Постанова

від 26.11.2024 по справі 372/2921/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року місто Київ

справа № 372/2921/22

апеляційне провадження № 22-ц/824/9376/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Потабенко Л.В. від 31 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, публічного акціонерного товариства "Укргазбанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АМБЕР", приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Гринько Ангеліна Павлівна, приватний нотаріус Осипенко Дмитро Олегович, державний реєстратор реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Юлія Леонідівна, про визнання недійсним акту, оспорення свідоцтв, витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, ПАТ "Укргазбанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ТОВ "Фінансова компанія "АМБЕР", приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П., приватний нотаріус Осипенко Д.О., державний реєстратор реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л., про визнання недійсним акту, оспорення свідоцтв, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що 19 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком "Київ" (далі - АКБ "Київ") правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі - ПАТ "АКБ "Київ"), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір.

26 вересня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язання по вищевказаному кредитному договору між ОСОБА_1 та АКБ "Київ" укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований по АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038.

6 серпня 2010 року заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 2-1373-10 звернуто стягнення на вищезазначений предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 27 384 999 грн 12 коп.

11 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 9 березня 2011 року № 2-1373/10, відповідно до якого у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 19 вересня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.

23 грудня 2013 року у зв`язку з передачею іпотечного майна стягувачу, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ухвалено постанову, якою повернуто виконавчий документ стягувачу.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою про передачу нерухомого майна стягувачу - ПАТ "АКБ "Київ", ОСОБА_1 звернулась до Обухівського районного суду Київської області зі скаргою на дії державного виконавця.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц, залишеною без змін за наслідками апеляційного та касаційного розгляду, визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо передачі іпотечного майна в рахунок погашення боргу ПАТ "АКБ "Київ" та скасовано постанову про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18 листопада 2013 року.

18 червня 2020 року позивач отримала інформаційні довідки щодо трьох об`єктів нерухомого майна з яких вбачається, що дві земельні ділянки перебувають у власності ПАТ "АКБ "Київ" на підставі свідоцтв, виданих 4 грудня 2013 року, а житловий будинок з надвірними побудовами перебуває у власності ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року.

Позивач зазначає, що державним виконавцем незаконно було оформлено постанову про передачу нерухомого майна, яке їй належало, стягувачу ПАТ "АКБ "Київ" в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, що встановлено рішенням суду у справі№ 372/150/15-ц. У зв`язку з цим і відповідний акт державного виконавця про передачу нерухомого майна, який є правочином, є незаконним, а тому відповідно до норм статей 203, 205 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Унаслідок наведеного приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П. незаконно видано ПАТ "АКБ "Київ" відповідні свідоцтва про право власності на нерухоме майно та прийнято рішення як державним реєстратором про реєстрацію в

Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ПАТ "АКБ "Київ" на належні їй земельні ділянки та житловий будинок.

Також позивач зазначає, що оскільки державна реєстрація належного їй нерухомого майна була проведена на підставі незаконних документів, то і договір про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року укладений між ПАТ "АКБ "Київ" та ПАТ АБ "Укргазбанк", в частині передачі ПАТ АБ "Укргазбанк" цього нерухомого майна, є недійсним. Тобто ПАТ АБ "Укргазбанк" не є законним володільцем, у зв`язку з чим належне їй майно підлягає витребуванню відповідно до норм статті 388 ЦК України.

Посилаючись на вказані обставини позивач просила: визнати недійсним акт від 19 листопада 2013 року про передачу майна стягувачу - ПАТ "АКБ "Київ" в рахунок погашення боргу, що було затверджено в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України; визнати недійсним свідоцтво на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, площею 0,2511 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ "Сосновий Бір", - видане приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П. та зареєстроване в реєстрі за номером 1748; визнати недійсним свідоцтво на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038, площею 0,15 га, та розташований на ній житловий будинок з надвірними побудовами, загальною площею 974,2 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ "Сосновий Бір", - видане приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П. та зареєстроване в реєстрі за номером 1746; скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 12357668 від 11 квітня 2014 року 11:43:37 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039 за ПАТ "АКБ "Київ" (номер запису про право власності 5317917); скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 14777778 від 29 липня 2014 року 16:41:08 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером3223155400:05:013:0038 за ПАТ "АКБ "Київ" (номер запису про право власності 6496532); скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Коваль Ю.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 14777778 від 23 липня 2014 року 09:14:20 щодо реєстрації права власності на житловий будинок площею 974,2 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ "Сосновий Бір" за ПАТ "АКБ "Київ"; визнати недійсним договір про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року, укладений між ПАТ "АКБ "Київ" та ПАТ АБ "Укргазбанк", в частині передачі ПАТ АБ "Укргазбанк" наступного нерухомого майна: земельної ділянки загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий бір" діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3223155400:05:013:0039; земельної ділянки загальною площею 0,15 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий бір" діл. АДРЕСА_1 з

цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку кадастровий номер 3223155400:05:013:0038; житлового будинку з надвірними побудовами, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ "Сосновий Бір", загальною площею 974,2 кв.м; визнати недійсним договір про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року, укладений між ПАТ "АКБ "Київ" та ПАТ АБ "Укргазбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. і зареєстрований в реєстрі за № 3932; скасувати рішення державного реєстратора Осипенко Д.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер: 22248617 від 20.06.2015 року 13:30:39 щодо реєстрації права власності на житловий будинок площею 974,2 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ "Сосновий Бір" за ПАТ АБ "Укргазбанк" (номер запису про право власності 10118910); витребувати з незаконного володіння ПАТ "АКБ "Київ" у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,2511 га, що розташована на території ТІЗ "Сосновий бір" діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:05:013:0039, що належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043149, виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу № 3614 від 27 грудня 2003 року; витребувати з незаконного володіння ПАТ "АКБ "Київ" у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,15 га, що розташована на території ТІЗ "Сосновий Бір" діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3223155400:-05:013:0038, що належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043149, виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу № 3614 від 27 грудня 2003 року; витребувати з незаконного володіння ПАТ АБ "Укргазбанк" у приватну власність ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на території ТІЗ "Сосновий Бір", загальною площею 974,2 кв.м, що належав ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності б/н, виданого Козинською селищною радою 12 січня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення щодо вимоги про визнання недійсним акту від 19 листопада 2013 року про передачу майна стягувачу - ПАТ "АКБ "Київ" в рахунок погашення боргу,суд виходив із того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Таким способом може бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб на підставі частини 2 статті 16 ЦК України, статті 393 ЦК України. Таким чином, ані позовна вимога про визнання недійсним

акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а ні позовна вимога про визнання недійсним свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів, не призвели б до захисту прав позивача та не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. За таких обставин суд дійшов до висновку про те, що вимоги про визнання недійсними акта, та визнання недійсним виданого на їх підставі свідоцтв є неефективним способом захисту порушеного права. Враховувавши, що відсутні підстави для визнання недійсним акта та свідоцтв на спірне нерухоме майно, суд вважав за необхідне відмовити і в задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію речового права власності за відповідачем. Стосовно вимоги про визнання недійсними договорів про передачу активів, то у її задоволенні суд відмовив, оскільки такі вимоги є похідними від попередніх вимог. Щодо позовної вимоги про витребування майна судом встановлено факт неналежного виконання позивачкою взятих на себе кредитних зобов`язань, а тому суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та їх узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, ухвалення його всупереч вимогам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції належним чином не дослідив та недотримався правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 372/2163/20 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ АБ "Укргазбанк", треті особи: ТОВ "Фінансова компанія "Паріс", ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

Фактично Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 372/2163/20 вказав на єдиний належний та ефективний спосіб захисту прав ОСОБА_1 (оспорення акту про передачу майна стягувачеві, свідоцтва про право власності, реєстраційні записи) з огляду на те, що інші способи захисту порушених прав ОСОБА_1 , в т.ч. витребування майна із чужого незаконного володіння, не були ефективними та не призвели до відновлення її прав та законних інтересів.Однак, суд першої інстанції, не звернув уваги, що ОСОБА_1 на момент звернення до Обухівського районного суду Київської області в 2022 році вже вичерпала всі наявні в Україні способи захисту свого порушеного права і тепер звернулася до суду з тими позовними вимогами, які фактично визначив Верховний Суд.

Вказує, що постанова виконавця від 18 листопада 2013 року про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу була скасована, а отже і акт, який видавався виконавцем про передачу майна стягувачеві не міг бути підставою для такої передачі, бо як неодноразово зазначав Верховний Суд підставами для передачі майна стягувачеві є постанова та акт в сукупності, а не лише один акт (Постанова Верховного суду від 5 жовтня 2022 у справі № 201/136/15, Постанова Великої Палати Верховного суду від 12 червня 2019 року у справі № 752/1115/17).

Зазначає, що передбачена статтею 62 Закону України "Про виконавче

провадження" № 606-ХІУ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Велика Палата Верховного суду акцентувала увагу судів, що саме постанова та акт є правочином. Отже, якщо була скасована постанова від 18 листопада 2013 року, відповідно, акт від 19 листопада 2013 року не може застосовуватися, бо він складається за наслідком складання постанови і його чинність пов`язується з чинністю постанови.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічні висновки у Постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 522/21486/18).

ОСОБА_1 застосувала в даній справі, в тому числі, і належний спосіб захисту, а саме заявила вимоги про витребування, однак суд вказане проігнорував.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 ; закрити провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року, укладеного між ПАТ "АКБ "Київ" та ПАТ АБ "Укргазбанк", про визнання недійсним договору про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку від 19 червня 2015 року, укладеного між ПАТ "АКБ "Київ" та ПАТ АБ "Укргазбанк", посвідченого приватним нотаріусом КМНО Осипенком Д.О. за реєстровим № 3932, скасування рішення державного реєстратора Осипенка Д.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22248617 від 20 червня 2025 року щодо реєстрації права власності на житловий будинок, про витребування житлового будинку з надвірними побудовами, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038.

Зазначає, що ПАТ АБ "Укргазбанк" звертався з клопотанням про закриття провадження щодо вимог ОСОБА_1 про витребування майна на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, з огляду на те, що даний позов в частині цих вимог є тотожним як за предметом, так і за підставами позову у справі № 372/2163/20, в якій ухвалено остаточне рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції ухвалою від 25 жовтня 2023 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання з тих підстав, що у справі № 372/2163/20 позивач вказував інших відповідачів та третіх осіб, а нові вимоги про витребування майна є похідними від первісних, що не є підставою вважати, що існує рішення, що набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Вважає такий висновок помилковим, оскільки позовні вимоги про витребування майна у цій справі звернуті саме до ПАТ АБ "Укргазбанк", як і у справі № 372/2163/20, а підставою позову у цій справі, так само як і у справі № 372/2163/20, є судове рішення ухвалене у справі № 372/150/14, яким визнано дії державного виконавця протиправними щодо передачі іпотечного майна в рахунок погашення боргу ПАТ "АКБ "Київ" та скасовано постанову про передачу нерухомого майна стягувача в рахунок погашення боргу.

Міністерство юстиції України у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що передбачена статтею 62 Закону України "Про виконавче провадження"процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу, шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акту про передачу майна стягувачу, не може бути ототожнена з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт. У зв`язку з чим, постанова та акт державного виконавця не можуть визнаватися недійсними на підставі норм законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 205 ЦК України.

Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подали.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити

Представник ПАТ АБ "Укргазбанк" - Мартинюк Є.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду без змін.

Представник Міністерства юстиції України - Дякіна А.Ю. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги також заперечувала та просила залишити рішення суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 19 вересня 2007 року між АКБ "Київ" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 83 про надання останній кредиту в сумі 17 060 000 грн на строк до 21 вересня 2008 року.

26 вересня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань по вищевказаному кредитному договору між ОСОБА_1 та АКБ "Київ" було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно: земельну ділянку, загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий Бір", ділянка АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер: 3223155400:05:013:0039, яка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 043149, виданого 24 червня 2004 року на підстав договору купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року № 3614; земельну ділянку, загальною площею 0,1500 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий Бір" ділянка АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку кадастровий номер: 3223155400:05:013:0038, яка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043150, виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року № 3614; житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ТІЗ "Сосновий Бір", що належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Козинською селищною радою Обухівського району Київської області 12 січня 2007 року.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 6 серпня 2010 року у справі № 2-1373-10, яке набрало законної сили 23 грудня 2010 року, позовні вимоги ПАТ "АКБ "Київ" задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 83 звернуто стягнення на предмет іпотеки (том І а.с. 29-32).

11 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 9 березня 2011 року № 2-1373/10, виданого місцевим судом на виконання зазначеного судового рішення.

Оскільки прилюдні торги не відбулись, 18 листопада 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було прийнято постанову про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

23 грудня 2013 року у зв`язку з передачею іпотечного майна стягувачу головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було прийнято постанову, якою повернуто виконавчий документ стягувачу.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою про передачу нерухомого майна стягувачу ПАТ "АКБ "Київ" у рахунок погашення заборгованості від 18 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Обухівського районного суду Київської області зі скаргою, за результатами розгляду якої 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц постановлено ухвалу, якою визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо

передачі іпотечного майна у рахунок погашення боргу ПАТ "АКБ "Київ", скасовано постанову про передачу нерухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 18 листопада 2013 року.

Відповідно до інформаційної довідки від 18 червня 2020 року № 212971234 земельна ділянка загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий Бір" діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3223155400:05:013:0039, перебуває у власності ПАТ "АКБ "Київ" на підставі свідоцтва, серія та номер 1748, видане 04 грудня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Гринько А. П.

Згідно з інформаційною довідкою від 18 червня 2020 року № 212971912 земельна ділянка загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий Бір"діл. АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 3223155400:05:013:0038, перебуває у власності ПАТ "АКБ "Київ" на підставі свідоцтва серія та номер 1746, видане 04 грудня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько А. П.

Відповідно до інформаційної довідки від 18 червня 2020 року № 212978458 житловий будинок з надвірними побудовами розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 959,5 кв. м, перебуває у власності ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку, серія та номер 3932, виданий 19 червня 2015 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Д. О.

19 червня 2015 року між ПАТ "АКБ "Київ", як неплатоспроможним банком, та ПАТ АБ "Укргазбанк", як приймаючим банком, було укладено договір про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку.

Відповідно до інформації про ПАТ "АКБ "Київ" станом на 15 травня 2020 року має стан суб`єкта "припинено", номер запису 10741110051004822.

4 лютого 2021 року рішенням Обухівського районного суду Київської області в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ Акціонерного Банку "Укргазбанк", треті особи без самостійних вимог ТОВ "Фінансова компанія "Амбер", ТОВ "Фінансова компанія "Паріс", ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

28 квітня 2021 року постановою Київського апеляційного суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", заява № 24465/04, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовано звернення до суду. Нетотожність хоча б однієї із цих складових не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.

Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин (постанова Верховного Суду України від 28 червня 2023 року у справі № 705/2978/22).

Закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України можливе лише за умови, якщо є рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за наслідками вирішення позову, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17, зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Отже, чинне процесуальне законодавство України не дозволяє подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є постановлене судове рішення, адже це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Повторне звернення з тими самим вимогами з

тих самих підстав свідчитиме про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, яка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043149, виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року № 3614; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038, яка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043150, виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року № 3614; житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 959,5 кв. м, який належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Козинською селищною радою Обухівського району Київської області 12 січня 2007 року, вибули з її власності не з її волі, а іншим шляхом, на підставі статті 388 ЦК України, просила витребувати вказане майно з незаконного володіння ПАТ"АКБ "Київ" указаних земельних ділянок, та з незаконного володіння ПАТ АБ "Укргазбанк" зазначеного житлового будинку.

Підставою указаних позовних вимог про витребування майна стала наявність ухвали Обухівського районного суду міста Києва від 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц, якою визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо передачі іпотечного майна в рахунок погашення боргу ПАТ "АКБ "Київ" та скасовано постанову про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18 листопада 2013 року.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 4 лютого 2021 року у справі № 372/2163/20 у задоволенні позовуОСОБА_1 до ПАТ Акціонерного Банку "Укргазбанк", треті особи без самостійних вимог ТОВ "Фінансова компанія "Амбер", ТОВ "Фінансова компанія "Паріс", ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

28 квітня 2021 року постановою Київського апеляційного суду частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 6 серпня 2010 року звернуто стягнення на майно іпотекодавця, що підлягає виконанню відповідно до положень статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а тому немає підстав стверджувати, що воно вибуло з володіння позивачки поза її волею. Місцевий суд зробив необґрунтований висновок щодо пропуску позивачем строку позовної давності з огляду на заявлені позовні вимоги, порушення, як вона зазначає, права власності, яке (порушення) продовжується і до цього часу, що свідчить про необхідність розгляду справи по суті зазначених нею вимог. Іпотечне майно на даний час знаходиться у власності юридичних осіб, однак, ні право власності, ні реєстраційні записи щодо нього, позивачкою не оспорені.

15 червня 2022 року постановою Верховного суду залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року.

Верховний суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, врахувавши, що рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості, а позивачкою не оспорювалося ні свідоцтва про право власності, видані приватним нотаріусом ПАТ "АКБ "Київ" на спірне нерухоме майно, ні реєстраційні записи щодо нього. Посилання касаційної скарги на те, що у зв`язку із скасуванням постанови про передачу майна стягувачу від 18 листопада 2013 року її право власності на спірне нерухоме майно було поновлено, безпідставні, оскільки акт державного виконавця про те, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися, як і свідоцтва про право власності, видані банку, позивачем не оспорені.

За обставинами справи № 372/2163/20 ОСОБА_1 просила суд витребувати із чужого незаконного володіння ПАТ "АКБ "Київ" у свою приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0039, яка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043149, виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року № 3614; земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:013:0038, яка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043150, виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року № 3614; та витребувати із чужого незаконного володінняПАТ АБ "Укргазбанк" житловий будинок з надвірними побудовами, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 959,5 кв. м, який належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Козинською селищною радою Обухівського району Київської області 12 січня 2007 року.

На переконання апеляційного суду, що у справі № 372/2163/20 та у справі, яка переглядається, тотожними є предмет та підстави позовів.

Як зазначалося вище, для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України потрібна наявність трьох складових, а саме: тотожність сторін спору, тотожність предмета позову, тотожність підстави позову, тобто, коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовуються звернення до суду.

У справах № 372/2163/20 та у цій справі однаковими є сторони спору щодо вимог про витребування майна: позивач ОСОБА_1 , відповідач ПАТ АБ "Укргазбанк";

співпадають підстави позовів, а саме - ухвала Обухівського районного суду міста Києва від 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц, якою визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо передачі іпотечного майна в рахунок погашення боргу ПАТ "АКБ "Київ" та скасовано постанову про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18 листопада 2013 року.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов переконання, що позов у справі, що переглядається, є тотожним позову у справі № 372/2163/20 в частині вимог до ПАТ АБ "Укргазбанк" про витребування майна.

Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув.

Частиною 1 статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції за вказаних вище обставин, доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції з закриттям провадження в справі в частині позову про витребування майна, з підстав того, що набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі в зазначеній частині вимог відповідає приписам пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки ne bis de adem re sit actio - не можна двічі вчиняти позов за тією ж самою справою.

Колегія суддів зазначає, що подання позивачем до відповідача нового позову про той самий предмет і з тих же підстав, за яких ухвалено судове рішення у справі № 372/2163/20, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності. Розгляд позову у частині зазначених вимог буде мати наслідком порушення принципу res judicata - остаточності рішення суду.

У новому позові в частині про витребування майна ОСОБА_1 посилається на ухвалу Обухівського районного суду міста Києва від 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц та зазначає, що акт про передачу майна стягувачеві, свідоцтва про право власності АКБ "Київ" на нерухоме майно є недійсними, оскільки не відповідають закону, внаслідок чого ПАТ АБ "Укргазбанк" є незаконним володільцем нерухомого майна.

Водночас вказанене може бути підставою для повторного звернення до суду з вимогами про витребування майна, оскільки за суттю це не змінює предмет та/або підстави пред`явленого позову у вказаній частині.

Так, мотивом відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у справі № 372/2163/20 була відсутність підстав вважати, що належне їй майно вибуло з її володіння не з її волі іншим шляхом, оскільки на вказане майно, яке було предметом іпотеки, рішенням суду звернуто стягнення у рахунок погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бутивизнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання недійсним акту від 19 листопада 2013 року про передачу майна стягувачу - ПАТ "АКБ "Київ" в рахунок погашення боргу, що було затверджено в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, суд першої інстанції зазначив, що передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

У постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем, а не свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яке оспорює позивач.

У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16 зазначено, що "правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Разом з тим Закон № 606-XIV допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про

передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 цього Закону). Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, у якій також зазначено, що згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. Оскільки предметом розгляду за скаргою були дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз`яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні".

Від указаних правових висновків Велика Палата Верховного Суду не відступала (постанова від 12 червня 2019 року у справі № 752/1115/17) і вказані правові висновки застосовуються і на даний час (постанови Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 5 жовтня 2022 року у справі № 201/136/15, від 13 грудня 2023 року у справі № 493/1295/19 від 7 серпня 2024 року у справі №317/1440/24).

Зазначені вище правові висновки свідчать про чітке розмежування таких способів захисту прав боржника як визнання недійсними (скасування) прилюдних торгів як правочину купівлі-продажу, вчиненого з переможцем торгів (у разі, коли торги відбулися), та визнання недійсними або скасування постанови та акта державного виконавця про передачу предмета іпотеки стягувачу (у разі, коли торги визнані такими, що не відбулися).

Отже, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи обґрунтовано зазначив про неможливість визнання недійсним акту державного виконавця згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

Водночас відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)).

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У справі, що переглядається суд не врахував, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені позивачем, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, а дійшов висновку про неправильність та неефективність зазначеного позивачем способу захисту прав, суд не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду при перегляді справи № 372/2163/20, викладені у постанові від 15 червня 2022 року.

Згідно зі статтями 34, 72 Закону України "Про нотаріат" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) нотаріуси видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися. Такі свідоцтва видаються на підставі акта про те, що майно залишено за стягувачем у зв`язку з тим, що торги не відбулися.

Пункт 1 глави 13 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції Порядку на час видачі оспорюваних свідоцтв передбачає, що у разі, якщо прилюдні торги (аукціон) оголошено такими, що не відбулися, нотаріус видає відповідне свідоцтво про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що підставою для видачі стягувачу свідоцтва про право власності на майно, яке він залишив за собою у рахунок погашення боргу, є акт державного виконавця із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися.

Вказаний акт державний виконавець складає на виконання постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, що приймається ним у порядку статті 62 Закону України "Про виконавче провадження"1999 року.

Отже, встановивши, що акт державного виконавця не може бути визнаний недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України, суд першої інстанції повинен був розглянути дану вимогу, застосувавши норми статті 393 ЦК України, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 635/7415/14-ц, від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц .

Так, відповідно до частини 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання акту державного виконавця від 19 листопада 2013 року про передачу майна стягувачу - ПАТ "АКБ "Київ" в рахунок погашення боргу, що було затверджено в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України слід оцінити його на предмет відповідності закону.

ОСОБА_1 пов`язує незаконність вказаного акту державного виконавця з наявністю ухвали Обухівського районного суду міста Києва від 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц, яке набрало законної сили, якою скасовано постанову державного виконавця про передачу майна стягувачу.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2022 року у справі № 640/10625/21 вказано, що преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінгпроти України", а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права

принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17).

Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17).

Ухвалою Обухівського Обухівського районного суду міста Києва від 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України, яка набрала законної сили, скасовано постанову про передачу вказаного майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18 листпада 2013 року, а саме: земельну ділянку, загальною площею 0,2511 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий Бір" діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223155400:05:013:0039, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043149 виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу № 3614 від 27 грудня 2003 року та земельну ділянку, загальною площею 0,15 га, яка розташована на території ТІЗ "Сосновий Бір" діл. АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3223155400:05:013:0038, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серії КВ № 043150 виданого 24 червня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу № 3614 від 27 грудня 2003 року та розташований на ньому житловий будинок з надвірними побудовами, належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності б/н виданого Козинською селищною радою 12 січня 2007 року.

Зважаючи на те, що відповідно до статті 62 Закону України "Про виконавче провадження"1999 року акт державного виконавця від 19 листопада 2013 року про передачу майна стягувачу - ПАТ "АКБ "Київ" в рахунок погашення боргу, що було затверджено в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України був складений на виконання постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18 листопада 2013 року, яка скасована судовим рішенням, то відповідно і акт державного виконавця про передачу майна є незаконним.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що вимога про визнання акту державного виконавця від 19 листопада 2013 року недійсним пред`явлена після спливу строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем ПАТ АБ "Укргазбанк" у відзиві на позов ОСОБА_1 , зареєстрований судом першої інстанції 3 листопада 2022 року (том 1 а.с. 107-124).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), ("Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (постанова Верховного Суду від № 372/1036/2022 від 07 листопада 2018 року).

З наявних в матеріалах справи судових рішень (ухвала Обухівського районного суду міста Києва від 3 листопада 2015 року у справі № 372/150/15-ц, ухвала Апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року) убачається, що 23 грудня 2014 року скаржнику, тобто ОСОБА_1 , стало відомо, що майно відповідно до опису ВП № НОМЕР_1 передано стягувачу ПАТ КБ "Київ" у рахунок погашення боргу (том 1 а.с. 43-54), у зв`язку із чим ОСОБА_1 в подальшому розпочала вживати заходи для захисту її прав, зокрема шляхом звернення до суду із відповідною скаргою на дії державного виконавця.

Колегія суддів вважає, що в цій справі перебіг загальної позовної давності розпочався саме 23 грудня 2014 року, як дати, коли позивач ОСОБА_1 дізналася про вибуття свого майна на користь ПАТ КБ "Київ".

Таким чином, станом на день звернення до суду із позовом (6 жовтня 2022 року), трьохрічний строк позовної давності сплив.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем не ставилося питання перед судом про поважність причини пропущення строку позовної давності, як це передбачено частиною 5 статті 267 ЦК України.

Оскільки інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними та залежать від вирішення позовної вимоги про визнання державного акту про передачу майна стягувачу недійсним, то вони також підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, щосудом першої інстанції прийнято правильне по своїй суті судове рішення, однак в частині мотивів його прийняття судом допущено помилку, у зв`язку з чимапеляційну скаргу необхідно задовольнити частково; рішення суду змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" про витребування майна з чужого незаконного володінняскасувати та закрити провадження у цій частині.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2024 року змінити у мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: