Рішення

від 31.01.2024 по справі 372/2921/22

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2921/22

Провадження № 2-74-24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2024 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Потабенко Л.В.,

при секретарі Рябуха О.В.,

за участю представників Радзивіл І.О., Мартинюк Є.В.,

розглянувши в приміщенні Обухівського районного суду Київської області у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк», треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АМБЕР», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Гринько Ангеліна Павлівна, приватний нотаріус Осипенко Дмитро Олегович, державний реєстратор реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Юлія Леонідівна, про визнання недійсним акту, оспорення свідоцтв, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним акт від 19.11.2013 року про передачу майна стягувачу - ПАТ«АКБ «КИЇВ» в рахунок погашення боргу, що було затверджено в.о. Начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України; визнати недійсним свідоцтво на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, площею 0,2511 га, що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ «Сосновий Бір», - видане приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П. та зареєстроване в реєстрі за номером 1748; визнати недійсним свідоцтво на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038, площею 0,15 Га, та розташованийна ній житловий будинок з надвірними побудовами, загальною площею 974,2 кв.м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ «Сосновий Бір»), - видане приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П. та зареєстроване в реєстрі за номером 1746; скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 12357668 від 11.04.2014 року 11:43:37 щодо реєстрації права власності наземельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039 за ПАТ «АКБ «КИЇВ» (номер запису про право власності 5317917); скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівськогоміськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 14777778 від 29.07.2014 року 16:41:08 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером3223155400:05:013:0038за ПАТ«АКБ «КИЇВ» (номер запису про право власності 6496532); скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 14777778 від 23.07.2014 року 09:14:20 щодо реєстрації права власності на житловий будинок площею 974,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «АКБ «КИЇВ»; визнати недійсним Договір про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку від 19.06.2015 року укладений між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», в частині передачі ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» наступного нерухомого майна: земельної ділянку загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ «Сосновий бір» діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3223155400:05:013:0039; земельної ділянку загальною площею 0,15 га, яка розташована на території ТІ3 « АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку кадастровий номер 3223155400:05:013:0038; житлового будинку з надвірними побудовами, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 974,2 кв.м.; визнати недійсним Договір про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19.06.2015 року укладений між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. і зареєстрований в реєстрі за №3932; скасувати рішення державного реєстратора Осипенко Д.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер: 22248617 від 20.06.2015 року 13:30:39 щодо реєстрації права власності на житловий будинокплощею 974,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» (номер запису про право власності 10118910); витребувати з незаконного володіння ПАТ «АКБ «КИЇВ» у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,2511 Га, що розташована на території ТІЗ « АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:05:013:0039, що належала ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії КВ №043149, виданого 24.06.2004 року на підставі Договору купівлі-продажу №3614 від 27.12.2003; витребувати з незаконного володіння ПАТ «АКБ «КИЇВ» у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,15 га, що розташована на території ТІЗ « АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3223155400:05:013:0038, що належала ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії КВ №043149, виданого 24.06.2004 на підставі Договору купівлі-продажу №3614 від 27.12.2003 року; витребувати з незаконного володіння ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» у приватну власність ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 974,2 кв.м., що належав ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності б/н, виданого Козинською селищною радою 12.01.2007 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що19 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Київ» (далі - АКБ «Київ»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - ПАТ «АКБ «Київ»), та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір. 26 вересня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язання по вищевказаному кредитному договору між ОСОБА_1 та АКБ «Київ» було укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований по АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038. 06 серпня 2010 року заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 2-1373-10 звернуто стягнення на вищезазначений предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 27 384 999 грн. 12 коп. 11 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 09 березня 2011 року № 2-1373/10, відповідно до якого у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 вересня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки. 23 грудня 2013 року у зв`язку з передачею іпотечного майна стягувачу, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ухвалено постанову, якою повернуто виконавчий документ стягувачу. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою про передачу нерухомого майна стягувачу - ПАТ «АКБ «Київ» у рахунок погашення від 18 листопада2013 року, ОСОБА_1 звернулась до Обухівського районного суду Київської області із скаргою на дії державного виконавця. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2015 року визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо передачі іпотечного майна в рахунок погашення боргуПАТ «АКБ «Київ» та скасовано постанову про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18 листопада 2013 року. 18 червня 2020 року вона отримала інформаційні довідки щодо трьох об`єктів нерухомого майна з яких вбачається, що дві земельні ділянки перебувають у власності ПАТ «АКБ «Київ» на підставі свідоцтв, виданих 04 грудня 2013 року, а житловий будинок з надвірними побудовами перебуває у власностіПАТ «АКБ «Укргазбанк» на підставі договору про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що державним виконавцем незаконно було оформлено постанову та акт про передачу нерухомого майна, яке їй належало, стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №25884244. Вважає, що у зв`язку з наведеним ПАТ «АКБ «КИЇВ» було незаконно видано приватнимнотаріусом Обухівськогорайонного нотаріального округу Гринько А.П.на підставі недійсного акту державного виконавця відповідних свідоцтв про право власності на нерухоме майно та прийнято рішення державним реєстратором про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності заПАТ «АКБ «КИЇВ» на земельні ділянки та житловий будинок.

06.10.2022 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.02.2023 року судом постановлено ухвалу про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.

14.02.2023 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

25.10.2023 року судом постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Представник позивача Радзивіл І.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 щодо позовних вимог заперечував у повному обсязі, та у задоволенні просив відмовити із підстав, викладених у відзиві на позову заяву. Також подав до суду заяву про застосування строку позовної давнини, який просив обраховувати із 07.04.2014 року, як дати, з якою позивачці стало відомо, про реєстрацію права власності на майно за відповідачем.

Представник Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився на адресу суду подав клопотання про розгляд справи у їх відсутність, в задоволенні позовних вимог просив відмовити в зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, заяв чи клопотань до суду не направили, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Відповідно дост.263ЦПКУкраїни,судоверішенняповинноґрунтуватисяназасадахверховенства права,бутизаконниміобґрунтованим.Законнимєрішення,ухваленесудомвідповіднодонормматеріальногоправа іздотриманнямнормпроцесуальногоправа. Судоверішеннямаєвідповідатизавданнюцивільного судочинства,визначеномуцимКодексом. Привиборіі застосуваннінормиправадо спірнихправовідносинсудвраховує висновкищодозастосуваннявідповідних нормправа,викладенівпостановах ВерховногоСуду .Обґрунтованим єрішення,ухвалене напідставі повноі всебічноз`ясованих обставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданні.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Київ» (далі - АКБ «Київ»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - ПАТ «АКБ «Київ»), та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір.

26 вересня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язання по вищевказаному кредитному договору між ОСОБА_1 та АКБ «Київ» було укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований по АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038.

06 серпня 2010 року заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 2-1373-10 звернуто стягнення на вищезазначений предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 27 384 999 грн. 12 коп.

11 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 09 березня 2011 року № 2-1373/10, відповідно до якого у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 вересня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки прилюдні торги не відбулись, 18 листопада 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було прийнято постанову про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

23 грудня 2013 року у зв`язку з передачею іпотечного майна стягувачу, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ухвалено постанову, якою повернуто виконавчий документ стягувачу.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2015 року визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо передачі іпотечного майна в рахунок погашення боргуПАТ «АКБ «Київ» та скасовано постанову про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18 листопада 2013 року.

19 травня 2015 року між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» було укладено договір про передачу приймаючому банку активів неплатоспроможного банку б/н, відповідно до умов якого неплатоспроможний банк передає, а приймаючий банк прийняв низку активів, зобов`язань та майна неплатоспроможного банку, які визначені у реєстрах.

19 червня 2015 року між АБ «УКРГАЗБАНК» та ПАТ «АКБ «КИЇВ» укладено договір про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим №3932.

Відповідно до інформаційної довідки від 18 червня 2020 року № 212971234 земельна ділянка загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ «Сосновий Бір» діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:05:013:0039, перебуває у власності ПАТ «АКБ «Київ» на підставі свідоцтва, серія та номер 1748, видане 04 грудня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Гринько А. П.

Згідно з інформаційною довідкою від 18 червня 2020 року № 212971912 земельна ділянка загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ «Сосновий Бір» діл. АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 3223155400:05:013:0038, перебуває у власності ПАТ «АКБ «Київ» на підставі свідоцтва серія та номер 1746, видане 04 грудня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А. П.

Відповідно до інформаційної довідки від 18 червня 2020 року № 212978458 житловий будинок з надвірними побудовами розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 959,5 кв. м, перебуває у власності ПАТ АБ «Укргазбанк» на підставі договору про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку, серія та номер 3932, виданий 19 червня 2015 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Д. О.

Відповідно до інформації про ПАТ «АКБ «Київ» станом на 15 травня 2020 року має стан суб`єкта «припинено», номер запису 10741110051004822.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

04 лютого 2021 року рішенням Обухівського районного суду Київської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ Акціонерного Банку «Укргазбанк», треті особи без самостійних вимог ТОВ«Фінансова компанія "Амбер", ТОВ«Фінансова компанія "Паріс", ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

28 квітня 2021 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Акціонерного Банку «Укргазбанк», треті особи без самостійних вимог ТОВ«Фінансова компанія "Амбер", ТОВ«Фінансова компанія "Паріс", ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння скасовано і ухвалено по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ Акціонерного Банку «Укргазбанк», треті особи без самостійних вимог ТОВ«Фінансова компанія "Амбер", ТОВ«Фінансова компанія "Паріс", ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

15 червня 2022 року постановою Верховного суду постанову Київськогоапеляційного судувід28квітня2021року залишенобез змін.

Отже вказані обставини, які були встановлені вищевказаними судовими рішеннями, та не потребують повторного встановлення і дослідження.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Згідно з частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна

з прилюдних торгів за правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу, й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт

з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу,

а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону).

З огляду на зазначене передбачена статтею 62 Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що

є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

А тому враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем обрано не правильний спосіб захисту.

За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Отже, і в разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Абзац 2 пункту 8 розділу X Порядку, відповідно до якого у випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги, не відповідає зазначеній нормі закону, а тому не підлягає застосуванню згідно з частиною сьомою статті 10 ЦПК України. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації.

Абзацом 1 частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій, було встановлено, що у разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Абзацом 2 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. За змістом цих положень вони застосовуються в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування не будь-яких, а правовстановлюючих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до яких свідоцтво про придбання нерухомого майна з торгів не належить.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Судувід 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження №14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, п.98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження №12-135гс19, п. 80) та багатьох інших.

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, п. 5.6).

Таким чином, ані позовна вимога про визнання недійсним акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а ні позовна вимога про визнання недійсним свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів, не призвели б до захисту прав позивача та не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, п. 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, п. 52).

За таких обставин суд дійшов до висновку про те, що вимоги про визнання недійсними акта, та визнання недійсним виданого на їх підставі свідоцтв є неефективним способом захисту порушеного права, а тому відмовляє в задоволенні цих вимог.

Враховуючи те, що відсутні підстави для визнання недійсним акта та свідоцтв на спірне нерухоме майно, суд вважає за необхідне відмовити і в задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію речового права власності за відповідачем.

Що ж стосується вимог про визнання недійсними договорів про передачу активів, то в її задоволенні також слід відмовити, оскільки такі вимоги є похідними від попередніх вимог.

Також вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як було встановлено в судовому засіданні, 19.09.2007 року між акціонерним комерційним банком «Київ», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір. 26.09.2007 року для забезпечення виконання зобов`язання по вищевказаному кредитному договору між ОСОБА_1 та АКБ «Київ» було укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований по АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038.

06 серпня 2010 року заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 2-1373-10 звернуто стягнення на вищезазначений предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 27 384 999 грн. 12 коп.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено факт неналежного виконання позивачкою взятих на себе кредитних зобов`язань, а тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до положення ст.256та ст.257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами, визначеними ч.1ст.261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з вимогами ч.3-ч.5ст.267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до абз. 3 п. 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі"судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідачів у спорі, які заявляють про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що суд відмовив в задоволенні позову по суті підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк», треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АМБЕР», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Гринько Ангеліна Павлівна, приватний нотаріус Осипенко Дмитро Олегович, державний реєстратор реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Юлія Леонідівна, про визнання недійсним акту, оспорення свідоцтв, витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 12.02.2024 року.

Суддя: Л.В.Потабенко