Постанова

від 06.02.2024 по справі 740/3242/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 лютого 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/3242/23

Головуючий у першій інстанції Ковальова Т. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/160/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарями Шкарупою Ю.В., Піцан В.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - акціонерне товариство «Сенс-Банк», ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору відділ державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Сенс-Банк» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2023 року (місце ухвалення м. Ніжин, повний текст рішення складено 11.10.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс-Банк» та ОСОБА_2 про визнання права іпотеки припиненим та зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Сенс-Банк» та ОСОБА_2 про визнання права іпотеки припиненим та зняття арешту з майна. В обґрунтування посилався на те, що на підставі договору дарування квартири від 02.02.2010, посвідченого Бублик Т.М., приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за № 135 ОСОБА_1 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій позивач зареєстрований і постійно проживає разом з дружиною та малолітнім сином.

Зазначену вище квартиру ОСОБА_1 подарував його батько ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому вона належала на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16.12.2009, згідно якого останній придбав квартиру у ОСОБА_4 .

Під час укладення договорів дарування вищезазначена квартира під будь-яким обтяженням (забороною, арештом) не перебувала.

У березні 2023 року позивач дізнався, що до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у червні 2021 року звернулося АТ «Альфа-Банк», яке на даний час має найменування АТ «Сенс Банк» з позовом до нього про звернення стягнення на предмет іпотеки. З матеріалів вказаної справи йому стало відомо, що 06.08.2008 ОСОБА_2 придбав спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу та 08.08.2008 одержав в АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», кредит у сумі 99 000, 00 доларів США та передав квартиру в іпотеку на підставі іпотечного договору від 08.08.2008 за реєстровим № 2400.

04.08.2009 банк звернувся із заявою про вилучення обтяження нерухомого майна і цього ж дня нотаріусом вилучено з реєстру обтяження спірної квартири.

30.06.2009 між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту № 935/8-272 від 08.08.2008, умовами якої збільшено розмір кредиту до 109 284,61 доларів США, а строк повернення кредиту - до 2038 року.

Того ж дня між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладено договір від 30.06.2009 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору, який було посвідчено приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т. Є. за реєстровим № 846.

При цьому, зміни до запису № 7711504 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо збільшення основної суми зобов`язання та строку повернення кредиту не вносилися.

04.08.2009 ОСОБА_2 продав цю квартиру ОСОБА_4 , яка 16.12.2009 продала її батьку позивача, який подарував квартиру ОСОБА_1 .

На дату набуття позивачем права власності на спірну квартиру її обтяження іпотекою було вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позивач посилається, що він ніколи не був знайомий з ОСОБА_2 , ніколи не знав і не міг знати про іпотечний договір від 08.08.2008 № 2400, спірну квартиру набув у власність добросовісно на підставі договору дарування від 02.02.2010 за реєстровим № 135 від свого батька ОСОБА_3 , який, у свою чергу, придбав її у ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 16.02.2009 за реєстровим № 2049, на момент придбання квартири як ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , так і позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про обтяження цієї квартири іпотекою були відсутні, оскільки те обтяження було вилучене 04.08.2009.

У розділі «Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» міститься актуальна інформація зі спеціального розділу про державну реєстрацію іпотеки: номер запису про іпотеку: 35159885; дата, час державної реєстрації: 23.05.2011 19:38:41; державний реєстратор: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чайка Ірина Григорівна; документи, подані для державної реєстрації: Іпотечний договір, серія та номер: 2400, виданий 08.08.2008, видавник: Приватний нотаріус Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т. Є.; Договір про порядок дій щодо внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, серія та номер: 1706, виданий 10.10.2019, видавник: Чайка 1. Г., приватний нотаріус Київського нотаріального округу; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50783314 від 23.01.2020, приватний нотаріус Чайка Ірина Григорівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; відомості про основне зобов`язання: строк виконання основного зобов`язання: 02.08.2033, розмір основного зобов`язання: 99000,00 долари США; відомості про суб`єктів: боржник: ОСОБА_2 , іпотекодержатель: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АЛЬФА-БАНК», код ЄДРПОУ: 23494714; відомості про реєстрацію до 01.01.2013 р.: державний реєстр іпотек, реєстраційний номер іпотеки: 11201560, 23.05.2011 19:38:41, реєстратор: Київський міський нотаріальний округ.

Отже, реєстрація іпотеки належної йому квартири відбулася 23.05.2011, тобто після того, як він законним способом набув квартиру у власність та після того, як запис про обтяження цієї квартири іпотекою було вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 04.08.2009 за № 7711505 реєстратором: приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т. Є. на підставі заяви про вилучення обтяження об`єкта нерухомого майна, 34.08-43/503, 03.08.2009 АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач.

При цьому, у відомостях про суб`єктів боржником зазначений ОСОБА_2 , а іпотекодержателем АТ «Сенс Банк». Відомості про нього у цьому записі відсутні, хоча в Державному реєстрі речових прав вже містився запис про те, що саме він є власником нерухомого майна, право іпотеки на яке реєструвалося.

Позивач у позові зазначає, що 23.05.2011 обтяження було зареєстроване на суму основного зобов`язання 99 000,00 доларів США зі строком виконання 02.08.2033, тобто, без урахування додаткової угоди № 1 від 30.06.2009 про внесення змін до договору кредиту № 935/8-272 від 08.08.2008 та договору від 30.06.2009 № 846 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 08.08.2008 № 2400.

Процедуру зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна встановлено Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Правилами ведення нотаріального діловодства. За змістом цих нормативних актів правомірне зняття заборони відчуження спірної квартири за заявою АКБ «Укрсоцбанк», як іпотекодержателя, могло відбутися лише у двох випадках: за заявою у зв`язку з погашенням кредиту або за заявою у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За повідомленням Ніжинського відділу ДВС станом на 03.08.2009 виконавчі провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у відділі не перебували. Отже, зняття заборони відчуження спірної квартири нотаріус міг здійснити лише на підставі заяви банку про вилучення обтяження об`єкта нерухомого майна у зв`язку з погашенням кредиту.

Після вилучення 04.08.2009 з Державного реєстру іпотек обтяження спірної квартири таке обтяження повторно зареєстроване в реєстрі нотаріусом лише 23.05.2011. Будь-які правові підстави для проведення такої реєстрації обтяження стороні відповідача не відомі, але обтяження зареєстроване на суму основного зобов`язання 99 000 доларів США зі строком виконання до 02.08.2033, тобто без урахування договору від 30.06.2009 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, відповідно до умов якого сума основного зобов`язання збільшилася до 109 284,61 доларів США, а строк виконання основного зобов`язання - до 02.08.2038.

ОСОБА_1 вказує, що він як добросовісний набувач квартири АДРЕСА_2 , набув право на неї, вільне від обтяження іпотекою, яка виникла з іпотечного договору від 08.08.2008 № 2400.

У позові ОСОБА_1 просить визнати припиненим з 02.02.2010 право іпотеки на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло з Іпотечного договору від 08.08.2008, посвідченого Приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 2400.

Зняти арешт з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця Ніжинського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2011 № 29960038.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05.10.2023 визнано припиненим з 02.02.2010 право іпотеки на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану на праві власності за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 02.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т.М., зареєстрованого в реєстрі за № 135, яке виникло з іпотечного договору від 08.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є., зареєстрованого у реєстрі за № 2400.

Знято арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця Ніжинського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2011 №29960038.

Стягнуто з АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору по 858, 88 грн з кожного, та понесені витрати на професійну правничу допомогу по 12 000 грн з кожного.

В обґрунтування рішення суд послався на те, що позивач, як власник об`єкта нерухомого майна, жодним чином не отримував інформацію про подання/отримання заяв та проведення реєстраційних дій щодо своєї квартири. Внаслідок існування правовідносин за договором іпотеки № 62504 від 31.08.2007, стороною якого позивач не був та не виступає, у позивача виникають зобов`язання та він обмежений у повній реалізації права власності на своє нерухоме майно, у зв`язку із чим таке право підлягає захисту. Судом встановлено, що оскільки на момент придбання позивачем спірного майна відомості про його обтяження зареєстровані не були, суд дійшов висновку про добросовісність позивача, внаслідок чого останній повинен був набути право на майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Місцевий суд прийшов до висновку, що позивач набув право власності на спірне майно без зареєстрованих обтяжень, діючи добросовісно, не будучи стороною спірних правовідносин іпотеки, а тому обґрунтованими є позовні вимоги про визнання іпотеки, такою що припинена та зняття арешту з квартири, задоволення яких судом призведе до ефективного та повного захисту порушених прав позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник АТ «Сенс Банк» Михніцький Г.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05.10.2023, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За доводами скарги оскаржуване рішення суду суперечить нормам матеріального та процесуального права.

У скарзі апелянт посилається, що суд першої інстанції припустився помилки у висновках, що оскільки позивач не знав про те, що квартира є предметом іпотеки, а відповідно не має нести відповідальність як іпотекодавець/майновий поручитель - правонаступник в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».

Без згоди банку як іпотекодержателя було змінено власника Предмета іпотеки (причому не одноразово), що є не припустимим згідно умов пп. 2.1.4 Договору іпотеки та норм чинного законодавства України.

Перехід права власності на предмет іпотеки до іншої особи не припиняє іпотеку, а зобов`язання по іпотеці переходять до нового власника (правонаступника) незалежно від того володів він інформацією про іпотеку чи ні. При цьому посилається на позицію викладену у рішенні Конституційного Суду від 14.07.2020 у справі № 8-р/2020 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 201/16014/13-ц.

В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення суду апелянт вказує, що згідно пп. 2.1.4. п. 2.1. Договору іпотеки іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковою угодою до Договору іпотеки не відчужувати Предмет іпотеки.

Жодної згоди (ні в якому форматі і ні в якій спосіб) на відчуження Предмета іпотекодержатель не надавав в т. ч. і не укладалася додаткова угода Договору іпотеки. Копія заяви ніби від банку, яка надійшла від нотаріуса на запит суду не вбачається хто її підписав, чи мав підписант відповідні повноваження, а з печатки неможливо зрозуміти, якій юридичні особі вона належить.

Відповідачу (банку) не зрозуміло, які відбувалися маніпуляції із реєстрами для відчуження Предмета іпотеки, адже позивач не ініціював зняття обтяжень і заборон на Предмет іпотеки, але враховуючи, що з 04.08.2009 по 02.02.2010 кілька разів змінився власник квартири (Предмета іпотеки), ставиться сумнівно до добросовісності поведінки всіх власників.

Посилається, що з приводу відчуження Предмета іпотеки поза згодою іпотекодержателя було звернення до правоохоронних органів. На підтвердження чого у справі наявна копія листа заст. Начальника СВ Ніжинського MB УМВС України в Чернігівській області від 09.07.2023.

Суд першої інстанції не врахував, що згідно норм чинного законодавства України зміна власника не припиняє іпотеку, іпотеку припиняє повне виконання зобов`язання. При цьому посилається, що заборгованість по кредитному договору не погашена, що підтверджується рішенням суду від 15.10.2021 та розрахунком заборгованості наявним у матеріалах справи.

В порушення судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення скаржник посилається на те, що суд першої інстанції надав перевагу не перевіреним належним чином доводам позивача проігнорувавши при цьому належні та допустимі докази відповідача, чим порушив рівність сторін у процесі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Луєнко Ю.В. просить апеляційну скаргу АТ «Сенс-Банк» залишити без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05.10.2023 року - без змін, та стягнути з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені ним на стадії апеляційного перегляду справи судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000 грн. В обґрунтування відзиву посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що суд першої інстанції перевіряв доводи представника відповідача з посиланням на положення частини третьої статті 9, статей 17, 23 Закону України «Про іпотеку» та дійшов обґрунтованого висновку, що вони є необґрунтованими та юридично неспроможними. Суд дійшов обґрунтованого належними та допустимими доказами і не спростованого доказами зі сторони відповідачів висновку, що на дату набуття позивачем на підставі договору дарування від 02.02.2010 права власності на квартиру її обтяження іпотекою було вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Отже, 02.02.2010 позивач набув право власності на спірну квартиру у період, в який таке майно було вільним від обтяжень та відсутності відомостей про права інших осіб в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак, після придбання майна в реєстрі з`явилося відповідне обтяження на підставі Договору іпотеки № 2400 від 08.08.2008, стороною якого позивач не був та не виступає. Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами законодавства, які його регулюють, не допустив порушення норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення і в його обґрунтування вірно послався на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцію України та відповідні норми Цивільного кодексу України, Законів України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За доводами відзиву місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, набуваючи право власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка була вільною від обтяження іпотекою, діяв добросовісно. Доводи апеляційної скарги про те, що з копії заяви від банку, на підставі якої нотаріусом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було вилучено запис про обтяження квартири іпотекою, яка надійшла від нотаріуса на запит суду, не вбачається, хто її підписав, чи мав підписант відповідні повноваження, а з печатки неможливо зрозуміти, якій юридичній особі вона належить, на переконання позивача, значення для вирішення даної справи не мають, оскільки позивач до складання цієї заяви та подання її нотаріусу не має жодного відношення, а відтак, такі доводи не спростовують правильності і законності рішення суду першої інстанції та не вказують на допущення судом першої інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування відзиву в частині твердження апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, вказує, що відповідач у своїй апеляційній скарзі не конкретизував, який з наданих позивачем доказів є не перевіреним і сумнівним чи фальшивим, або неналежним чи недопустимим, тобто апелянт обмежився лише формальними артикуляціями та цитуванням норм ЦПК України, що вказує на необґрунтованість апеляційної скарги.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 02.02.2010 позивач ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 02.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т.М., зареєстрованого в реєстрі за № 135 (а.с. 13 т. 1).

Відповідно до п. 5 договору дарування дарувальник стверджує, що відчужувана квартира станом на 02.02.2010 не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові справи, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів відчуження чи щодо користування з іншими особами.

Матеріали справи містять витяги та інформаційні довідки з яких вбачається, що станом на 02.02.2010 заборона відчуження зазначеної квартири відсутня.

08.08.2008 між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого стало АТ «Альфа Банк» (після перейменування - АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 935/8-272, доповнений в подальшому додатковими угодами, згідно з умовами якого кредитор надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 99 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 02.08.2033 (а.с. 22-25 т. 1).

З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 08.08.2008 сторонами укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку належну йому трьохкімнатну квартиру житловою площею 38,4 кв м, загальною площею 65,6 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26-28 т. 1).

Відповідно до п. 4.1, 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання або будь-якого зобов`язання за цим договором.

Згідно п. 4.5 іпотечного договору одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя є рішення суду.

30.06.2009 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткові угоди до договору кредиту від 08.08.2008, відповідно до яких виключено п. 4.6 ст. 4 договору кредиту та змінено п. 1 договору в частині суми кредиту - 109 284,61 долар США, розміру річної відсоткової ставки - 14 %, кінцевого терміну погашення кредиту - 02 серпня 2038 року та визначено новий графік погашення кредиту (а.с. 29-30 т. 1).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2008 року. 08.08.2008 щодо цієї квартири на підставі договору іпотеки від 08.08.2008 за заявою АКБ «Укрсоцбанк» внесено обтяження - заборона на нерухоме майно (а.с. 31-36 т. 1)

04.08.2009 за заявою АКБ «Укрсоцбанк» обтяження, накладене на вказану квартиру на підставі договору іпотеки, приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є. вилучено з реєстру.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04.08.2009 власником спірної квартири стала ОСОБА_4 .

За договором купівлі-продажу від 16.12.2009 ОСОБА_4 продала спірну квартиру ОСОБА_1

04.03.2010 до відповідних реєстрів внесено відомості про те, що власником квартири на підставі договору дарування від 02.02.2010 став ОСОБА_1

23.05.2011 в реєстрі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальською І.В. зареєстровано повторне обтяження у виді іпотеки на спірну квартиру у вигляді іпотеки.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис № 35159885 від 23.05.2011 про державну реєстрацію права іпотеки на належну позивачеві квартиру АДРЕСА_2 , яке виникло з іпотечного договору № 2400 від 08.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т. Є.

Вбачається, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містяться записи про арешт належної позивачу квартири, внесені на підставі одного й того ж документа: постанови про відкриття виконавчого провадження № 29960038 від 21.11.2011, винесеної державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 23.05.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І. М., № 1822 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , для погашення боргу ОСОБА_2 перед АТ «Сенс Банк».

Судом встановлено, що зазначені арешти та виконавчий напис пов`язані із зареєстрованим 23.05.2011 за № 35159885 правом іпотеки спірної квартири, яке виникло з Іпотечного договору № 2400 від 08.08.2008, посвідченого Приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є.

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05.10.2021 по справі № 740/3428/21 за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на трикімнатну квартиру загальною площею 65,6 кв.м, житловою площею 38,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 935/8-272 від 08.08.2008 у розмірі 292 345, 08 доларів США на користь АТ «Альфа-Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (а.с. 100-105 т. 1).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13.06.2023 заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05.10.2021 скасовано. У задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено (а.с. 122-135 т. 1).

Матеріали справи містять копію заяви АКБ «Укрсоцбанк» від 03.08.2009 №34.08-43/503 про вилучення обтяження об`єкта нерухомого майна. АТ «Сенс Банк» надіслав оригінали іпотечного договору від 08.08.2008, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є. та зареєстрованого в реєстрі за №2400 (а.с. 120 т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна спірна квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2008.

08.08.2008 щодо спірної квартири на підставі договору іпотеки від 08.08.2008 за заявою АКБ «Укрсоцбанк» внесено обтяження - заборона на нерухоме майно.

04.08.2009 за заявою АКБ «Укрсоцбанк» обтяження, накладене на вказану квартиру на підставі договору іпотеки, приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т.Є. вилучено з реєстру.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04.08.2009 власником спірної квартири стала ОСОБА_4 .

За договором купівлі-продажу від 16.12.2009 ОСОБА_4 продала спірну квартиру ОСОБА_3

04.03.2010 до відповідних реєстрів внесено відомості про те, що власником спірної квартири на підставі договору дарування від 02.02.2010 став ОСОБА_1 .

Повторне обтяження у виді іпотеки на спірну квартиру у вигляді іпотеки зареєстровано в реєстрі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальською І.В. 23.05.2011.

Судом встановлено, що на дату набуття позивачем на підставі договору дарування від 02.02.2010 права власності на квартиру її обтяження іпотекою було вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що 02.02.2010 позивач набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 у період, в який таке майно було вільним від обтяжень та відсутності відомостей про права інших осіб в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак, після придбання майна в реєстрі з`явилося відповідне обтяження на підставі Договору іпотеки № 2400 від 08.08.2008, стороною якого позивач не був та не виступає.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд послався на те, що позивач, як власник об`єкта нерухомого майна, жодним чином не отримував інформацію про подання/отримання заяв та проведення реєстраційних дій щодо своєї квартири. Внаслідок існування правовідносин за договором іпотеки № 62504 від 31.08.2007, стороною якого позивач не був та не виступає, у позивача виникають зобов`язання та він обмежений у повній реалізації права власності на своє нерухоме майно, у зв`язку із чим таке право підлягає захисту. Судом встановлено, що оскільки на момент придбання позивачем спірного майна відомості про його обтяження зареєстровані не були, суд дійшов висновку про добросовісність позивача, внаслідок чого останній повинен був набути право на майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Місцевий суд прийшов до висновку, що позивач набув право власності на спірне майно без зареєстрованих обтяжень, діючи добросовісно, не будучи стороною спірних правовідносин іпотеки, а тому обґрунтованими є позовні вимоги про визнання іпотеки, такою що припинена та зняття арешту з квартири, задоволення яких судом призведе до ефективного та повного захисту порушених прав позивача.

З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема обмеження речових прав.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Суд враховує, що за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах «Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року «Kryvenkyy v. Ukraine»,заява № 43768/07).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Отже, положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) сформульовано висновок, відповідно до якого добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизувала висновки, викладені у низці постанов Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, щодо деяких питань при вирішенні спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема на підставі судового рішення, не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

У випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесено запис про іпотекодержателя.

У справі з належною вимогою (зокрема, про визнання права іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що на дату набуття позивачем на підставі договору дарування від 02.02.2010 права власності на квартиру її обтяження іпотекою було вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи суд першої інстанції правильно встановив, що 02.02.2010 позивач набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 у період, в який таке майно було вільним від обтяжень та відсутності відомостей про права інших осіб в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак, після придбання майна в реєстрі з`явилося відповідне обтяження на підставі Договору іпотеки № 2400 від 08.08.2008, стороною якого позивач не був та не виступає.

З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_1 адвокат Луєнко Ю.В. звертався до Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з приводу виконавчих проваджень, у відповідь було надано інформацію, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на примусовому виконанні у Ніжинському ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області , станом на 22.03.2023, не перебуває виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_1 . Виконавчий лист 2/740/1055/21 виданий Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області у справі № 740/3428/21 про стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 935/8-272 від 08.08.2002 у розмірі 292345,08 доларів США, на користь АТ «Альфа-Банк» до примусового виконання не надходив.

Станом на 03.08.2009 відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (Пошук ВД/ВП (спецпідрозділ), Пошук ВД/ВП (архів), Пошук ВП), виконавчі провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» не перебували.

Відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, 21.11.2011 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису виданого 23.05.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.М. № 1822 про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_2

12.03.2013 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (за письмовою заявою стягувача).

Надати додаткову інформацію про наявність виконавчих проваджень за період 2009-го року не виявляється можливим, оскільки строки зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строки зберігання яких становлять один рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 01 січня року, наступного за роком завершення їх діловодством (наприклад, обчислення строку зберігання виконавчого провадження, яке завершене (виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання) у 2009 році, починається з 01 січня 2010 року (а.с. 45 т. 1).

На запит апеляційного суду щодо надання документів на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 1822 від 23.05.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальською (Паракудою) І.В. надано інформацію, що на підставі Переліку документів Міністерства СРСР, органів та установ юстиції та судів з зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Міністерством Юстиції СРСР 31 січня 1980 року та Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5, Наказу Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року №3253/5, статті 5 Закону України «Про нотаріат», ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було відібрано до знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення, документи про що складено Акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду та які не підлягають зберіганню схвалений Протоколом засідання ЕПК державної архівної установи № 1 від 11.01.2019 року. Відповідно документи, на підставі яких «23» травня 2011 року вчинено виконавчий напис за реєстровим №1822, було знищено (а.с. 52 т. 2).

З урахуванням викладеного вище, судом встановлено, що позивачем вчинялись відповідні дії для з`ясування відомостей щодо обтяжень на спірну квартиру та наявних виконавчих проваджень, проте ані позивачем, ані судом апеляційної інстанції з`ясувати наявність обтяження на момент придбання у власність спірної квартири позивачем ОСОБА_1 не вдалося, оскільки такі дані не збереглися.

Представник банку, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції пояснив, що у банку відсутні будь-які дані та документи, на підставі яких було внесено записи про обтяження, в тому числі і арешт, проте банк не погоджується з позовом, оскільки відбулися маніпуляції із реєстрами для відчудження предмета іпотеки, оскільки банк не ініціював зняття обтяжень і заборон на Предмет іпотеки, проте на підтвердження зазначених обставин не надав жодного належного допустимого доказу, не надав також і посилання на наявність таких доказів.

З урахуванням викладеного, за відсутності відомостей про підстави накладення арешту та документів, на підставі, яких було внесено записи про обтяження повторно, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, заслуговують на увагу апеляційного суду доводи відзиву, що 02.02.2010 позивач набув право власності на спірну квартиру у період, в який таке майно було вільним від обтяжень та відсутності відомостей про права інших осіб в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак, після придбання майна в реєстрі з`явилося відповідне обтяження на підставі Договору іпотеки № 2400 від 08.08.2008, стороною якого позивач не був та не виступає.

З урахуванням викладеного спростованими та недоведеними належними допустимим доказами є доводи апеляційної скарги про те, що іпотекодержатель жодної згоди (ні в якому форматі і ні в якій спосіб) на відчуження Предмета не надавав в т. ч. і не укладалася додаткова угода Договору іпотеки, а копія заяви ніби від банку, яка надійшла від нотаріуса на запит суду не вбачається хто її підписав, чи мав підписант відповідні повноваження, а з печатки неможливо зрозуміти, якій юридичні особі вона належить.

Доводи апеляційної скарги про те, що банку не зрозуміло, які відбувалися маніпуляції із реєстрами для відчуження Предмета іпотеки, адже позивач не ініціював зняття обтяжень і заборон на Предмет іпотеки, але враховуючи, що з 04.08.2009 по 02.02.2010 кілька разів змінився власник квартири (Предмета іпотеки), ставить під сумнів добросовісність поведінки всіх власників, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду оскільки не спростовують добросовісність останнього набувача спірної квартири, доказів того, що ОСОБА_1 на момент придбання спірної квартири були відомі відомості про обтяження цієї квартири матеріали справи не містять.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не оскаржував рішення державного реєстратора на підставі яких було припинено обтяження іпотекою, ні у судовому порядку, ні через Міністерство юстиції України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що зміна власника не припиняє іпотеку, іпотеку припиняє повне виконання зобов`язання, при цьому посилається, що заборгованість по кредитному договору не погашена, не є підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки як вже було встановлено, позивач набув право власності на квартиру у період, в який таке майно було вільним від обтяжень та відсутності відомостей про права інших осіб в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У відзиві на апеляційну скаргу, крім іншого, представник ОСОБА_1 адвокат Луєнко Ю.В. просив стягнути з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені ним на стадії апеляційного перегляду справи судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як убачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Луєнко Ю.В. на підставі копії Договору про надання правової допомоги № 23/16 від 17.03.203 (а.с. 154 т. 1), копії додаткової угоди № 4 про погодження розміру гонорару до Договору про надання правничої допомоги № 23/16 від 17.03.203 (а.с. 221 т. 1), копії ордеру на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 11, 220 т. 1), копії акту про надану правничу (правову) допомогу від 07.12.2023 № 4 на суму 17 000 грн (а.с. 221 зворот), копії детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на суму 17 000 грн (а.с. 222 т. 1), копії ФН чек про сплату послуг юридичних послуг на суму 17 000 грн (а.с. 222 т. 1 зворот).

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З урахуванням критерію розумності та справедливості розміру витрат на правову допомогу, клопотання представника АТ «Сенс Банк» Михніцького Г.Ю. про зменшення витрат правничої допомоги (а.с. 1-2 т. 2), підготовкою та поданням відзиву представником ОСОБА_1 адвокатом Луєнком Ю.В. до суду апеляційної інстанції (а.с. 217-223 т. 1), участі адвоката Луєнка Ю.В. в усіх судових засіданнях апеляційного суду (а.с. 237 т. 1, а.с. 47-48,60-61 т. 2) колегія суддів апеляційного суду вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції є завищеним, тому підлягає зменшенню до 10 000 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства «Сенс-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 12.02.2024.

Головуючий Судді: