Постанова

від 19.12.2024 по справі 161/834/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 161/834/21

провадження № 51-2217 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілого

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016030130000008 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Борисівка Новоград-Волинського району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України,

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2023 року ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведенням, що в діянні обвинуваченого є склад інкримінованого кримінального правопорушення.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався в неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них (службовій недбалості), що завдало тяжких наслідків охоронюваним законом правам та державним інтересам (ч. 2 ст. 367 КК України), з огляду на таке.

Так, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді начальника управління Державного комітету України по земельних ресурсах в Луцькому районі Волинської області, тобто будучи службовою особою, у період з 22 до 24 червня 2010 року не здійснив належної перевірки наявності усіх необхідних документів, їх відповідності вимогам законодавства, будучи обізнаним із процедурою та порядком набуття права власності на земельні ділянки, злочинно, недбало не встановив того, що, згідно з матеріалами лісовпорядкування Боголюбського лісництва ДП «Ківерцівське лісове господарство» за 2002-2012 роки, 26 земельних ділянок, нібито виділених для садівництва СТ «Дубок», загальною площею 3,1122 га насправді були землями лісового фонду та перебували в Боголюбському лісництві ДП «Ківерцівське лісове господарство», а тому не могли бути передані у приватну власність громадянам, за відсутності згоди Кабінету Міністрів України на вилучення вказаних вище земельних лісових ділянок площею більше ніж 1 га, а також на зміну їх цільового призначення, підписав 26 висновків до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на 26 земельних ділянок площею 0,1197 га кожна, для ведення садівництва, в результаті чого із земель лісового фонду Боголюбського лісництва ДП «Ківерцівське лісове господарство» незаконно вибули та були передані фізичним особами 26 земельних ділянок загальною вартістю 854 620 грн, чим завдав ДП «Ківерцівське лісове господарство» збитків на вказану суму, що в 250 разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та свідчить про спричинення тяжких наслідків.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції провів формальний розгляд кримінального провадження, усупереч статтям 22, 23, 94 КПК України повторно не допитав свідків щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та не дослідив доказів у справі, чим порушив принципи безпосередності дослідження доказів та змагальності кримінального процесу.

Зокрема, прокурор указує, що суд апеляційної інстанції без наведення будь-яких мотивів і законних підстав, відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторний допит свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (показанням яких, на його думку, необхідно було надати іншу оцінку, ніж та, що наведена у вироку), а також про повторне дослідження наявних у матеріалах справи письмових доказів на предмет встановлення обставин, з`ясування яких має суттєве значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.

Також прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції:

- не надав власної правильної оцінки всім обставинам справи, при цьому послався на докази, що наведені у вироку, які, на його думку, були недостатніми для виправдування ОСОБА_6 ;

- безпосередньо не дослідив наявних у справі доказів, чим не дотримався практики Верховного Суду;

- посилаючись на показання свідків, безпосередньо їх не допитав;

- зазначаючи про аналіз рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2017 року та встановлюючи факт відсутності в матеріалах справи оригіналу акта перевірки від 19 лютого 2016 року, безпосередньо вказані докази не дослідив;

- безпідставно відхилив доводи прокурора про те, що місцевий суд надав неправильну оцінку показанням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які вказували на порушення вимог земельного законодавства під час вилучення земель лісового фонду з державної власності;

- порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, не навів підстав відхилення доводів апеляційної скарги про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи;

- залишив поза увагою доводи про те, що надання дозволу на розробку технічної документації землеустрою, передача земельних ділянок для ведення садівництва 26 громадянам, погодження технічної документації на право приватної власності на землю здійснювалися ОСОБА_6 з порушенням положень, передбачених Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», та розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р, а надання громадянам земельних ділянок для садівництва із земель лісового фонду фактично проводилося без їх вилучення з державної власності;

- не усунув суперечностей, допущених у вироку, а саме того, що місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_6 , вказав на відсутність в останнього умислу на вчинення інкримінованого злочину, проте не врахував, що злочин, передбачений ст. 367 КК України, належить до кримінальних правопорушень, вчинених з необережності;

- не спростував доводів апеляційної скарги про безпідставне виправдання ОСОБА_6 внаслідок неповного, однобічного, упередженого дослідження доказів, без повноцінного з`ясування обставин події та з наданням переваги одним доказам над іншими без належного мотивування.

Таким чином, з огляду на наведене вище, прокурор зауважує, що суд апеляційної інстанції, порушуючи положення, передбачені ст. 419 КПК України, повною мірою не перевірив викладених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводів та не навів переконливих мотивів для їх спростування.

На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах виправданого ОСОБА_6 , подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просив оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 і представник потерпілої особи ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 та просили її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення поданої касаційної скарги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частинах 1, 2 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.

Як передбачено ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як убачається з вироку, розглядаючи кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, місцевий суд допитав обвинуваченого, який не визнав вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та зазначив таке:

- 05 серпня 2008 року він працював на посаді начальника управління Держкомзему в Луцькому районі Волинської області. Ним було підписано 26 висновків щодо погодження виділення у приватну власність громадянам, які є членам СТ «Дубок», земельних ділянок площею 0,1197 га кожна, оскільки розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право власності на земельні ділянки для ведення садівництва, повністю відповідала вимогам закону, що діяв на той час. Оскільки зазначені земельні ділянки з 80-х років були в користуванні людей, розроблялася технічна документація (була проведена інвентаризація). Указану обставину підтвердили і Боголюбська сільська рада (адже протягом 30 років члени СТ «Дубок» сплачували податок за користування землею), і Ківерцівське лісове господарство. У розробленій ПФ «Реформатор» технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок були наявні підписи посадових осіб Ківерцівського лісгоспу і ДП «Волиньліс» із відповідними печатками на ситуаційній схемі та в акті погодження меж із суміжними землекористувачами, якими стверджується віднесення спірних земель до земель сільськогосподарського призначення, а не до земель лісового фонду. Тобто сільська рада і лісгосп підтвердили, що ці ділянки є землями СТ «Дубок», тому сумнівів стосовно вказаного в нього не було;

- відповідно до п. 1.13 наказу Державного комітету України по земельним ресурсам від 04 травня 1999 року № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», який був чинним на час погодження ним документів, складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об`єднанням громадян всіх видів у постійне користування або під час переоформлення правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією;

- інвентаризація розроблялася сертифікованою організацією - ПФ «Реформатор», усі документи та підписи посадових осіб у них були наявні, тому в нього не виникало жодних сумнівів щодо законності дій. Юридичних підстав сумніватися, що 26 осіб не є членами СТ «Дубок», у нього не було, оскільки були довідки СТ «Дубок» про їх членство;

- у його обов`язки не входить перевірка підписантів (усі необхідні погодження та підписи, печатки в документах були). Після підготовки ним висновків усі документи були передані Луцькій районній раді, де їх перевіряв цілий юридичний відділ, який також жодних порушень не виявив, тому і було прийнято відповідне розпорядження. При цьому зазначив, що Ківерцівське лісове господарство погоджувало ці документи (по усьому масиву), оскільки вони є суміжними користувачами (землі СТ «Дубок», Боголюбської сільської ради та Ківерцівського лісового господарства). Земельні ділянки СТ «Дубок» не перебувають у межах населеного пункту, вони належать до такої категорії, як рілля;

- технічна чи проєктна документація розробляється в сільській раді, затверджується рішенням сільської ради, а тоді вносяться зміни у форму 6-ЗЕМ. Існує певний часовий проміжок між затвердженням технічної документації і внесенням даних у форму 6-ЗЕМ (дані вносяться на початку наступного року). Якщо є технічна документація, а дані у форму 6-ЗЕМ ще не внесені, то необхідно керуватися технічною документацією, що ним і було зроблено;

- він виконував свої службові обов`язки належним чином та відповідно до норм чинного законодавства, а тому жодних неправомірних дій (ні умисно, ні внаслідок допущеної помилки) не вчиняв, унаслідок чого просив суд виправдати його.

Заслухавши пояснення обвинуваченого, місцевий суд зауважив, що його показання є послідовними та підтверджуються іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, а саме показаннями свідків:

- ОСОБА_13 , залученого органом досудового розслідування як спеціаліста, який, з-поміж іншого, вказував про відсутність неправомірних дій ОСОБА_6 , оскільки в нього вже була первинна документація - технічна документація, погоджена лісниками;

- ОСОБА_12 , який пояснював, що у 2008-2009 роках на замовлення СТ «Дубок» проводили інвентаризацію земельних ділянок, виконанням робіт займалося ПП «Реформатор». Роботи виконувалися відповідно до вимог чинного законодавства (на момент їх проведення) уповноваженими на те особами. Межі земельних ділянок були погоджені із суміжними користувачами відповідним актом. Повноваження осіб, які його підписали, ним не перевіряються. У їх розпорядженні було наявне рішення 1993 року № 6 про вилучення земельної ділянки СТ «Дубок» (про його скасування їм відомо не було, сільська рада про це не повідомляла, натомість погодила технічну документацію без будь-яких застережень). Він був членом СТ «Дубок», але фактичну участь у діяльності товариства брав його батько (ходив на збори, вирішував інші питання). Особисто він отримував там земельну ділянку, за яку сплачували земельний податок протягом багатьох років у бюджет Боголюбської сільської ради. А тому ствердив, що усі ділянки були землями сільськогосподарського призначення, а не лісового фонду, надані громадянам для дач. До будь-якої відповідальності за результатами виконання робіт з інвентаризації не притягувався;

- ОСОБА_14 , котрий у 2009-2010 роках був лісничим Боголюбського лісництва Ківерцівського лісгоспу, повідомив суду, що йому невідомо про те, ким було підписано технічні документи зі сторони ДП «Ківерцівське лісове господарство»;

- ОСОБА_11 , котра у 2009-2010 роках була головою Боголюбської сільської ради. Як пояснювала свідок, їй відомо, що в цей період люди зверталися із заявою про передачу земельних ділянок, які вони тривалий час обробляли, у приватну власність. Оскільки ці землі були за межами населеного пункту Боголюбської сільської ради, а люди писали до сільської ради заяви про їх приватизацію, то сільська рада лише погодила можливість такої приватизації. після чого вони зверталися до Луцької райдержадміністрації, яка і прийняла відповідне рішення. У документах були дачні квитки і списки осіб - членів СТ «Дубок», серед них і багато працівників самого Ківерцівського лісгоспу. Було проведено інвентаризацію земельних ділянок, оскільки ці ділянки були розташовані між Ківерцівським лісгоспом і Боголюбською сільською радою, тому і погоджували межі; хто з лісників підписував документи, - не знає, оскільки документи їй на підпис принесли після їх погодження. Категорично ствердила, що усі земельні ділянки перебували в користуванні членів садівничого товариства (на них були металеві конструкції (вагончики), частина з них оброблялась), останні сплачували земельний податок у бюджет їх сільської ради. Після подання судового позову прокуратурою про повернення земельних ділянок користувачі перестали їх обробляти. Звернула увагу суду, що протягом усього часу і, до моменту звернення до суду з позовом та порушення кримінального провадження ДП «Ківерцівське лісове господарство» не висловлювало жодних претензій із цього питання. На її особисте переконання, цільовим призначенням цих земельних ділянок є садівництво і будівництво дачних ділянок;

- ОСОБА_10 , котрий у 1991-1992 роках працював в управлінні лісового господарства та, серед іншого, вказав, що в 1993 році земельна ділянка, яка перебувала на території Боголюбської сільської ради, була передана СТ «Дубок». У нього наявні документи про прийняття його з 26 березня 1993 року в члени СТ «Дубок»; ствердив, що це товариство було чинним (він отримав державний акт, проєкт землеустрою, при цьому здійснювалося погодження, оскільки суміжним користувачем на той час був Луцький лісгосп, а потім - Ківерцівський лісгосп, тому з ним погоджували межі).

Також свідок зазначив, що у двохтисячних роках до ОСОБА_15 (директора ДО «Волиньліс») звертався один із підприємців м. Луцька, щоб їх дачі передали йому для будівництва тенісного корту, і саме тоді, вивчаючи документи знайшли рішення Боголюбської сільської ради (оригінал) про виділення цих земельних ділянок СТ «Дубок». Після цього ПФ «Реформатор» була проведена інвентаризація земельних ділянок і вони як члени СТ «Дубок» приватизували земельні ділянки, усі вчинені ними дії були проведені в межах чинного на той час законодавства. На час розробки документів для видачі державних актів про право власності на землю були наявні всі необхідні погодження (у тому числі й лісників як суміжних землекористувачів).

Разом з тим ОСОБА_10 зауважив, що, на його думку, правоохоронними органами неправильно трактується постанова Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2008 року № 610-р, оскільки землі СТ «Дубок» на момент проведення інвентаризації використовувались членами товариства вже тривалий час, належать до категорії «рілля», що не має статусу лісових ділянок. На ситуаційній схемі нанесено копію плану лісонасаджень (червоним кольором), її погоджував ОСОБА_16 - перший заступник начальника Управління лісового господарства (згідно зі статутом він мав повноваження погоджувати), що засвідчено підписом та печаткою.

Заслухавши пояснення згаданих свідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що їх показання жодним чином не підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню в цьому провадженні, а саме службової недбалості, вчиненої ОСОБА_6 , тобто неналежного виконання ним як службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжких наслідків охоронюваним законом правам та державним інтересам.

Разом з тим, оцінюючи показання свідків відповідно до обсягу пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, місцевий суд указав, що зазначені особи, які є свідками сторони обвинувачення, підтверджують лише факт перебування спірних земельних ділянок у тривалому користуванні СТ «Дубок», проведення інвентаризації (відповідно до норм чинного на той час законодавства, яке по-різному оцінюється свідками, з одного боку і правоохоронними органами, з іншого) та виділення їх у власність громадян. При цьому суд зауважив, що жоден із свідків не зазначив про те, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив неправильні (неправомірні) дії та в чому вони конкретно полягали (або ж могли полягати), і такі показання не спростовані жодним належним та допустимим доказом у межах провадження.

Крім того, як убачається з вироку, перевіряючи матеріали кримінального провадження, місцевий суд дослідив надані прокурором письмові докази, а саме:

- витяг з кримінального провадження № 12016030130000008 від 05 січня 2016 року;

- заяву громадської організації «Межа» про вчинений злочин від 07 грудня 2015 року;

- лист ДП «Ківерцівське лісове господарство» від 17 грудня 2015 року № 631 з доданими матеріалами базового лісовпорядкування за 2002 та 2012 роки;

- лист СТ «Дубок» від 04 січня 2016 року № 1;

- технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення садівництва на території Боголюбської сільської ради, виготовлену ФОП Колодинським;

- 26 державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,1197 га для ведення садівництва;

- рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2017 року;

- листи ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 12 березня та 18 квітня 2018 року;

- положення про управління Держкомзему у Луцькому районі Волинської області, затверджене наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 08 січня 2010 року № 7;

- наказ від 05 серпня 2008 року № 396-кт «Про переведення ОСОБА_6 »;

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19 лютого 2016 року № 000012-1;

- висновки експертиз від 27 липня 2016 року № 7297-7322 та від 09 жовтня 2020 року №361;

- лист Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19 вересня 2016 року № 1440;

- лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання від 29 вересня 2016 року № 600 та інші докази, наведені у вироку.

Водночас, надавши оцінку вказаним вище доказам, суд першої інстанції зауважив, що вони не підтверджують поза розумним сумнівом вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, а частину зібраних доказів здобуто з порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, в зв`язку з чим є недопустимою.

Так, місцевий суд, ухвалюючи стосовно ОСОБА_6 виправдувальний вирок, з-поміж іншого, зазначив таке.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2017 року кримінальне провадження № 12016030130001085 від 21 листопада 2016 року закрито, ОСОБА_17 (голову правління СТ «Дубок) звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому ОСОБА_17 притягався до кримінальної відповідальності за видачу документа із завідомо неправдивими відомостями, зокрема стосовно того, що деякі особи, а саме ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , є членами СТ «Дубок», і щодо використання іншими особами, які фактично були членами СТ «Дубок», площ земельних ділянок. При цьому із зазначеного судового рішення не вбачається, що голова правління СТ «Дубок», вчиняючи ці дії, діяв за попередньою змовою групою осіб або ж вчиняв їх з метою подальшого використання таких довідок іншими особами, справа стосовно яких виділялася в окреме провадження, а тому стверджувати, що зазначеним рішенням доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні будь-яких неправомірних дій, немає законних підстав, як і того, що він був обізнаний з тим, що ці довідки є завідомо підробленими (станом на момент погодження відповідної документації).

Також суд першої інстанції, спростовуючи версію сторони обвинувачення щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, вказав, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2017 року, яким визнано недійсними розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 30 липня 2010 року № 264 та державні акти на право власності на 26 земельних ділянок, саме собою не підтверджує факту вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 як посадовою особою управління Держкомзему в Луцькому районі Волинської області та не свідчить про вчинення саме ним неправомірних дій.

При цьому суд зауважив, що однією з підстав прийняття судового рішення від 28 серпня 2017 року було те, що за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Луцької райдержадміністрації та Боголюбської сільської ради під час передачі у приватну власність 26 земельних ділянок для ведення садівництва внесено відомості до ЄРДР за № 12016030130000008 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Проте жодну із зазначених посадових осіб, крім голови СТ «Дубок», який самостійно підробив довідки про користування земельними ділянками цього товариства, до кримінальної (або ж будь-якого іншого виду) відповідальності не притягнуто, а з витягу з кримінального провадження № 12016030130000008, вбачається, що «Із управління захисту економіки у Волинській області надійшли матеріали перевірки по факту зловживання службовим становищем внаслідок протиправних дій яких незаконно передано у власність земельні ділянки».

З огляду на вказане місцевий суд дійшов висновку, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2017 року не може бути доказом протиправної діяльності ОСОБА_6 , а отже сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.

Зі змісту апеляційної скарги сторони обвинувачення убачається, що прокурор, посилаючись на невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог КПК України та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, указував, що цей суд, порушуючи ч. 1 ст. 94 КПК України, не оцінив наведених у вироку докази сторони обвинувачення в сукупності з точки зору достатності і взаємозв`язку для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, оскільки:

- безпідставно визнав недопустимими доказами лист ДП «Ківерцівське лісове господарство» від 17 грудня 2015 року № 631, лист СТ «Дубок» від 04 січня 2016 року № 1, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19 лютого 2016 року № 000012-1, протоколи засідань правління СТ «Дубок» від 13 травня 2009 року, 25 червня 2010 року, 15 червня 2011 року;

- не надав належної оцінки іншим письмовим доказам та показанням свідків, яких було допитано в ході судового розгляду.

Крім того, посилаючись на положення ч. 3 ст. 404 КПК України, прокурор просив повторно дослідити докази, зазначені в його скарзі, та допитати свідків.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок у порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, дійшов висновку про непереконливість доводів прокурора, а тому залишив апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без зміни.

На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, у судовому засіданні відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості ОСОБА_6 , на які посилався орган досудового розслідування, і згідно зі ст. 94 КПК України оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, а також навів детальний аналіз досліджених доказів.

Зокрема, постановляючи рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд за результатом допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 дійшов обґрунтованих висновків про те, що їх показання зводяться до тверджень про перебування спірних земельних ділянок у тривалому користуванні СТ «Дубок», проведення інвентаризації та виділення їх у власність громадян. При цьому відомостей щодо неналежного виконання ОСОБА_6 як службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжких наслідків охоронюваним законом правам та державним інтересам, допитані свідки не надали.

Водночас, погоджуючись із висновками суду першої інстанції в частині надання оцінки показанням свідків, суд апеляційної інстанції зазначив, що посадові особи Ківерцівського лісгоспу були обізнані як про оброблення людьми спірних земель, так і про їх подальшу приватизацію та про вказане також свідчила технічна документація із землеустрою від 27 серпня 2009 року, яка була погоджена представником Ківерцівського лісгоспу, що засвідчено підписом та печаткою, а також Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. При цьому протягом усього часу і до моменту звернення до суду з позовом та порушення кримінального провадження ДП «Ківерцівське лісове господарство» не висловлювало жодних претензій із цього питання.

Крім того, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевий суд безпідставно визнав частину письмових доказів недопустимою, суд апеляційної інстанції зазначив таке:

- лист ДП «Ківерцівське лісове господарство» від 17 грудня 2015 року № 631, лист СТ «Дубок» від 04 січня 2016 року № 1 були отримані до внесення відомостей у ЄРДР (05 січня 2016 року), а тому з огляду на положення, передбачені статтями 87, 214 КПК України, є недопустимими доказами;

- протоколи засідань правління СТ «Дубок» від 13 травня 2009 року, 25 червня 2010 року, 15 червня 2011 року є недопустимими доказами, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про джерело їх походження.

Також суд апеляційної інстанції не погодився з позицією сторони обвинувачення щодо допустимості як доказу акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19 лютого 2016 року № 000012-1, з-поміж іншого, зазначивши про те, що в матеріалах справи відсутній оригінал указаного документа. При цьому суд зауважив, що копії письмових доказів (без надання їх оригіналів хоча б для огляду) не можуть бути допустимими доказами вини обвинуваченого, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у постановах від 31 жовтня 2019 року (справа № 404/700/17) та від 11 березня 2020 року (справа № 149/745/14).

Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що інші письмові докази, зокрема рішення Луцького міськрайонного суду від 28 серпня 2017 року, яким визнано недійсними розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 30 липня 2010 року № 264 та державні акти на право власності на 26 земельних ділянок, не підтверджують факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення як посадовою особою управління Держкомзему в Луцькому районі Волинської області та не свідчать про вчинення саме ним неправомірних дій.

Крім того, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції зауважив, що:

- технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок за адресою: СТ «Дубок», Боголюбська сільська рада, розроблена ПФ «Реформатор», яка містить усі необхідні документи, була перевірена, погоджена і затверджена усіма державними органами, а саме Боголюбською сільською радою, головою СТ «Дубок, Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, Головним архітектором Луцького району, управлінням Держкомзему, представником Ківерцівського лісгоспу;

- після виготовлення і погодження вказана технічна документація, за клопотанням Боголюбської сільської ради, була передана до Луцької районної державної адміністрації для перевірки, погодження та прийняття відповідного рішення;

- після перевірки поданих документів саме Луцька районна державна адміністрація розпорядженням від 29 березня 2010 року № 97 надала дозвіл на складання технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки усім 26 громадянам, для ведення садівництва за межами населеного пункту Боголюбської сільської ради;

- розпорядженням Луцької районної державної адміністрації від 30 липня 2010 року № 264 було затверджено технічну документацію та передано у власність громадянам земельні ділянки для ведення садівництва, розташовані на території Боголюбської сільської ради за межами населених пунктів;

- відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 159/3738/16-к, особі не може ставитися у провину службова недбалість тоді, коли підготовлені товариством документи перевірялися і затверджувалися державними органами.

Отже, суд апеляційної інстанції вказав на необґрунтованість доводів прокурора про ненадання місцевим судом належної оцінки доказам та про невідповідність наведених у вироку висновків фактичним обставинам справи, посилаючись на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуваний вирок, належним чином дотримався вимог кримінального процесуального законодавства.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора в частині доводів про те, що суд апеляційної інстанції не спростував належним чином доводів сторони обвинувачення щодо безпідставного виправдання ОСОБА_6 внаслідок неповного, однобічного, упередженого дослідження доказів та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам, передбаченим статтями 22, 23, 94, 404, 419 КПК України, невмотивовано відмовив у задоволенні його клопотання про повторний допит свідків, а також про повторне дослідження наявних у матеріалах справи письмових доказів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Виходячи з визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, у тому числі провести судове слідство в необхідному обсязі за правилами ст. 404 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції в повному обсязі розглянув клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів і допит свідків та в процесуальному порядку відмовив у його задоволенні, належним чином мотивувавши висновки в цій частині.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зазначив таке:

- клопотання прокурора обумовлене виключно незгодою з рішенням місцевого суду та висновками, викладеними у ньому, у частині надання оцінки доказам сторони обвинувачення;

- сторона обвинувачення не навела належних доводів про порушення, допущені судом першої інстанції під час дослідження вказаних у клопотанні доказів, та не зазначила в апеляційній скарзі обґрунтованих мотивів неправильної оцінки місцевим судом наданих стороною обвинувачення доказів, або неврахування будь-яких доказів, як того вимагають положення ст. 404 КПК України.

Ураховуючи зазначене, а також з огляду на зміст касаційної скарги, відповідно до якої прокурор:

- наполягав на тому, що суд апеляційної інстанції мав повторно дослідити наведені в апеляційній скарзі докази з метою надання їм іншої оцінки, ніж та, що викладена у вироку;

- не вказував переконливих і вмотивованих доводів того, що наведені у вироку докази судом першої інстанції було досліджено неповністю або з порушеннями,

колегія суддів вважає, що доводи прокурора щодо безпідставної відмови в задоволенні поданого ним клопотання про повторне дослідження доказів є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час розгляду цього клопотання допущено не було, а безпосередня наявність такого клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що оскільки зазначені у вироку письмові докази та показання свідків були предметом перегляду суду першої інстанції, який надав їм належну оцінку, то суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду про те, що ці докази не доводять наявності в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, не був зобов`язаний безпосередньо їх досліджувати.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08 квітня 2021 року у справі № 643/1707/13-к (провадження № 51-5504 км 20), 08 грудня 2022 року у справі № 161/3720/20 (провадження № 51-2639 км 22), 04 квітня 2023 року у справі № 760/12501/18 (провадження № 51-3205 км 22).

Що стосується посилань прокурора на практику Верховного Суду як на додатковий аргумент, який, на переконання сторони обвинувачення, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції положень, передбачених ст. 23 КПК України, то колегія суддів, з огляду на зміст касаційної скарги, вважає їх необґрунтованими, оскільки:

- у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 666/5448/15-к Верховний Суд, спростовуючи доводи прокурора про те, що місцевий суд залишив поза увагою надані стороною обвинувачення докази, лише констатував визначену процесуальним законом вимогу безпосереднього дослідження доказів судом першої інстанції;

- у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 522/18427/14 та від 22 жовтня 2021 року у справі № 487/5684/19 вказано на необхідність повторного дослідження доказів під час апеляційного розгляду, внаслідок того, що суд апеляційної інстанції надав іншу оцінку наведеним у вироку доказам;

- у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 283/1399/15-к суд касаційної інстанції звертав увагу на обов`язок суду апеляційної інстанції дослідити докази в разі наявності обґрунтованих підстав для ретельної перевірки аргументів сторони обвинувачення.

Отже, практика Верховного Суду, наведена в касаційній скарзі прокурора, не є релевантною обставинам цього кримінального провадження.

За таких обставин колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції, в цьому конкретному випадку не порушив принципу безпосередності дослідження доказів, а тому касаційна скарга сторони обвинувачення в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується тверджень прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не усунув суперечностей, допущених у вироку, а саме того, що місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_6 , указав на відсутність в останнього умислу на вчинення інкримінованого злочину, проте не врахував, що діяння, передбачене ст. 367 КК України відноситься до кримінальних правопорушень, вчинених з необережності, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки, посилаючись на зазначене, сторона обвинувачення не наводить будь-яких мотивів про те, яким саме чином ці доводи, з огляду на встановлені судами обставини справи та їх висновки за результатом дослідження доказів, спростовують рішення судів попередніх інстанцій у частині відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які, на переконання прокурора, полягали в залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та в ненаданні відповіді на доводи його апеляційної скарги, у ході касаційного розгляду не встановлено.

На переконання Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, у цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, відповідним чином мотивувавши своє рішення.

За таких обставин, а також з огляду на зазначені вище висновки Суду і зміст доводів касаційної скарги прокурора, які фактично зводяться до того, що суд апеляційної інстанції, на переконання сторони обвинувачення, безпідставно безпосередньо не дослідив наведених у вироку доказів та не надав їм власної правової оцінки, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, аухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3