Ухвала

від 08.02.2024 по справі 161/834/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/834/21 Провадження №11-кп/802/126/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі:

головуючого судді- ОСОБА_2 ,

суддів- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з учасю секретаря-- ОСОБА_5 ,

прокурора- ОСОБА_6 ,

обвинуваченого- ОСОБА_7 ,

захисника- ОСОБА_8 ,

представника потерпілого- ё ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12016030130000008 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Борисівка Новоград-Волинського району Житомирської області, громадянина України, з вищою освітою, проживаючого АДРЕСА_1 , раніше не судимого

визнано невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вироком вирішено долю речових доказів та арештованого майна.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він, перебуваючи на посаді начальника управління Держкомзему в Луцькому районі Волинської області, в період 22-24.06.2010 не здійснив належної перевірки наявності усіх необхідних документів, їх відповідність вимогам законодавства, будучи обізнаним з процедурою та порядком набуття права власності на земельні ділянки, злочинно недбало не встановив те, що згідно матеріалів лісовпорядкування Боголюбського лісництва ДП «Ківерцівське лісове господарство» за 2002-2012 років, 26 земельних ділянок, нібито виділених для садівництва садівничому товариству «Дубок», загальною площою 3,1122 га, насправді були землями лісового фонду та знаходилися у кварталі 15 виділах 3,4 Боголюбського лісництва ДП « Ківерцівське лісове господарство», а тому не могли бути передані у приватну власність громадянам, за відсутності згоди Кабінету Міністрів України на вилучення вищевказаних земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також на зміну їх цільового призначення,підписав 26 висновків до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки щодо 26 земельних ділянок, площею 0,1197 га кожна, для ведення садівництва, в результаті чого із земель лісового фонду Боголюбського лісництва ДП «Ківерцівське лісове господарство» незаконно вибули та були передані фізичним особами 26 земельних ділянок загальною вартістю 854 620 гривень, чим завдав ДП «Ківерцівське лісове господарство» збитків на вказану суму, що в 250 разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та свідчить про спричинення тяжких наслідків.

Суд першої інстанції в ході судового розгляду, за наслідками дослідження обставин кримінального провадження, дійшов висновку, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

У поданій апеляційній скарзі прокурор вважає вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2023 року про виправдання ОСОБА_7 незаконним, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло безпідставне виправдання обвинуваченого.

Так, посилається, що підставами для постановлення судом виправдального вироку стали однобічно оцінені в судовому засіданні показання свідків та обвинуваченого, а також безпідставно не взяті до уваги досліджені в ході судового розгляду документи та висновки експертів.

На переконання прокурора, лист ДП «Ківерцівське лісове господарство № 631 від 17.12.2015 та лист садівничого товариства «Дубок» № 1 від 04.01.2016 є допустимими доказами, адже були отриманими органами досудового розслідування в ході розгляду звернення громадської організації «Межа», за результатами якого встановлено підстави для внесення відомостей до ЄРДР.

У свою чергу, з листа ДП «Ківерцівське лісове господарство № 631 від 17.12.2015 вбачається, що державне підприємство упродовж 2008-2012 років не надавало погодження на вилучення ділянок із земель лісового фонду на території Боголюбського лісництва. В той же час листом садівничого товариства «Дубок» № 1 від 04.01.2016 повідомлено про відсутність рішень про вступ до членів вказаного товариства осіб, якими в подальшому було приватизовані спірні земельні ділянки.

Крім того місцевий суд визнав недопустимим доказом акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 000012-1 від 19.02.2016, мотивуючи це тим, що кримінально процесуальним законодавством не передбачено процедури розгляду клопотання слідчого чи прокурора про призначення ревізії чи перевірки за результатами розгляду такого клопотання. Проте ч. 2 ст. 93 КПК України передбачає збирання доказів шляхом отримання від органів державної влади відомостей у тому числі і актів перевірок. Висновки вказаного акту перевірки були предметом дослідження в ході розгляду судом справи за позовом прокуратури про витребування у власність держави в постійне користування ДП «Ківерцівське лісове господарство» спірних земельних ділянок. Так вказаним актом перевірки стверджується, що надання спірних земельних ділянок для ведення садівництва громадянам, погодження технічних документацій на право власності на землю відповідними службами проводилося з порушенням чинного законодавства.

Також, на переконання апелянта, суд безпідставно визнав недопустимим доказом протоколи засідань правління садівничого товариства «Дубок» від 13.05.2009, 25.0.2010, 15.06.20211 про вибуття (прийняття) осіб з (в) членів(и) садівничого товариства та про пере закріплення садово-городніх ділянок за певними особами через не встановлення джерела походження цих документів. Прокурор вказує, що вказані документи надані садівничим товариствоом «Дубок» на виконання запиту Управління захисту економіки у Волинській області від 04.01.2016, а також під час тимчасового доступу до речей і документів, дозвіл на які надано ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.01.2016.

Таким чином, на переконання прокурора, судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його рішення у справі та не наведено мотивів їх неврахування.

У свою чергу, суд належним чином не оцінив інші докази сторони обвинувачення, а саме технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення садівництва на території Боголюбської сільської ради, виготовлену ФОП ОСОБА_11 , 26 державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,1197 га для ведення садівництва, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.08.2017 та постанову Верховного суду від 17.06.2020 (у справі №161/15332/16-ц), листи ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 12.03.2018, від 18.04.2018, положення про управління Держкомзему у Луцькому районі Волинської області, затверджене наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №7 від 08.01.2010, наказ №396-кт від 05.08.2008 «Про переведення ОСОБА_7 », акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №000012-1 від 19.02.2016, висновки експертиз №7297-7322 від 27.07.2016, №361 від 09.10.2020, лист Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства №1440 від 19.09.2016, лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання №600 від 29.09.2016, показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

На думку прокурора, суд в порушення вимог ч. 1 ст. 94 КПК України, дослідив вказані вище докази кожен окремо, а не в сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку в результаті чого дійшов до неправильного висновку щодо відсутності доказів вини ОСОБА_7 .

Апелянт вважає, що органом досудового розслідування повністю доведена винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, належними та допустимими доказами, зібраними у встановленому законом порядку, які на думку сторони обвинувачення, не отримали оцінку суду за результатами судового провадження. Версія обвинувачення щодо вчинення кримінального правопорушення не спростована з наведенням відповідних обґрунтувань.

Таким чином прокурор просить скасувати вищезазначений вирок, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та на підставі ч. 5 ст. 74 п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити від покарання у зв`язку із закінченням строків давності. В порядку ч. 3 ст. 404 КПК України повторно дослідити докази вказані в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, міркування прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо, щодо її задоволення заперечили, просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, апеляційний суд доходить такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 367 КК України, вказаних вище вимог закону дотримався.

Судом у вироку викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого обвинуваченому за ч. 2 ст. 367 КК України, визнаного судом недоведеним, підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.17КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому розслідуванні докази винуватості обвинуваченого, на які посилалася сторона обвинувачення, та згідно зі ст. 94 КПК оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції на відповідність вимогам кримінального процесуального закону, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що місцевим судом дана належна правова оцінка як показанням обвинуваченого, свідків, так і іншим доказам у справі, які у своїй сукупності та у взаємозв`язку не дають підстав констатувати винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Прокурор в поданій апеляційній скарзі посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, однак, на переконання судової колегії, вказані твердження є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 409 КПК України підставами для скасування та зміни судового рішення судом апеляційної інстанції серед іншого є: неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.

У відповідності до положень п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Однак місцевий суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості ОСОБА_7 , на які посилалися орган досудового розслідування та, згідно зі ст. 94 КПК України, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 у провину ставиться не здійснення належних заходів державного контролю при проведенні перевірки на відповідність чинним на той час вимогам законодавства технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, та підписання 24 висновків до вказаної вище технічної документації із землеустрою.

Сам обвинувачений своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав і категорично заперечив факт неналежного виконання ним покладених на нього службових обов`язків через несумлінне ставлення до них. Ствердив, що підготовив висновки до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на основі поданих технічної документації, котра була виготовлена на підставі чинного на той час законодавства. Додатково зауважив, що в розробленій ПФ «Реформатор» технічній документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок за адресою: «Боголюбська сільська рада, садівниче товариство «Дубок» були наявні підписи посадових осіб Ківерцівського лісгоспу та ДП «Волиньліс» із відповідними печатками на ситуаційній схемі та в акті погодження меж з суміжними землекористувачами, якими стверджується віднесення спірних земель до земель сільськогосподарського призначення, а не до земель лісового фонду. Тобто, сільська рада і лісгосп підтвердили, що вищевказані ділянки є землями СТ «Дубок», тому сумнівів з приводу вказаного у нього не було.

У свою чергу, судом першої інстанції було допитано ряд свідків зі сторони обвинувачення, а саме ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 . Як правильно встановлено судом першої інстанції покази даних свідків зводяться до ствердження про перебування спірних земельних ділянок у тривалому користуванні СТ «Дубок», проведення інвентаризації та виділення їх у власність громадян. Будь- яких відомостей щодо неналежного виконання ОСОБА_7 , як службовою особою своїх службових обов?язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та державним інтересам вказані свідки не надали.

Натомість апеляційний суд зауважує, що свідок ОСОБА_12 , який залучався органом досудового розслідування в якості спеціаліста, вказав про відсутність неправомірних дій ОСОБА_7 , оскільки у нього вже була первинна документація технічна документація, яка погоджена лісниками. Свідок ОСОБА_11 , який проводив інвентаризацію спірних земельних ділянок, вказав, що в його розпорядженні було рішення Боголюбської сільської ради №6 від 1993 року, про його скасування сільська рада не повідомила, а натомість погодила технічну документацію, без будь-яких застережень. Свідок ОСОБА_14 , котрий в 2009-2010 роках був лісничим Боголюбського лісництва Ківерцівського лісгоспу, повідомив суду, що ким було підписано технічні документи зі сторони ДП «Ківерцівське лісове господарство» йому не відомо. Свідок ОСОБА_15 , котра у 2009-2010 роках була головою Боголюбської сільської ради, ствердила, що членами СТ «Дубок» також були і працівники самого Ківерцівського лісгоспу. Була проведена інвентаризація земельних ділянок, оскільки зазначені ділянки були між Ківерцівським лісгоспом і Боголюбською сільською радою, тому і погоджували межі, хто з лісників його підписував не знає, оскільки документи їй на підпис принесли після їх погодження. У свою чергу, свідок ОСОБА_13 , котрий працював в Управлінні лісового господарства у 1991-1992 рр, вказав, що у нього наявні документи про прийняття його з 26.03.1993 року в члени СТ «Дубок». Ствердив, що це товариство було діюче (він отримав державний акт, проект землеустрою, при цьому здійснювалось погодження, оскільки суміжним користувачем на той час був Луцький лісгосп, а потім - Ківерцівський лісгосп, тому з ним погоджували межі).

Таким чином, з показів вказаних вище свідків можна висновувати, що посадові особи Ківерцівського лісгоспу були обізнані як і про оброблення людьми спірних земель, так і їх подальшу приватизацію. Про вказане також свідчить технічна документація із землеустрою 27.08.2009, яка погоджувалась представником Ківерцівського лісгоспу, що засвідчено підписом та печаткою, а також Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (а.к.п.38 т.4). Слід зауважити, що на протязі усього часу, до моменту звернення до суду з позовом та порушення кримінального провадження ДП «Ківерцівське лісове господарство» не висловлювало жодних претензій з цього питання.

У свою чергу, посилання прокурора на відсутність у технічних документах із землеустрою наявних в матеріалах справи відомостей про будь-яке погодження меж із представниками ДП «Ківерцівське лісове господарство» будь-яким чином не підтверджує наявність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та не заперечується прокурором, що технічна документація із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок за адресою: Боголюбська сільська рада садівниче товариство «Дубок», розроблена ПФ «Реформатор», яка містить усі необхідні документи, була перевірена, погоджена і затверджена усіма державними органами:Боголюбською сільською радою, Головою СТ «Дубок, Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, Головним архітектором Луцького району, управлінням Держкомзему, представником Ківерцівського лісгоспу та після їх виготовлення, погодження передана, за клопотанням Боголюбської сільської ради до Луцької РДА для перевірки, погодження та прийняття відповідного рішення. За наслідками перевірки поданих документів саме Луцькою районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 97 від 29.03.2010, якими надано дозвіл на складання технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки усім 26 громадянам, для ведення садівництва за межами населеного пункту Боголюбської сільської ради, а розпорядженням №264 від 30.07.2010 (того ж таки органу) її затверджено та передано у власність громадянам земельні ділянки для ведення садівництва, розташовані на території Боголюбської сільської ради за межами населених пунктів.

У постанові Верховного Суду у справі №159/3738/16-к від 23.06.2020 висловлена правова позиція, що особі не може ставитися у провину службова недбалість тоді, коли підготовлені товариством документи перевірялися і затверджувалися державними органами.

Враховуючи обставини справи, а саме те, що ОСОБА_7 інкримінується службова недбалість, котра потягнула за собою незаконне вибуття земельних ділянок лісового фонду, колегія суддів зауважує, що хоча обвинувачений і підписав висновки до технічної документації щодо спірних земель, однак сам факт передачі земель у приватну власність було здійснено на основі розпоряджень Луцької районної державної адміністрації.

Судом першої інстанції були ретельно дослідженні надані стороною обвинувачення письмові докази, частина яких є неналежними, частина - здобута з порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, в зв?язку з чим є недопустимими.

Так, прокурор вважає безпідставне визнання листа ДП «Ківерцівське лісове господарство» № 631 від 17.12.2015 та листа садівничого товариства «Дубок» № 1 від 04.01.2016 недопустимими доказами, оскільки на його переконання, вони отриманні в ході розгляду звернення громадської організації «Межа», за результатами якого встановлено підстави для внесення відомостей до ЄРДР.

Однак, судова колегія вказані твердження апелянта вважає безпідставними та такими що суперечать нормам кримінального процесуального законодавства.

Як встановлено місцевим судом і не заперечується стороною обвинувачення, заява громадської організації «Межа» про вчинення злочину (на яку посилається сторона обвинувачення, як на підставу початку здійснення досудового розслідування) датована 07.12.2015 та зареєстрована в Управління захисту економіки у Волинській області у цю ж дату. Після надходження вказаної заяви Управлінням захисту економіки у Волинській області було здійснено ряд запитів, у тому числі і до ДП «Ківерцівське лісове господарство» та садівничого товариства «Дубок».

Відомості ж щодо факту вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР внесені лише 05.01.2016, що стверджується витягом з ЄРДР. Крім того, підставою внесення відомостей відповідно до витягу стали матеріали правоохоронних та контролюючих органів за фактом «зловживання службовим становищем внаслідок протиправних дій, яких, незаконно передано у власність земельні ділянки», а не на підставі заяви ГО «Межа».

Тобто лист ДП «Ківерцівське лісове господарство» № 631 від 17.12.2015 та лист садівничого товариства «Дубок» № 1 від 04.01.2016 отриманні Управлінням захисту економіки у Волинській області до внесення правоохоронними органами відомостей до ЄРДР.

Відповідно до положень ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не допускається. Всі докази, зібрані до внесення відомостей до ЄРДР, визнаються недопустимими. Єдиним винятком із цього правила є проведення огляду місця події (відомості про вчинене кримінальне правопорушення вносяться невідкладно після завершення огляду).

Таким чином, норми кримінального процесуального законодавства не передбачають отримання доказів в ході розгляду звернень про злочин, а тому судом першої інстанції правильно визнано вказані вище листи недопустимими доказами в розумінні ст. 87 КПК України.

Судом першої інстанції визнано копії наступних документів: протоколи засідань правління садівничого товариства «Дубок» від 13.05.2009, 25.06.2010, 15.06.2011 про вибуття (прийняття) осіб з(в) членів(и) садівничого товариства та про перезакріплення садово-городніх ділянок за певними особами, рукописний текст з певними прізвищами осіб, ймовірно площею земельних ділянок та номерами телефонів, заяви від 17.05.2010, 13.12.2012, 01.06.2011, 12-13.05.2009, 20.05.2009, 25.01.2011, 29.05.2010, 15.06.2010 та копією план-схеми, завірені печаткою СТ «Дубок», недопустимими доказами, у зв`язку з відсутністю у матеріалах провадження джерела їх походження.

Відповідно до ст. 91, 92 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, обов`язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора. У зв`язку з вказаним посилання апелянта на те, що судом не ставилося стороні обвинувачення жодних питань щодо джерела походження вказаних вище документів, є таким що не відповідає нормам кримінального процесуального законодавства, адже обов`язок доведення вини обвинуваченого належними та допустмими доказами покладено на сторону обвинувачення.

Крім того, посилання прокурора про отримання вказаних вище документів від СТ «Дубок» на виконання запиту Управління захисту економіки у Волинській області від 04.01.2016 навпаки підтверджує їх недопустимість як доказів, адже останні були отриманні до внесення відомостей до ЄРДР, про що вже було зазначено. У свою чергу, ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.01.2016 надано тимчасовий доступ до документів, які перебувають у володінні СТ «Дубок». Так відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 28.01.2016 встановлено відсутність заяв про вступ у члени СТ «Дубок», протоколів засідань правління та загальних зборів щодо включення членів СТ «Дубок», тобто вказаних вище документів, походження яких місцевим судом не встановлено.

У свою чергу, посилання прокурора про допустимість як доказу акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 000012-1 від 19.02.2016, оскільки він здобутий відповідно до вимог ч. 2 ст. 93 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Як встановлено судом першої інстанції, з рішення Луцького міськрайонного суду від 28.08.2017 вбачається, що державною інспекцією сільського господарства у Волинській області, на виконання ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 29.01.2016 року, проведена позапланова перевірка з питань дотримання вимог земельного законодавства Боголюбською сільською радою Луцького району, Луцькою районною державною адміністрацією та управлінням Держкомзему в Луцькому районі при передачі у 2009-2010 роках у власність громадян земельних ділянок під садівництво на території Боголюбської сільської ради Луцького району.

Однак, як правильно вказано в оскаржуваному вироку місцевим судом, кримінальний процесуальний закон не передбачає отримання доказів шляхом надання дозволу на проведення позапланової перевірки ані слідчими суддями, ані прокурорами, ані слідчими.

Про це зазначив Верховний Суд у справі № 234/8805/18 від 16 листопада 2021 року, вказавши, що результати таких перевірок, призначених у межах розслідування кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді, є недопустимими доказами і відповідно до частини 2 статті 86 КПК не повинні бути використані під час ухвалення судових рішень у межах кримінального провадження.

Крім того, як встановлено місцевим судом, у матеріалах справи відсутній оригінал акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 000012-1 від 19.02.2016. Встановлено, що оригіналів даних документів не було подано ні суду, ні будь-якій зі сторін кримінального провадження. Копії письмових доказів (без надання їх оригіналів хоча б для огляду) не можуть бути допустимими доказами вини обвинуваченого, про правильність такої позиції свідчить практика Верховного Суду, викладена у постановах від 31.10.2019 року (справа № 404/700/17) та від 11.03.2020 року (справа № 149/745/14).

Звертає апеляційний суд увагу на те, що самі по собі письмові докази, а саме наказ голови Державного комітету України із земельних ресурсів № 396-кт від 05.08.2008, положення про управління Держкомзему у Луцькому районні Волинської області, розподіл обов`язків між начальником і заступником начальника управління Держкомзему у Луцькому районні Волинської області від 01.09.2008, 26 державних актів на право власності на земельні ділянки, висновок експерта №7297-7322 від 27.07.2016, протоколи огляду від 21.07.2016, висновок експерта № 361 від 09.10.2020 лише підтверджують встановлені органами досудового розслідування обставини, які і не заперечувалися стороною захисту, та не стверджують наявність складу в діях ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Щодо рішення Луцького міськрайонного суду від 28.08.2017, яким визнано недійсним розпорядження Луцької районної державної адміністрації № 264 від 30.07.2010 та визнано недійсними державні акти на право власності на 26 земельних ділянок, якепостановою Верховного Суду від 17.06.2020 (справа №161/15332/16-ц) залишено без змін, на яке посилається сторона обвинувачення, як правильно встановлено місцевим судом, саме по собі не підтверджує факту вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 , як посадовою особою управління Держкомзему в Луцькому районі Волинської області, та не свідчить про вчинення саме ним неправомірних дій. При цьому, зазначене рішення ухвалено у 2017, а дії, що інкриміновані органом досудового розслідування ОСОБА_7 , мали місце у 2010, тобто на момент підписання останнім висновків на технічну документацію на спірні земельні ділянки було чинним.

Листи ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 12.03.2018, 18.04.2018, лист Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства №1440 від 19.09.2016 та лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання №600 від 29.09.2016 без інших доказів, котрі б підтверджували викладену у них інформацію, не можуть вважатися такими, які беззаперечно доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, поза розумним сумнівом.

Вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає таким, що мають тлумачить на користь обвинуваченого в розумінні ст. 62 Конституції України та 17 КПК України, де передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що покликаючись на безпосередньо досліджені докази, суд першої інстанції, відповідно до ст. 94 КПК України, всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про недоведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Апеляційний суд зауважує, що твердження апелянта у поданій апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки всім обставинам справи, на увагу суду не заслуговують, так як на думку колегії суддів, місцевий суд вказав про всі встановлені факти, виклавши їх в судовому рішенні, а також підстави та мотиви їх відхилення.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів доходить переконання, що доводи прокурора щодо необхідності повторного дослідження доказів апеляційним судом не ґрунтується на законі з огляду на таке.

Положеннями ст 404 КПК України чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду цей факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.

Однак, заявляючи клопотання про повторне дослідження доказів встановлених під час судового розгляду, прокурором не вказано як ці вимоги кореспондуються з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки не було зазначено обґрунтованих доводів про порушення, допущені судом першої інстанції при їх дослідженні, та не зазначено в апеляційній скарзі обґрунтованих мотивів неправильної оцінки місцевим судом наданих стороною обвинувачення доказів, або не врахування будь-яких доказів.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати від 16 жовтня 2019 року (провадження №13-43 кс19), під час апеляційного провадження повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що всі доводи апеляційної скарги прокурора фактично зводяться до його незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів, які були досліджені судом та наведені у вироку.

Таким чином, доводи прокурора про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у даному кримінальному провадженні не ґрунтуються на законі.

Колегія суддів оцінює покликання прокурора щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, як безпідставні та необґрунтовані, оскільки під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції встановлено, що судом при ухваленні оскаржуваного вироку належним чином дотримано вимог кримінального процесуального законодавства.

Зважаючи на не встановлення у ході апеляційного розгляду підстав для скасування оскаржуваного вироку у зв`язку із прийняттям судом першої інстанції законного, вмотивованого та обґрунтованого рішення, колегія судів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, а вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2023 року, - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонногосуду Волинськоїобласті від13жовтня 2023року стосовно ОСОБА_7 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.

Головуючий

Судді