023 року (а.с.18-22, 23-27), згідно яких рівень безпеки дітей оцінено як «дуже небезпечно», а також начальник відділу «Служба у справах дітей» Личаківського району підписав подання про негайне відібрання дітей від 27.07.2023 року (а.с.11), яке адресував позивачу.

На підставі розпорядженням позивача від 27.07.2023 року № 290 (а.с.12) малолітніх дітей відібрано від матері, а згідно наказу Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 351 від 27.07.2023 року (а.с.13), дітей передано на тимчасовий догляд, виховання та реабілітацію до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_4 . Згідно іншого наказу Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 352 від 27.07.2023 року (а.с.10), неповнолітню ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітню ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 взято на облік дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З метою відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав позивач звернувся до суду з цим позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

У специфічному контексті цієї справи питання про відповідальність відповідача може постати в разі, якщо обставини, на які скаржаться позивач - тобто, передусім той факт, що відповідач неналежним чином виконує свої материнські обов`язки - мали безпосереднім наслідок те, що найвищим інтересам дітей було завдано шкоди.

Отже, основне юридичне питання, яке має бути вирішено у цій справі полягає в тому, чи відповідають найвищим інтересам дітей відібрання їх від матері без позбавлення батьківських прав.

При вирішенні цього питання завдання суду не полягає в тому, щоб замінити власним судженням думку позивача про доцільність відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав, а скоріше переглянути ухвалені ним рішення в контексті того, чи відповідають вони найвищим інтересам дитини. Це не означає, що він має обмежитись перевіркою того, чи здійснював позивач свої дискреційні повноваження розумно, обережно та добросовісно. Він має розглянути оскаржуване втручання у світлі справи в цілому та визначити, після встановлення того, що воно переслідувало «законну ціль», чи відповідало воно «найвищим інтересам дітей» та, зокрема, чи було воно пропорційним цій меті, та чи були підстави, наведені позивачем для його обґрунтування, «відповідними та достатніми». При цьому, суд також має переконатися, що позивач застосував стандарти, які відповідали найвищим інтересам дітей та, більше того, що вони ґрунтували свої рішення на прийнятній оцінці відповідних фактів.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка була ухвалена в 1989 році Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікована Україною в 1991 році, передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її добробуту, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно статті 9 цієї Конвенції, Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною першою статті 3 СК України проголошено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої, третьої, п`ятої статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

За результатами розгляду справи «BARNEA І CALDARARU ПРОТИ ІТАЛІЇ» (заява № 37931/15, рішення від 22 червня 2017 року, п.63-66) ЄСПЛ нагадав такі основні принципи, висвітлені ним з питання відносин між батьками та дітьми.

Для батьків і їхньої дитини бути разом - це засадова складова сімейного життя (Kutzner проти Німеччини, № 46544/99, § 58, CEDH 2002), і що внутрішньодержавні заходи, які перешкоджають їм у цьому, становлять втручання у право, захищене статтею 8 Конвенції (K. і T. проти Фінляндії [ВП], № 25702/94, § 151, CEDH 2001-VII). Таке втручання суперечить статті 8, якщо воно не «передбачене законом», не переслідує одну або декілька законних цілей згідно з другою частиною цього положення, і не є «необхідним в демократичному суспільстві» для їх досягнення. (Gnahore проти Франції № 40031/98, § 50, CEDH 2000 IX, і Pontes проти Португалії, № 19554/09, § 74, 10 квітня 2012). Поняття «необхідність» передбачає втручання, яке ґрунтується на нагальній суспільній потребі і, зокрема, має бути пропорційне переслідуваній законній меті (Couillard Maugery проти Франції, № 64796/01, § 237, 1 липня 2004). Вирішуючи, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві», слід, отже, з огляду на справу в цілому, дослідити, чи підстави, на які посилаються на її підтримку, є відповідними та достатніми з точки зору другої частини статті 8 Конвенції.

Суд також нагадав, що хоча межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави згідно зі статтею 8 Конвенції не піддається чіткому визначенню, проте принципи, які мають застосовуватись, все ж є подібними. Зокрема, в обох випадках необхідно враховувати справедливу рівновагу, якої необхідно досягнути між конкуруючими інтересами - інтересами дитини, батьків і громадського порядку (Maumousseau і Washington проти Франції, № 39388/05, § 62, CEDH 2007-XIII), надаючи вирішальної ваги найвищому інтересу дитини (див. щодо цього, Gnahore, цитовано, § 59), який, з огляду на його характер і важливість, може переважати над інтересом батьків (Sahin проти Німеччини [ВП], № 30943/96, § 66, CEDH 2003-VIII). Крім того, розпад сім`ї є дуже серйозним втручанням; тому заходи, що призводять до такої ситуації, повинні ґрунтуватися на міркуваннях, які надихаються інтересами дитини та мають достатню вагу і силу (Scozzari і Giunta проти Італії [ВП], № 39221/98 і 41963/98, § 148, CEDH 2000-VIII). Відокремлення дитини від сім`ї є крайньою мірою, яка повинна використовуватися лише в якості останнього засобу для захисту дитини, коли вона стикається з безпосередньою небезпекою (Neulinger і Shuruk проти Швейцарії [ВП], № 41615/07, § 136, CEDH 2010).

Кожна Договірна Держава повинна мати належний і достатній юридичний арсенал для забезпечення дотримання цих позитивних зобов`язань, покладених на неї згідно зі статтею 8 Конвенції, а Суд має встановити, чи державні органи, застосовуючи і витлумачуючи застосовні правові положення, втілили гарантії, передбачені статтею 8, беручи до уваги найвищі інтереси дитини (див., mutatis mutandis, Neulinger і Shuruk проти Швейцарії [ВП], № 41615/07, § 141, CEDH 2010, K.A.B. проти Іспанії, № 59819/08, § 115, 10 квітня 2012).

У цьому відношенні, і з огляду на обов`язок держави вживати позитивних заходів, Суд послідовно вважав, що стаття 8 передбачає право батьків на заходи щодо возз`єднання зі своєю дитиною, органи влади зобов`язані вживати таких заходів (див. наприклад, Margareta і Roger Andersson проти Швеції, 25 квітня 1992, § 91, serie A № 226-A, і P.F. проти Польщі, № 2210/12, § 55, 16 вересня 2014). У таких випадках належність заходу оцінюється за швидкістю його реалізації (Maumousseau, цитовано, § 83, і Zhou, цитовано, § 48).

Також, у справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, заява № 10383/09, рішення від 16.07.2015, п. 100, 101) ЄСПЛ відмітив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (див., рішення у справі Йохансен, зазначено вище, п.78; рішення у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France), заява № 35991/04, п.79, від 10 січня 2008 року; та у справі Р. і Х., зазначено вище, п.п.73 та 81). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 50, від 18 грудня 2008 року).

На думку суду, у справі яка розглядається необхідність здійснення втручання у право відповідача на повагу до її сімейного життя, яке було б пропорційним розлученню її з дітьми, стороною позивача залишилось недоведеним.

Зокрема, діти постійно проживали з відповідачем аж до моменту їх негайного відібрання і ніщо в матеріалах справи не свідчить, що відповідач систематично і протягом тривалого часу неналежно виконує материнські обов`язки. Як вбачається з мотивів позову (а.с.1зв.), ще в січні 2023 року після отримання відповідного повідомлення позивач обстежив умови проживання дітей, такі були задовільними, для дітей відведені спальні місця, шафа для одягу, письмовий стіл. Матір`ю створено задовільні умови для проживання, виховання та розвитку дітей. На момент візиту діти насильства не зазнали.

Зрештою, перебуваючи під вихованням відповідача діти відвідують школу і ніщо в матеріалах справи не свідчить про те, що успішність дітей в процесі навчання була врай низькою та, що найголовніше, стала наслідком неналежного виконання відповідачем материнських обов`язків. Жодного доказу про це позивач не надав.

Аргументи щодо захворювання старшої дитини на педикульоз слід вважати голослівними, оскільки жодних медичних даних про це не надано, хоча після передачі дітей патронатному вихователю у позивача було більш ніж достатньо часу для проведення відповідного медичного обстеження. В такому випадку, пояснення сімейного лікаря, яка при зовнішньому огляді лише встановила ознаки цього захворювання є недостатніми та ґрунтуються на припущеннях.

Також не слід забувати про те, що сім`я відповідача була особливо уразливою, оскільки відповідач була вдовою та самостійно виховувала двох дітей і очевидно, що відповідачу вкрай важко було одноосібно виконувати свої обов`язки.

Суд також вважає необхідним відзначити, що в межах даної справи не було згадано ні про випадки насильства, ні про випадки жорстокого поводження з дітьми. Суд також не виявив недостатню емоційну прив`язаність, загрозливого стану здоров`я або психічної неврівноваженості відповідача. Ніщо не свідчить про те, що відповідач має шкідливі звички, веде аморальний спосіб життя, нехтує правилами моралі.

Навпаки, з огляду на вищенаведене та активну позицію відповідача в ході судового розгляду і її бажання зберегти дітей, видається, що зв`язки між дітьми та відповідачем є особливо сильними, що також підтвердили в судовому засіданні діти, думку яких суд вважав за необхідне вислухати і які в категоричній формі висловились про своє бажання проживати разом з матір`ю.

Вказане також підтвердила свідок ОСОБА_8 , яка проживає з дітьми в одному селі, приймає участь в їхньому вихованні.

В такому випадку суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_7 , яка є мамою відповідача та бабою дітей, і яка повідомила, що відповідач неналежним чином виконує свої обов`язки, оскільки такі, на думку суду, мають суб`єктивних характер та зводяться виключно до незгоди вказаного свідка із методами виховання дітей відповідачем. Зрештою, не слід забувати що згідно обстеження умов проживання дітей, яке проводилось працівниками позивача у січні 2023 року, такі умови були задовільними.

Суд звичайно погоджується, що факти, відображені в акті обстеження умов проживання від 27.07.2023 року та в актах проведення оцінки рівня безпеки дітей від 27.07.2023 року викликають певну стурбованість у питаннях догляду за дітьми, однак, в такому випадку першочергове значення має надаватись не заходам, направленим на розірвання сімейних зв`язків, а заходам, які є діаметрально протилежними, тобто тим, які будуть направлені на збереження контактів між матір`ю і дитиною.

Так, у своїй практиці ЄСПЛ виходить з ідеї про те, що роль органів соціального забезпечення полягає саме в тому, щоб допомогти особам у скрутному становищі, допомагати їм вживати заходів і консультувати їх, серед іншого, про різні види доступних соціальних виплат, про наявні можливості отримати соціальне житло або про інші засоби подолання труднощів (Saviny проти України, № 39948/06, § 57, 18 грудня 2008, і R.M.S. проти Іспанії, № 28775/12, § 86, 18 червня 2013). У випадку уразливих осіб влада повинна виявляти особливу увагу і забезпечувати їм підвищений захист (B. проти Румунії (№ 2), № 1285/03, §§ 86 і 114, 19 лютого 2013, Todorova проти Італії, № 33932/06, § 75, 13 січня 2009, Zhou проти Італії, № 33773/11, § 58, 21 січня 2014, Akinnibosun проти Італії, № 9056/14, § 82, 16 липня 2015 і Soares de Melo проти Португалії, № 72850/14, § 106, 16 лютого 2016).

Хоча у деяких справах, визнаних Судом неприйнятними, віддання дітей під опіку було зумовлене незадовільними умовами життя або матеріальними злиднями, проте це ніколи не було єдиною підставою для рішення національних судів: до цього долучалися інші чинники, такі як психічний стан батьків або їхня емоційна, виховна та педагогічна недієздатність (див. наприклад, Rampogna і Murgia проти Італії (dec.), № 40753/98, 11 травня 1999, та M.G. і M.T.A. проти Італії (dec.), № 17421/02, 28 червня 2005).

Іншими словами, обов`язок держави, в тому числі в особі позивача, зберігати сім`ю та всіляко сприяти подоланню різного роду труднощів.

Однак, у справі яка розглядається, вжиті позивачем заходи більше схожі на те, що він намагається розлучити сім`ю, а не її зберегти.

Так, позивач вжив заходів щодо відібрання дітей від матері одразу після того, як виявив неналежні умови для проживання і в матеріалах справи немає доказів того, що позивач намагався допомогти відповідачу покращити ситуацію, не вдаючись при цьому до таких доволі радикальних заходів як негайне відібрання дітей від матері.

Суд також не може залишити без належної реакції пасивну поведінку позивача, який нічого не зробив для надання допомоги консультативного характеру про різні види доступних соціальних виплат, про наявні можливості отримати соціальне житло або про інші засоби подолання труднощів. Доказів протилежного суду не подано.

Більше того, сторона позивача взагалі ніяк не пояснила, в чому полягає інтерес дітей бути розлученими з їхньою матір`ю та бабою, які, як вбачається, є їхніми єдиними близькими родичами і постійно проживали протягом тривалого часу.

Для того, щоб позбавити таких дітей зв`язків з єдиними близькими для них особами обставини мають бути особливо значними та особливо винятковими і в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України саме позивач повинен довести такі обставини.

Однак, існування таких обставин позивач доводить лише загальними фразами про інтерес дитини, не надаючи інформації та доказів про конкретні факти, які б свідчили про необхідність розлучення матері та дітей.

Зрештою, відповідно до практики ЄСПЛ, стаття 8 Конвенції може тлумачитися таким чином, що вона покладає на держави обов`язок дослідити в кожній окремій справі, чи відповідає найкращим інтересам дитини підтримання контакту з особою, незалежно від її біологічного зв`язку з нею, якщо вона піклувалася про дитину достатньо тривалий період часу (див. п.66 цитованої вище справи «Назарєнко проти Росії»).

За обставин, які суд навів вище, слід вважати, що позивач не виконав цього обов`язку та не досліджував цього питання взагалі, і перед судом не було доведено, що відібрання дітей від матері, яке по суті є першим кроком до позбавлення її батьківських прав, відповідає інтересам дитини.

Взагалі, якщо проаналізувати аргументи позивача на предмет наявності в ньому фактів, то крім як твердження про події, зафіксовані під час обстеження умов проживання відповідача 27.07.2023 року, немає жодних інших фактів, які підтверджують доцільність відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, за наведених вище обставин, на думку суду позивач неточно встановив факти, предмет справи та характер правовідносин, всупереч статті 51 Конституції України та статті 3 СК України не сприяв охороні материнства, не створив жодних умов для зміцнення сім`ї та не забезпечив пріоритетності сімейного виховання дітей, не вивчив питання наявності винятків, у тому числі існування серйозного ризику для психологічної цілісності дітей, неправильно застосував матеріально-правові норми закону, здійснюючи свої дискреційні повноваження діяв нерозумно, необережно та недобросовісно, не виконав свого обов`язку сприяти збереженню сім`ї, не в повному обсязі дослідив питання ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, і відхилившись від писаного права та своїх основних обов`язків взагалі не надав належного обґрунтування про доцільність розлучення дітей з матір`ю.

Через це суд визнає вимогу про відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав безпідставною та відмовляє в її задоволенні, оскільки ухвалення будь-якого іншого рішення буде несумісним із гарантіями, передбаченими у статті 8 Конвенції.

Як наслідок, суд також відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей.

Що ж стосується клопотання сторони відповідача про необхідність винесення окремої ухвали, суд не вбачає для цього достатніх підстав, оскільки ніщо не свідчить про те, що в діях працівників позивача є ознаки прямого умислу на заподіяння шкоди інтересам дітей.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позову Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 , треті особи Комунальна установа змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело», ОСОБА_4 про відібрання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від матері ОСОБА_3 без позбавленняїї батьківськихправ тастягнення аліментів - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.К.Левицького,67, код ЄДРПОУ 04056109.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Третя особа: Комунальна установа змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело»: 79012, м.Львів, пр.Червоної Калини,86А, код ЄДРПОУ 35720730.

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено - 13 лютого 2024 року.

Суддя Грицко Р.Р.